за позовом Прокурора міста Луцька, м. Луцьк в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Волинській області, м. Луцьк; Державної служби з питань національної культурної спадщини, м. Київ; Управління культури і туризму Волинської облдержадміністрації, м. Луцьк

до відповідача 1 Приватного підприємця Ліщук Мальвіни Миколаївни, м. Луцьк

до відповідача 2 Управління Волинської єпархії Української православної церкви Київського патріархату, м. Луцьк

за участю третьої особи Релігійної громади Свято-Троїцького собору, м. Луцьк

про визнання недійсним договору оренди та звільнення приміщення

за участю представників сторін:

прокуратура Львівської області: Макогон Ю.І. –прокурор відділу прокуратури області (посвідчення №28 від 12.03.2007 р.);

від позивача: не з"явились;

від відповідача 1: не з"явились;

від відповідача 2: не з"явились;

від третьої особи: не з"явились;

27.11.2007 р. прокурором м. Луцька подано на розгляд місцевого господарського суду позов в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Волинській області, м. Луцьк; Державної служби з питань національної культурної спадщини, м. Київ; Управління культури і туризму Волинської облдержадміністрації, м. Луцьк до Підприємця Ліщук Мальвіни Миколаївни, м. Луцьк та Луцько-Волинської єпархії УПЦ КП, м. Луцьк про визнання недійсним договору оренди та звільнення нежитлового приміщення (Т-1, а.с.2-3).

24.03.2009 р. Прокурором подано клопотання б/н від 24.03.2009 р., в якому останній просить визнати недійсним на майбутнє договір оренди частини приміщення пам"ятки культурної спадщини –келії монастиря Бернардинів по пр-т. Волі 2 в м. Луцьку, площею 25 м. кв., укладеного 04.08.2003 р. Луцько-Волинською єпархією УПЦ КП та Підприємцем Ліщук М.М. (Т-1, а.с.57).

Рішенням Господарського суду Волинської області від 24.03.2008 р. у справі №6/102-92 позов Прокурора м. Луцька задоволено, визнано недійсним договір оренди нежитлового приміщення №1 від 01.08.2003 р., укладений Луцько-Волинською єпархією УПЦ КП та Підприємцем Ліщук Мальвіною Миколаївною на майбутнє. Зобов"язано Підприємця Ліщук М.М. звільнити нежитлове приміщення по пр-т. Волі, 2 в м. Луцьку площею 25 кв. м., передавши його балансоутримувачу –Волинській єпархії УПЦ КП в термін до 15.04.2008 р. Також пунктом 1 резолютивної частини рішення виключено Регіональне відділення Фонду державного майна України по Волинській області з числа Позивачів та пунктом 2 також замінено Відповідача 2 Луцько-Волинську єпархію УПЦ КП на Управління Волинської єпархії УПЦ КП (Т-1, а.с.61-66).

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 05.08.2008 р. вищезазначене рішення від 24.03.2008 р. залишено без змін, апеляційну скаргу Приватного підприємця Ліщук Мальвіни Миколаївни без задоволення (Т-1, а.с.127-129).

Постановою Вищого господарського суду України від 04.11.2008 р. рішення Господарського суду Волинської області від 24.03.2008 р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 05.08.2008 р. у справі №6/102-92 скасовано, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду Волинської області (Т-1, а.с.158-162).

При новому розгляді справи місцевим господарським судом ухвалою від 09.02.2009 р. виключено Управління Волинської єпархії УПЦ КП з числа третіх осіб, визнавши вказане управління Відповідачем по даному спору (Т-1, а.с.193).

Рішенням Господарського суду Волинської області від 09.02.2009 р. у справі №6/102/5/119-92 задоволено позовні вимоги Прокурора міста Луцька в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Волинській області, м. Луцьк; Державної служби з питань національної культурної спадщини, м. Київ; Управління культури і туризму Волинської облдержадміністрації, м. Луцьк до відповідачів: Суб"єкта підприємницької діяльності –фізичної особи Ліщук Мальвіни Миколаївни, м. Луцьк; Управління Волинської єпархії Української православної церкви Київського патріархату, м. Луцьк за участю третьої особи - Релігійної громади Свято-Троїцького собору, м. Луцьк про визнання недійсним договору оренди та звільнення приміщення. Визнано недійсним договір оренди від 01.08.2003 р., укладений Луцько-Волинською єпархією УПЦ КП та Підприємцем Ліщук М.М. Зобов"язано Підприємця Ліщук М.М. в строк до 01.03.2009 р. звільнити орендоване по договору від 01.08.2003 р. приміщення (Т-1, а.с.196-197).

Рішення місцевого господарського суду мотивоване тим, що Управління Волинської єпархії УПЦ КП незаконно здає в оренду державне майно Підприємцю Ліщук М.М., яке передано в безоплатне користування релігійній громаді та отримує від цього дохід у вигляді орендної плати. Чинним законодавством не передбачено право користувачів здавати в оренду майно без згоди власника. А відтак місцевий господарський суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Відповідач –Приватний підприємець фізична особа Ліщук М.М., не погодившись з винесеним рішенням, подала апеляційну скаргу, б/н від 23.02.2009 р., в якій покликається на те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм чинного законодавства та з неповним дослідженням матеріалів та обставин справи, а саме:

- судом безпідставно не застосовано до правовідносин по справі строку позовної давності;

- безпідставним Скаржник вважає посилання Прокурора в позовній заяві на норми Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (2269-12) та вказує на необхідність укладення такого договору оренди саме з ФДМ України. При цьому Скаржник зазначає, що ФДМ України (чи його регіональне відділення) не можуть бути орендодавцем зазначеного приміщення з огляду на те, що будівлю колишнього монастиря бернардинів, де знаходяться спірні приміщення, держава розпорядженням представника Президента України в.о. голови Волинської облдержадміністрації №268 від 11.08.1992 р. передала в безстрокове безоплатне користування релігійній громаді Свято-Троїцького собору УПЦ КП;

- судом не взято до уваги, що 24.03.2008 р. Прокурор уточнив позовні вимоги і просив визнати вказаний договір недійсним на майбутнє, а відтак порушено п. 4 ч. 1 ст. 84 Господарського процесуального кодексу України, в якому вказано, що резолютивна частина рішення має містити висновок про задоволення позову або про відмову в позові повністю чи частково по кожній з заявлених вимог.

Дані обставини, на думку Скаржника, є безумовною підставою для скасування рішення місцевого господарського суду та прийняття нового, яким в позові –відмовити.

Прокуратура міста Луцька у відзиві на апеляційну скаргу за вих. №1291 від 20.03.2009 р. та прокурор Прокуратури Львівської області в судовому засіданні вважають рішення місцевого господарського суду законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги Приватного підприємця Ліщук М.М. безпідставними та такими, що не підлягають до задоволення. Вважають, що строк позовної давності прокурором не пропущено, а також вказують, що місцевим господарським судом в рішенні суду досліджено повноваження РВ ФДМ України по Волинській області щодо державного майна. Відповідно до цього, просять рішення місцевого господарського суду залишити без змін, апеляційну скаргу –без задоволення, як безпідставну і необґрунтовану.

Позивач - РВ ФДМ України по Волинській області у відзиві за вих.. №10-06-443 від 10.03.2009 р. заперечує доводи апеляційної скарги вказуючи, що Приватний підприємець Ліщук М.М та Волинська єпархія УПЦ КП спірний договір оренди частини приміщення келії монастиря бернардинів №1 від 01.08.2003 р. уклали з порушенням вимог чинного законодавства без дозволу законного орендодавця – Регіонального відділення ФДМ України по Волинській області та органу уповноваженого управляти майном –Волинської ОДА та Державної служби з питань національної культурної спадщини, а відтак місцевим господарським судом правомірно такий визнано недійсним. Відповідно до цього просить рішення місцевого господарського суду залишити без змін, апеляційну скаргу –без задоволення.

Ухвалою суду від 30.03.2009 р. прийнято апеляційну скаргу Приватного підприємця Ліщук Мальвіни Миколаївни, б/н від 23.02.2009 р. на рішення Господарського суду Волинської області від 09.02.2009 р. у справі №6/102/5/119-92 та призначено до розгляду в судове засідання на 16.04.2009 р.

Розгляд справи 16.04.2009 р. за клопотання Відповідача 1 (Скаржника) відкладено на 07.05.2009 р.

В судове засідання 07.05.2009 р. з"явився прокурор відділу прокуратури Львівської області, який підтримав доводи, викладені у відзиві Прокуратури м. Луцька, просить рішення місцевого господарського суду залишити без змін, апеляційну скаргу –без задоволення. Решта учасників процесу участі своїх уповноважених представників в судове засідання не забезпечили, причин неявки не повідомили, хоча належним чином були повідомлені про час та місце розгляду справи ухвалою суду від 16.04.2009 р., про що свідчать поштові повідомлення про вручення за № 407281, №407278, №407279, №407277, №407274, 407276, №407275. Ухвалою суду від 16.04.2009 р. участь представників сторін визначено на власний розсуд та попереджено сторони, що у разі відсутності їх уповноважених представників справа буде розглянута по суті за наявними у ній матеріалами.

07.05.2009 р. клопотань про відкладення розгляду справи та додаткових доказів не поступало.

Враховуючи наведене, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду ухвалила розглядати справу по наявних у ній матеріалах.

Вивчивши матеріали справи, оцінивши зібрані по них докази, заслухавши пояснення Прокурора, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду прийшла до висновку про відповідність рішення Господарського суду Волинської області нормам чинного законодавства, матеріалам та обставинам справи, виходячи з наступного.

Проведеною прокуратурою м. Луцька перевіркою встановлено, що 01.08.2003 р. Луцько-Волинською єпархією УПЦ КП та Підприємцем Ліщук Мальвіною Миколаївною укладено договір оренди нерухомого майна, а саме: частини приміщення колишнього монастиря бернардинів площею 25 кв. м., що знаходиться у будинку №2 по пр. Волі в м. Луцьку строком до 01.08.2007 р.

Прокуратурою встановлено, що об"єкт оренди є пам"яткою архітектури національного значення (взятий на облік постановою Ради Міністрів №970 (970-63-п) від 24.08.1963 р. охор. №76/2), знаходиться у загальнодержавній власності та перебуває у користуванні громади Свято - Троїцького собору УПЦ КП на балансі Волинської єпархії УПЦ КП. Постановою КМУкраїни №1761 від 27.12.2001 р. (1761-2001-п) затверджено державний реєстр нерухомих пам"яток України, до якого занесений Державний історико-культурний заповідник у м. Луцьку (монастир бернардинів є частиною заповідника). Органом, уповноважений управляти зазначеним майном є Волинська обласна державна адміністрація в особі управління культури і туризму.

Прокурор вважає, що спірний договір укладений з порушенням норм чинного законодавства, а саме: положень Закону України "Про охорону культурної спадщини" (1805-14) , з чим погодився місцевий господарський суд у рішенні від 09.02.2009 р.

При перегляді рішення місцевого господарського суду в апеляційному порядку, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду керувалась наступним.

У відповідності до вимог ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов"язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб"єктності) може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Матеріалами справи підтверджено, що 01.08.2003 р. Луцько-Волинською єпархією Української православної церкви Київського патріархату ("Орендодавець") та Підприємцем Ліщук Мальвіною Миколаївною ("Орендар") укладено договір оренди №1 (Т-1, а.с.14). Згідно з п. 1.1. Договору "Орендодавець"передає, а "Орендар"приймає в оренду нежилі приміщення загальною площею 25 кв. м. за адресою: м. Луцьк пр-т. Волі, 2. Об"єктом оренди є приміщення колишнього монастиря Бернардинів.

Місцевим господарським судом встановлено, що постановою КМ України №970 від 24.08.1963 р. (970-63-п) (Т-1, а.с.108) келії монастиря бернардинів взято на облік, як пам"ятку архітектури національного значення. Рішенням Виконавчого комітету Луцької міської ради від 05.02.2009 р. про оформлення державної власності на приміщення келій колишнього монастиря бернардинів на проспекті Волі 2 загальною площею 2783,5 м. кв. (Т-1, а.с.190) підтверджується, що вказаний об"єкт відноситься до державної власності

11.08.1992 р. розпорядженням Голови Волинської облдержадміністрації від 11.08.1992 р. №268 за зверненням віруючих громадян було передано Свято-Троїцький собор, будівлю колишнього монастиря бернардинів по проспекту Волі та два будинки по вулиці Плєханова, в яких розміщене єпархіальне управління та духовна семінарія –в користування громаді Свято-Троїцького собору УПЦ КП (Т-1, а.с.24).

Рішенням Волинської обласної ради від 03.12.2002 р. №4/13 затверджено перелік пам"яток містобудування та архітектури, історії Волинської області, які не підлягають приватизації, до якого віднесено келії монастиря бернардинів по пр-т. Волі 2, які знаходяться в державній власності (Т-1, а.с.9).

Вищезазначені рішення уповноважених на здійснення компетенції власника майна органів, оформлені у вигляді рішень та розпоряджень є чинними, що свідчить про те, що вони відповідають вимогам чинного законодавства та підтверджують ту обставину, що вказане майно є державною власністю. Дане також підтверджує паспорт на об"єкт культурної спадщини –келії монастиря Бернардинів, відповідно до якого власником цих приміщень є держава в особі Управління культури і туризму Волинської облдержадміністрації (Т-1, а.с.106).

У відповідності до вимог ч. 1 та 2 ст. 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов"язків власник зобов"язаний додержуватись моральних засад суспільства.

Постановою Кабінету Міністрів УРСР №970 (970-63-п) від 24.08.1963 р. надано право місцевим органам влади, а не релігійним громадам використовувати для культурних або господарських цілей і передавати в орендне використання пам"ятку архітектури, суворо дотримуючись "Положення про охорону пам"яток культури", а тому твердження Волинської єпархії про її право здавати в оренду пам"ятки архітектури на підставі вказаної постанови є невірним.

Місцевим господарським судом встановлено, що Приватний підприємець Ліщук М.М. використовує приміщення для підприємницької діяльності з надання туристичних послуг, а відтак Волинська єпархія УПЦ КП фактично перейняла на себе повноваження власника нерухомості для отримання доходу без врахування того, що ця нерухомість є історичною пам"яткою архітектури та належить державі, яка передала майно релігійній громаді в безоплатне користування.

У відповідності до ч. 2 ст. 18 Закону України "Про охорону культурної спадщини"від 08.06.2000, № 1805-III особі, яка набула права володіння, користування чи управління пам'яткою, за винятком наймача державної або комунальної квартири (будинку), забороняється передавати цю пам'ятку у володіння, користування чи управління іншій особі.

Пунктом 19 Статуту управління Волинської єпархії УПЦ КП єпархія передбачено виключне право єпархії розпоряджатися всіма культовими приміщеннями, а також приміщеннями загально церковних та єпархіальних закладів, монастирів, які належать УПЦ КП на правах власності та знаходяться на території єпархії, якщо окремими юридичними актами не визначено інше (Т-1, а.с.181-188). В даному випадку режим використання спірного майна врегульовано вищеназваною Постановою КМ України №970 від 24.08.1963 р. (970-63-п)

Враховуючи вищенаведене, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду вважає вірним висновок місцевого господарського суду, про незаконність дій Волинської єпархії УПЦ КП при укладенні спірного договору оренди державного майна, яке передано в безоплатне користування релігійній громаді.

Посилання Скаржника в апеляційній скарзі на те що місцевим господарським судом безпідставно не застосовано до правовідносин по справі строку позовної давності є безпідставним, з огляду на наступне.

У відповідності до п. 6 Перехідних положень Цивільного кодексу України (435-15) від 16.01.2003 р., який набрав чинності з 01.01.2004 р., правила Цивільного кодексу України (435-15) про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред"явлення яких, встановлений законодавством що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом. Згідно ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або особу, яка його порушила. Прокуратура міста Луцька дізналась про порушення законодавства про оренду державного майна лише після проведення перевірки за зверненням начальника РВ ФДМ України по Волинській області від 18.09.2007 р. Доводи Скаржника про проведення наради в голови облдержадміністрації з приводу необхідності проведення ремонтних робіт пам"ятки архітектури –будівлі келій колишнього монастиря бернардинів в 2002 р. немає жодного відношення до спірного договору оренди нерухомого майна та не може підтверджувати факту початку перебігу строку позовної давності за даним позовом, оскільки на момент проведення вказаної наради фактично самого договору не існувало. Статтею 83 Цивільного кодексу УРСР в редакції 1963 р. позовна даність не поширюється на вимоги державних організацій про повернення державного майна з незаконного володіння громадян. Крім цього, згідно ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Крім цього, спірний договір від 01.08.2003 р. був пролонгованим до 30.12.2008 р., а також місцевим господарським судом встановлено, що Підприємець Ліщук М.М. до даного часу користується спірним приміщенням, а відтак судова колегія Львівського апеляційного господарського суду приходить до висновку, що спірний договір від 01.08.2003 р. повинен бути визнаний недійсним на майбутнє, згідно з уточненням позовних вимог (Т-1, а.с.57).

Враховуючи вищенаведене, місцевий господарський суд, задовольняючи позов в цілому, в ч. 1 резолютивної частини рішення не зазначив про визнання недійсним договору оренди на майбутнє згідно уточнених позовних вимог. Таким чином, судова колегія прийшла до висновку про відсутність підстав для скасування рішення місцевого господарського суду у відповідності до вимог ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, однак вважає за необхідне доповнити п. 1 резолютивної частини рішення словами "на майбутнє".