Відкрите акціонерне товариство "Енергопостачальна компанія "Дніпрообленерго" (далі – ВАТ "ЕК "Дніпрообленерго", позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Дочірнього підприємства Ірландської фірми "Парцелак ЛТД" (далі – ДП "Порцелак ЛТД", відповідач) 333 751,10 грн. – заборгованості.

Позивач просить стягнути з відповідача 333 751,10 грн. заборгованості за векселями, 1 700,00 грн. витрат по сплаті держмита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу з посиланням на те, що між ним та ДП "Порцелак ЛТД" були укладені Договори № 10232 від 26.07.2000 купівлі-продажу векселя №65305299421636 вартістю 500 000 грн. та № 35/2000 від 31.01.2000 купівлі-продажу векселя №65305299403457 вартістю 1 600 000 грн.

Позивачем були передані відповідачу зазначені векселі. Відповідач же передав Позивачу вісім векселів на загальну суму 1 366 249,20 грн.

Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України № 621 від 19.04.99 "Про проведення заліків простроченої взаємної заборгованості підприємств, установ і організацій електроенергетики, вугільної та газової промисловості" (621-99-п) між Позивачем і Відповідачем був проведений взаємозалік по Договору 2 на суму – 400 000 грн.

Таким чином, заборгованість Відповідача перед Позивачем за Договором 1 складає – 22 747,76 грн., а за Договором 2 – 311 003,34 грн., на загальну суму – 333 751,10 грн., яку ВАТ "ЕК "Дніпрообленерго" і просить суд стягнути з ДП "Порцелак ЛТД".

Відповідач позовні вимоги не визнав і просив у задоволенні позову відмовити з посиланням на те, що:

- договірні зобов’язання за договором купівлі-продажу векселя № 35/2000 від 31.01.2000 р. не були виконані позивачем та третьою особою;

- на виконання п. 1.1. договору купівлі-продажу № 35/2000 від 31.01.2000 р. позивач передав своє право власності на вексель № 65305299403457 шляхом вчинення бланкового індосаменту;

- відповідно до чинного законодавства України вексель є борговим цінним папером; до особи, яка набула право власності на вексель, переходять у сукупності усі права, які ним посвідчуються; отримання бланка векселя підтверджує право на безумовне боргове зобов’язання і необхідність проведення розрахунку з пред’явником;

- відповідач, з метою реалізації свого права, отриманого за договором купівлі-продажу № 35/2000 від 31.01.2000 р., пред’явив вексель № 65305299403457 на суму 1 600 000,00 грн. третій особі;

- третя особа сплатила лише 720 000 грн., про що свідчить акт пред’явлення векселів до оплати; залишок суми у розмірі 880 000 грн. третя особа сплатити відмовилась;

- відповідно до п. 15 Положення про переказний та простий вексель індосант, відповідає за акцепт і за платіж, оскільки не обумовлено протилежне. Відповідач вважає, що після передачі векселя індосант сам стає індосатом у становищі вексельного боржника, який відповідає згідно з законом за акцепт і платіж за векселем; відповідач також стверджує про те, що векселедержатель (відповідач), у разі невиконання векселедавцем (третьою особою) вимоги сплати обумовленої у векселі суми, має право звернути вимогу виплати проти цього векселя до позивача, на ім’я якого виписаний вексель.

Підсумовуючи вищевикладене, відповідач заперечує наявність боргових зобов’язань перед позивачем та вважає, що позивач є солідарно відповідальним з третьою особою за невиконання зобов’язань по сплаті повної вартості векселя № 65305299403457.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.02.2004 р. у справі № 34/10, яке було залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.06.2004 р., позов був задоволений в повному обсязі.

Постановою Вищого господарського суду України від 01.12.2004 р. рішення Господарського суду міста Києва від 12.02.2004 р. та постанова Київського апеляційного господарського суду від 07.06.2004 р. були скасовані, справа передана на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

На новому розгляді справи, Господарський суд м. Києва ухвалою від 23.10.2007 р. залучив до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача – ДП ГАК "Укрполіметал".

Ухвалою від 05.12.2007 р. було визнано правонаступником ДП ГАК "Укрполіметал" – Філію "Вільно гірський гірничо-металургійний комбінат " ЗАТ "Кримський титан" (далі – ЗАТ "Кримський титан", 3-я особа).

07.03.2008 р. ДП "Порцелак ЛТД" звернулось до Господарського суду міста Києва із зустрічним позовом про стягнення з ЗАТ "Кримський титан" 880 000 грн. заборгованості за простим векселем.

Ухвалою від 12.03.2008 р. зустрічний позов був прийнятий для спільного розгляду з первісним позовом у справі № 34/10-18/40.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.09.2009 р. правонаступником Дочірнього підприємства Ірландської фірми "Парцелак ЛТД" було визнано Дочірнє підприємство Закритого акціонерного товариства "Парцелакінвест" (далі – ЗАТ "Парцелакінвест", відповідач).

Ухвалою від 30.09.2008 р. господарським судом першої інстанції було скасовано ухвалу від 12.03.2008 р. про прийняття зустрічного позову.

За результатами повторного розгляду справи, рішенням від 21.10.2008 р. позов ВАТ "ЕК "Дніпрообленерго" був задоволений в повному обсязі. Стягнуто з ДП ЗАТ "Порцелакінвест" на користь ВАТ "ЕК "Дніпрообленерго" 333 751 грн. 10 коп. заборгованості, 1 700 грн. витрат по сплаті держмита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись з рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив рішення скасувати та прийняти нове, яким в позові відмовити в повному обсязі, оскільки висновки Господарського суду м. Києва викладені у рішенні не відповідають обставинам справи, а також при його винесенні порушені норма матеріального та процесуального права.

Так відповідач зазначає, що:

- місцевий господарський суд при постановлені рішення вийшов за межі позовних вимог, оскільки в позовній заяві позивач просив стягнути заборгованість за векселями, а в рішенні суд стягнув заборгованість за договорами купівлі-продажу векселів;

- суд першої інстанції неправомірно скасував ухвалу від 12.03.2008 р. про прийняття зустрічного позову, оскільки судам не надано повноважень скасовувати свої процесуальні документи;

- судом в повному обсязі не досліджені докази, через що не встановлено:

§ що в договорі № 35/2000 від 31.01.2000 р. купівлі-продажу не зазначено, який саме вексель є предметом даного договору, не встановлено строк здійснення оплати за векселем;

§ що в акті № 36/1 приймання-передачі векселю не зазначено на якій підставі простий вексель №65305299403457 номінальною вартістю 1 600 000 грн. передається позивачу та не вказано дати здійснення його передачі;

- суд першої інстанції не повинен був приймати до уваги як належні докази додаткові угоди № 1, №2 від 16.05.2001 р., №3, №4 від 03.07.2001 р. до договору №35/2000, оскільки в них не визначено строк пред’явлення до оплати покупцем переданих в рахунок заборгованості векселів;

- судом не прийнято до уваги:

§ ст. 4 Закону "Про обіг векселів в Україні", відповідно до якої видавати переказні і прості векселі можна лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги.

На момент видачі переказного векселя особа, зазначена у векселі як трасат, або векселедавець простого векселя повинна мати перед трасантом та/або особою, якій чи за наказом якої повинен бути здійснений платіж, зобов’язання, сума якого має бути не меншою, ніж сума платежу за векселем.

§ Умова щодо проведення розрахунків із застосуванням векселів обов’язково відображається у відповідному договорі, який укладається в письмовій формі. У разі видачі (передачі) векселя відповідно до договору припиняються грошові зобов’язання щодо платежу за цим договором та виникають грошові зобов’язання щодо платежу за векселем. Таким чином, передача від відповідача позивачу зазначених вище векселів не може розглядатися як виконання умов Договору (договору № 35/2000), оскільки така передача була здійснена до моменту виникнення зобов’язань за договором №35/2000 тобто до 28.11.2002 року.

- Зважаючи на вищевикладене суд мав дійти висновку, що договір, за яким на думку позивача, відповідач повинен був сплатити 1 600 000 грн., є неукладеним, а відтак не може породжувати будь-яких зобов’язань;

У доповненнях до апеляційної скарги відповідач зазначив, що судом першої інстанції не застосовано положення Цивільного кодексу УРСР (1540-06) 1963 року, які регулюють застосування позовної давності. Оскільки договір про придбання векселю укладений 31.01.2000 року, тому враховуючи положення ст. 76 ЦК УРСР, у позивача виникло право на позов з 01.02.2000 року та відповідно з цієї дати почався перебіг строку позовної давності. Згідно з ст. 71 ЦК УРСР 1963, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки. Отже, строк позовної давності за позовом Відкритого акціонерного товариства "Енергопостачальна компанія "Дніпробленерго" до Дочірнього підприємства Закритого акціонерного товариства "Порцелакінвест" про стягнення заборгованості за договором про купівлі-продажу векселя від 31.01.2000 року, сплив 01.02.2003 року, до набрання чинності Цивільним кодексом України (435-15) від 16 січня 2003 року № 435-IV (набув чинності 1 січня 2004 року). Отже, Господарський суд м. Києва, мав відмовити в позові.

У відзиві на апеляційну скаргу, позивач не погоджується з позицією відповідача, вважає апеляційні вимоги необґрунтованими та безпідставними, зазначає, що рішення суду першої інстанції прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права, з повним дослідженням всіх обставин справи. Враховуючи наведене, позивач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення – без змін.

Третя особа відзив на апеляційну скаргу не надала.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 09.12.2008 р. (колегією суддів у складі: Корсак В.А. – голова колегії, Коршун Н.М., Авдеєва П.В.) порушено апеляційне провадження у справі № 34/10-18/40 за апеляційною скаргою Дочірнього підприємства Закритого акціонерного товариства "Порцелакінвест" на рішення Господарського суду м. Києва від 21.10.2008 р.

Ухвалою в.о. Голови Київського апеляційного господарського суду від 21.01.2009 р. справу було передано для подальшого розгляду колегії суддів у складі головуючого-судді Кондес Л.О. та суддів Куровського С.В., Михальської Ю.Б.

Ухвалою від 10.02.2009 р. розгляд справи був призначений на 17.03.2009 р.

17.03.2009 р. за заявою сторін був продовжений строк розгляду апеляційної скарги, розгляд справи відкладений на 14.04.2009 р.

14.04.2009 р. розгляд справи відкладений на 12.05.2009 р.

12.05.2009 р. в судове засідання з’явились представники сторін. Представник 3-ої особи в судове засідання не з’явився. Про день, час та місце розгляду справи повідомлявся неодноразово належним чином про що свідчать зворотні поштові повідомлення. В зв’язку з цим, колегія вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі за наявними матеріалами та без участі представника 3-ої особи.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, відзив на неї, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, колегія встановила наступне.

Між позивачем та відповідачем 26.07.2000 р. укладений договір купівлі-продажу векселів від 26.07.2000 р. № 10232, за умовами якого позивач зобов’язався передати відповідачеві вексель № 65305299421636, емітований 21.03.2000 p., номінальною вартістю 500 000 грн., а відповідач - прийняти та оплатити його.

Відповідно до п. 2.3 договору та додаткової угоди № 1 та додаткової угоди № 2 від 26.07.2000 р., оплата 477 252,24 грн. вартості простого векселя № 65305299421636 номінальною вартістю 500 000 грн. відповідач сплачує шляхом передачі простих емітованих векселів, а 22 747,76 грн. шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок вказаний в основному договорі.

Згідно з актом прийому-передачі від 26.07.2000 р. № 2/7, позивач передав відповідачеві вексель № 65305299421636, номінальною вартістю 500 000 грн.

В якості оплати отриманого за договором купівлі продажу 26.07.2000 р. № 10232 векселя № 65305299421636 номінальною вартістю 500 000 грн. відповідачем на користь позивача були передані, а позивачем отримані векселі на загальну суму 477 252,54 грн.:

- № 65306663449688 номінальною вартістю 161 585,62 грн. згідно з додатковою угодою від 26.07.2000 р. № 1 до договору;

- № 65306663449688 номінальною вартістю 100 000 грн. згідно з додатковою угодою від 26.07.2000 р. № 1 до договору;

- № 65306663449687 номінальною вартістю 200 000 грн. згідно з додатковою угодою від 26.07.2000 р. № 1 до договору;

- № 653056534479324 номінальною вартістю 15 666,62 грн. згідно з додатковою угодою від 16.05.2001 р. № 2 до договору.

31.01.2000 р. між позивачем та відповідачем був укладений договір № 35/2000, за умовами якого позивач передає у власність відповідача, а останній приймає і сплачує вартість простий вексель № 65305299403457 номінальною вартістю 1 600 000 грн.

Згідно з актом № 36/1 приймання-передачі векселю відповідач передав, а позивач прийняв простий вексель №65305299403457 номінальною вартістю 1 600 000 грн., емітований Дочірнім підприємством "Вільногірський державний горно-металургійний комбінат", одержувач за векселем – Компанія "Дніпрообленерго", з датою складання 10.12.99 p., строком оплати – "по пред’явленню".

Відповідно до п. 3.1 договору та додаткових угод № 1 від 26.04.2001, № 2 від 16.05.2001 р., № 3, № 4 від 03.05.2001 р., оплата 888 995,66 грн. вартості простого векселя № 65305299403457 номінальною вартістю 1 600 000 грн. відповідач сплачує шляхом передачі простих емітованих векселів, а 711 004,34 грн. шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок вказаний в основному договорі.

В якості оплати отриманого за договором купівлі-продажу від 31.01.2000 р. № 35/200 векселя №65305299403457 номінальною вартістю 1 600 000 грн. відповідачем на користь позивача були передані, а позивачем отримані векселі на загальну суму 888 995,66 грн.:

- відповідно до акту прийому-передачі № 3/4-п -- № 51322313054483 номінальною вартістю 710 000,00 грн. на підставі додаткової угоди № 1 від 26.04.2001 р. до договору № 35/2000;

- відповідно до акту прийому-передачі № 3/5-п від 16.05.2001 р. -- № 51322313054485 на суму 47 916,77 грн. ні підставі додаткової угоди № 2 від 16.05.2001 р. до договору №35/2000;

- відповідно до акту прийому-передачі № 2/5-п -- № 65305437453876 на суму 88 616,83 грн. на підставі додаткової угоди № 3 до договору № 35/2000;

- відповідно до акту прийому-передачі № 3/7-п від 03.07.2001 р. -- № 51322313054486 на суму 42 463,06 грн., на підставі додаткової угоди № 4 від 03.05.2001 р. до договору № 35/2000;

Відповідно до вказаного вище, відповідач передав позивачу векселі загальною номінальною вартістю 1 366 248,90 грн. та зобов’язувався здійснити грошовий переказ коштів на рахунок позивача у сумі 733 751,80 грн.

Позивач стверджує, що відповідач вказану грошову суму не сплатив, що не заперечується і відповідачем. Постановою Кабінету Міністрів України № 621 від 19.04.1999 р. (621-99-п) затверджений порядок проведення заліків простроченої взаємної заборгованості підприємств, установ і організацій електроенергетики, вугільної та газової промисловості.

На підставі вищезазначеної постанови, 28.12.1999 року між позивачем та відповідачем був проведений взаємозалік, про що був складений протокол-реєстр № 5118-н/8407 станом на 22.12.1999.

На виконання постанови № 621 відповідно до вказаного протоколу-реєстру, 18.02.2000 р. ДП "Порцелак ЛТД" перерахувало платіжним дорученням № 25 на рахунок ВАТ "ЕК "Дніпрообленерго" 400 000 грн. для погашення заборгованості за електроенергію, що також підтверджується реєстром кредитових платіжних документів від 18.02.2000 p.

Враховуючи вищенаведене заборгованість ЗАТ "Парцелакінвест" перед ВАТ "ЕК "Дніпрообленерго" складає 333751,80 грн., які позивач і просить стягнути з відповідача на його користь.

Заслухавши представників сторін, перевіривши юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та її повноту, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Спір у даній справі виник з приводу виконання зобов’язань за договорам купівлі-продажу простих векселів. Внаслідок укладання вказаних договорів між сторонами згідно ст. 11 ЦК України, виникли цивільні права та обов’язки. Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України (436-15) як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 ст. 193 ГК України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до статей 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Судова колегія вважає, що позивач по справі (ВАТ "Дніпрообленерго") відповідно до статті 33 ГПК України, надав факти на підставі яких пред’явлено позов, надавши суду всі належні і допустимі докази на підтвердження позовних вимог (ст. 34 ГПК України), а саме:

? Належним чином засвідченні копії договорів від 26.07.2000 р. № 10232 щодо купівлі-продажу векселя № 65305299421636 номінальною вартістю 500 000 грн. та № 35/2000 від 31.01.2000 р. щодо купівлі-продажу векселя № 65305299403457 номінальною вартістю 1 600 000 грн. та копії додаткових угод до цих договорів;

? Належним чином засвідченні копії актів прийому-передачі простих векселів № 65305299421636 номінальною вартістю 500 000 грн. та № 65305299403457 номінальною вартістю 1 600 000 грн. від позивача відповідачу;

? Належним чином засвідченні копії актів прийому-передачі простих векселів № 65306663449688 номінальною вартістю 161 585,62 грн., № 65306663449688 номінальною вартістю 100 000 грн., № 65306663449687 номінальною вартістю 200 000 грн., № 653056534479324 номінальною вартістю 15 666,62 грн., № 51322313054483 номінальною вартістю 710 000,00 грн., № 51322313054485 на суму 47 916,77 грн., № 65305437453876 на суму 88 616,83 грн., № 51322313054486 на суму 42 463,06 грн. від відповідача позивача в рахунок оплати по зобов’язанню за спірними договорами;

? Копії розрахункових документів щодо проведення заліків простроченої взаємної заборгованості, відповідно до яких заборгованість відповідача була зменшена на 400 000 грн.;

? Копія акту звірки взаємних розрахунків між сторонами у справі станом на 01.06.2004 р., відповідно до якого ВАТ "ЕК "Дніпрообленерго" мало заборгованість перед ДП "Порцелак ЛТД" 66 248,90 грн., а ДП "Порцелак ЛТД" перед ВАТ "ЕК "Дніпрообленерго" – 333 751,10 грн. Даний акт підписаний посадовими особами обох сторін та завірений печатками обох підприємств. Судова колегія зазначає, що заборгованість ВАТ "ЕК "Дніпрообленерго" перед ДП "Порцелак ЛТД" судом в даній справі не розглядається, оскільки такої вимоги жодна зі сторін не заявляла, а відповідно до п. 2 ст. 83 ГПК України, господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Суд критично відноситься до доводів відповідача, які він навів в судах з наступних підстав:

? той факт, що в договорі № 35/200 від 31.01.2000 р. не вказано реквізити простого векселя, що є предметом цього договору та не встановлення строку пред’явлення його до сплати, що виключає виникнення зобов’язань у відповідача судом не визнається, оскільки рішенням Господарського суду міста Києва від 21.03.2007 р. в справі № 17/367-40/192-14/179 відмовлено в задоволенні позову ДП "Порцелак Лтд" до ВАТ "ЕК "Дніпрообленерго" про визнання недійсним пункту договору № 35/2000 або договору в цілому.

В зв’язку з тим, що у визнанні договору недійсним відповідачу було відмовлено, а згідно з частиною 2 статті 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони, то спірний договір є обов’язковим до виконання всіма його сторонами.

? твердження відповідача стосовно того, що суд першої інстанції не повинен був приймати до уваги акт приймання-передачі простого векселя №65305299403457 номінальною вартістю 1 600 000 грн. та додаткові угоди № 1, № 2 від 16.05.2001 р., № 3, № 4 від 03.07.2001 р. до договору № 35/2000 також не є обґрунтованими, оскільки зазначеним вище рішенням визнано факт обміну векселями між ВАТ "ЕК "Дніпрообленерго" та ДП "Порцелак ЛТД", тому повторному доведенню він не підлягає.

? відповідач в апеляційній скарзі стверджує, що суд першої інстанції повинен був прийти до висновку, що договір № 35/2000 є неукладеним, а відтак не може породжувати для відповідача будь-яких зобов’язань.

Проте, згідно ч. 3 п. 1 розділу 2 Правил виготовлення і використання вексельних бланків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України і Національний банку України від 10 вересня 1992 p. № 528 (528-92-п) Про затвердження Правил виготовлення і використання вексельних бланків векселі можуть видаватися лише для оплати за поставлену продукцію, виконані роботи та надані послуги, за винятком векселів Мінфіну, Національного банку та комерційних банків України.

Тобто, в даній нормі закону йдеться про те, що видавати (вперше емітувати) векселі юридичні особи можуть лише для оплати за поставлену продукцію, виконані роботи та надані послуги, за винятком векселів Мінфіну, Національного банку та комерційних банків України.

На господарські операції з продажу векселю іншого ніж продавець емітента на вторинному ринку цінних паперів зазначена норма закону не розповсюджується, тому посилання позивача на те, що спірний Договір був укладений з порушенням вимог ч. 3 п. 1 розділу 2 "Правил виготовлення і використання вексельних бланків", що затверджені постановою KM України № 528 (528-92-п) від 10.09.1992 p., до уваги судом не приймаються як безпідставні.

? що стосується посилання відповідача в доповненнях до апеляційної скарги на пропущення позивачем строку позовної давності, то суд має застосовувати вказану норму лише за заявою сторони у спорі (п. 4 ст. 267 ГПК України), а як свідчать матеріали справи в суді першої інстанції відповідач не заявляв такого клопотання. До того ж, в договорах купівлі-продажу простих векселів не зазначено термін проведення розрахунків за договором, тому має бути застосовано положення частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України, в якій зазначено: "якщо строк (термін) виконання боржником обов’язку не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов’язок у семиденний строк від дня пред’явлення вимоги, якщо обов’язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства." Позивачем 28.11.2002 року була надіслана відповідачу вимога № 6337 про погашення заборгованості у сумі 333 751,10 грн., тому строк оплати настав 05.12.2002 р., а строк позовної давності необхідно рахувати з 06.12.2002 р. Позовна заява до Господарського суду міста Києва позивачем була подана 22.07.2003 р., тобто через сім місяців після виникнення у нього такого права і пропущений він не був.

Враховуючи вищенаведене, судова колегія погоджується з висновками місцевого господарського суду та вважає, що позовна заява підлягає задоволенню з наступних підстав:

Матеріали справи свідчать про те, що позивачем на користь відповідача були передані векселі загальною номінальною вартістю 2 100 000,00 грн.

Відповідачем в рахунок оплати переданих позивачем векселів були передані останньому векселі загальною номінальною вартістю 1 366 248,90 грн. Постановою Кабінету Міністрів України № 621 від 19.04.1999 р. (621-99-п) затверджений порядок про проведення заліків простроченої взаємної заборгованості підприємств, установ і організацій електроенергетики, вугільної та газової промисловості.

На підставі вищезазначеної постанови між позивачем та відповідачем був проведений взаємозалік на суму 400 000,00 грн., що підтверджується:

—протоколом-реєстром №5118-н/8407 станом на 22.12.1999 p.;

—реєстром кредитових платіжних документів від 18.02.2000 p.;

—платіжним дорученням №25 від 18.02.2000 р. на суму 400 000 грн.;

—платіжним дорученням №120 від 18.02.2000 р. на суму 400 000 грн.

З урахуванням вищезазначеного, заборгованість відповідача перед позивачем складає 333 751,10 грн. Наявна заборгованість підтверджується також актом взаємозвірки розрахунків станом на 01.06.2004 p., підписаним повноважними представниками сторін та скріпленим печатками господарюючих суб’єктів підприємницької діяльності.

Посилання позивача на те, що суд першої інстанції припустився порушень процесуального права є безпідставними, оскільки:

По-перше – суд першої інстанції не виходив за межі позову при винесенні рішення, так як позивач в процесі розгляду справи уточнив свої позовні вимоги;

По-друге – відповідно до частини 3 статті 104 ГПК України, порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.

Судова колегія погоджується з тим, що ухвала Господарського суду міста Києва від 30.09.2008 р. про скасування ухвали від 12.03.2008 р. про прийняття зустрічного позову, прийнята з порушенням норм процесуального права, оскільки ГПК (1798-12) не надає повноважень судам першої інстанції скасовувати свої процесуальні документи. Необхідно звернути увагу на те, що відповідач не оскаржував зазначену ухвалу, а тільки навів її в мотивувальній частині апеляційної скарги. До того ж ухвала від 30.09.2008 р. не вплинула на рішення, яке прийняте з дотриманням всіх норм матеріального права і є правильним по своїй суті.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку, що вимоги викладені в апеляційній скарзі не є обґрунтованими, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Господарського суду м. Києва – без змін, оскільки суд першої інстанції вірно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.