ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 травня 2016 року м. Київ
     Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі:
головуючого          Романюка Я.М.,
суддів:              Гуменюка В.І., Сімоненко В.М.,
                     Яреми А.Г., Лященко Н.П.,
                     Охрімчук Л.І.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Обласного комунального підприємства "Донецьктеплокомуненерго" про стягнення компенсації за несвоєчасно виплачену заробітну плату за заявою Обласного комунального підприємства "Донецьктеплокомуненерго" про перегляд судових рішень,
в с т а н о в и л а:
У липні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Обласного комунального підприємства "Донецьктеплокомуненерго" (далі - ОКП "Донецьктеплокомуненерго") про стягнення компенсації за несвоєчасно виплачену заробітну плату, який мотивувала тим, що з 8 квітня 2013 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 вона працювала в ОКП "Донецьктеплокомуненерго" ВП ВО "Жданівкатепломережа" на посаді юрисконсульта та була звільнена згідно пункту 1 статті 38 КЗпП України у зв'язку з переїздом.
Заборгованість по заробітній платі складала на день звільнення за період з травня 2014 року по вересень 2014 року в сумі 13 491 грн. 30 коп., яку на день звільнення позивач не отримала.
1 грудня 2014 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовною заявою про стягнення заборгованості по заробітній платі та компенсації за затримку заробітної плати, компенсацію було розраховано по 1 грудня 2014 року за 51 день, середньоденна заробітна плата складає 192 грн. 43 коп., виходячи за останні два робочі місяці - липень і серпень, так як у вересні робочі дні відсутні.
Борівським районним судом Харківської області було видано виконавчий лист про стягнення заборгованості по заробітній платі в сумі 13 491 грн. 30 коп. та компенсації за затримку розрахунку в сумі 9 813 грн. 43 коп., який позивач направила на примусове виконання до ВДВС Краматорського МУЮ.
2 червня 2015 року позивач отримала заборгованість по заробітній платі.
На підставі вищевикладеного ОСОБА_1 вважала, що необхідно провести компенсації за несвоєчасно виплачену заробітну плату з моменту звільнення з ІНФОРМАЦІЯ_2 по день розрахунку 2 червня 2015 року, з урахуванням того, що за 51 день вже було проведено нарахування та присуджено судом. Просила стягнути з відповідача на її користь середній заробіток (компенсацію) за час затримки розрахунку по фактичний день розрахунку в сумі 39 448 грн. 15 коп., виходячи з розрахунку: 205 днів прострочення, які помножені на 192 грн. 43 коп. середньомісячної заробітної плати.
Рішенням Борівського районного суду Харківської області від 31 серпня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ОКП "Донецьктеплокомуненерго" на користь ОСОБА_1 середній заробіток (компенсацію) за час затримки розрахунку при звільненні по фактичний день розрахунку у сумі 39 882 грн. 75 коп.
Рішенням апеляційного суду Харківської області від 5 листопада 2015 року рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру середнього заробітку (компенсації) за час затримки розрахунку при звільненні по фактичний день розрахунку змінено. Зменшено розмір середнього заробітку (компенсації) за час затримки розрахунку при звільненні по фактичний день розрахунку з 39 882 грн. 75 коп. до 23 861 грн. 32 коп. В решті рішення залишено без змін.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 лютого 2016 року касаційну скаргу ОКП "Донецьктеплокомуненерго" відхилено. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишено без змін.
У поданій до Верховного Суду України заяві ОКП "Донецьктеплокомуненерго" просить скасувати рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову у позові, посилаючись на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статей 116, 117 КЗпП України, статей 263, 617 ЦК України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи заяви, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає частковому задоволенню.
На підставі ст. 360-4 ЦПК України Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яке переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним.
Судом встановлено, що заочним рішенням Борівського районного суду Харківської області від 26 грудня 2014 року стягнуто з ОКП "Донецьктеплокомуненерго" на користь ОСОБА_1 заборгованість по невиплаченій заробітній платі у сумі 13 491 грн. 30 коп. та компенсацію за затримку розрахунку при звільненні у сумі 9 813 грн. 43 коп.
Ухвалою Борівського районного суду Харківської області від 27 травня 2015 року у задоволенні заяви ОКП "Донецьктеплокомуненерго" про перегляд рішення від 26 грудня 2014 року у зв'язку з нововиявленими обставинами відмовлено.
На виконання рішення Борівського районного суду від 26 грудня 2014 року на користь ОСОБА_1 перераховано 13 491 грн. 30 коп., що підтверджується копією платіжного доручення № 2436 від 2 червня 2015 року.
Відповідно до сертифікату (висновку) від 28 серпня 2014 року № 2644 Торгово-промислова палата України засвідчила настання обставин непереборної сили з 2 липня 2014 року для ОКП "Донецьктеплокомуненерго" при здійсненні господарської діяльності на території Донецької області та дотриманні законодавчих актів України, які стосуються справлення та сплати податків та обов'язкових платежів. На момент видачі сертифікату обставини непереборної сили тривають та дату закінчення їх терміну встановити неможливо.
Вирішуючи спір по суті позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Доводи відповідача щодо відсутності у останнього вини у затримці остаточного розрахунку з позивачем спростовуються заочним рішенням Борівського районного суду Харківської області від 26 грудня 2014 року у справі № 614/1323/14-ц, яким встановлена вина ОКП "Донецьктеплокомуненерго" у затримці розрахунку з ОСОБА_1, та визначений розмір середньоденної заробітної плати - 192 грн. 43 коп., у зв'язку з чим відповідно до статті 117 КЗпП України була стягнута компенсація за затримку розрахунку при звільненні. Згідно частини третьої статті 61 ЦПК України, дані обставини доказуванню не підлягають.
Проте у наданих для порівняння постановах Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року та від 23 березня 2016 року суд виходив із того, що настання обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин), що встановлені висновком Торгово-промислової палати, свідчить про відсутність вини підприємства у затримці виплат позивачу належних при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.
Викладене свідчить про те, що існує невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах статей 116, 117 КЗпП України, статті 263 ЦК України.
Усуваючи розбіжності у застосуванні судами зазначених вище норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.
Згідно із частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Відповідно до часини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Таким чином, за положеннями статті 117 КЗпП України обов'язковою умовою для покладення на підприємство відповідальності за невиплату належних працівникові сум при звільненні є наявність вини підприємства.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку проте, що відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини у невиплаті належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.
Згідно статті 4 КЗпП України законодавство про працю складається з КЗпП України (322-08) та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Відповідно частина перша статті 9 ЦК України кореспондується з вищевказаною статтею КЗпП України (322-08) щодо застосування ЦК України (435-15) до врегулювання відносин, зокрема, до трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами.
З огляду на неврегульованість трудовим законодавством відносин з приводу відшкодування майнової та моральної шкоди, положення цивільного законодавства можуть поширюватися на ці відносини.
Враховуючи позовні вимоги у даній справі, зокрема, вимоги щодо виплати компенсації у зв'язку з несвоєчасною виплатою належних працівникові сум, тобто свого роду відшкодування завданої майнової шкоди, а також відшкодування моральної шкоди, що регулюються главою 82 ЦК України (435-15) , застосуванню підлягають положення цивільного законодавства.
Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
У пункті 1 частини першої статті 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов'язання, за умови що остання не могла її передбачити або передбачила але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків.
Відповідно до статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно.
Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади тощо.
Відповідно до висновку Торгово-промислової палати України від 28 серпня 2014 року № 2644/05-4 засвідчено настання обставин непереборної сили (наявність воєнного конфлікту на території Донецької області та здійснення у зв'язку із цим антитерористичної операції) з 2 липня 2014 року для ОКП "Донецьктеплокомуненерго" при здійсненні господарської діяльності на території Донецької області та дотриманні законодавчих актів України, які стосуються справляння та сплати податків та обов'язкових платежів.
У запереченні на позовну заяву, в апеляційній та касаційній скаргах ОКП "Донецьктеплокомуненерго" здійснювало посилання на проведення АТО в Донецькій області та на вищезазначений висновок Торгово-промислової палати України, однак суди не надали жодної оцінки наведеним посиланням.
Посилання судів на те, що заочним рішенням Борівського районного суду Харківської області від 26 грудня 2014 року у справі № 614/1323/14-ц встановлена вина ОКП "Донецьктеплокомуненерго" у затримці розрахунку з ОСОБА_1 не є правильним, оскільки вищезазначеним рішенням суду встановлена вина у затримці зарплати у період з 19 вересня 2014 року по 1 грудня 2014 року, а у справі, про перегляд якої подано заяву, позивачка просить стягнути компенсацію по фактичний день розрахунку, тобто по 2 червня 2015 року.
Враховуючи вищезазначене, суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку про наявність вини ОКП "Донецьктеплокомуненерго" у затримці виплати ОСОБА_1 належних їй при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.
Оскільки встановлення фактичних обставин не віднесено до повноважень Верховного Суду України, що позбавляє його можливості ухвалити нове рішення у справі, тому справу слід направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись пунктами 2, 4 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 360-3, частинами першою, другою статті 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України
п о с т а н о в и л а:
Заяву Обласного комунального підприємства "Донецьктеплокомуненерго" задовольнити частково.
Рішення Борівського районного суду Харківської області від 31 серпня 2015 року, рішення апеляційного суду Харківської області від 5 листопада 2015 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 лютого 2016 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.
Головуючий
Я.М. Романюк
Судді:
В.І. Гуменюк
Н.П. Лященко
Л.І. Охрімчук
В.М. Сімоненко
А.Г. Ярема

Правова позиція

у справі № 6-948цс16

Згідно із частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Відповідно до часини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Таким чином, за положеннями статті 117 КЗпП України обов'язковою умовою для покладення на підприємство відповідальності за невиплату належних працівникові сум при звільненні є наявність вини підприємства.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку проте, що відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини у невиплаті належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.
Згідно статті 4 КЗпП України законодавство про працю складається з КЗпП України (322-08) та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Відповідно частина перша статті 9 ЦК України кореспондується з вищевказаною статтею КЗпП України (322-08) щодо застосування ЦК України (435-15) до врегулювання відносин, зокрема, до трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами.
З огляду на неврегульованість трудовим законодавством відносин з приводу відшкодування майнової та моральної шкоди, положення цивільного законодавства можуть поширюватися на ці відносини.
Враховуючи позовні вимоги у даній справі, зокрема, вимоги щодо виплати компенсації у зв'язку з несвоєчасною виплатою належних працівникові сум, тобто свого роду відшкодування завданої майнової шкоди, а також відшкодування моральної шкоди, що регулюються главою 82 ЦК України (435-15) , застосуванню підлягають положення цивільного законодавства.
Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
У пункті 1 частини першої статті 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов'язання, за умови що остання не могла її передбачити або передбачила але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків.
Відповідно до статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно.
Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади тощо.
Відповідно до висновку Торгово-промислової палати України від 28 серпня 2014 року № 2644/05-4 засвідчено настання обставин непереборної сили (наявність воєнного конфлікту на території Донецької області та здійснення у зв'язку із цим антитерористичної операції) з 2 липня 2014 року для ОКП "Донецьктеплокомуненерго" при здійсненні господарської діяльності на території Донецької області та дотриманні законодавчих актів України, які стосуються справляння та сплати податків та обов'язкових платежів.
Отже, настання обставин непереборної сили, що встановлені цим висновком, свідчить про відсутність вини підприємства у затримці виплат позивачу належних при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.
Суддя Верховного Суду України
Я.М. Романюк