Позивач, МП "Гранд" звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до ДАЗТУ "Укрзалізниця" та СТГО "Південна залізниця" про стягнення 8370500,00 грн. завданих збитків, 2500000,00 грн. моральної шкоди. В процесі розгляду справи позивачем були уточнені позовні вимоги, згідно яких він просив стягнути з відповідачів матеріальну шкоду у розмірі вартості майна, а також неодержаного доходу від використання цього майна, моральну шкоду в розмірі 2500000,00 грн. та витрати по оплаті ремонтних робіт в розмірі 800000 грн., а також витрати за проведення експертизи в розмірі 20000 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.03.2009 року позовні вимоги були задоволені частково. Стягнуто з відповідача – 1 та відповідача – 2 солідарно на корись позивача загальну вартість втрачених цистерн в сумі 4668981 грн., стягнуто з ДАЗТУ "Укрзалізниця" на користь позивача 3320363,03 грн. не отриманих доходів, стягнуто з відповідача – 1 та відповідача – 2 по 6666,67 грн. витрат за проведення експертизи, 12750 грн. державного мита та 59 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу з кожного. В іншій частині позовних вимог було відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, відповідачі 1 та 2 звернулися з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в яких вказують, що рішення прийняте з неповним з’ясуванням всіх обставин, що мають значення для справи, а тому просять рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Представником позивача відзив на апеляційні скарги суду не надано.

Апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційних скарг, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні матеріали справи, встановив наступне:

07.06.2002 року між МП "Гранд" та "Алумекс Груп ЛТД", було укладено договір № 07/06/2002/Ал-Гр/Ц.

Відповідно до умов даного договору та мирової угоди, затвердженої ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.06.2002 року у справі № 25/260, позивач набув право власності на 21 залізничну цистерну за номерами 51032639, 51128387, 51129211, 51129435, 51129450, 51129484, 51133460, 51133528, 51133536, 51133551, 51133569, 51133577, 51133585, 51133601, 51133627, 51133635, 51133643, 51133668, 51133676, 51133684, 51133700 для перевезення світлих нафтопродуктів.

Відповідно до акту прийому-передачі товару від 18.02.2004 року по договору № 07/06/2002/Ал-Гр/Ц від 07.06.2002 року сторони домовилися про заміну цистерн №№ 51133528, 51133643, 51133684 та 51133700 на цистерни №№ 51047421, 51127868, 51128510, 51129203.

Придбані позивачем залізничні цистерни згідно вжитих Господарським судом міста Києва у справі № 25/260 заходів до забезпечення позову станом на час виникнення у позивача права власності знаходилися під арештом та передані на зберігання Статутного територіально-галузевого об'єднання "Південна залізниця" на станції Кременчук

Даний факт підтверджується актом опису й арешту майна відділу Державної виконавчої служби Крюківського районного управління юстиції м. Кременчука АА № 080095 від 29 травня 2002 року.

Під час опису та арешту майна державним виконавцем було обмежено право користування цим майном.

Відповідно до вимог ст. 4 ЦК УРСР, який діяв на час вказаних правовідносин, ст.ст. 55, 58 Закону України "Про виконавче провадження" у відповідача 2, на підставі акту опису й арешту майна від 29 травня 2002 року виникли обов'язки зберігача переданого йому державним виконавцем майна, визначені гл. 36 ЦК УРСР (1540-06) .

Відповідачі в апеляційній скарзі зазначають, що відомості, викладені у акті державного виконавця, не відповідають дійсності та не доведено факт прийняття майна на зберігання відповідачами, проте дані твердження не приймаються до уваги колегією суддів, оскільки вказані факти не були доведені відповідачами в суді.

Згідно з довідкою відділу Державної виконавчої служби Крюківського районного управління юстиції м. Кременчука № 10906 від 5 липня 2005 року станом на час видачі довідки арешт з цистерн знятий в установленому порядку не був.

Твердження відповідачів, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.06.2002 року про затвердження мирової угоди було одночасно знято арешт з спірних цистерн є помилковим, оскільки як вбачається з тексту ухвали в мотивувальній частині даної було зазначено, що у зв’язку з припиненням провадження по справі заходи забезпечення позову підлягають скасуванню, в той час як в резолютивній частині не було зазначено про скасування ухвали суду, якою були вжиті заходи забезпечення позову.

Крім того в мотивувальній частині даної ухвали суду було вказано, що заходи забезпечення позову підлягають скасуванню, про що виноситься ухвала відповідно до ст. 68 ГПК України.

Проте, така ухвала Господарським судом міста Києва не виносилася, а отже на даний час діють заходи забезпечення позову, вжиті ухвало суду від 29.05.2002 року.

У жовтні 2002 року, коли вирішувалося питання про перереєстрацію придбаних цистерн на ім'я позивача, вказані цистерни за заявкою колишнього власника "Кремінь-Еко" були відправлені відповідачем 2, на залізничну станцію Придача Південно-Східної залізниці Російської Федерації.

В Російській Федерації указані цистерни зареєстровані за новими власниками ТОВ "ПТП "Промтехмаш" і ЗАТ "Євротранснафта".

Вказані обставини підтверджуються поясненнями сторін, протоколом роботи комісії з розгляду питання щодо перереєстрації спірних цистерн від 13 грудня 2005 року, листом Державного підприємства "Головний інформаційно-обчислювальний центр Укрзалізниці" № ГЮЦ-10/718 від 23 травня 2007 року.

У відповідності до вимог ст.ст. 55, 58 Закону України "Про виконавче провадження" порушення заборони державного виконавця розпоряджатися або користуватися майном, на яке накладено арешт, тягне за собою відповідальність зберігача майна, встановлену законом.

Таким чином, належне позивачу майно, яке було передане відповідачу 2 на зберігання, незаконно вибуло з володіння позивача та було втрачене.

Відповідачі в апеляційних скаргах зазначали, що позивачем пропущена позовна давність по захисту своїх порушених прав як власника цистерн, оскільки про те, що цистерни відправлені були колишнім власником "Кремінь-Еко" до Російської Федерації позивач дізнався в 2002 році, а з даним позовом звернувся до суду лише в 2007 році.

Про застосування позовної давності відповідачами була подана відповідна заява.

Проте відповідно до ч. 5 ст. 267 ЦК України якщо суд визнає поважними причини пропуску позовної давності, пропущене право підлягає захисту.

Як вбачається з пояснень позивача та матеріалів справи, МП "Гранд" з часу вибуття залізничних цистерн на територію Російської Федерації неодноразово звертався за захистом своїх прав до відповідачів, які визнавали факт втрати майна, неодноразово відмовляли в проведені реєстрації права власності й пропонували звернутися до суду з вимогою про визнання неправомірними дій під час перереєстрації цистерн.

Таким чином, позивачем позовна давність була пропущена з поважних причин, а тому суд першої інстанції вірно прийшов до висновку про її поновлення.

Судом першої інстанції вірно було з'ясовано час виникнення правовідносин сторін та їх тривалість у зв'язку з чим правильно застосовані норми ЦК УРСР (1540-06) до спірних відносин.

Отже, позивачу МП "Гранд" протиправними діями відповідача була завдана матеріальна шкоди, яка полягає у втраті майна, що належить йому на праві власності, та неодержані доходу від використання цього майна.

Для встановлення вартості втрачених цистерн та визначення таким чином матеріальної шкоди проводилася судово-товарознавча експертиза, відповідно до висновку від 22.07.2008 року якої ринкова вартість залізничних цистерн для перевезення світлих нафтопродуктів №№ 51032639, 51128387, 51129211, 51129435, 51129450, 51129484, 51133460, 51133536, 51133551, 51133569, 51133577, 51133585, 51133601, 51133627, 51133635, 51133668, 51133676, 51047421, 51127868, 51128510, 51129203 на час проведення експертизи, враховуючи їх знос та технічний стан на 03.11.2002 року становить 4668981,00 грн.

Крім того, експертом наводились технічні паспорти на кожну із 21 цистерни та зазначено про відомості, які містяться у паспорті, зокрема, вказано про те, що протягом 2000-2001 років проводився капітальний ремонт, але модернізація не виконувалась. Всі цистерни визнані технічно справними та такими, що відповідають вимогам ПТЕ та можуть слідувати шляхами загального користування зі встановленою швидкістю. При визначенні вартості зазначених цистерн експерт використовував діючі методичні вимоги та наводить розрахунок дійсної вартості об'єкту оцінки, визначаючи зменшення вартості майна, що виникли в процесі його експлуатації або зберігання.

Колегією суддів приймається даний висновок до уваги як належний доказ завдання матеріальної шкоди позивачу в зв’язку з втратою належних йому на праві власності цистерн.

Також позивачем заявлялася вимога про стягнення матеріальної шкоди в зв’язку з неотриманням доходу від використання вказаних цистерн.

Дана вимога МП "Гранд" обґрунтовувалося тим, що 01.02.2006 року ним був підписаний договір № 01-06 про оренду рухомого залізничного составу з ТОВ "Союз-Транс", відповідно до якого позивач мав на меті отримання доходу від оренди вказаного залізничного составу протягом тривалого терміну.

Строк даного договору становив 5 років.

Проте, в зв’язку з протиправними діями відповідачів позивач втратив можливість на отримання вигоди від використання належного йому майна.

Для встановлення розміру не отриманих в зв’язку в вище зазначеними діями відповідачів коштів позивачем було звернення до ліцензіата оціночної діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю "Д.Ю.Консалтинг".

Під час судового розгляду спору в суді першої інстанції, позивач уточнив розмір майнових вимог беручи до уваги положення ст.ст. 1166, 1172, 1190 ЦК України та ст. 22 ГПК України, змінивши позовні вимоги щодо порядку розрахунків загального виду збитків від кількості втрачених цистерн виходячи з розміру орендної плати за одну цистерну, зазначивши період за який розраховуються збитки.

За основу взято найнижчу добову ставку орендної плати за одну цистерну у розмірі 25 доларів США та приведено методологічну формулу нарахування збитків за останні три років.

А отже, колегією суддів приймаються зазначені розрахунки, як такі, що дійсно вказують на розмір неодержаного прибутку позивача, та становить 3 320 363,03 грн.

У відповідності до вимог Закону України "Про залізничний транспорт" (273/96-ВР) , Положення про Державну адміністрацію залізничного транспорту України, затверджене постановою Кабінету Міністрів України № 262 від 29 лютого 1996 року (262-96-п) обов'язок з управління процесом перевезень у внутрішньому і міжнародному сполученнях, а також регулювання виробничо-господарської діяльності у сфері організації і забезпечення цього процесу залізницями, підприємствами, установами та організаціями, централізованого управління процесом перевезень у внутрішньому і міжнародному сполученні, регулювання виробничо-господарської діяльності залізниць у сфері організації цього процесу покладено на Державну адміністрацію залізничного транспорту України (Укрзалізниця).

Всупереч указаним вимогам чинного законодавства відповідачі не забезпечили дотримання заборони державного виконавця на користування залізничними цистернами.

Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що загальна матеріальна шкода заподіяна майну позивача взаємопов'язана з неправомірними діями відповідачів у справі, є доведеною та обґрунтованою, а тому підлягає відшкодуванню ними.

Також позивачем заявлялися вимоги до відповідачів про стягнення моральної шкоди в розмірі 2500000 грн. в зв’язку з приниження їх ділової репутації серед бізнесових партнерів через не виконання зі свого боку умов договору від 01.02.2006 року та стягнення плати за перебування цистерн на вагоноремонтному заводі ім.. Тельмана, філіал ОАО "РЖД" м. Вороніж в розмірі 800000 грн.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Статтею 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Позивачем не було доведено факту завдання відповідачами моральної шкоди внаслідок своїх неправомірних дій, та не доведено факт отримання збитків в розмірі 800000 грн. через перебування цистерн на вагоноремонтному заводі ім. Тельмана, філіал ОАО "РЖД" м. Вороніж, а тому в цій частині позовні вимоги не підлягають задоволенню.

За таких обставин, з відповідачів солідарно на користь позивача відповідно до вимог ст. 440 ЦК УРСР підлягає стягненню дійсна вартість майна, що становить 4668981 грн., а з відповідача 2 відшкодовуються неотриманні доходи.

Крім того, позивачем заявлялися вимоги про стягнення з відповідачів витрати понесені ними за проведення експертизи, вартість яких становить 20000 грн.

Відповідно до ч. 5 ст. 49 ГПК України, суми які підлягають сплаті, зокрема за проведення експертизи, при частковому задоволенні позову покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином судом першої інстанції правомірно було стягнуто з відповідачів за проведення експертизи по 6666,67 грн. з кожного.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції повно, всебічно і об’єктивно з’ясовано обставини справи, винесено рішення у відповідності до норм матеріального і процесуального права, з з’ясуванням всіх обставин, що мають значення для справи, правомірно частково задоволено позовні вимоги МП "Гранд" а тому апеляційні скарги Державної адміністрації залізничного транспорту України "Укрзалізниця" та Статутного територіально-галузевого об’єднання "Південна залізниця" не підлягають задоволенню.

Відповідно до викладеного, керуючись ст. 101, п. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, суд, -

1. Апеляційні скарги Державної адміністрації залізничного транспорту України "Укрзалізниця" та Статутного територіально-галузевого об’єднання "Південна залізниця" залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 11.03.2009 року у справі № 42/199-31/173 – без змін.