Рішенням господарського суду Харківської області від 04 березня 2009 року (суддя Швед Е.Ю.) у задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства "Готельний комплекс "Славія" відмовлено повністю. Зустрічний позов Харківської міської ради задоволено повністю. Визнано право комунальної власності територіальної громади міста Харкова в особі Харківської міської ради на нежитлові приміщення літ "Р-3" підвал № 184-201, перший поверх № 202-280, другий поверх №281-347, третій поверх №348-356 площею 3133,8 м2, які розташовані в будівлі № 52 по вул. Полтавський шлях в м. Харкові.

Позивач за первісним позовом не погодився з вказаним рішенням та звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Харківської області від 04 березня 2009 року по справі №35/400-08 скасувати повністю та прийняти нове, яким задовольнити позов акціонерного товариства "Готельний комплекс "Славія".

Перший відповідач за первісним позовом, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, та другий відповідач за зустрічним позовом, Управління містобудування та архітектури Харківської обласної державної адміністрації, вважають рішення суду законним і обґрунтованим, у зв'язку з чим просять залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Другий відповідач за первісним позовом, Харківська міська рада, письмовий відзив на апеляційну скаргу не надав, представник 2-го відповідача в судовому засіданні зазначив, що також вважає рішення суду законним і обґрунтованим, у зв'язку з чим просять залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

До початку судового засідання позивач за первісним позовом заявив клопотання про призначення по справі судово-економічної експертизи.

Розглянувши заявлене клопотання та заслухавши з цього приводу думку представників сторін, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні вказаного клопотання у зв'язку з його необґрунтованістю.

Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

Позивач, Акціонерне товариство "Готельний комплекс "Славія" звернувся до господарського суду Харківської області з позовом, в якому просив визнати недійсним розпорядження № 845/1 від 30.06.1994 р. Фонду міського майна міста Харкова про укладання договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу Акціонерного товариства "Готельний комплекс "Славія" в частині, згідно з якою цілісний майновий комплекс, орендований організацією орендарів готелю "Травнева" (Акціонерного товариства "Готельний комплекс "Славія" за адресою: вул. Свердлова, 52 (Полтавський шлях, 52) в м. Харкові зазначений - без приміщення; визнати недійсним свідоцтво про право власності № 184-В, видане 13.09.1994 р. Фондом міського майна м. Харкова в частині, згідно з якою цілісний майновий комплекс організацією орендарів готелю "Травневий" (Акціонерного товариства "Готельний комплекс "Славія", що розташований а адресою м. Харків, вул. Свердлова 52 (Полтавський шлях,52) зазначено - без приміщення; визнати недійсним додаткову угоду від 29.06.1994 р. до договору №118 від 02.02.1993 р., укладеного між Фондом державного майна міста Харкова та організацією орендарів готелю "Травнева" (Акціонерним товариством "Готельний комплекс "Славія"); визнати недійсним договір купівлі-продажу №184-В цілісного майнового комплексу, орендованого організацією орендарів готелю "Травневий" (Акціонерного товариства "Готельний комплекс "Славія"), укладений 13.09.1994 р. між Фондом державного майна міста Харкова та організацією орендарів готелю "Травнева", зареєстрований у виконавчому комітеті Ленінської районної ради 16.09.1994 р. в частині, згідно з якою цілісний майновий комплекс організації орендарів готелю "Травнева" (Акціонерного товариства "Готельний комплекс "Славія") зазначено - без приміщення; визнати викупленими Акціонерним товариством "Готельний комплекс "Славія" нежитлові приміщення літ "Р-3" підвал № 184-201, перший поверх № 202-280, другий поверх № 281-347, третій поверх № 348-356 площею 3133,8 м2, розташовані в будівлі № 52 по вул. Полтавський шлях в м. Харкові з часу повної сплати їх вартості будівлі - 31.10.1994 р.; визнати право власності Акціонерного товариства "Готельний комплекс "Славія" на нежитлові приміщення літ. "Р-3" підвал №184-201, перший поверх №202-280, другий поверх №281-347, третій поверх №348-356 площею 3133,8 м2, розташовані в будівлі № 52 по вул. Полтавський шлях в м. Харкові; зобов'язати Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради видати свідоцтво про право власності на цілісний майновий комплекс разом із нежитловими приміщеннями літ. "Р-3" підвал №184-201, перший поверх №202-280, другий поверх №281-347, третій поверх №348-356 площею 3133,8 м2, розташовані в будівлі № 52 по вул. Полтавський шлях в м. Харкові на Акціонерне товариство "Готельний комплекс "Славія".

16 грудня 2008 р. Харківська міська рада заявила зустрічний позов до АТ "Готельний комплекс "Славія" та Управління містобудування та архітектури Харківської обласної державної адміністрації, в якому просила визнати за територіальною громадою міста Харкова в особі Харківської міської ради право власності на нежитлові приміщення літ. "Р-3" підвал № 184-201, перший поверх № 202-280, другий поверх № 281-347, третій поверх № 348-356 площею 3133,8 м2, які розташовані в будівлі № 52 по вул. Полтавський шлях в м. Харкові (т. 1, а.с. 135-138).

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, викладеними в рішенні від 04.03.2009 р., виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 29.12.1989 р. між Харківським виробничим об'єднанням готельного господарства, орендодавець, та трудовим колективом готелю "Першотравневий", орендар, був укладений договір № 118 орендного підряду, відповідно до п.1 якого орендодавець від імені держави передав, а орендар прийняв в оренду основні виробничі та невиробничі фонди, оборотні засоби готелю згідно з актом приймання-передачі. Строк дії договору був встановлений з 01.01.1990 р. по 31.12.1995 р. (п.10 договору). Згідно з умовами договору орендар зобов'язався сплачувати орендодавцеві орендну плату у вигляді фіксованих платежів та не передбачав ані права викупу орендованого майна, ані переходу права власності на орендоване майно від держави - СРСР - до орендаря - трудового колективу.

Рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради народних депутатів № 365 від 26.12.1990 р. "Про створення самостійного госпрозрахункового готелю" надано згоду на відокремлення готелю "Першотравневий" від ХВО ГХ на правах самостійної юридичної особи, надавши йому назву "Травневий" та підпорядковано готель "Травневий" відділу комунального господарства виконкому Харківської міської Ради народних депутатів.

При вирішенні спорів, пов'язаних з оцінкою правомірності передачі або продажу майна, суди застосовують законодавство, яке діяло на момент вчинення зазначених дій.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об'єктів союзного підпорядкування, розташованих на території України, є державною власністю України. Згідно зі ст. 4 Цивільного кодексу Української РСР, який діяв станом на 10.09.1991 р., цивільні права і обов'язки виникають з підстав, передбачених законодавством Союзу РСР і Української РСР, а також з дій громадян і організацій, які хоч і не передбачені законом, але в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують цивільні права і обов'язки. Відповідно до цього цивільні права і обов'язки виникали також з адміністративних актів; внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання цивільно-правових наслідків. Зазначена будівля по вул. Свердлова 52 в м. Харкові була державною власністю внаслідок прийняття законодавчого акту щодо встановлення власності держави Україна.

Відповідно до п. 4 ст. 2 Закону України "Про власність", який був чинним на час виникнення спірних відносин та втратив чинність згідно із Законом України від 27 квітня 2007 року №997-У (997-16) ), на території України існувала приватна, колективна та державна власність і законодавство забезпечувало власникам рівні умови захисту права власності. До державної належали загальнодержавна та комунальна власність, суб'єктами права на які була відповідно держава в особі Верховної Ради України і адміністративно-територіальні одиниці в особі обласних, районних, міських, селищних та сільських Рад народних депутатів (стаття 32 Закону України "Про власність").

Відповідно до п. 3 Постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 р. № 311 "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)" (311-91-п) розмежування майна між власністю областей, міст Києва та Севастополя і власністю районів, міст обласного підпорядкування, районів міст Києва та Севастополя провадиться облвиконкомами, Київським і Севастопольським міськвиконкомами з участю виконкомів нижчестоящих Рад народних депутатів.

Рішенням виконавчого комітету Харківської обласної Ради народних депутатів від 12.03.1992 р. № 68 "Про розмежування комунальної власності між адміністративно-територіальними одиницями Харківської області" готель "Першотравневий" згідно з додатком № 1 передано до комунальної власності Харківської міської ради народних депутатів.

Рішенням XII сесії XXI скликання Харківської міської Ради народних депутатів від 28.09.1992 р. "Про комунальну власність міста" будівля "Готель "Травневий", розташована по вул. Свердлова, 52 (позиція № 13 додатку № 1 до рішення) прийнято у комунальну власність міста Харкова.

29 червня 1994 р. між організацією орендарів готелю "Травнева" та Фондом міського майна укладено додаткову угоду до договору оренди цілісного майнового комплексу № 118 від 02.02.1993 р. щодо умов викупу. Угодою визначено, що викуп цілісного майнового комплексу (без приміщення) проводиться згідно з наступним порядком: вартість ЦМК, що викупається, складає згідно з актом оцінки майна готелю "Травнева" від 20.12.1993 р., затвердженим наказом директора Фонду міського майна № 168 від 29.06.1994 р., 228366 тис. укр. крб. Засобами платежу є приватизаційні майнові сертифікати членів організації орендарів готелю "Травнева", особисті кошти учасників викупу та інші кошти. Ці умови конкретизуються в договорі купівлі-продажу, який підлягає укладанню сторонами не пізніше 06.07.1994 року. Встановлено, що договір оренди ЦМК № 118 від 02.02.1993 р. втрачає чинність в частині оренди майна з часу проведення покупцем повної оплати вартості ЦМК.

Розпорядженням Фонду міського майна від 30.06.1994 р. № 845/1 "Про укладання договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу (без приміщення), орендованого організацією орендарів готелю "Травневий" юридичний відділ Фонду міського майна був зобов'язаний підготувати та подати на підпис директору Фонду міського майна договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу (без приміщення), орендованого організацією орендарів готелю "Травневий". Пунктом 3 цього розпорядження встановлено, що з моменту повної сплати орендарем вартості ЦМК (згідно з договором купівлі-продажу) договір оренди цілісного майнового комплексу № 118 від 02.02.1993 р. втрачає чинність в частині оренди майна.

13.09.1994 р. між Фондом міського майна Харківської міської ради народних депутатів та організацією орендарів готелю "Травневий" був укладений нотаріально посвідчений договір № 184-В купівлі-продажу цілісного майнового комплексу, орендованого організацією орендарів готелю "Травневий", відповідно до п. 1 якого продавець продав, а покупець купив цілісний майновий комплекс (без приміщення), який знаходиться в оренді організації орендарів готелю "Травневий" згідно з договором оренди цілісного майнового комплексу № 118, укладеним між сторонами 02.02.1993 р., розташований за адресою: м. Харків, вул. Свердлова, 52, оціночною вартістю 228366,0 тис. укр. крб.

Пунктом 5 договору застережено, що договір оренди цілісного майнового комплексу № 118 від 02.02.1993 р. втрачає чинність в частині оренди майна. Згідно з актом від 15.11.1994 р. № 184-В прийому-передачі цілісного майнового комплексу (без приміщення), який знаходився в оренді організації орендарів готелю "Травневий" продавець - Фонд міського майна м. Харкова передав, а покупець - організація орендарів готелю "Травневий" прийняв проданий 13 вересня 1994 р. шляхом викупу цілісний майновий комплекс (без приміщення) готелю "Травневий" за адресою: м. Харків, вул. Свердлова, 52 відповідно до договору купівлі-продажу від 13 вересня 1994 р., нотаріально посвідченого в Другій Харківській Державній нотаріальній конторі за реєстр. № 4-5327.

Свідоцтво про право власності на цілісний майновий комплекс (без приміщення) готелю "Травневий" за адресою м. Харків, вул. Свердлова, 52, видане Фондом міського майна Харківської міської ради народних депутатів, внесене до реєстраційної книги під реєстраційним № 184-В від 15 листопада 1994 р. та підтверджує, що покупець - організація орендарів готелю "Травневий" є власником цілісного майнового комплексу (без приміщення) готелю "Травневий", всього обладнання та майна, зазначеного у договорі купівлі-продажу.

Викладене свідчить, що позивач за первісним позовом був належним чином обізнаний про предмет приватизації, а саме, позивач був обізнаний як із складом майна, що був предметом викупу, цілісним майновим комплексом (без приміщення) готелю "Травневий", так і з умовами додаткової угоди від 29.06.1994 р. до договору № 118 від 02.02.1993 р. та договору купівлі-продажу № 184-В цілісного майнового комплексу, орендованого організацією орендарів готелю "Травневий" (АТ "Готельний комплекс "Славія") від 13.09.1994 р. щодо відсутності у складі цілісного майнового комплексу готелю "Травневий" нежитлових приміщень будівлі по вул. Свердлова, 52. Умови зазначених угод відповідають вимогам Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" (2163-12) (в редакції, яка діяла на час приватизації готелю), Декрету Кабінету Міністрів України № 57-93 від 20.05.1993 р. (57-93) "Про приватизацію цілісних майнових комплексів державних підприємств та їх структурних підрозділів, зданих в оренду".

У серпні 1996 р. після закінчення терміну дії договору оренди цілісного майнового комплексу № 118 від 02.02.1993 р. (який після приватизації майна зберігав чинність в частині оренди приміщень), на виконання розпорядження Представника Президента України від 18.08.1992 р. № 293 будівля по вул. Полтавський шлях, 52 (вул. Свердлова, 52) в м. Харкові передана на баланс Управлінню містобудування та архітектури Харківської облдержадміністрації.

Після викупу цілісного майнового комплексу позивач продовжував користуватись приміщеннями по вул. Свердлова, 52 на умовах договору № 118 від 02.02.1993 р., оскільки в частині оренди приміщень він зберігав свою чинність до 03.02.1996 р.

Відповідно до ст. 20 Закону Української РСР "Про охорону і використання пам'яток історії та культури", з урахуванням положень ст. 5 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств", 9 серпня 1996 р. між Управлінням містобудування та архітектури Харківської облдержадміністрації та АТ "Готельний комплекс "Славія" був укладений охоронно-орендний договір № 70 на використання спірної будівлі - нерухомої пам'ятки історії та культури, відповідно до умов якого АТ "ГК "Славія" прийняв приміщення в орендне користування для використання під готель зі строком оренди з 09.08.1996 р. по 01.01.2020 р. Згідно з п. 4 договору орендар зобов'язувався сплачувати держоргану (Управлінню) орендну плату відповідно до діючих тарифів. Судом першої інстанції встановлено, що з моменту укладення договору і до моменту прийняття господарським судом оскаржуваного рішення АТ "ГК "Славія" сплачувало орендну плату за користування нежитловими приміщеннями літ. "Р-3" у будинку по вул. Полтавський шлях, 52 в м. Харкові.

Колегія суддів вважає необгрунтованими доводи позивача за первісним позовом стосовно того, що наявність охоронно-орендного договору свідчить лише про віднесення спірної будівлі до пам"яток, оскільки за вказаним договором, підписаним директором товариства, АТ "ГК "Славія" виступає орендарем пам"ятки.

Крім того, вказаний договір не є підтвердженням наявності у позивача права власності на майно, зазначене в позові чи підставою його виникнення.

Відповідно до п. 6 Перехідних положень Цивільного кодексу України (435-15) правила Цивільного кодексу України (435-15) про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

Як вбачається з матеріалів справи, оскаржувані свідоцтва, розпорядження та договори були укладені до набрання чинності Цивільним кодексом України (435-15) в редакції 2003 р., тому до них повинні застосовуватися положення Цивільного кодексу Української РСР (1540-06) в редакції 1963 р.

Відповідно до ст. 71 Цивільного кодексу Української РСР загальний строк позовної давності для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється у три роки.

Згідно зі ст. 75 вказаного кодексу позовна давність застосовується судом, арбітражем або третейським судом незалежно від заяви сторін. Статтею 80 передбачено, що закінчення строку позовної давності до звернення з позовом є підставою для відмови у позові.

Таким чином, на момент звернення з даною позовною заявою закінчився строк позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні первісного позову.

Слід також зазначити, що відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги; зазначення доказів, що підтверджують позов; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються; законодавство, на підставі якого подається позов.

В даному випадку позивач за первісним позовом не обґрунтував в чому саме полягає порушення його прав та охоронюваних законом інтересів та не зазначив правових підстав позовних вимог як про визнання недійсними оскаржуваних договорів, розпорядження та свідоцтва, так і про визнання за ним права власності на майно, зазначене в його позовній заяві.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні первісного позову.

Що стосується рішення суду в частині задоволення зустрічного позову, то колегія суддів також погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

У зв'язку з набуттям чинності Закону України "Про охорону культурної спадщини" (1805-14) Закон Української РСР "Про охорону і використання пам'яток історії та культури" (3600-09) втратив чинність, а Управлінню містобудування та архітектури Харківської обласної державної адміністрації повноваження передавати в оренду нерухомі пам'ятки архітектури, культури та історії не належить. Статтею 17 вказаного Закону встановлено, що пам'ятка, крім пам'ятки археології, може перебувати у державній, комунальній або приватній власності. Суб'єкти права власності на пам'ятку визначаються згідно із законом. Здійснення права власності на об'єкти культурної спадщини, що є пам'ятками врегульовано ст.18 зазначеного Закону, та передбачає з боку відповідного органу охорони культурної спадщини повноваження щодо погодження власнику або уповноваженому ним органу способу здійснення володіння, користування чи управління.

Відповідно до статті 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою. За таких обставин право комунальної власності територіальної громади міста Харкова на нежитлові приміщення літ. "Р-3" підвал № 184-201, перший поверх № 202-280, другий поверх № 281-347, третій поверх № 348-356 площею 3133,8 м2, розташовані в будівлі № 52 по вул. Полтавський шлях в м. Харкові, як таке, що набуте внаслідок прийняття законодавчого акту щодо встановлення власності держави Україна та розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю), підлягає захисту шляхом його визнання, у зв'язку з чим суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення зустрічного позову.