розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Христинівка-Агро" на рішення господарського суду Черкаської області від 29.01.2009 р.

у справі № 17/5287 (суддя Боровик С. С.)

за позовом Приватного підприємства "Агросервіс", с. Пісочин, Харківський район, Харківська область

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Христинівка-Агро", м. Христинівка, Христинівський район, Черкаська область

про стягнення 551 375, 69 грн.

Приватне підприємство "Агросервіс" звернулось до господарського суду Черкаської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Христинівка-Агро" про стягнення оплати за проданий товар у розмірі 282 814, 38 грн., штрафів за несвоєчасну оплату отриманого товару у розмірі 258 775, 16 грн., 3 % річних у розмірі 9 786, 15 грн. та судових витрат.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем свого обов’язку за договором купівлі-продажу щодо оплати за проданий товар.

Відповідач у судовому засіданні проти позову заперечував, просив у його задоволенні відмовити, з огляду на те, що передані позивачем за договором купівлі-продажу №27/03-1 від 27.03.2007 року матеріальні цінності були неналежної якості, у зв’язку з чим відбулась загибель посівів сільськогосподарських культур на полях відповідача.

Рішенням господарського суду Черкаської області від 29.01.2009 року у справі № 17/5287 позов ПП "Агросервіс" задоволено частково та присуджено до стягнення з ТОВ "Христинівка-Агро" заборгованість за поставлений товар у розмірі 282 814, 38 грн., 25 633, 16 грн. пені, 9 782, 6 грн. 3 % річних, 3 182, 30 грн. державного мита і 68, 10 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, а в іншій частині позову відмовлено.

При цьому суд першої інстанції керувався ст. 193, 199, 231, 232 ГК України, ст. ст. 526, 548, 549, 599, 625, 692 ЦК України та виходив з того, що позивачем було продано відповідачу товар, за який останній не розрахувався. У зв’язку із простроченням відповідачем виконання обов’язку щодо оплати товару позивач мав право на часткове стягнення із відповідача пені та 3 % річних.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, відповідач через місцевий господарський суд 06.02.2009 року подав апеляційну скаргу (вх. № 1982), в якій просить скасувати рішення господарського суду Черкаської області від 29.01.2009 року.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовуються тим, що судом було неповно з’ясовано обставини, що мають значення для справи, та визнано встановленими недоведені обставини, що мають значення для справи. Суд взяв до уваги акт звіряння розрахунків від 09.07.2008 р., в якому не зазначено, що борг ТОВ "Христинівка-Агро" перед ПП "Агросервіс" виник із договору купівлі-продажу № 27/03-1 від 27.03.2007 р. Позивач не надав суду документів, що підтверджували б дійсність ненадходження на його рахунок коштів від відповідача згідно зазначеного вище договору. Також судом не було досліджено докази позивача щодо якості поставленої продукції та причинного зв’язку між якістю цієї продукції та наслідком її використання.

Ухвалою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 18.02.2009 року (головуючий суддя –Стахурський М. Ф. (доповідач у справі), судді –Мазур Л. М., Чорногуз М. Г.) прийнято до провадження вказану апеляційну скаргу та призначено розгляд справи у судовому засіданні за участю представників учасників апеляційного провадження на 10.03.2009 року.

У своєму відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначив, що посилання відповідача на те, що в акті звірки не вказано номер і дату договору, не є підставою вважати, що заборгованість виникла на підставі іншої цивільно-правової угоди між позивачем та відповідачем, так як така заборгованість підтверджується договором купівлі-продажу, видатковими накладними та довіреностями. Відповідач не надав суду доказів погашення заборгованості перед позивачем. Також посилання відповідача на неякісність поставленого позивачем товару не підтверджено жодними доказами.

10.03.2009 року за наслідками судового засідання, у зв’язку із неявкою представника відповідача, судовою колегією винесено ухвалу, якою відкладено розгляд справи на 14.04.2009 року.

14.04.2009 року за наслідками судового засідання, у зв’язку із неявкою представника відповідача, судовою колегією винесено ухвалу, якою відкладено розгляд справи на 12.05.2009 року.

В судове засідання 12.05.2009 року представник відповідача не з’явився, хоча про час і місце судового засідання був повідомлений належним чином. Про причини своєї неявки в судове засідання не повідомив. Представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечував та просив суд залишити її без задоволення.

За результатами розгляду апеляційної скарги та за згодою представника позивача судом було оголошено вступну і резолютивну частини постанови.

Згідно ч. 1 ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі 12 ГПК України (1798-12) .

У відповідності до ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної справи та повноту їх встановлення, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального і матеріального права дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

27.03.2007 р. між позивачем та відповідачем був укладений договір купівлі-продажу № 27/03-1 (надалі –договір), згідно з умовами якого позивач взяв на себе зобов’язання передавати відповідачу у власність товари, а відповідач в свою чергу зобов’язався приймати та оплачувати їх у кількості, асортименті та за цінами, зазначеними в накладних, рахунках, чеках чи інших документах, що є невід’ємною частиною договору. (а. с. 8).

Пунктом 2.2. договору передбачено, що право власності на товари переходить до покупця в момент фактичного отримання ним товарів від продавця.

Згідно п. 2.3. договору покупець зобов’язується здійснити оплату шляхом перерахування на рахунок продавця 30 % вартості товару до 30.05.2007 р., а кінцевий розрахунок здійснити не пізніше 01.10.2007 р.

Строк дії договору, визначений п. 5.1. договору, становив з моменту підписання договору та до 31.12.2007 р.

Апеляційним господарським судом встановлено, що позивач на виконання умов договору передав відповідачу у власність матеріальні цінності на загальну суму 282 814, 38 грн., що підтверджується видатковими накладними № РН-0000089 від 20.04.2007 р., № РН-0000112 від 28.04.2007 р., № РН-0000141 від 08.05.2007 р., та довіреностями серії ЯНА № 849535 від 19.04.2007 р., серії ЯНА № 849518 від 19.04.2007 р., серії ЯНА № 849517 від 08.05.2007 р., виданими відповідачем на свого представника гр. Недужого А. П. (а. с. 09-14).

Відносини купівлі-продажу товарів регулюються ГК України (436-15) , ЦК України (435-15) , іншими нормативно-правовими актами та договором, у разі його підписання.

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідач у встановлений договором строк свій обов’язок щодо оплати товару не виконав, із позивачем вчасно не розрахувався.

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач не надав доказів оплати товару позивачу.

Крім того, відповідач не надав суду першої інстанції та суду апеляційної інстанції допустимих та належних доказів неякісності продукції, проданої позивачем. Довідки, видані управлінням агропромислового розвитку Христинівської районної державної адміністрації (а. с. 59-60), не підтверджують неякісність сільськогосподарських культур, так як вона не встановлена у спосіб, передбачений законодавством України. Також дані довідки не підтверджують загибель посівів сільськогосподарських культур, що були предметом договору купівлі-продажу № 27/03-1. До того ж відповідач не надав будь-яких доказів звернення до позивача із претензіями щодо якості товару з моменту укладення договору.

Колегія суддів вважає, що вимоги позивача про стягнення із відповідача заборгованості за договором купівлі-продажу є законними і обґрунтованими, а господарський суд Черкаської області правомірно задовольнив позов в цій частині.

Крім того, позивач просив суд першої інстанції стягнути із відповідача 258 775, 16 грн. штрафів та 9 786, 15 грн. 3 % річних за несвоєчасну оплату товару.

Згідно п. 3.1. договору за несвоєчасну оплату товару покупець сплачує штраф у розмірі 0, 5 % суми, що підлягає оплаті, за кожний день прострочення.

Статтею 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У відповідності до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 ст. 343 Господарського кодексу України встановлено, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що штраф, встановлений у договорі, за своєю природою є пенею, до якої необхідно застосовувати положення ст. 343 ГК України.

Колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд здійснив правильне нарахування пені та 3 % річних за несвоєчасну оплату відповідачем товару, та обґрунтовано прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача пені у розмірі 25 633, 16 грн. та 9 782, 6 грн. 3 % річних.

Отже, колегія суддів вважає, що вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суд першої інстанції повно і всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав і обов’язків сторін, які ґрунтуються на належних і допустимих доказах, й прийняв судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для зміни або скасування оскаржуваного рішення немає.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати за розгляд апеляційної скарги покладаються повністю на Товариство з обмеженою відповідальністю "Христинівка-Агро".

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази, керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд -

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Христинівка-Агро" на рішення господарського суду Черкаської області від 29.01.2009 р. залишити без задоволення, а рішення господарського суду Черкаської області від 29.01.2009 р. у справі № 17/5287 залишити без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, і її може бути оскаржено у касаційному порядку відповідно до вимог ст. ст. 107 –111 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) .