Відкрите акціонерне товариство "Дніпроенерго" (надалі – позивач) звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом (з врахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 08.10.2008), у відповідності до якого просило стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТНК-ВР Коммерс" (надалі – відповідач-1, апелянт) та Закритого акціонерного товариства "Лисичанська нафтова інвестиційна компанія" (надалі – відповідач-2) збитки у розмірі 40 237,02 грн.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 19.12.2008 у справі № 1/245 позов задоволено повністю; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТНК-ВР Коммерс" на користь Відкритого акціонерного товариства "Дніпроенерго" 40 237,02 грн. збитків, держмито в розмірі 402,37 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 118,00 грн.; в частині стягнення суми нестачі з Закритого акціонерного товариства "Лисичанська нафтова інвестиційна компанія" провадження у справі припинено.

Рішення суду мотивоване тим, що вимоги позивача про стягнення з відповідача-1 (як постачальника за договором № 0073-08/П від 05.03.2008) вартості нестачі товару в розмірі 40 237,02 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню, оскільки позивачем доведено вину відповідача-1 в порушенні договірного зобов’язання по поставці визначеної кількості мазуту. В частині стягнення суми нестачі з відповідача-2 (вантажовідправника) провадження у справі місцевим судом припинено, оскільки умовами договору поставки не передбачена відповідальність відповідача-2 за поставку товару не тієї кількості, ніж зазначено в договорі, а тому належним відповідачем є ТОВ "ТНК-ВР Коммерс" (відповідач-1).

Товариство з обмеженою відповідальністю "ТНК-ВР Коммерс", не погоджуючись з названим рішенням суду, звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційної скаргою, у відповідності до якої просить скасувати повністю рішення Господарського суду м. Києва від 19.12.2008 у справі № 1/245 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення місцевим судом винесено при неповному з’ясуванні всіх обставин справи та з неправильним застосуванням норм матеріального права, оскільки судом першої інстанції не надано оцінки тому факту, що відповідачем-1 належним чином виконано зобов’язання за договором поставки нафтопродуктів № 0073-08/П від 05.03.2008, а саме – у відповідності до умов договору товар у кількості, визначеній договором, переданий вантажовідправнику (ЗАТ "Лисичанська нафтова інвестиційна компанія"), а тому відповідач-1 не несе відповідальність за нестачу, яка могла виникнути в процесі перевезення вантажу залізничним транспортом.

Від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу №0509/33 від 06.03.09 (з врахуванням уточнень № 33/611 від 23.03.2009), у відповідності до якого він проти доводів апелянта заперечує, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Разом з тим, позивач стверджує, що суд першої інстанції без достатніх підстав припинив провадження у справі стосовно стягнення суми нестачі з відповідача-2, та вважає, що в даному випадку необхідно прийняти рішення, яким стягнути суму нестачі в розмірі 40 237,02 грн. з ЗАТ "Лисичанська нафтова інвестиційна компанія" та ТОВ "ТНК-ВР Коммерс" солідарно, оскільки предмет зобов’язання є неподільним.

Від відповідача-2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, у відповідності до якого він просить рішення Господарського суду м. Києва скасувати повністю та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог до відповідачів відмовити повністю, оскільки він вважає, що позивачем не надано суду належних доказів виявлення недостачі мазуту, а сам факт недостачі є недоведеним.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, перевіривши правильність застосування норм права місцевим господарським судом, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення – скасуванню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем – Відкритим акціонерним товариством "Дніпроенерго" (як покупцем) та відповідачем-1 – Товариством з обмеженою відповідальністю "ТНК-ВР Коммерс" (як постачальником) було укладено договір поставки нафтопродуктів № 10073-08/П від 05.03.2008 (копія договору – т. 1 а.с.24-36).

Відповідно до умов названого договору постачальник зобов’язується передати, а покупець прийняти та оплатити нафтопродукти (в подальшому – товар) на базисі поставки, у кількості, по номенклатурі, цінам та строкам поставки відповідно до умов договору та додатків до нього, які є невід‘ємною частиною договору (п.1.1 договору).

Пунктом 7.1 договору № 10073-08/П від 05.03.2008 передбачено, що покупець зобов'язаний здійснити 100% передоплату вартості мазуту не пізніше 2-х робочих днів з моменту отримання від постачальника рахунку-фактури.

Згідно Додатку № 2 від 20.03.2008 (т.1, а.с.37) сторонами договору поставки нафтопродуктів № 10073-08/П від 05.03.2008 було погоджено, що відповідач-1 зобов‘язується у строки 20.03.08-02.04.08 поставити позивачу мазут топочний у кількості 3 000 т загальною вартістю 8 160 012,00 грн. на умовах:

- базис поставки – FCA ст. Новозолотарьовка Донецької залізниці (надалі – станція відправлення);

- в загальну вартість товару включається вартість наливу товару в залізничні цистерни та вартість доставки товару до станції відправлення .

Пунктом 9 додатку № 2 від 20.03.2008 було передбачено, що постачальник за дорученням та за рахунок покупця здійснює організацію доставки товару до станції призначення.

Відповідачем-1 були направлені позивачу рахунок № 1173 від 21.03.2008 про сплату 8 160 012,00 грн. за 3 000 т мазуту та рахунок № 1175 від 21.03.2008 про сплату 232 000,00 грн. за послуги по транспортуванню (т.1, а.с.69, 70).

Вказані рахунки оплачені позивачем платіжним дорученням № 5488 від 24.03.2008 на суму 1 398 668,67 грн. та платіжним дорученням № 5485 від 24.03.2008 на суму 6 993 343,33 грн. (т.1,а.с.68).

На виконання умов договору поставки 27.03.2008 на адресу Запорізької ТЕС ВАТ "Дніпроенерго" по залізничним накладним № 50589637, № 5089642, № 50914829 у 18-ти цистернах надійшов товар (мазут топочний), вантажовідправником якого був відповідач-2 - ЗАТ "Лисичанська нафтова інвестиційна компанія".

Позивач стверджує, що в результаті приймання товару по вказаним залізничним накладним у цистернах було виявлено нестачу 14,793 т мазуту вартістю 40 237,02 грн.

На підтвердження факту нестачі товару позивачем суду надано:

- акти (форма 5-нп) приймання нафтопродуктів за кількістю №№ 01, 02, 03 від 27.03.2008 (т.1, а.с.11-16);

- акт заміру вагоноцистерн № 001 від 28.03.2008 (т.1, а.с.17), складений представником ТОВ "Інспекторат Україна".

Позивачем на адреси відповідачів була направлена претензія № 33/776 від 02.04.2008 (т.1, а.с.22) на суму 41 648,70 грн. про відшкодування витрат, понесених позивачем внаслідок неналежного виконання зобов'язань за договором № 0073-08/П від 05.03.2008.

Відповідач-1 у відповіді № 4.1-1167 від 24.04.2008 на претензію (т.1, а.с.23) повідомив позивача про те, що відповідно до ст.105 Статуту залізниць України відповідальність за перевезення в межах і розмірах, передбачених цим статутом та окремими договорами, несуть залізниці, вантажовідправники, вантажоодержувачі; ТОВ "ТНК-ВР Коммерс" у відносинах з ВАТ "Дніпроенерго" не є вантажовідправником чи перевізником, а тому заявлена претензія залишена без задоволення в зв’язку з необґрунтованістю.

Відповідачем-2 претензія позивача була залишена без відповіді та задоволення.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до господарського суду з позовними вимогами про стягнення з обох відповідачів суми збитку в розмірі 40 237,02 грн. (вартість 14,793 т мазуту). При цьому в позовній заяві в обґрунтування підстав позову позивач посилається на норми, які визначають загальні умови виконання господарських зобов’язань (ст. 193 ГК України), загальні засади відповідальності учасників господарських відносин (ст.ст. 216, 217 ГК України) та відшкодування збитків (ст. 224 ГК України).

У відповідності до п.4 ч.2 ст. 54 ГПК України у випадку, коли позов заявлений до кількох відповідачів – то позовна заява повинна містити зміст позовних вимог щодо кожного з них.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач просив суд стягнути збитки в розмірі 40 237,02 грн. з обох відповідачів разом, тобто, солідарно.

Вказана обставина була підтверджена позивачем в уточненнях до відзиву на апеляційну скаргу № 33/611 від 23.03.2009 та представником позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції. При цьому позивач наполягає на тому, що відповідачі повинні нести солідарну відповідальність у зв’язку з неподільністю предмета зобов’язання – поставки товару певної кількості.

Однак, суд першої інстанції помилково розглянув позовні вимоги окремо щодо кожного з відповідачів, стягнув на користь позивача збитки у сумі 40 237,02 грн. з відповідача-1 та припинив провадження у справі в частині стягнення з відповідача-2, так як дійшов висновку, що належним відповідачем у справі є відповідач-1, оскільки умовами договору поставки не передбачена відповідальність відповідача-2 за поставку товару не тієї кількості, ніж зазначено в договорі.

При цьому, судом першої інстанції в рішенні не вказано жодної з підстав припинення провадження у справі, передбачених статтею 80 ГПК України, а не надано ніякої оцінки позовним вимогам позивача про стягнення збитків солідарно з обох відповідачів.

Висновок суду першої інстанції про необхідність припинення провадження у справі в частині стягнення з відповідача-2 у зв’язку з тим, що суд визнав його неналежним відповідачем, є помилковим та не ґрунтується на чинному процесуальному законодавстві, оскільки така підстава припинення провадження у справі не передбачена статтею 80 ГПК України.

Якщо за результатами розгляду справи суд встановить, що відповідач на момент звернення з позовом ніяким чином не порушив права чи охоронювані інтереси позивача (за захистом яких він звернувся до суду), то ця обставина є підставою для відмови в позові, а не для припинення провадження у справі щодо цього відповідача.

У відповідності до ч.2 ст. 104 ГПК України, порушення або неправильне застосування норм процесуального права є підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.

Оскільки суд першої інстанції помилково та безпідставно припинив провадження у справі в части позовних вимог до ЗАТ "Лисичанська нафтова інвестиційна компанія" та не розглянув по суті позовних вимог про стягнення збитків з обох відповідачів солідарно, то вказані обставини призвели до прийняття неправильного рішення.

А тому судова колегія дійшла висновку, що рішення Господарського суду м.Києва № 1/245 від 19.12.2008 підлягає скасуванню на підставі п.4 ч.1 ст. 104 ГПК України.

Розглянувши позовні вимоги про стягнення з ТОВ "ТНК-ВР Коммерс" та ЗАТ "Лисичанська нафтова інвестиційна компанія" збитків у розмірі 40 237,02 грн., судова колегія дійшла висновку про їх безпідставність та необґрунтованість з огляду на наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

У відповідності до ч.1 ст. 664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:

1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;

2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.

Згідно ч.2 ст. 664 ЦК України якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.

Якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми (ч. 1 ст. 670 ЦК України).

У відповідності до укладеного сторонами Додатку № 2 від 20.03.2008 до договору поставки нафтопродуктів № 10073-08/П від 05.03.2008 відповідач-1 був зобов’язаний поставити позивачу товар на умовах базису поставки - FCA (франко-перевізник) станція відправлення Новозолотарьовка Донецької залізниці (ІНКОТЕРМС у редакції 2000 р. – далі Правила)

При умовах базису поставки FCA (франко-перевізник) відповідно до п.А.4 Правил продавець зобов’язаний надати товар перевізнику або іншій особі, призначеній покупцем або обраній продавцем у відповідності зі статтею А.3"а", у названому місці у день чи в межах періоду, що узгоджені сторонами для здійснення поставки.

Поставка вважається здійсненою, якщо названим місцем поставки є площі продавця: коли товар завантажений на транспортний засіб, наданий перевізником, що призначений покупцем, чи іншою особою, що діє від імені останнього.

Отже, товар у кількості, визначеній договором, був поставлений відповідачем-1 позивачу з моменту передачі його перевізнику.

За таких обставин матеріалами справи підтверджується, що відповідач-1 повністю виконав свій обов’язок по поставці товару за договором шляхом передачі його перевізнику (як це передбачено п.6.7 договору), оскільки товар у кількості, визначеній додатком №2 до договору, був переданий відповідачем-1 відповідно до умов договору, що підтверджується залізничними накладними та квитанціями про приймання вантажу.

Оскільки у додатку № 2 від 20.03.2008 до договору поставки було передбачено, що постачальник за дорученням та за рахунок покупця здійснює організацію доставки товару до станції призначення, то відповідно до укладеного між відповідачами договору транспортного експедирування відповідач-2 виступав вантажовідправником товару.

Відповідно до ст. 541 ЦК України солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання.

У разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо (ч.1 ст. 543 ЦК України).

З наведених норм слідує, що солідарне зобов’язання виникає:

а) у випадку, встановленому законом;

б) якщо солідарний спосіб виконання зобов’язань встановлений договором;

в) у разі неподільності предмета зобов‘язання, що унеможливлює виконання його частками.

У відповідності до ст. 227 ГК України у разі заподіяння збитків одночасно кількома учасниками господарських відносин кожний з них зобов’язаний відшкодувати збитки суб’єкту, якому завдано збитків, відповідно до вимог ст.196 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 196 ГК України визначено, що у разі, якщо це передбачено законодавством, зобов‘язання повинно виконуватись солідарно. При солідарному виконанні господарських зобов’язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) , якщо інше не передбачено законом.

Позивачем не наведено суду конкретної норми закону, якою б було встановлено солідарне зобов‘язання відповідачів (як осіб, між якими укладений договір транспортного експедирування) за збитки, що виникли у вантажоотримувача у зв’язку з нестачею доставленого товару.

Договором поставки, укладеним між позивачем та відповідачем-1, такої умови також не передбачено.

Доводи позивача про те, що солідарне зобов’язання відповідачів виникло у зв’язку з неподільністю предмета зобов‘язання, є помилковими, оскільки відносини позивача з відповідачем-1 базуються на укладеному між ними договорі поставки, а відносини позивача з відповідачем-2 базуються на нормах транспортного законодавства, зокрема, Статуту залізниць України, та відповідач-2 не брав на себе зобов’язання перед позивачем по поставці мазуту в адресу ВАТ "Дніпроенерго".

Таким чином, позовні вимоги ВАТ "Дніпроенерго" про стягнення суми збитків у розмірі 40 237,02 грн. у зв’язку з нестачею 14,793 т мазуту солідарно з обох відповідачів є безпідставними та нормативно необґрунтованими, а тому задоволенню не підлягають.

Враховуючи усе вищевикладене, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "ТНК-ВР Коммерс" підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду м. Києва від 19.12.2008 у справі № 1/245 – скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

У відповідності до ст. 49 ГПК України при відмові в позові судові витрати, пов’язані з розглядом справи, покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 99, 101- 103, п.4 ч.1 ст. 104, ст. 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, –

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТНК-ВР Коммерс" на рішення Господарського суду м. Києва від 19.12.2008 у справі № 1/245 задовольнити.

2. Рішення Господарського суду м. Києва від 19.12.2008 у справі № 1/245 за позовом Відкритого акціонерного товариства "Дніпроенерго" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТНК-ВР Коммерс" та Закритого акціонерного товариства "Лисичанська нафтова інвестиційна компанія" скасувати та прийняти нове рішення.

3. У позові відмовити повністю.

4. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства "Дніпроенерго" (69096, м. Запоріжжя, вул. Гребельна, 2, р/р 26002301000076 в філії Запорізького обласного управління ВАТ "Державний ощадний банк України", МФО 313957, код 00130872) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТНК-ВР Коммерс" (01601, м. Київ, вул. Мечнікова, 2-А, п/р № 26007001306504 в ЗАТ "ОТП Банк", МФО 300528, код 33500195) 201 (двісті одну) грн. 19 коп. державного мита.