розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи та апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будімпекс" (м. Запоріжжя)

на рішення господарського суду Запорізької області від 23.02.2009 р. у справі № 10/6/09

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Буд-Сіті" (м. Запоріжжя)

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Будімпекс" (м. Запоріжжя)

про стягнення суми,

Товариство з обмеженою відповідальністю "Буд-Сіті" звернулось до господарського суду Запорізької області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Будімпекс" (з урахуванням уточнень) 8581,16 грн. основного боргу за товар, отриманий по накладній № РН-0000021 від 04.02.2008 р., а також 1366,89 грн. втрат від інфляції та 224,48 грн. – 3% річних за прострочення грошового зобов’язання.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 23.02.2009 р. у справі № 10/6/09 (суддя Алейникова Т.Г.) позовні вимоги ТОВ "Буд-Сіті" задоволено: стягнуто з відповідача на користь позивача 8581,16 грн. основного боргу, 1366,89 грн. втрат від інфляції та 224,48 грн. – 3% річних. Відшкодовано позивачу за рахунок відповідача 101,73 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись з прийнятим судовим актом, Товариство з обмеженою відповідальністю "Будімпекс" (відповідач у справі) звернулося до Запорізького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Запорізької області від 23.02.2009 р. у справі № 10/6/09 скасувати, провадження у справі припинити.

З підстав, викладених в апеляційній скарзі, заявник вважає, що судом при ухваленні рішення неповно з’ясовані обставини, порушені та невірно застосовані норми матеріального і процесуального права.

Зокрема, посилається на те, що за попередньою домовленістю сторін позадоговірна поставка товару за видатковою накладною від 04.02.2008 р. № РН-0000021 відбулася за умови розстрочення оплати вартості товару на час його реалізації, з правом позивача вимагати повернення нереалізованого товару у будь-який час.

Зазначає, що відповідач розраховувався з позивачем грошовими коштами, отриманими за фактично реалізований товар. Наголошує, що ніяких зауважень або вимог щодо повернення товару чи сплати вартості ще не реалізованого товару від позивача не надходило.

Також, заявник звертає увагу колегії суддів на те, що 23.02.2009 р. в судовому засіданні місцевого господарського суду, в якості доказу пред’явлення відповідачу вимоги про сплату заборгованості позивач надав господарському суду копію листа (№ 14) від 25.06.2008 р., згідно якого ТОВ "Буд-Сіті" повідомляє ТОВ "Будімпекс" про порушення останнім обов’язків за Договором № 20/01 від 20.01.2008 р. та наявність заборгованості за видатковою накладною № 21 від 04.02.2008 р. При цьому, зауважує заявник, між позивачем та відповідачем Договір за № 20/01 від 20.01.2008 р. не укладався, а видаткової накладної № 21 від 04.02.2008 р. взагалі не існує.

Заявник стверджує, що господарський суд залишив поза увагою заперечення відповідача щодо отримання листа-вимоги, та наголошує, що особа, яка зазначена в поштовому повідомленні про отримання листа від 26.06.2008 р. (Мельник), не працює і ніколи не працювала у відповідача.

Ухвалою Запорізького апеляційного господарського суду від 06.04.2009 р. апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Будімпекс" прийнята до провадження та призначена до розгляду на 15.05.2009 р.

Розпорядженням Голови Запорізького апеляційного господарського суду № 863 від 15.05.2009 р. справу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Зубкова Т.П. (доповідач), судді Шевченко Т.М., Яценко О.М.

Позивач у справі – Товариство з обмеженою відповідальністю "Буд-Сіті" - апеляційну скаргу відповідача не визнає, вважає її необґрунтованою. Свою правову позицію виклав у письмовому відзиві на апеляційну скаргу. Вказує на бездоказовість твердження відповідача про існування між сторонами домовленості щодо розстрочення оплати вартості товару на час для його реалізації, з правом повернення нереалізованого товару. Наполягає на тому, що жодних домовленостей про відстрочку оплати товару між позивачем та відповідачем не було. Просить рішення господарського суду Запорізької області від 23.02.2009 р. у справі № 10/6/09 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

В судовому засіданні представники відповідача та позивача підтримали доводи, викладені в апеляційній скарзі та у відзиві на неї.

За клопотанням представників сторін розгляд справи здійснювався без застосування засобів технічного забезпечення фіксації судового процесу.

За їх згодою в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови апеляційної інстанції.

Згідно зі ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого суду в повному обсязі.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення місцевого господарського суду, розглянувши матеріали справи, апеляційної скарги та доданих до неї документів, вислухавши пояснення представників сторін, Запорізький апеляційний господарський суд

На підставі усної домовленості в лютому 2008 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Буд-Сіті" (позивач у справі) за видатковою накладною № РН – 0000021 від 04.02.2008 р. передало, а Товариство з обмеженою відповідальністю "Будімпекс" (відповідач у справі) отримало товар (будівельні матеріали та комплектуючи) на суму 30081,16 грн.

Як встановлено судом першої інстанції, за отриманий товар відповідач розрахувався частково.

У зв’язку з цим 25.06.2008 р. позивач направив на адресу відповідача лист (вих. № 14 від 25.06.2008 р.) з вимогою сплатити ТОВ "Буд-Сіті" заборгованість за отриманий товар, яка на день направлення вимоги складала 20081,16 грн. (арк. справи 55).

Протягом вересня – жовтня 2008 р. відповідач частково погасив існуючу заборгованість.

24.10.2008 р. позивач направив на адресу відповідача Претензію про сплату в строк до 30.10.2008 р. основної заборгованості у розмірі 16081,16 грн. за товар, отриманий ТОВ "Будімпекс" на підставі видаткової накладної № 0000021 від 04.02.2008 р.

Після цього відповідачем на користь позивача були додатково перераховані грошові кошти в сумі 11500,00 грн.

Загальна сума здійснених відповідачем платежів, які прийняті позивачем в якості оплати товару, поставленого за видатковою накладною № РН – 0000021 від 04.02.2008 р., становить 21500,00 грн. Решта боргу в сумі 8581,16 грн. залишилась несплаченою

Позовні вимоги про стягнення з ТОВ "Будімпекс" на користь ТОВ "Буд-Сіті" 8581,16 грн. основного боргу, 1366,89 грн. втрат від інфляції та 224,48 грн. – 3% річних стали предметом судового розгляду у даній справі.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи та апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, знаходить апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, в силу наступного.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав або обов’язків.

Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (ст. 205 ЦК України).

Зі змісту ст. 207 ЦК України випливає, що правочин в простій письмовій формі вчиняється сторонами шляхом фіксації його змісту в одному або кількох документах, листах, телеграмах, якими сторони обмінялися за допомогою телетайпних, електронних або інших технічних засобів зв’язку.

Згідно зі статтею 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Як свідчать надані суду документи, між сторонами склалися господарські відносини з купівлі-продажу, що породили взаємні обов’язки. Обов’язки позивача виразились у передачі товару, а обов’язки відповідача полягають в оплаті отриманого товару.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Факт отримання ТОВ "Будімпекс" від ТОВ "Буд-Сіті" товару (будівельних матеріалів та комплектуючих) на загальну суму 30081,16 грн. підтверджується долученими до справи копіями видаткової накладної № РН-0000021 від 04.02.2008 р. та довіреності серія ЯОЛ № 343282 від 04.02.2008 р. (арк. справи 11-13).

Правила оплати майна у відносинах купівлі-продажу врегульовані ст. 692 ЦК України, згідно з якою покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Доказів узгодження сторонами іншого строку оплати відповідачем суду не надано.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні приписи містить ст. 193 Господарського кодексу України.

Однак, відповідач, всупереч приписів закону, оплату товару після його прийняття не здійснив.

Матеріали справи свідчать, що, незважаючи на неодноразові вимоги позивача (лист вих. № 14 від 25.06.2008 р., претензія від 24.10.2008 р.), відповідач лише частково оплатив отриманий від позивача товар, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість в сумі 8581,16 грн., що було відображено сторонами в акті звірки взаєморозрахунків від 21.11.2008 р., підписаному уповноваженими представниками обох сторін та скріпленому печатками підприємств (наданий позивачем суду апеляційної інстанції оригінал акту долучено до матеріалів справи).

Доказів погашення заборгованості в сумі 8581,16 грн. відповідач суду першої інстанції не надав. Не надано таких доказів і суду апеляційної інстанції.

Таким чином, позовна вимога про стягнення основного боргу в сумі 8581,16 грн. заявлена обґрунтовано і правомірно задоволена господарським судом.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

На особу, яка допустила неналежне виконання зобов’язання, покладаються додаткові юридичні обов'язки, в тому числі передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України.

Зокрема, частиною 2 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За таких обставин, враховуючи встановлений факт несвоєчасного виконання відповідачем грошового зобов'язання, вимоги про стягнення з нього 3% річних в сумі 224,48 грн. та втрат від інфляції в сумі 1366,89 грн. заявлені позивачем обґрунтовано та правомірно задоволені судом у повному обсязі.

Не знаходять свого підтвердження доводи заявника апеляційної скарги, щодо існування іншої усної домовленості між сторонами стосовно позадоговірної поставки товару за видатковою накладною від 04.02.2008 р. № РН-0000021, яка, начебто, відбулася за умови розстрочення оплати вартості товару на час його реалізації, з правом позивача вимагати повернення не реалізованого товару у будь-який час.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Згідно з ч. 1 ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

В даному випадку, відповідачем, всупереч вимог ст.ст. 32- 34 ГПК України, не було надано суду будь-яких доказів на підтвердження своїх доводів. При цьому, позивач проти існування такої домовленості заперечує.

Колегія суддів відзначає надуманість доводів заявника про відсутність в нього обов’язку оплатити отриманий від позивача товар.

Щодо твердження заявника про неправомірність прийняття господарським судом в якості доказу пред’явлення відповідачу вимоги (в порядку ст. 530 ЦК України) про сплату заборгованості листа позивача від 25.06.2008 р. (оскільки, як вказує заявник, в ньому міститься посилання на Договір № 20/01 від 20.01.2008 р., який сторонами не укладався, та видаткову накладну № 21 від 04.02.2008 р., якої не існує) слід зазначити наступне.

Як пояснив в судовому засіданні представник позивача, лист (вих. № 14) від 25.06.2008 р. (з вимогою про сплату відповідачем боргу) був складений безпосередньо директором підприємства і ним помилково був зазначений не повний номер спірної видаткової накладної, а лише дві останні цифри номеру ("№ 21" замість "№ РН – 0000021"). При цьому, представник позивача наголосив, що дата видаткової накладної зазначена вірно.

Посилання заявника на неотримання ним листа від 25.06.2008 р. та на те, що особа, яка зазначена в поштовому повідомленні про отримання листа від 26.06.2008 р. (Мельник), не працює та ніколи не працювала у відповідача, не приймається колегією суддів до уваги, оскільки ці доводи не спростовують висновків суду, а питання видачі поштовим відділенням кореспонденції підприємства ТОВ "Будімпекс" не уповноваженій на це особі не стосується предмету даного спору.

Крім того, наведені відповідачем обставини не спростовують факту отримання ним товару від позивача та не звільняють його від обов’язку розрахуватися за нього, який виник після прийняття товару, тобто, ще до пред’явлення вимог позивачем.

Згідно зі ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Оскільки доводи заявника апеляційної скарги не ґрунтуються на нормах права, не підтверджені відповідними доказами та спростовані дослідженими обставинами справи, апеляційна скарга залишається судом без задоволення.

Колегія суддів дійшла висновку про відповідність рішення господарського суду Запорізької області нормам чинного законодавства. Підстав для скасування оскаржуваного рішення колегія суддів не вбачає.

З огляду на викладене, судові витрати, відповідно до вимог ст. 49 ГПК України покладаються на відповідача (заявника апеляційної скарги).