Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.01.2009р. у справі №54/94 задоволено частково позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Ковбасна Ліга" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мяу - Гау" про стягнення 31 167,55 грн.

Підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача 26 380,66 грн.- основного боргу, 4 787,00 грн.- пені та судові витрати. В решті частини позову відмовлено.

Відповідач, не погодившись з рішенням, звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на неповне з‘ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, порушення норм матеріального та процесуального права.

Зокрема, скаржник посилається на ч.1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", положення абзацу 3 п.13, п.15 Інструкції про порядок реєстрації виданих повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16.05.96 №99 (z0293-96) .

Також скаржник звертає увагу на пояснення Позивача, які він надав у судовому засіданні, що відображено у тексті рішення, а саме:" …як пояснив позивач, у нього відсутнє доручення, згідно з яким відповідач уповноважив своїх представників на отримання товару…" і заперечує проти факту отримання уповноваженими особами відповідача товару за видатковими накладними, на які посилається позивач у позові.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу вважає, що доводи відповідача є необгрунтованими та безпідставними та, крім того, звертає увагу на те, що відповідач не з‘явився ні на жодне судове засідання і не надав жодного з витребуваних господарським судом м. Києва документів.

Розглянувши у судових засіданнях апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, судова колегія установила наступне:

Позивач звернувся до суду першої інстанції з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мяу – Гау" про стягнення 31 167,55 грн., з яких: 26 380,55 грн,- основного боргу у зв‘язку з поставкою ковбасних виробів і м‘ясних напівфабрикатів, 4 787,00 грн.- пені за порушення строків оплати товару за Договором поставки від 11.09.2007р.

Як вбачається з матеріалів справи, представник відповідача не з‘явився у судове засідання 03.12.2008р., письмового відзиву на позов та витребуваних судом документів не надав, про причини неявки не повідомив, у зв‘язку з чим розгляд справи було відкладено на 19.12.2008р.

Однак у судове засідання 19.12.200р. представник відповідача повторно на з‘явився, але через канцелярію подав клопотання про відкладення розгляду справи у зв‘язку з перебуванням представника відповідача на лікарняному,яке судом було задоволено, розгляд справи відкладено на 16.01.2009р., однак в судове засідання 16.01.2009р. відповідач втретє не направив свого представника, так і не надав письмового відзиву на позов та витребуваних судом матеріалів і знову через канцелярію суду подав письмове клопотання про відкладення розгляду справи, яке мотивоване необхідністю формування повного відзиву на позов та надання документів.

Судова колегія погоджується із позицією суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні другого клопотання відповідача, в якому відсутні поважні причини відкладення розгляду справи втретє, які б перешкоджали відповідачу надати письмовий відзив на позов з викладенням доказів, що обґрунтовують відхилення позовних вимог, а також додати до відзиву всі документи, які б підтверджували заперечення проти позову. Отже, відповідач у часі мав можливість доказувати факти, на підставі яких він мав будувати заперечення проти позову ( ст.ст. 59, 33 ГПК України),тому суд відповідно до ст. 75 ГПК України правомірно скористався наданим йому правом і розглянув справу за наявними в ній матеріалами.

Матеріали справи свідчать про те, що 11.09.2007р. між позивачем ( Продавець) та відповідачем ( Покупець) було укладено Договір поставки, відповідно до умов якого позивач, як продавець, зобов‘язався передати у власність відповідача ковбасні вироби і м‘ясні напівфабрикати ( далі – товар), ціна, кількість і асортимент ( номенклатура) якого визначаються у специфікаціях, які є невід‘ємною частиною договору поставки, а відповідач, як покупець, зобов‘язався прийняти та оплатити товар ( п.1.1 договору).

Відповідно до п.9.4 договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання ними своїх зобов‘язань, а відповідно до п.9.5 договору строк дії договору до 31.12.2007р., якщо це не суперечить п.9.4 даного договору.

За умовами п.4.2 договору поставка товару може здійснюватися партіями, а відповідно до п. 2.4 договору право власності на товар переходить до відповідача в момент фактичної передачі товару і при цьому пунктом 6.2 договору передбачено, що моментом передачі товару відповідачу є дата, яка вказана у приймально-здавальних документах.

Відповідно до умов зазначеного договору сторони з урахуванням принципу свободи договору згідно ст..ст. 3, 6, 627, 628 Цивільного кодексу України визнали асортимент товару та його ціну в момент відвантаження товару за видатковими накладними чи у специфікаціях, які є невід‘ємною частиною договору поставки, що свідчить про погодження сторонами у такий спосіб істотних умов договору: ціни та асортименту.

Відповідно до ст..265 Г України за договором поставки одна столрона –постачальник зобов‘язується передати ( поставити) у зумовлені строки ( строк) другій стороні – покупцеві товар ( товари), а покупець зобов‘язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Згідно з ч.2 цієї ж статті до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) про договір купівлі-продажу.

Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона ( продавець) передає або зобов‘язується передати майно ( товар) у власність другій стороні ( покупцеві), а покупець приймає або зобов‘язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст..662 ЦК України (435-15) продавець зобов‘язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Як свідчать наявні у справі докази та надані позивачем додатково на вимогу суду апеляційної інстанції в порядку ст. 38 ГПК України ( ухвала від 24.03.2009р. № 54/94) копії товарно-транспортних накладних, за якими доставлявся позивачем товар на склади відповідача у спірному періоді ( 24 шт.), позивач свої зобов‘язання за вищевказаним договором здійснював, що підтверджується копіями видаткових накладних ( 26 шт.), які містяться в матеріалах справи і на які є посилання в товарно-транспортних накладних у розділі "Відомості про вантаж".

Тобто, на підставі Договору поставки від 11.09.2007р. позивачем на адресу відповідача здійснювалась централізована доставка товару автомобільним транспортом на умовах, які передбачені Розділом 5 Договору.

Відповідно до Розділу 1 "Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні" товарно - транспортна накладна – єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Всього за видатковими накладними ( 26 шт.) у періоді жовтень 2007р. –січень 2008р. позивач передав відповідачеві товар на загальну суму 33 879,06 грн.

У зазначених видаткових накладних у рядку "Одержав" вказана особа, що одержала товарно-матеріальні цінності і яка своїми підписами підтвердила їх одержання які скріплені штампами відповідача, що є підтвердженням прийняття відповідачем товару за вказаними накладними.

Щодо застосування відповідачем зазначених штампів при оформленні приймально-здавальних документів свідчить і той факт, що відповідачем такими самими штампами були скріплені видаткові накладні на повернення товарів позивачеві, а саме: № Вб-0009077 від 03.12.2007р., № Вб-0009523 від 12.12.2007р., № Вб-0009889 від 19.12.2007р.. №Вб-0009887 від 21.12.2007р., №Вб-0009888 від 25.12.2007р., № Вб-0009976 від 09.01.2008р., № Вб-0009975 від 11.01.2008р., № Вб-0010019 від 14.01.2008р., № б-00190378 від 21.01.2008р., №Вб-0010715 від 24.01.2008р.

Всього відповідачем було повернуто товару позивачу на загальну суму 1453,98 грн. за видатковими накладними, які відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність (996-14) № 996-Х1У є первинними документами. Зазначений Закон розкриває поняття первинного документа, а саме, первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення та також п.2.1 наказу "Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку" №88 (z0168-95) від 24.05.1995 року первинні документи – це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації ( власника) на їх проведення. А господарськими операціями є факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов‘язань і фінансових результатів. Тобто, первинні документи ( видаткові накладні) повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо,безпосередньо після її завершення.

Згідно зі ст. 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Переданням майна вважається вручення його набувачеві майна, відчуженого без зобов‘язання доставки. До передання майна прирівнюється вручення коносамента або іншого товарно-розпорядчого документа на майно.

Тобто, згідно з договором поставки у ТОВ "Мяу-Гау" виникло право власності на товар, переданий від ТОВ "Ковбасна Ліга".

Виходячи з цього та керуючись ст..692 ЦК України (435-15) , покупець зобов‘язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до п.2.3 договору оплата поставленого товару здійснюється відповідачем протягом 14-ти днів з моменту передачі товару.

Наявні у справі доказі свідчать про те, що відповідач здійснював частково оплату за отриманий товар, на загальну суму 6 044,43 грн., а саме, на розрахунковий рахунок позивач від відповідача поступали оплати за договором поставки, що підтверджується виписками з банку, які надані позивачем до позову, що спростовує безпідставні заперечення відповідача про те, що нібито його уповноважені особи не отримували товару за видатковими накладними позивача.

За видатковими накладними відповідачем було повернуто позивачеві товар на суму 1 453,97 грн. і, таким чином, залишок заборгованості відповідача перед позивачем складає 26 380,66 грн., яка на день пред‘явлення позивачем позову відповідачем залишилась не погашеною.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 26 380,66 грн. є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Що стосується посилання відповідача на наказ Міністерства фінансів України №99 від 16.05.2996р. "Про затвердження Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей", то саме відповідач порушив зазначений в наказі порядок видачі довіреностей, бо згідно п.6 довіреність на одержання цінностей від постачальника за нарядом, рахунком, договором, замовленням угодою або іншим документом, що їх замінює, видається довіреній особі під розписку і реєструється в журналі реєстрації довіреностей.

Відповідно до ст..ст. 525, 526 ЦК України зобов‘язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов‘язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Крім того, позивач правомірно просить стягнути з відповідача пеню за порушення строків оплати у розмірі 4 787,00 грн., обґрунтовуючи свої вимоги за посиланням на п. 7.2 договору, яким передбачено, що у разі порушення строків оплати, відповідач зобов‘язується сплатити позивачу неустойку у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу.

Згідно з ч.6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов‘язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов‘язання мало бути виконано,у зв‘язку з чим суд першої інстанції правомірно зробив перерахунок суми пені, та задовольнив її частково у сумі 2 744,88 грн.

Відповідно до ст..33 ГПК України (1798-12) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, однак відповідач не скористався своїм процесуальним правом і не надав суду першої інстанції

доказів на спростування викладених позивачем обставин.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку, щодо доводи апеляційної скарги є безпідставними, у зв‘язку з чим апеляційну скаргу залишає без задоволення, а рішення місцевого господарського суду без змін, оскільки визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи і ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.