· При прийнятті оскаржуваного рішення, суд не взяв до уваги поданий позивачем договір № 74 від 27.03.2003 року про подачу та забирання вагонів, договір № 753/12 від 30.01.2003 року про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення та надані залізницею послуги, а також документальну доведеність позивачем того, що послуги, які надавались відповідачем відповідно до цих договорів, були пов’язані з транзитом вантажів. Зокрема, такими документами є залізничні накладні УМВС, автомобільні накладні ЦМР та вантажні митні декларації ТР-80, складені при митному оформленні транзитного вантажу. Судом навпаки констатовано, що позивачем не надано договору із відповідачем, який би засвідчував зобов’язання надати послуги, пов’язані з транзитом вантажу, і такі договори з відповідачем не укладалися;

· Місцевий господарський суд не здійснив ґрунтовного дослідження змісту договору № 753/12 від 30.01.2003 року, не проаналізував дійсні права та обов’язки сторін, що випливають з умов договору, не з’ясував фактичних взаємовідносин сторін по договору, не надав даному договору належної правової оцінки. В описовій частині рішення встановлено, що відповідно до договору № 753/12 від 30.01.2003 року відповідач зобов’язується приймати до перевезення вантажі вантажовласника та надавати додаткові послуги, а відповідач зобов’язується здійснювати попередню оплату за перевезення вантажів та додаткові послуги. Таке твердження не відповідає дійсності, адже згідно з предметом цього договору відповідач надав позивачу послуги, пов’язані з перевезенням вантажів, а перевезення вантажів, як таке, може здійснюватись за домовленністю сторін;

· Договір № 733/12 від 30.01.2003 року в силу ст. 628 ЦК України є змішаним договором, відповідає вимогам положень ч. 1 ст. 174 ГК України та п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України. Встановлення в даному договорі умов, що стосуються зобов’язань з надання послуг, пов’язаних з перевезенням вантажів, зумовлюють різні юридичні наслідки застосування одних і тих же умов договору. Судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права;

· В мотивувальній частині оскаржуваного рішення суд вказав, що позивач вважав, що безпідставно отриманими відповідачем коштами є сума податку на додану вартість, яку відповідач списав у складі плати за послуги, надані на підставі договору № 74 від 27.03.2003 року про подачу та забирання вагонів. Таке твердження свідчить про неповне з’ясування судом обставин справи, адже позивачем доводиться, що на підставі договору № 74 від 27.03.2003 року відповідачем надавались послуги з подачі-забирання ваготів. Решта ж послуг, як послуги з переводу стрілок, користування вагонами колії 1435 та 1520 мм. надавались на підставі договору № 753/12 від 30.01.2003 року;

· Суд помилково вважає встановленим, що згідно з переліками ТехПД-5 за період червень-серпень 2005 року з особового рахунку позивача списано "вартість наданих послуг", на яку нараховано і стягнуто ПДВ в сумі 32 855,36 грн. Висновок суду не ґрунтується на наданих доказах. З особового рахунку позивача відповідачем списувались суми не тільки за послуги, пов’язані з перевезенням вантажів транзитом територією України, але й за послуги, пов’язані з перевезенням вантажів в режимі імпорту;

· Судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення безпідставно не взято до уваги доводи позивача, які ґрунтуються на нормах Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) , Статуту залізниць України (457-98-п) , Правил перевезення вантажу, Правил розрахунків за перевезення вантажу (z0864-00) , Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом України, затвердженого постановою КМУ від 16.02.1998 року № 173 (173-98-п) , Розпорядження КМУ від 13.07.2004 року № 455-р "Про тарифи на перевезення вантажів залізничним транспортом" (455-2004-р) , Оглядового листа ВГС України № 01-8/917 від 29.11.2007 року (v_917600-07) "Про деякі питання судової практики застосування Статуту залізниць України, інших норм транспортного законодавства", Роз’яснення Президії ВГС України від 29.05.2002 року № 04-5/601 (v_601600-02) "Про деякі питання вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею", постанови Верховного Суду України № 24/280 від 18.07.2006 року та ряду інших документів;

· Місцевим господарським судом в оскаржуваному рішенні констатовано, що оскільки договори № 74 від 27.03.2003 року та № 753/12 від 30.01.2003 року укладені у відповідності до Статуту залізниць України (457-98-п) , то відповідно цим же Статутом (457-98-п) встановлюється скорочений строк позовної давності. Однак, ні договір № 74, ні договір № 753/12 не є укладеними на підставі Статуту залізниць України (457-98-п) і не містять на його посилань. Суд помилково прийшов до висновку застосування скорочених строків позовної давності.

ДТГО "Львівська залізниця" проти доводів апеляційної скарги заперечує, у своєму відзиві на апеляційну скаргу та в доповненні до нього рішення місцевого господарського суду просить залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. При цьому, відповідач звертає увагу апеляційного суду на наступні обставини і підстави:

- В матеріалах справи відсутній договір, укладений між сторонами відповідно до ст. 7 Закону України "Про транзит вантажів", а наявних у матеріалах справи накладних СМГС та інших документів недостатньо для того, щоб дійти висновку про надання послуг пов’язаних з транзитом вантажу;

- Судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні правомірно встановлено, що договір про подачу і збирання вагонів укладений між сторонами згідно із Статутом залізниць України (457-98-п) та Правил перевезень вантажів. Плата за користування вагонами і контейнерами нараховується відповідно до Правил користування вагонами і контейнерами (z0165-99) . Враховуючи те, що сама плата встановлена внутрішнім законодавством України, то виходячи із норм Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) обчислюється з урахуванням ПДВ, а відтак відсутні підстави стверджувати, що суми ПДВ сплачені в складі плати за користування вагонами, є безпідставно отриманими;

- Із відомостей плати за користування вагонами неможливо встановити, що користування вагонами, маневрова робота, подання і збирання вагонів здійснювалось відносно транзитних вантажів. Із накопичувальних карток також неможливо встановити, що списування грошей здійснювалось за надання послуг стосовно транзитних вантажів. Наявні в справі договори про експлуатацію під’їзної колії, про подачу і забирання вагонів і договори про організацію перевезень вантажів та проведення розрахунків за перевезення, надані залізницею послуги укладені на підставі Статуту залізниць України (457-98-п) і Правил перевезень вантажів, а не на підставі угод про залізничні міжнародні сполучення. Дані договори поширюються на перевезення тільки в межах території України і не відносяться до таких, що поширюються на перевезення у міжнародному залізничному сполученні;

- Згідно матеріалів справи позивач уклав договори і розрахувався за послуги залізниці від свого імені, а не від імені вантажовласників. Наявні у справі копії договорів жодним чином не свідчать про встановлення між учасниками транзиту порядку розрахунків від імені вантажовласників виключно за транзитні послуги. В матеріалах справи відсутні докази проведення позивачем вантажних робіт з транзитними вантажами, а тому такі обставини не є ним доведені;

- Місцевим господарським судом правомірно в оскаржуваному рішення встановлено, що термін позовної давності для вимог позивача про повернення грошових коштів, які були стягнуті з рахунку позивача в ТехПД ще у 2005 році сплили у відповідності із ст. ст. 134, 136 Статуту залізниць України, ст. 925 ЦК України та ст. ст. 307, 315 ГК України;

- Між залізницею і позивачем не має ні договору перевезення вантажу, ні договору перевезення вантажу транзитом (за участю позивача як експедитора). Для того, що послуги були пов’язані з перевезенням вантажів транзитом такі послуги повинні надаватись в межах договору, а такий між позивачем та відповідачем не укладався. Тому твердження позивача щодо пов’язаності послуг залізниці з перевезенням вантажів транзитом не відповідає дійсності;

- Враховуючи те, що згідно вимог ст. ст. 7, 8 Закону України "Про транзит вантажів" транзитні послуги призначаються для споживача за межами території України, а їх оплачує особа (вантажовласник), або інша особа від імені вантажовласника, то у справі відсутні докази того, що позивач розрахувався із залізницею по спірних послугах від імені вантажовласника, що перебуває за межами митної території України. А також відсутні докази того, що позивач придбав транспортні послуги залізниці не для себе, а для будь-якої іншої особи (вантажовласника). Крім того, позивач є вантажовласником згідно договору про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення та надані залізницею послуги;

- В матеріалах справі відсутні докази того, що оплата позивачем здійснювалась саме за послуги, пов’язані з перевезенням вантажу транзитом. З наданих позивачем копій накладних СМГС неможливо прийти до висновку про належність їх до спору, оскільки спірна сума в них незазначена, а позивач не є платником (експедитором) за даними накладними. З відомостей плати за користування вагонами, накопичувальними картками також неможливо встановити, що списування коштів здійснювалось за надання послуг стосовно транзитних вантажів.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 11.02.2009 року до участі у даній справі залучено ДПІ в м. Львові в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача. А ухвалою суду від 11.03.2009 року за клопотанням відповідача до участі у даній справі залучено Ужгородську МДПІ в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача.

Треті особи явку своїх представників в жодне судове засідання не забезпечили, хоча належним чином були повідомлені про час та місце його проведення.

02.02.2009 року від Ужгородської МДПІ та 08.04.2009 року від ДПІ у м. Львові поступили пояснення, стосовно предмету позовних вимог, в якому 3-ті особи виклали своїх позиції.

Розгляд справи неодноразово відкладався з причин та підстав викладених в попередніх ухвалах Львівського апеляційного господарського.

В ході проведених судових засідань на підставі наявних в справі та додатково поданих доказів, судовою колегією Львівського апеляційного господарського суду з’ясовано:

Між сторонами укладено договір №753/12 від 30.01.2003 р. про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення та надані залізницею послуги, згідно з яким відповідач відкрив позивачу особовий рахунок №7584981 в Технологічному підрозділі по обробці перевізних документів (ТехПД) для обліку надходження і списання коштів за надані відповідачем послуги, а також надавав послуги за вільними (договірними) тарифами, зокрема окремі спірні - щодо переведення стрілок та інші. Також 01.04.2003 р. між сторонами було укладено договір №74 про подачу та забирання вагонів по ст. Чоп ДТГО "Львівська залізниця", розрахунки за які також здійснювалися в порядку, передбаченому договором №753/12 від 30.01.2003 р.

Позивач здійснював у періоді, що розглядається, діяльність по перевалці (перевантаженню вантажів з вагонів стандарту колії 1435 мм у вагони стандарту колії 1520 мм та з автомобілів у вагони стандарту колії 1520 мм), а також митному декларуванню вантажів, що слідували як у прямому (вагон-вагон), так і у змішаному (автомобіль-вагон з перевантаженням з автомобільного виду транспорту на залізничний вид транспорту) сполученні (ст. 4 Закону України "Про транзит вантажів"). Участь позивача у єдиному технологічному процесі транзитного перевезення відображена у доданих до матеріалів справи перевізних документах, зокрема у залізничних накладних УМВС - графи №6 (у випадках, коли позивач також виступав декларантом транзитного вантажу), №11 (у випадках, коли позивач здійснював перевантаження вантажу з вагону на вагон, тобто у прямому сполученні), №1, 11 (у випадках, коли позивач здійснював перевантаження з автомобіля у вагон і відповідно проводив оформлення транзитної відправки у змішаному сполученні) та автомобільних накладних ЦМР –графи №3, 13.

Як вбачається з поданих позивачем у матеріали справи розрахунків позовних вимог та письмових доказів, зазначену діяльність позивач здійснював як стосовно вантажів, що слідували транзитом через територію України, так і щодо вантажів, що імпортувалися в Україну (розрахунки за останні не є предметом спору). При цьому розрахунки за всі види послуг, як пов’язані з перевезенням вантажів транзитом через територію України, так і пов’язані з перевезенням імпортних вантажів, а також за інші види послуг відповідача, проводилися в рамках договору №753/12 від 30.01.2003 р. по попередній оплаті через ТехПД Львівської залізниці з використанням особового рахунку (коду) №7584981. Таким чином, між сторонами існують договірні відносини, які слід кваліфікувати як змішаний договір (ч.2 ст. 628 ЦК України), тому висновок місцевого господарського суду про відсутність між сторонами договору, що стосується транзитних вантажів, апеляційною інстанцією відхиляється як помилковий.

У зв’язку з проведенням вказаних видів діяльності позивач сплачував відповідачу згідно вищевказаних договорів ряд платежів, в т.ч. по спірних позиціях –за подачу та забирання локомотивом залізниці вагонів (як колії 1435 мм, так і колії 1520 мм), за користування вагонами загального парку залізниць України колії 1520 мм, відшкодування плати залізниць України інозалізницям за користування вагонами загального парку інозалізниць колії 1520 мм та 1435 мм (згідно п.119 Статуту залізниць України (457-98-п) ), за перевід стрілок при подачі та забиранні локомотивом залізниці вагонів тощо.

Вищезазначені платежі (без урахування ПДВ) нараховувалися відповідачем позивачу на підставі : за подачу та забирання локомотивом залізниці вагонів (як колії 1435 мм, так і колії 1520 мм) –згідно таблиць №№1, 2 розділу 2 Тарифного керівництва №1 і вказувалися у відомостях форми ГУ-46; за користування вагонами загального парку залізниць України колії 1520 мм –згідно додатку до розпорядження КМ України від 08.10.2004 р. №706-р (706-2004-р) і вказувалися у відомостях форми ГУ-46; в рахунок відшкодування плати залізниць України інозалізницям за користування вагонами загального парку інозалізниць колії 1520 мм та 1435 мм - згідно п.119 Статуту залізниць України та ставок, передбачених міжнародними угодами (Правилами користування вагонами у міжнародному сполученні (ППВ), затв. організацією співробітництва залізниць (ОСЖД) для вагонів стандарту колії 1520 мм, і Європейскою Угодою про обмін та використання вантажних вагонів між залізничними підприємствами (РІВ), для вагонів стандарту колії 1435 мм), і вказувалися у відомостях форми ГУ-46; за перевід стрілок при подачі та забиранні локомотивом залізниці вагонів та інші послуги, пов’язані з транзитними перевезеннями –згідно вільних (договірних) тарифів, визначених п.13 та інші додатку №1 до договору №753/12 від 30.01.2003 р. і вказувалися у накопичувальних картках форми ФДУ-92. Щодо правильності нарахування тарифів на послуги (без врахування сум ПДВ) спір між сторонами відсутній, оскільки представниками позивача відомості і накопичувальні картки підписувалися (погоджувалися) без зауважень. Позивачем також зазначено, а відповідачем не заперечено, що суми, вказані у помісячних розрахунках позовних вимог та акті взаємозвірки, дійсно були стягнуті відповідачем з попередньої оплати позивача і дійсно є сумами нарахованого ПДВ за надані послуги.

Згідно абз.5 п.2.6. Правил розрахунків за перевезення вантажів (затв. наказом Мінтрансу України №644 від 21.11.2000 р.) (z0864-00) відповідач, списуючи з сум попередньої оплати позивача нараховані у вищевказаному порядку платежі, повинен був також самостійно нараховувати і списувати податок на додану вартість у випадках, передбачених законодавством. Тобто, відсутність письмової згоди позивача на списання сум ПДВ не є порушенням відповідачем норм чинного законодавства, однак ПДВ не може нараховуватися у всіх випадках за бажанням відповідача, а повинен нараховуватися виключно за ті послуги, за які його нарахування передбачено законом (і, відповідно, не повинен нараховуватися у тих випадках, коли законом передбачено звільнення від оподаткування).

Правове регулювання нарахування податку на додану вартість на обороти з надання зазначених послуг у спірному періоді здійснювалося Законом України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) , з урахуванням змін, внесених Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" та деяких інших законодавчих актів" №2505-IV від 25.03.2005 р. (2505-15) , що набули чинності з 01.04.2005 р. Зокрема абз.3 пп.6.2.4. п.6.2. ст. 6 Закону України "Про податок на додану вартість" у редакції вказаного Закону України №2505-IV від 25.03.2005 р. (2505-15) встановлює, що операції з поставки послуг платником податку, пов’язані з перевезенням (переміщенням) пасажирів і вантажів транзитом через територію України, оподатковуються у порядку, передбаченому п.5.15. цього Закону (2505-15) . В свою чергу п.5.15. вказує, що звільняються від оподаткування операції з поставки послуг по перевезенню (переміщенню) пасажирів та вантажів транзитом через територію і порти України. При цьому вказані норми закону не ставлять звільнення оборотів з надання послуг, пов’язаних з транзитним перевезенням, в залежність від статусу особи, яка отримує або оплачує ці послуги (резидент чи нерезидент, платник чи неплатник ПДВ, учасник транзиту в розумінні ст. 1 Закону України "Про транзит вантажів" чи ні). Звільнення спірних послуг від ПДВ підтверджено також роз’ясненням ДПА України №4588/6/15-2315 (v4588225-05) від 23.05.05 р., а також доданими позивачем до матеріалів справи роз’ясненням ДПА у Закарпатській області №854/10/31-031 від 30.04.09 р., наданого за дорученням ДПА України, та роз’ясненням Ужгородської МДПІ №9862/10/31-035 від 07.08.06 р.

Відповідно до ст. 909 ЦК України, ст. 307 ГК України, ст. 6 Закону України "Про транзит вантажів", Угоди про міжнародне вантажне сполучення (УМВС) 1951 р. (998_011) (зі змінами), Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (КДПВ) 1956 р. (995_234) (зі змінами), Конвенції про міжнародні залізничні перевезення (КОТІФ) 1980 р. (994_291) (зі змінами), договір перевезення вантажів транзитом через територію України укладається у письмовій формі шляхом складання товарно-транспортної накладної, оформленої міжнародною мовою спілкування (ЦІМ –при прямому залізничному сполученні транзитом по колії 1435 мм, УМВС –при прямому залізничному сполученні транзитом по колії 1520 мм, ЦМР з переоформленням на УМВС –при змішаному автомобільно-залізничному сполученні з перевантаженням з одного виду транспорту на інший). Позивачем на підтвердження транзитного характеру перевезень, по розрахунках щодо яких виник спір, подано у матеріали справи завірені копії накладних УМВС та ЦМР, з яких вбачається, що позивачем як вантажним терміналом обслуговувалося саме транзитне перевезення (пункти відправлення і призначення знаходяться за межами України, що відповідає визначенню транзиту вантажів, наведеному в ст. 1 Закону України "Про транзит вантажів"). У випадках, коли позивачем здійснювалися також функції митного брокера, до матеріалів справи також додані копії вантажних митних декларацій, оформлених у митному режимі "транзит". Таким чином, суд констатує, що позивачем доведено, а відповідачем і матеріалами справи не спростовано факт здійснення позивачем вантажних і документальних операцій саме з транзитним вантажем, а не експортним, імпортним чи внутрішнім.

Послуги відповідача, щодо розрахунків за які виник спір, суд вважає послугами, пов’язаними з перевезенням вантажів, з огляду на таке :

Термін "послуги, пов’язані з перевезенням" щодо послуг, по розрахунках за які виник спір, вживається зокрема розділом 2 Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом України (Тарифне керівництво №1, затв. наказом Міністерства транспорту України №551 від 15.11.1999 р. (z0828-99) ); розпорядженням КМ України №455-р від 13.07.2004 р. (455-2004-р) ; Переліком робіт (послуг), що належать до основної діяльності залізничного транспорту (затв. постановою КМ України №173 від 16.02.1998 р. (173-98-п) ); укладеним між сторонами договором №753/12 від 30.01.2003 р., типовою обліковою формою ФДУ-92. Згідно постанови КМ України №173 від 16.02.1998 р. (173-98-п) зазначені послуги входять до експлуатаційної діяльності залізничного транспорту, яка в свою чергу визначається як безпосереднього пов’язана з перевезенням вантажів. Без виконання операцій, зазначених у розділі 2 Тарифного керівництва №1 вантаж не може бути навантажено, прийнято до перевезення або видано вантажоодержувачу на станції призначення (п.5.5. роз’яснення президії ВГСУ №04-5/601 (v_601600-02) від 29.05.2002 р., п.15 оглядового листа ВГСУ №01-8/917 від 29.11.2007 р. (v_917600-07) , п.5.6. роз’яснення президії ВГСУ №04-5/225 (v_225600-08) від 29.09.2008 р.), отже без них не буде досягнута мета транзитного перевезення –доставка вантажу до пункту призначення за межами митної території України.

Пов’язаність нарахувань та списань сум ПДВ з попередньої оплати позивача, що обліковувалась на його особовому рахунку в ТехПД відповідача, саме з розрахунками за послуги, пов’язані з транзитними, а не іншими (наприклад, імпортними) перевезеннями, підтверджується наданими в матеріали справи копіями виписок по особовому рахунку позивача, в яких окремою графою виділена сума ПДВ та вказано дату списання коштів і номер первинного документа, що є підставою для списання (відомості форми ГУ-46, накопичувальні картки форми ФДУ-92); відомостями плати за користування вагонами і контейнерами типової форми ГУ-46 та накопичувальними картками зборів за роботи та штрафи, пов’язані з перевезеннями вантажів типової форми ФДУ-92, в яких вказано суму тарифу за послуги (без ПДВ), дату надання послуги та її назву, а також номер транспортного засобу (вагону, контейнеру), яким проводилися вантажні операції (вивантаження або завантаження); накладними УМВС, ЦМР та ВМД в митному режимі ТР-80, з яких по номеру транспортного засобу, вказаному у відомостях та/або накопичувальних картках, можна встановити пункти відправлення та призначення. Відтак, матеріалами справи обгрунтовано, а відповідачем не спростовано той факт, що спірні нарахування податку на додану вартість зроблені по послугах, що надавалися відповідачем позивачу у зв’язку з обробкою останнім вантажів, що перевозилися через територію України транзитом.

Всього, як випливає з поданих у матеріали справи розрахунків, акту звірки та письмових доказів (банківські виписки, переліки ТехПД, первинні документи про надання послуг), позивачу відповідачем було нараховано та списано з його особового рахунку 32 855 грн. 36 коп. за послуги, пов’язані з перевезенням вантажів транзитом через територію України.

Суд відхиляє як безпідставні твердження відповідача про те, що послуги, які ним надавалися позивачу, підлягали оподаткуванню ПДВ на загальних підставах за ставкою 20%, оскільки місцем їх надання була територія України, зокрема залізнична ст.Чоп, розташована в однойменному місті Закарпатської області, і базою оподаткування є вартість таких послуг, наданих на митній території України (п.4.10. ст.4, пп. "г" п.6.5. ст. 6 Закону України "Про податок на додану вартість"), з огляду на наступне :

Статтею 3 Закону України "Про податок на додану вартість" визначені види операцій, які є і які не є об’єктами оподаткування зазначеним податком. Для тих з них, які підпадають під визначення об’єкту оподаткування (зокрема і спірні послуги, місце надання яких знаходиться на митній території України –пп.3.1.1. п.3.1. ст.3, пп. "г" п.6.5. ст.6 Закону), законом встановлена база оподаткування, як обов’язковий елемент податку, необхідний для правильного обчислення сум податку при його справлянні (розмір податкового зобов’язання визначається шляхом застосування ставки податку до наявної у конкретного платника бази оподаткування). Однак, ст.6 Закону встановлені три види ставки податку щодо тих чи інших об’єктів оподаткування –у розмірі 20% до бази оподаткування (загальне правило, пп.6.1.1. п.6.1. ст.6 Закону), у розмірі 0% до бази оподаткування (п.6.2. ст.6 Закону, за окремими винятками, в т.ч. розглядуваним у даній справі) або у вигляді звільнення відповідних операцій від оподаткування (ст.5, абз.3 пп.6.2.4. п.6.2. ст.6 Закону). Різниця між вказаними видами ставок податку полягає у наявності або відсутності права платника податку на податковий кредит по операціях з придбання ним товарів, робіт, послуг для ведення господарської діяльності. Так, щодо товарів, робіт, послуг, які придбаються платником з ПДВ для використання у господарських операціях, що оподатковуються за ставкою 20% або 0%, такі суми вхідного ПДВ включаються до складу податкового кредиту такого платника, а щодо товарів, робіт, послуг, які придбаються платником з ПДВ для використання у господарських операціях, що звільняються від оподаткування або не є об’єктом оподаткування, такі суми вхідного ПДВ не включаються до податкового кредиту, а отже не відшкодовуються платнику (пп.7.4.2. п.7.4. ст.7 Закону –згідно цієї ж норми вказані у податкових накладних відповідача суми спірного ПДВ не підлягали включенню до податкового кредиту позивача і, відповідно, не підлягали відшкодуванню останньому з бюджету, а у відповідності до пп.5.3.3. п.5.3. ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" підлягали включенню до валових витрат позивача). Таким чином, наявність у даній ситуації об’єкта оподаткування, бази оподаткування (яка визначається у даній ситуації не згідно п.4.10. ст.4 Закону, як вважає відповідач, а згідно п.4.1. ст.4) та надання відповідачем позивачу послуг на митній території України не є перешкодою для звільнення від оподаткування податком на додану вартість послуг відповідача, пов’язаних з перевезенням вантажів транзитом через територію України.

Апеляційна інстанція відхиляє як помилкові висновки місцевого господарського суду про те, що стягнуті відповідачем з позивача кошти не є безпідставно одержаними, оскільки вони перераховані відповідачем до Державного бюджету України, з огляду на наступне :

Статтею 1212 ЦК України встановлено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов’язана повернути потерпілому це майно. Причому положення глави 83 ЦК України (435-15) застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття майна було результатом поведінки набувача, потерпілого, інших осіб чи наслідком події, тобто наявність вини позивача або відповідача у нарахуванні ПДВ без встановленої Законом України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) підстави для нарахування та стягнення цих коштів з попередньої оплати позивача в силу вимог ст. 1212 ЦК України не має правового значення для необхідності повернення безпідставно набутого (ч.2 ст. 1212 ЦК України). В силу приписів ч.3 ст. 1212 ЦК України положення глави 83 ЦК України (435-15) застосовуються також до витребування майна власником з чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов’язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи. З приписів ч.2 ст. 1214 ЦК України, глави 13 ЦК України (435-15) (зокрема ст. 179, 181, 190, 192 ЦК України) випливає, що норми ст. 1212 ЦК України повною мірою стосуються і випадків безпідставного набуття або збереження грошей. Формулювання ст. 1212 ЦК України також вказують на те, що для застосування цієї норми не обов’язкова повна відсутність правових зв’язків між сторонами (наприклад, договору) –безпідставним буде і одержання коштів чи іншого майна за наявності укладеного договору, але якщо відповідною стороною в рамках укладеного з іншою стороною договору набуто майно понад передбачене цим зобов’язанням. Оскільки відповідно до ст. 174 ГК України господарське зобов’язання може виникати безпосередньо із закону, що регулює господарську діяльність, та господарського договору, слід зробити висновок, що кошти у даному випадку вважатимуться підставно набутими, якщо вони отримані за послуги, передбачені договором (в частині встановлених законодавством та договором тарифів) та якщо вони отримані у випадках, встановлених Законом України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) (в частині нарахування ПДВ на такі послуги, наприклад, якби це було внутрішнє перевезення). У разі, якщо операції з надання послуг підлягають звільненню від оподаткування в силу вимог закону, списані відповідачем з особового рахунку позивача кошти в частині тарифів на надані послуги без ПДВ є набутими підставно (на підставі договору), а кошти, списані в частині ПДВ на ці послуги є набутими відповідачем безпідставно, оскільки їх списання не передбачено жодним нормативно-правовим актом або правочином сторін.

При цьому судом відхиляються як необгрунтовані твердження відповідача, що він не володіє набутими коштами, оскільки стягнуті ним з попередньої оплати позивача кошти є податком на додану вартість, який безпосередньо стягується до Державного бюджету України, з огляду на таке :

Законом, зокрема ст. 1212 ЦК України, обов’язок повернення безпідставно набутого майна (у даному випадку коштів) не ставиться у залежність від строку перебування такого майна у особи, що його набула, та від подальшої юридичної долі цього майна, зокрема відчуження його третім особам з будь-яких підстав. Статтею 1213 ЦК України врегульована лише ситуація, коли безпідставно набуте майно неможливо повернути в натурі –тоді потерпілому відшкодовується його вартість. Однак гроші є родовою, а не індивідуально визначеною річчю (ст. 184 ЦК України), а отже є замінними. Посилання боржника на неможливість виконання грошового зобов’язання законом не допускається (ст. 625 ЦК України). Таким чином, факт перерахування вказаних коштів відповідачем до Державного бюджету України, якщо такий мав місце (що відповідачем не доведено) не має юридичного значення для існування обов’язку відповідача повернути безпідставно набуті кошти позивачу. В свою чергу, відповідач не позбавлений права заявити до повернення зайво сплачені до бюджету кошти в порядку і строки, визначені ст. 15 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" №2181-ІІІ від 21.12.2000 р.

Необхідно звернути увагу і на те, що згідно ст. 1212 ЦК України безпідставно набутим вважається майно, що відповідає хоча б одній з ознак –воно безпідставно набуте або набуте підставно, але безпідставно збережене зобов’язаною особою. Тобто твердження відповідача, що необхідно і набути, і зберегти майно (в т.ч. і на момент розгляду спору) не грунтується на нормах закону (взагалі відповідач розглядає вказану норму з точки зору періоду перебування майна у нього, тоді як закон говорить про спосіб і момент виникнення безпідставності –набуття або збереження). У відносинах, щодо яких виник господарський спір, переказ коштів позивачем на умовах попередньої оплати слід вважати підставним, оскільки підтримання попередньої оплати на певному рівні було передбачено п. 3.1., 4.2.1., 7.1. укладеного договору № 753/12 від 30.01.2003 р. і на момент подання позивачем до обслуговуючого банку платіжних доручень на переказ попередньої оплати за послуги відповідача позивач не міг передбачати, за які саме послуги (пов’язані з транзитним чи імпортним перевезенням) і в яких саме розмірах (з ПДВ чи без) будуть списані кошти. Однак, списуючи з сум попередньої оплати позивача (за даними аналітичного обліку на особовому рахунку в ТехПД) ПДВ за послуги, пов’язані з транзитним перевезенням, відповідач зберіг у себе кошти позивача без достатньої правової підстави, чим порушив вимоги закону.

Твердження відповідача про те, що спірні суми були перераховані до Державного бюджету України, крім того, що це не має юридичного значення по справі та не доведено відповідачем (до матеріалів справи не додавалися податкові декларації з ПДВ за спірні періоди та платіжні доручення на перерахування сум ПДВ по поданих деклараціях), відхиляються судом ще і з тієї підстави, що згідно п. 1.6, 1.7. ст.1, пп. 7.7.1 п. 7.7. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається не у повному розмірі нарахованих у звітному періоді податкових зобов’язань по наданих відповідачем своїм контрагентам послугам, а лише як різниця між сумою податкового зобов’язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. Крім того, враховуючи неправомірне нарахування відповідачем ПДВ на послуги, пов’язані з перевезенням вантажів транзитом через територію України (замість звільнення їх від оподаткування), відповідачем не можуть бути у повному обсязі дотримані норми пп.7.4.2. та 7.4.3. п. 7.4. ст. 7 Закону в частині формування податкового кредиту (останній таким чином неправомірно завищується на користь відповідача, що зменшує суми ПДВ, які підлягають сплаті відповідачем до Державного бюджету України).

Нарахування відповідачем ПДВ на суми відшкодування позивачем плати за користування вагонами іноземних залізниць в порядку п. 119 Статуту залізниць України (457-98-п) є незаконним ще і з тієї підстави, що об’єктом оподаткування ПДВ згідно ст. 3 Закону України "Про податок на додану вартість" є товари, роботи, послуги, а не компенсаційні платежі (відшкодування витрат). В свою чергу, вказаний платіж є саме відшкодуванням плати, що проведена Укрзалізницею на користь іноземних вагоновласників, а отже повинен перевиставлятися відповідачем позивачу у такому розмірі, в якому він фактично сплачений на користь інозалізниць, без додаткових нарахувань. Вказане нарахування ПДВ також є неправомірним з огляду на те, що відповідачем не доведено сам факт здійснення платежів на користь інозалізниць (Укрзалізницею, з подальшим аналітичним обліком розподілу цих платежів між залізницями України) та їх здійснення у конкретному розмірі, за конкретні транспортні засоби, у конкретному періоді, а отже за відсутності обгрунтування підстави самого відшкодування, не можна вважати обгрунтованим і будь-яке нарахування на таке відшкодування, в т.ч. ПДВ (якби його нарахування і допускалося законодавством).

Апеляційна інстанція не погоджується з висновками місцевого господарського суду щодо необхідності застосування до спірних відносин скорочених строків позовної давності з наступних мотивів :

Заява відповідача про застосування скороченого 6-місячного строку давності до спірних правовідносин судом відхиляється, оскільки згідно ст. 925 ЦК України, ст. 315 ГК України скорочені строки позовної давності встановлюються щодо спорів, які випливають з договору перевезення. Спір що розглядається, випливає не з договору перевезення (позаяк позивач не є ні вантажовідправником, ні вантажоодержувачем, ні перевізником згідно товарно-транспортних накладних УМВС, на відміну від приписів ст. 307 ГК України та ст. 909 ЦК України), а з договорів про надання послуг, пов’язаних з перевезенням (договору на подачу та забирання вагонів, договору про організацію розрахунків із залізницею). Зазначені відносини (перевезення та додаткові послуги і розрахунки за них) хоч і є пов’язаними з економічної та юридичної точок зору, однак опосередковуються різними господарськими договорами (п.22 Статуту залізниць України), а тому немає підстав стверджувати про застосування скорочених строків позовної давності до спорів, що випливають з договору на подачу-забирання вагонів чи договору на організацію розрахунків. Застосування строку позовної давності по аналогії законом також не передбачено. Зазначення представником відповідача, що укладений між сторонами договір №753/12 від 30.01.2003 р. є довгостроковим договором на здійснення систематичних перевезень (ч.3 ст. 307 ГК України) судом відхиляється як необгрунтоване, оскільки такий договір в силу вимог ст. 307 ГК України укладається перевізником з вантажовідправником, яким позивач не є. Крім того, в матеріалах справи наявні накладні УМВС, тобто конкретні договори перевезення по всіх спірних відправках, з яких статус позивача як сторони договору перевезення також не випливає (вантажовідправниками та вантажоодержувачами там вказані інші юридичні особи). Сам лише спосіб розрахунків між сторонами за надані послуги (з обліком через ТехПД, на чому наголошує відповідач) ще не є свідченням того, що спір випливає з договору перевезення, адже розрахунки з використанням особових рахунків ТехПД можуть проводитися як за перевезення, так і по інших господарських зобов’язаннях, що і мало місце у спірній ситуації.

Посилання відповідача на відсутність між сторонами договору транспортної експедиції апеляційною інстанцією відхиляється як таке, що не має відношення до суті спору, оскільки послуги, пов’язані з перевезеннями вантажів, можуть надаватися і фактично надаються відповідачем не лише на підставі договору транспортного експедирування, але і на підставі інших видів господарських договорів.

Враховуючи вище наведене, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду прийшла до висновку обґрунтованності доводів апеляційної скарги та наявності правових підстав для скасування оскарженого рішення господарського суду Львівської області від 16.12.2008 року.

З огляду на вищевикладене, керуючись ст. 179, 181, 184, 190, 192, 625, 628, 909, 925, 1212- 1214 ЦК України, ст. 174, 307, 315 ГК України, ст. 1, 3- 7 Закону України "Про податок на додану вартість", ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", ст. 1, 3- 6 Закону України "Про транзит вантажів", п.22, 119 Статуту залізниць України (затв. постановою КМ України №457 від 06.04.1998 р. (457-98-п) ), постановою КМ України №173 від 16.02.1998 р. (173-98-п) , розділом 2 Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом України (Тарифне керівництво №1, затв. наказом Мінтрансу України №551 від 15.11.1999 р. (z0828-99) ), абз.5 п.2.6. Правил розрахунків за перевезення вантажів (затв. наказом Мінтрансу України №644 від 21.11.2000 р. (z0864-00) ), ст. ст. 101, 103, 104, 105 ГПК України Львівський апеляційний господарський суд, -

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Варіант-Логістик" м. Чоп Закарпатської області задоволити.

2. Рішення господарського суду Львівської області від 16.12.2008 року у справі №14/209 скасувати.

3. Прийняти нове рішення:

- позов товариства з обмеженою відповідальністю "Варіант-Логістик" м. Чоп Закарпатської області задоволити. Стягнути з Державного територіально-галузевого об’єднання "Львівська залізниця"(79010, Львівська область, м. Львів, вул. Гоголя, 1, ЄДРПОУ 01059900) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Варіант-Логістик"(89500, Закарпатська область, м. Чоп, вул. Ужгородська, 5а, ЄДРПОУ 31351663) 32 855 грн. 36 коп. безпідставно стягнутих за червень-серпень 2005 р. коштів за послуги, пов’язані з перевезенням вантажів транзитом через територію України, а також судові витрати : 328 грн. 55 коп. на відшкодування витрат по сплаті державного мита при поданні позовної заяви, 164 грн. 28 коп. на відшкодування витрат по сплаті державного мита при поданні апеляційної скарги та 118 грн. на відшкодування витрат по сплаті збору на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.