ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 травня 2016 року м. Київ
     Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:
головуючого                   Яреми А.Г.,
суддів:                       Гуменюка В.І., Лященко Н.П.,
                              Охрімчук Л.І., Романюка Я.М.,
                              Сімоненко В.М.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Тарасівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа - відділ Державного комітету України із земельних ресурсів Києво-Святошинського району Київської області, про визнання незаконними і скасування рішень сільської ради, недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки, договору купівлі-продажу земельної ділянки, скасування їх реєстрації та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 квітня 2015 року,
в с т а н о в и л а:
У квітні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеною позовною заявою, посилаючись на те, що відповідно до договору купівлі-продажу, укладеного 21 квітня 2000 року між ним та ОСОБА_6, він став власником земельної ділянки площею S_1 га, розташованої на АДРЕСА_1. Право власності на земельну ділянку було зареєстровано в установленому законом порядку, на його ім'я 14 червня 2000 року видано державний акт на право приватної власності на землю з цільовим призначенням - будівництво та обслуговування житлового будинку і господарських будівель, який було зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю.
Звернувшись до відповідних органів щодо присвоєння земельній ділянці кадастрового номера, позивач дізнався, що належна йому земельна ділянка без його відома була поділена на частини, кожній частині були присвоєні кадастрові номери та передані у власність іншим особам. На одній із частин земельної ділянки було розпочато будівництво.
Так, рішенням Тарасівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 19 березня 2010 року "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки" затверджено проект землеустрою та передано у власність ОСОБА_4 земельну ділянку площею S_2 га на АДРЕСА_1 для ведення особистого селянського господарства. На підставі вказаного рішення ОСОБА_4 видано державний акт на право власності на вказану земельну ділянку.
Рішенням Тарасівської сільської ради від 22 червня 2012 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею S_3 га та передано її у власність ОСОБА_2, яка в подальшому змінила прізвище, для будівництва й обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1, на підставі вказаного рішення 18 липня 2012 року на її ім'я видано державний акт про право власності на земельну ділянку.
27 липня 2012 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу вказаної земельної ділянки.
Рішенням Тарасівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 22 червня 2012 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею S_4 на вул. АДРЕСА_1 та передачі у приватну власність ОСОБА_5, на підставі вказаного рішення останньому видано державний акт про право власності на зазначену земельну ділянку.
Рішенням Тарасівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 14 вересня 2012 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею S_5 га на АДРЕСА_1 у власність ОСОБА_4 для ведення особистого селянського господарства, на підставі вказаного рішення останньому видано державний акт про право власності на земельну ділянку.
Вважаючи, що вказаними рішеннями порушено його право власності на спірну земельну ділянку, позивач, уточнивши позовні вимоги, просив визнати незаконними та скасувати ці рішення, а також визнати недійними та скасувати державні акти, видані на підставі оскаржуваних рішень, і договір купівлі-продажу від 27 липня 2012 року; усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою площею S_1 га (без кадастрового номера) на АДРЕСА_1 шляхом знесення частини двоповерхового будинку, який належить ОСОБА_3, відступивши від межі його земельної ділянки на 1,5 м, а також усунути перешкоди в користуванні спірною земельною ділянкою шляхом знесення частини незавершеного будівництвом об'єкта нерухомого майна - будівлі площею 74 кв. м та тимчасової нежилої споруди площею 9 кв. м, які належать ОСОБА_5, зобов'язавши останнього знести частину незавершеного будівництвом об'єкта нерухомого майна та відступити від межі його земельної ділянки на 1,5 м.
Києво-Святошинський районний суд Київської області рішенням від 28 липня 2014 року позов задовольнив частково, ухвалив: визнати незаконним та скасувати рішення Тарасівської сільської ради від 22 червня 2012 року в частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачі у власність земельної ділянки площею S_3 га для будівництва й обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд ОСОБА_2 у с. Новому Києво-Святошинського району Київської області;
визнати недійсним та скасувати державний акт на право власності на земельну ділянку площею S_3 га, виданий 18 липня 2012 року на підставі рішення Тарасівської сільської ради від 22 червня 2012 року на ім'я ОСОБА_2, скасувати реєстрацію державного акта та кадастровий номер цієї земельної ділянки;
визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 27 липня 2012 року та скасувати його державну реєстрацію;
визнати незаконним та скасувати рішення Тарасівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 19 березня 2010 року в частині затвердження проекту землеустрою та передачі у власність ОСОБА_4 земельної ділянки площею S_2 га;
визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку площею S_2 га, виданий на ім'я ОСОБА_4 на підставі рішення Тарасівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 19 березня 2010 року, скасувати реєстрацію державного акта та кадастровий номер земельної ділянки.
визнати незаконним та скасувати рішення Тарасівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 14 вересня 2012 року в частині затвердження проекту землеустрою та передачі у приватну власність ОСОБА_4 земельної ділянки площею S_5 га;
визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку площею S_5 га, виданий на ім'я ОСОБА_4 на підставі рішення Тарасівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 14 вересня 2012 року, скасувати реєстрацію державного акта та кадастровий номер земельної ділянки;
визнати незаконним та скасувати рішення Тарасівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 22 червня 2012 року в частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею S_4 га та передачі у приватну власність ОСОБА_5;
визнати недійсним та скасувати державний акт на право власності на земельну ділянку площею S_4 га, виданий ОСОБА_5 на підставі рішення Тарасівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 22 червня 2012 року, скасувати реєстрацію державного акта на право власності на земельну ділянку та кадастровий номер земельної ділянки;
у задоволенні решти позовних вимог відмовити; Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Апеляційний суд Київської області рішенням від 2 грудня 2014 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 квітня 2015 року, зазначене рішення суду першої інстанції скасував й ухвалив нове рішення про відмову в задоволенні позову.
У заяві ОСОБА_1 про перегляд судових рішень з урахуванням доповнень до цієї заяви порушується питання про скасування ухвали суду касаційної інстанції та ухвалення нового рішення про задоволення позову з передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ) підстави - неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме положень Земельного кодексу України 1990 (561-12) року (далі - ЗК України (2768-14) 1990 року), статей 125, 126, 152, 153 і пункту 7 розділу Х Перехідні положення Земельного кодексу України (2768-14) 2001 року (далі - ЗК України (2768-14) 2001 року), статей 316 - 319, 321, 373 Цивільного кодексу України (435-15) (далі - ЦК України (435-15) ).
На підтвердження зазначеної підстави подання заяви ОСОБА_1 посилається на ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від:
18 лютого 2015 року у справі за позовом фізичної особи до фізичних осіб, Фасівської сільської ради Макарівського району Київської області про визнання незаконним рішення сільської ради, витребування майна із чужого незаконного володіння (№ 6-36079св14);
17 грудня 2014 року у справі за позовом фізичної особи до фізичної особи, Горенської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області про визнання незаконним та скасування рішення сільської ради, визнання права власності на земельну ділянку та витребування майна із чужого незаконного володіння (№ 6-38164св14);
11 березня 2015 року у справі за позовом фізичної особи до Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області та фізичних осіб про визнання незаконним та скасування рішення ради, недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, скасування його реєстрації, визнання недійсним договору купівлі-продажу та скасування його реєстрації (№ 6-2206св15).
Так, за результатами розгляду касаційної скарги у справі № 6-36079св14 суд касаційної інстанції скасував рішення апеляційного суду про відмову в задоволенні позову та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. При цьому суд виходив з того, що особа з моменту отримання державного акта на право приватної власності на землю від 5 грудня 2000 року є власником спірної земельної ділянки. Державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. Вирішення питання про правомірність видачі державного акта безпосередньо залежить від законності рішення, на підставі якого такий акт виданий. Суд не надав належної оцінки доказам щодо можливого накладення земельної ділянки, наданої у власність відповідачу, та земельної ділянки позивача, зокрема висновку судової експертизи.
Постановляючи ухвалу у справі № 6-38164св14, суд касаційної інстанції скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції. При цьому суд касаційної інстанції застосував до спірних правовідносин статті 125, 126 ЗК України 2001 року та виходив, крім іншого, з того, що право власності на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації цього права.
В ухвалі № 6-2206св15 суд касаційної інстанції, залишивши без змін судові рішення про задоволення позову, погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, які застосували до спірних правовідносин статті 125, 126, 152 ЗК України 2001 року, та виходив з доведеності позову й наявності передбачених законодавством підстав для визнання державного акта на право власності на земельну ділянку та договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки недійсними, оскільки, як установив суд, рішенням ради від 25 лютого 2006 року передано у власність земельну ділянку особі, яка належить позивачці з 1998 року.
У справі, яка переглядається, суд касаційної інстанції, залишивши без змін рішення апеляційного суду про відмову в задоволенні позову, виходив з такого. У попереднього власника земельної ділянки, який отримав її у порядку приватизації, відсутні всі необхідні документи технічної документації з передачі земельної ділянки у приватну власність, зокрема відсутній збірний план землевласників і землекористувачів. У позивача не виникло право власності на спірну земельну ділянку у зв'язку з недоведеністю того, що спірна земельна ділянка була відведена в натурі в порядку, встановленому статтею 18 ЗК України 1990 року. Так, апеляційний суд не взяв до уваги як належний доказ акт про перенесення в натурі (на місцевості) меж земельної ділянки, складений для отримання позивачем державного акта на право власності на землю, оскільки він не був погоджений із суміжними землекористувачами. Крім того, суд не погодився з висновками судової земельно-технічної експертизи, зокрема щодо накладення земельної ділянки позивача і земельних ділянок відповідачів, оскільки експерт за основу досліджень узяв недостовірні відомості, а саме чинний генеральний план с. Нового, замість генерального плану цього населеного пункту, затвердженого в 1993 році, чинного на момент виділення земельної ділянки, та координати поворотних точок меж земельних ділянок, зазначені у технічній документації про передачу у приватну власність земельних ділянок, та земельної ділянки площею S_1 га, виділеної ОСОБА_6.
Наведені правові висновки суду касаційної інстанції про застосування судом норм матеріального права (положень ЗК України (561-12) 1990 року, статей 125, 152 ЗК України 2001 року), покладені в основу судового рішення, яке переглядається, є неоднаковими з висновками, зробленими в наданих для порівняння судових рішеннях у справах № 6-36079св14, № 6-38164св14, № 6-2206св15.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи заявника, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Суди у справі, яка переглядається, встановили, що на підставі рішення Тарасівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 28 лютого 1995 року ОСОБА_6 передано у приватну власність для будівництва й обслуговування житлового будинку і господарських будівель земельну ділянку.
Відповідно до договору купівлі-продажу від 21 квітня 2000 року ОСОБА_6 продав спірну земельну ділянку ОСОБА_1.
14 червня 2000 року ОСОБА_1 отримав державний акт на право приватної власності на землю, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю.
Рішеннями Тарасівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 19 березня 2010 року, 22 червня 2012 року, 14 вересня 2012 року передано у власність ОСОБА_4, ОСОБА_2 і ОСОБА_5 земельні ділянки на АДРЕСА_1.
На підставі вказаних рішень зазначеним особам видано державні акти на право власності на земельні ділянки.
27 липня 2012 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки.
На земельній ділянці, наданій ОСОБА_2, яка 27 липня 2012 року продала її ОСОБА_3, побудовано двоповерховий будинок. На земельній ділянці, наданій ОСОБА_5, розпочато будівництво.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.
Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Указана норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права полягає у позбавленні його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Згідно із частинами третьою, четвертою статті 18 ЗК України 1990 року (в редакції, яка була чинною на момент укладення договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки й отримання позивачем державного акта на право приватної власності на землю) придбання земельних ділянок, що перебувають у колективній або приватній власності, провадиться за договором купівлі-продажу, який посвідчується у нотаріальному порядку. Договір купівлі-продажу земельної ділянки і документ про оплату вартості землі є підставою для відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і видачі державного акта на право власності.
Частиною першою статті 22 ЗК України 1990 року (в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.
Крім того, згідно зі статтею 125 ЗК України 2001 року (в редакції, чинній на момент прийняття оспорюваних рішень про виділення відповідачам у власність земельних ділянок та отримання ними державних актів) право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Відповідно до частини другої, третьої статті 152 ЗК України 2001 року власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.
Статтею 321 ЦК України встановлено непорушність права власності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
За змістом статті 391 ЦК України та статті 155 ЗК України 2001 року власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.
За таких обставин можна зробити висновку про те, що порушення, невизнання або оспорювання права власності особи на земельну ділянку є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Суд повинен установити: чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цієї особи; у чому полягає таке порушення прав; якими доказами воно підтверджується. Залежно від установленого суд повинен вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
У справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився касаційний суд, відмовляючи в задоволенні позову, зокрема, виходив з того, що висновок судової земельно-технічної експертизи від 20 травня 2014 року, яким встановлено накладення земельних ділянок відповідачів на земельну ділянку ОСОБА_1, є помилковим, оскільки у ньому за основу досліджень взято недостовірні відомості, а саме чинний генеральний план с. Нового, замість генерального плану, затвердженого в 1993 році, чинного на момент виділення земельної ділянки ОСОБА_6.
Однак суди, порушивши вимоги частини четвертої статті 10, статті 57 ЦПК України, не з'ясували всіх фактичних обставин справи, які мають істотне значення для правильного вирішення спору, не дослідили викопіювання з генерального плану с. Нового, затвердженого в 1993 році (а.с. 205, т 1); не зробили висновку щодо існування або відсутності накладення земельних ділянок сторін у спорі, лише спростували висновок судової експертизи.
Крім того, суди не надали оцінки тим обставинам, що згідно з рішенням Тарасівської сільської ради від 28 лютого 1995 року ОСОБА_6 передано у приватну власність земельну ділянку площею S_1 га за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 76, том 1). Згідно з актом визначення та погодження меж землекористування від 18 лютого 1995 року визначено та погоджено на місцевості межі землекористування земельної ділянки без номера на АДРЕСА_3 (а.с. 145, том 1), а згідно з державним актом на право приватної власності на землю від 18 травня 1996 року ОСОБА_6 належить на праві власності земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 66, том 1).
Таким чином, оскільки суди не встановили фактичних обставин справи, від яких залежить її правильне вирішення, ухвалені у справі судові рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 355, 360-3, 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України
п о с т а н о в и л а:
Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 липня 2014 року, рішення Апеляційного суду Київської області від 2 грудня 2014 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 квітня 2015 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.
Головуючий
А.Г. Ярема
Судді Верховного Суду України:
В.І. Гуменюк
Л.І. Охрімчук
Я.М. Романюк
Н.П. Лященко
В.М. Сімоненко

Правова позиція

Верховного Суду України у справі № 6-658цс15

Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України 2001 року власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Суд повинен установити: чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цієї особи; у чому полягає таке порушення прав; якими доказами воно підтверджується. Залежно від установленого суд повинен вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Суддя Верховного Суду України
А.Г. Ярема