Рішенням Господарського суду м.Києва від11.03.2009р. у справі №50/31 позовні вимоги задоволено; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-будівельна компанія "Максімус" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТНК-Транс" основний борг 85 846 грн.53 коп., 3 % річних в сумі 317 грн.51 коп., інфляційні втрати в розмірі 1 287 грн.70 коп., витрати по сплаті державного мита в сумі 874 грн.52 коп. та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробничо-будівельна компанія "Максімус" подало до Київського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати, прийняти нове рішення, яким в повному обсязі відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю "ТНК-Транс" в задоволенні його позовних вимог. Відповідач не погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає, що воно підлягає скасуванню з наступних підстав: при розгляді справи та прийнятті рішення судом першої інстанції були порушені норми матеріального та процесуального права, що полягає в неповному з’ясуванні всіх обставин справи, у визнанні встановленими недоведених обставин по справі, а також у невідповідності висновків суду, які викладені у рішенні. Так, позивачем не було надано доказів направлення відповідачу рахунків-фактур, за якими останній повинен був здійснити попередню оплату за поставку товару. Також надані позивачем накладні не містять номер та дату договору і тому неможливо встановити, чи вказаний в накладних товар був поставлений по спірному договору, чи поза його межами.

Товариство з обмеженою відповідальністю "ТНК-Транс" надало відзив на апеляційну скаргу, в якому просило залишити рішення господарського суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробничо-будівельна компанія "Максімус" без задоволення. Позивач зазначає, що відповідач безпідставно стверджує, що судом першої інстанції грубо порушені та неправильно застосовані норми матеріального права, ним невірно тлумачаться положення договору поставки від 26.03.2008 р. № 1144. Посилання відповідача на те, що обов’язок відповідача блокувати смарт-карти у разі перевищення покупцем (позивачем) ліміту відстрочки платежу є безпідставними, оскільки відповідно до п. 7.3 Договору продавець має право, а не обов’язок призупинити відпуск товару покупцю в разі порушення умов оплати товару. Відвантаження товару здійснювалось протягом дії договору по смарт-картках.

Згідно із ч. 2 ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв’язаний з доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши всі докази по справі, заслухавши пояснення представників сторін, апеляційний господарський суд встановив наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю "ТНК-Транс" звернулося до господарського суду першої інстанції з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-будівельна компанія "Максімус" заборгованості за договором поставки.

Оскаржуваним рішенням господарського суду першої інстанції позов задоволено в повному обсязі, стягнуто з відповідача заборгованість за поставлений товар в сумі основного боргу 85 846 грн.53 коп., 3 % річних в сумі 317 грн.51 коп., інфляційні втрати в розмірі 1 287 грн.70 коп., витрати по сплаті державного мита в сумі 874 грн.52 коп. та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для скасування вказаного рішення господарського суду першої інстанції з огляду на наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, 26.03.2008 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "ТНК-Транс" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробничо-будівельна компанія "Максімус" було укладено договір поставки № 1144, відповідно до п.2.1 договору продавець протягом стоку дії цього договору зобов’язується за замовленням покупця, за умови їх підтвердження, поставляти та передавати через мережу АЗС у власність покупця смарт-картки та нафтопродукти в асортименті, за якістю та в кількості, визначеній відповідно до накладних, які є невід’ємними частинами цього договору, надавати послуги ( мийки, СТО, шиномонтажу), визначених у актах виконаних робіт, які є невід’ємними частинами цього договору, а покупець зобов’язується приймати товар та/або послуги на АЗС та оплачувати його/їх на умовах цього договору.

Товариство з обмеженою відповідальністю "ТНК-Транс" передало на виконання умов договору Товариству з обмеженою відповідальністю "Виробничо-будівельна компанія "Максімус" товар на суму 1 394 046,53 грн., даний факт підтверджується накладними: № 904 від 30.04.2008 р.; № 4954 від 31.05.2008 р.; № 7027 від 30.06.2008 р.; № 8323 від 31.07.2008 р.; № 11418 від 31.08.2008 р.; № 13033 від 30.09.2008 р.; 15548 від 31.10.2008 р. та довіреностями на отримання товару № 156-Д від 19.05.2008 р. і № 150/1-Д від 30.04.2008 р.

Відповідно до п. 7.1. договору товар поставляється покупцю на АЗС на умовах відстрочки платежу, розмір якої не може перевищувати 30 000,00 грн. Оплата товару покупцем продавцю має здійснюватись щоденно, але в будь-якому випадку не менше двох разів на тиждень. Однак, якщо вартість поставленого та неоплаченого товару, що перевищує ліміт 30 000, 00 грн., повинна бути сплачена протягом 3-х банківських днів з моменту перевищення даного ліміту.

Встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробничо-будівельна компанія "Максімус" лише частково розрахувалося за поставлений Товариством з обмеженою відповідальністю "ТНК-Транс" товар, на час розгляду справи в суді заборгованість становить 85 846,53 грн.

Згідно з ст. 193 ГК України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частина 2 статті 530 ЦК України визначає, якщо строк виконання боржником обов’язку не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов’язок у семиденний строк від дня пред’явлення вимоги, якщо обов’язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона – постачальник зобов’язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні покупцеві товар (товари), а покупець зобов’язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч.1-3 ст. 692 ЦК України покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов’язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. У випадку прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов’язання. Боржник, що прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, у випадку, якщо інший розмір процентів не встановлений договором.

Доказами доведено, що строк прострочення Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробничо-будівельна компанія "Максімус" грошового зобов’язання складає 45 днів, а тому підлягає стягненню 1287,70 грн. інфляційних витрат та 317,51 грн. – три проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення платежу.

Доводи відповідача про те, що відсутні докази відвантаження товару за укладеним договором у зв’язку з відсутністю на видаткових накладних посилання на номер та дату договору, апеляційний господарський суд вважає необґрунтованими, оскільки відповідно до листа ТОВ "ВБК "Максімус" ( вих. № 660 від 12.12.2008 р.) у відповідь на вимогу про оплату поставленого товару ( вих. № 1334 від 11.12.2008 р.) відповідач визнає заборгованість по договору № 1144 від 14.03.2008 р., та посилаючись на тимчасові фінансові труднощі, зобов’язувався провести розрахунок за поставлений товар до квітня 2009 року. Доказом про відвантаження товару саме по договору № 1144 від 14.03.2008 р. є акт звірки за період з 01.04.2008 р. по 28.04.2009 р., відповідно до якого відвантаження товару здійснювалося протягом дії договору по смарт-картах, зазначених в додатку № 2 та зі знижкою, визначеною в додатку № 3. Підтвердженням обслуговування смарт-карт та відвантаження товару є "оборот по клієнту" за період з 01.04.2008 р. по 28.04.2009 р., в якому зазначається дата відвантаження, кількість, сума, та інші дані, отриманні з РОS – терміналів, встановлених на АЗС.

Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд не вбачає підстав для скасування рішення господарського суду першої інстанції, оскільки воно прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права. При розгляді даної справи господарським судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, висновки суду ґрунтуються на повному та всебічному дослідженні матеріалів справи; доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути підставою для його скасування, адже не спростовують висновків господарського суду першої інстанції.