розглянувши апеляційну скаргу Дочірнього підприємства ДК "Укрспецекспорт"- Державного підприємства "Укроборонсервіс"на рішення господарського суду Київської області від 13.02.2009 року

у справі № 10/135-08/4 (головуючий суддя: Щоткін О.В., судді: Ярема В.А., Лопатін А.В.)

за позовом Дочірнього підприємства ДК "Укрспецекспорт"- Державного підприємства "Укроборонсервіс", м. Київ

до 1. Військової частини А 2215, м. Бориспіль

2. Приватного підприємства "Автосервіс", м. Бориспіль

треті особи: 1. Відкрите акціонерне товариство "Спецтехсервіс", м. Київ

2. Міністерство оборони України, м. Київ

про визнання недійсним рішення конкурсної комісії та договору оренди нежитлових приміщень.

Господарський суд Київської області рішенням від 13.02.2009 року в задоволенні позову Дочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт"–Державного підприємства "Укроборонсервіс"до військової частини А 2215, приватного підприємства "Автосервіс"за участю третіх осіб: ВАТ "Спецтехсервіс"та Міністерства оборони України про визнання недійсним рішення конкурсної комісії та договору оренди нежитлових приміщень, відмовив повністю (т. 2 а.с. 82 –86).

Не погодившись із рішенням господарського суду Київської області, позивач звернувся до апеляційного суду з апеляційною скаргою в якій просить рішення господарського суду Київської області від 13.12.2009 року по справі № 10/135-08/4 скасувати та прийняти нове рішення яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі (т. 2 а.с. 99 –106).

В обґрунтування апеляційної скарги скаржник посилається на те, що при винесенні оскаржуваного рішення місцевий господарський суд не в повному обсязі з’ясував усі обставини, що мають значення для справи, неправильно застосувавши норми матеріального та процесуального права, у зв’язку з чим остання підлягає скасуванню з підстав вказаних в апеляційній скарзі.

Ухвалою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 10.03.2009 року, відповідно до ст. 98 ГПК України, апеляційна скарга була прийнята до провадження та призначена до розгляду в судовому засіданні за участю повноважених представників сторін (а.с. 92 –93).

02.04.2009 року представник позивача подав через канцелярію суду заяву про відвід від розгляду справи головуючого судді –Федорчука Р.В. та судді –Лобаня О.І. (т. 2 а.с. 118).

Ухвалою в.о. голови Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 03.04.2009 року заяву представника позивача про відвід від розгляду справи № 10/135-08/4 суддів Федорчука Р.В. та Лобаня О.І. залишено без задоволення (т. 2 а.с. 121 –122).

Розпорядженням заступника голови Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 21.04.2009 року склад колегії був змінений, головуючий суддя –Р.В. Федорчук, судді: О.І. Лобань, Б.О. Ткаченко (т. 2 а.с. 131).

Третя особа один 23.04.2009 року через канцелярію Київського міжобласного апеляційного господарського суду подала клопотання про відвід від розгляду справи головуючого судді –Федорчука Р.В. та судді –Лобаня О.І. (т. 2 а.с. 153 –154).

Голова Київського міжобласного апеляційного господарського суд ухвалою від 23.04.2009 року заяву третьої особи один про відвід головуючого судді –Р.В. Федорчука та судді –О.І. Лобаня від розгляду справи залишив без задоволення (т. 2 а.с. 155 –157).

В судовому засіданні, що відбулося 21.05.2009 року представники позивача та третіх осіб надали пояснення суду та підтримали вимоги викладені в апеляційній скарзі, вважають їх обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню, а рішення господарського суду Київської області від 13.02.2009 року скасуванню з підстав викладених в апеляційній скарзі.

Відповідачі, які були повідомлені належним чином про час та місце судового засідання, не реалізували надане їм чинним законодавством процесуальне право на участь в судовому засіданні при розгляді справи, та документів, що підтверджують поважність причин неявки до суду не подали, а також не скористався наданим їм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, у зв’язку з чим апеляційний господарський суд визнав, що матеріалів справи достатньо для розгляду справи без участі представників першого та другого відповідача.

Крім того, відповідно до п 3.6. роз’яснення Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 року № 02-5/289 (v_289800-97) "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України (1798-12) "у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

21.05.2009 року Київським міжобласним апеляційним господарським судом було проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та заслухавши пояснення учасників судового засідання, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом норм матеріального та процесуального права, при винесені оскаржуваного рішення, знаходить апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, а рішення господарського суду Київської області від 13.02.2009 року таким, що має бути залишено без змін виходячи з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено господарським судом Київської області 31.03.2003 року між ВЧ А2215 та ПП "Автосервіс"було укладено договір оренди нежитлових приміщень № 31с/2003/Голов КЕУ (т. 1 а.с. 11 –14).

За умовами даного договору ВЧ А2215 передала, а ПП "Автосервіс" прийняло в строкове платне користування нерухоме військове майно військового містечка № 1 загальною площею 2 427 м2 .

Також господарським судом Київської області було встановлено, що 23.10.2003 року між ВЧ А2215 та ПП "Автосервіс"було укладено додаткову угоду № 1 до Договору оренди нежитлових приміщень № 31с/2003/Голов КЕУ від 31.03.2003 року щодо продовження дії зазначеного договору з 01.04.2003 року по 01.04.2018 року (т. 1 а.с. 30).

Міністерством оборони України та ДП "Укроборонсервіс"05.12.2004 року за № Д29-1.5/1326 було укладено Договір комісії на реалізацію нерухомого військового майна, що перебувало в оренді у ПП "Автосервіс"за договором оренди № 31с/2003/Голов КЕУ від 31.03.2003 року (т. 1 а.с. 32 –34).

З умов Договору комісії від 05.12.2004 року вбачається, що Міністерство оборони України доручило, а ДП "Укроборонсервіс"прийняло на себе зобов'язання за комісійну плату реалізувати на конкурсних засадах покупцям майно, яке було передано відповідачем в оренду ПП "Автосервіс"за договором оренди нежитлових приміщень № 31с/2003/Голов КЕУ від 31.03.2003 року.

За результатами проведеного конкурсу з продажу військового майна, переможцем визнано ВАТ "Спецтехсервіс"з яким було укладено договір купівлі-продажу № Д29-1.5/26 від 12.01.2005 року будівель №№ 44, 45, 46, 48, 49 ВЧ А2215 у м. Борисполі (т. 1 а.с. 40).

Позивач в обґрунтування доводів викладених в позовній заяві та апеляційній скарзі щодо визнання недійсним рішення конкурсної комісії та договору оренди нежитлових приміщень № 31с/2003/ГоловКЕУвід 31.03.2002 року, а також додаткової угоди до договору посилається на порушення ВЧ А2215 чинного законодавства щодо укладення договору, а саме:

- згідно з протоколом засідання конкурсної комісії № 1 від 30.11.2002 року конкурс проводився в період серпня –вересня 2002 року, а комісія була створена лише 21.10.2002р. наказом командира ВЧ А2215 № 216, що є порушенням п.п. 2.3, Порядку та умов проведення конкурсів на право укладення договорів оренди військового майна, затвердженого наказом Фонду державного майна України, Міністерства оборони України від 26.07.2000 року № 1549/241 (z0490-00) (надалі –Порядок №1549/241);

- в порушення п. 1.4. Порядку №1549/241 (z0490-00) повідомлення про проведення ВЧ А2215 конкурсу на право укладення договору оренди будівель №№ 44, 45, 46, 48, 49 у газеті "Відомості приватизації" не опубліковувалося;

- в порушення п.1.3, 3.1, 4.2 Порядку №1549/241 (z0490-00) конкурсною комісією ВЧ А2215 рішення про визначення переможця конкурсу приймалося без розгляду конкретних пропозицій щодо розмірів орендної плати, що повинні були пропонуватися (але не пропонувалися) юридичними особами, які подавали документи на конкурс ;

- в порушення п. 1.5 Порядку №1549/241 (z0490-00) умови конкурсу взагалі не містили в собі одного із основних критерій з визначення переможця конкурсу –розміру орендної плати, визначеного згідно чинного законодавством;

- в порушення абзацу другого п. 2.1. Порядку №1549/241 (z0490-00) до складу комісії не залучався представник квартирно –експлуатаційної частини, на території якої знаходяться будівлі №№ 44, 45, 46, 48, 49, у даному випадку це Київська квартирно –експлуатаційна частина;

- в порушення п. 7 Порядку надання дозволу військовим частинам Збройних Сил на передачу закріпленого за ними рухомого та нерухомого майна в оренду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2000 р. № 778 (778-2000-п) , оцінка вартості будівель №№ 44, 45, 46, 48, 49 ВЧ А2215 не передувала проведенню конкурсу на право укладення договору оренди.

Також позивач в обґрунтування своїх доводів посилається на те, що командиром ВЧ А2215 було створено комісію по оцінці спірного майна в супереч положень п.п. 1.1, 1.2 "Про порядок створення та діяльності комісій з оцінки вартості військового майна, що підлягає передачі в оренду"від 17.09.2001 року.

В порушення п.п. 8, 9 Порядку надання дозволу військовим частинам Збройних Сил на передачу закріпленого за ними рухомого та нерухомого майна в оренду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2000 року № 778 (778-2000-п) , конкурсна комісія проводила конкурс на передачу в оренду спірних будівель ВЧ А2215, які не були включені до затвердженого Міністром оборони України переліку військового майна, яке без шкоди бойовій та мобілізаційній готовності може бути передано в оренду.

Також в обґрунтування своїх доводів позивач посилається на положення додаткової угоди № 1 від 23.10.2003 року до договору оренди № 31с/2003/ГоловКЕУ від 31.03.2003 року, щодо продовження дії договору з 1 квітня 2003 року по 1 квітня 2018 року строком на 15 років, що суперечить дозволу Міністерства оборони України від 13.02.2003 року № 144/1/6/326 згідно з яким дозвіл надався ВЧ А2215 на передачу спірних будівель в оренду терміном на 5 (п'ять) років.

Колегія суддів Київського міжобласного апеляційного господарського суду дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників судового засідання прийшла до висновку, що судом першої інстанції правомірно відмовлено позивачу в задоволенні позовних вимог, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ч. 2 ст. 16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів може бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до ст. 1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Із змісту ст. 2 ГПК України вбачається, що господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Згідно ч. 2 ст. 21 ГПК України, позивачами є підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.

Таким чином, умовою подання позову до господарського суду повинно бути наявність факту порушення прав чи охоронюваних законом інтересів позивача.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України № 18-рп/2004 від 01.12.2004 року (v018p710-04) "У справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення охоронюваний законом інтерес", поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Порушення своїх прав і охоронюваних законом інтересів позивач пояснює тим, що конкурс на право оренди військового майна, оспорюваний Договір оренди від 31.03.2003 року та додаткова угода до договору № 1 від 23.10.2003 року між Військовою частиною А 2215 та ПП "Автосервіс"укладені з порушенням вимог чинного законодавства.

Колегія суддів Київського міжобласного апеляційного господарського суду дослідивши матеріали справи встановила, що позивач не був учасником конкурсу на право оренди військового майна, не є стороною спірного договору, а є стороною за договором комісії № Д 29-15/1326 від 05.12.2004 року, а саме посередником, який за комісійну плату має реалізувати майно Міністерства оборони України.

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що під час проведення конкурсу на право оренди військового майна та укладення спірного договору оренди не могло відбутися порушення прав позивача, оскільки позивач не приймав участі в конкурсі та не є стороною спірного договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 ГК України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

В своїх доводах позивач стверджує, що спірний договір, який укладений між відповідачами порушує безпосередньо права позивача.

Колегія суддів Київського міжобласного апеляційного господарського суду вказане твердження не бере до уваги, оскільки позивачем ані в позовній заяві, ані в апеляційній скарзі та доданих до них документів не було зроблено посилання на жодний доказ, який би підтвердив факт порушення відповідачами прав позивача.

Колегія суддів апеляційної інстанції, також не бере до уваги твердження позивача щодо порушення відповідачами права власності на спірне майно за договором від 31.03.2003 року, оскільки позивачем не було подано доказів виникнення у нього права власності на спірне майно ані на час його передачі в оренду, ані на час вирішення даного спору в суді першої інстанції та суді апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу свої вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасника судового процесу.

З огляду на наведене та на переконання колегії суддів Київського міжобласного апеляційного господарського суду, представником позивача не обґрунтовано належним чином доказами, наявними в матеріалах справи, тих обставин, які б могли бути підставою для задоволення апеляційної скарги.

Враховуючи вищенаведене, колегія судів Київського міжобласного апеляційного господарського суду приходить до висновку, що судом першої інстанції належним чином досліджено обставини справи та надано відповідну правову оцінку, рішення господарського суду Київської області від 13.12.2008 року по справі № 10/135-08/4 відповідає фактичним обставинам справи та не суперечить чинному законодавству України, а відтак відсутні передбачені законом підстави для його скасування.

Керуючись ст. ст. 43, 99, 101 –103, 105 Господарсько процесуального кодексу України (1798-12) , апеляційний господарський суд, -

1. Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства ДК "Укрспецекспорт"- Державного підприємства "Укроборонсервіс" на рішення господарського суду Київської області від 13.02.2009 року у справі № 10/135-08/4 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Київської області від 13.02.2009 року у справі № 10/135-08/4 залишити без змін.

3. Постанова Київського міжобласного апеляційного господарського суду по даній справі набирає законної сили з дня її прийняття відповідно до ст. 105 ГПК України.

4. Постанова Київського міжобласного апеляційного господарського суду може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого господарського суду України відповідно до ст. 105 ГПК України.