розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській обл. м.Дніпропетровськ на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 17.05.2010 р . у справі № 39/62-10

за позовом Державного підприємства Дніпропетровського державного проектного інституту житлового і цивільного будівництва "Дніпроцивільпроект" м. Дніпропетровськ

до В-1: Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області м. Дніпропетровськ;

В-2: Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 м.Дніпропетровськ

про визнання договору оренди нерухомого майна частково недійсним

Рішенням господарського суду Дніпропетровської обл. від 17.05.2010 р. у справі № 39/62-10, яке підписано 18.05.2010 р. і оформлено відповідно до вимог статті 84 ГПК України (суддя Ліпинський О.В.), частково задоволено позов державного підприємства Дніпропетровського державного проектного інституту житлового і цивільного будівництва "Дніпроцивільпроект" до регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області та фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 про визнання недійсним, з моменту укладання пунктів 5.15 та 9.3 договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, № 12/02-3547-ОД, укладеного 25.08.2009 р. між регіональним відділенням Фонду державного майна України по Дніпропетровській обл. та фізичною особою –підприємцем ОСОБА_3

Вказаним рішенням визнано недійсним, з моменту укладання пункт 9.3 договору оренди нерухомого майна від 25.08.2009 р. № 12/02-3547-ОД.

В решті позову відмовлено.

Регіональне відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській обл. не погодилося з рішенням суду першої інстанції по даній справі, подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення в частині визнання недійсним п.9.3 договору оренди державного майна від 25.08.2009 р. № 12/02-3547-ОД, в решті рішення залишити без змін.

Скаржник вважає рішення таким, що прийнято з порушенням норм матеріального права. Господарським судом Дніпропетровської обл. при винесенні рішення не було враховано норми законодавства України щодо повноважень органу управління державним майном, чим порушено приписи Закону України "Про управління об’єктами державної власності" (185-16) , що судом не було прийнято до уваги пояснення регіонального відділення що фактичне включення вказаного пункту має на меті забезпечення виключити можливість незаконного використання державного майна.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити рішення господарського суду Дніпропетровської обл. від 17.05.2010 р. по даній справі без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, так як вважає апеляційну скаргу необґрунтованою, безпідставною, оскільки порушення прав позивача полягає в тому, що всупереч норм ст. 511 ЦК України, спірний договір, укладений між відповідачами, покладає обов’язок на позивача, який не є стороною цього договору.

Позивач вважає оскаржуване рішення суду таким, що винесено з повним дотриманням норм матеріального права на підставі повного і всебічного дослідження обставин справи.

ДП Дніпропетровського державного проектного інституту житлового і цивільного будівництва "Дніпроцивільпроект" вважає, що судом не можуть бути прийняті до уваги посилання скаржника на те, що обов’язок з контролю за використанням орендованого майна позивач несе в силу положень ст.ст. 73, 136 ГК України, ст.ст. 5, 6 Закону України "Про управління об’єктами державної власності", оскільки згідно ст. 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" істотними умовами договору оренди є порядок здійснення орендодавцем контролю за станом об’єкта оренди, зобов’язання і відповідальність сторін.

Позивач вважає, що саме положення цього Закону підлягають застосуванню для регулювання спірних правовідносин, як спеціального нормативно-правового акту і зазначає, що для вирішення даної справи слід застосувати норми статей 511, 215, 217 ЦК України, оскільки правовою підставою позову є покладання на позивача обов’язку договором, укладеним між відповідачами, стороною якого позивач не є.

Відповідач-2 в судове засідання не з’явився, про час та місце судового засідання повідомлений належним чином, про поважні причини неявки суд не повідомив, не скористався правом на участь в судовому засіданні. Неявка в судове засідання відповідача-2 не перешкоджає перегляду справи за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представників сторін, які були присутні у судовому засіданні, розглянувши та обговоривши доводи, вказані в апеляційній скарзі, доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила, що між регіональним відділенням Фонду державного майна України у Дніпропетровській обл. (орендодавець) та ПП ОСОБА_3 (орендар) укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 25.08.2009 р. № 12/02-3547-ОД.

Відповідно до умов пункту 1.1 договору орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування державне окреме нерухоме майно нежитлове приміщення площею 10,7 кв.м, яке розміщено за адресою: м. Дніпропетровськ, пр. Газети "Правда", 3, на шостому поверсі семиповерхової будівлі, що перебуває на балансі позивача (балансоутримувач).

Пунктом 5.15 на орендаря покладено обов’язок забезпечити постійний доступ балансоутримувача до орендованих приміщень з метою контролю за використанням майна, згідно виду діяльності орендаря, визначеного у розділі 1 цього договору.

Пунктом 9.3 договору передбачено, що контроль за використанням зазначеного у договорі орендованого державного майна несе балансоутримувач –підприємство (організація), на балансі якого перебуває державне майно.

Позивач не погоджується з тим, що на нього вказаними пунктами договору покладено обов’язки здійснювати контроль за фактичним використанням орендованого майна хоча він не є стороною даного договору, а тому, на підставі статей 203, 215, 511 ЦК України, просить визнати вказані пункти недійсними.

Позивач в позовній заяві зазначає, що пункти 5.15, 9.3 договору суперечать умовам Типового договору нерухомого майна, що належить до державної власності, затвердженого Наказом Фонду державного майна України № 1774 від 23.08.2000 р. (z0930-00)

Позивач вважає, що невідповідність істотних умов пунктів 5.15; 9.3 оспорюваного договору умовам Типового договору є порушенням ст. 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ч. 1 ст. 203 ЦК України, а тому, згідно ст. 215 ЦК України, це є підставою для визнання оспорюваних пунктів договору недійсними.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що зі змісту пункту 5.15 договору оренди нерухомого майна від 25.08.2009 р. № 12/02-3547-ОД не вбачається будь-яких обов’язків для позивача, в тому числі й щодо здійснення певного виду контролю, а лише вказано у пункті умови виконання орендарем свого обов’язку по забезпеченню доступу до орендованих приміщень, а тому вважає, що відсутні підстави для визнання вказаного пункту договору недійсним.

Колегія суддів не вбачає підстав для визнання недійсним пункту 9.3 договору, так як згідно з положеннями ст. 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" встановлено, що у разі надходження до орендодавця заяви про оренду цілісного майнового комплексу підприємства, його структурного підрозділу, нерухомого майна, а також майна, що не увійшло до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), орендодавець у п’ятиденний строк після дати реєстрації заяви надсилає копії матеріалів органу, уповноваженому управляти відповідним майном. Орган, уповноважений управляти державним майном, розглядає подані йому матеріали і протягом п’ятнадцяти днів після їх надходження надсилає орендодавцеві висновки про умови договору оренди або про відмову в укладенні договору оренди.

З урахуванням вищевказаної норми закону, регіональним відділенням листом від 28.05.2009 р. № 07-02-04365 було направлено відповідні документи, у тому числі й проект договору оренди до органу управління вказаним державним майном –Міністерства регіонального розвитку та будівництва України.

Листом від 12.06.2009 р. Міністерством на адресу регіонального відділення було надано відповідь щодо погодження укладання договору оренди в наданій редакції та висунуто єдину вимогу щодо внесення положень про виключення можливості приватизації вказаного майна, будь-яких заперечень щодо оскаржуваних пунктів договору від органу управління не надходило.

З огляду на це, регіональним відділенням ФДМУ було проведено роботу щодо передачі вищевказаного приміщення в оренду в порядку, передбаченому діючим законодавством України. Більш того, під час проведення конкурсу на право оренди державного майна директор позивача входив до складу конкурсної комісії на право оренди державного майна, у складі комісії розглядав наданий проект договору та будь-яких зауважень від представника балансоутримувача під час роботи комісії не надходило. У відповідності до ч. 2 ст. 5 Закону України "Про управління об’єктами державної власності", здійснюючи управління об’єктами державної власності, Кабінет Міністрів України визначає органи виконавчої влади, які здійснюють функції з управління об’єктами державної власності. Також п. 32 ст. 6 вказаного Закону передбачено, що уповноважені органи управління відповідно до покладених на них завдань організовують контроль за використанням орендованого державного майна.

В даному випадку органом управління є Міністерство регіонального розвитку та будівництва України та згідно ч. 3 ст. 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" висновки про умови договору оренди державного майна може надавати орган, уповноважений управляти державним майном.

Пунктом 6 ст. 73 ГК України передбачено, що органом управління державного підприємства є керівник підприємства, який призначається органом, до сфери управління якого входить підприємство, і є підзвітним цьому органові.

Крім того, частиною 2 ст. 136 ГК України закріплено, що власник майна (в цьому випадку –держава в особі Міністерства регіонального розвитку та будівництва України), закріпленого на праві господарського відання за суб’єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства.

Отже, питання здійснення контролю за законністю використання державного майна, яке знаходиться на праві господарського відання державного підприємства, відноситься до компетенції органу управління та балансоутримувача державного майна, а саме позивача у справі.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції помилково виніс рішення, яким визнав недійсним пункт 9.3 спірного договору, а тому рішення в цій частині слід скасувати і відмовити позивачу у позові повністю.

Керуючись ст. ст. 103- 105 ГПК України, Дніпропетровський апеляційний господарський суд, -

Апеляційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській обл. м. Дніпропетровськ задовольнити.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 17.05.2010 р. у справі № 39/62-10 скасувати.

Прийняти нове рішення.

Відмовити Державному підприємству Дніпропетровського державного проектного інституту житлового і цивільного будівництва "Дніпроцивільпроект" м. Дніпропетровськ у позові.

Стягнути з Державного підприємства Дніпропетровського державного проектного інституту житлового і цивільного будівництва "Дніпроцивільпроект" м. Дніпропетровськ на користь держави 42 грн. 50 коп. державного мита.