ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 лютого 2016 року м. Київ
     Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:
головуючого             Гуменюка В.І.,
суддів                  Лященко Н.П., Романюка Я.М.,
                        Сімоненко В.М., Охрімчук Л.І.,
                        Сеніна Ю.Л., Яреми А.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Харківського національного медичного університету про визнання незаконними та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та затримки розрахунку при звільненні, відшкодування моральної шкоди за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 лютого 2015 року,
встановила:
У липні 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що з 1972 року вона працювала у Науково-дослідному інституті гігієни праці та професійних захворювань Харківського національного медичного університету (далі - НДІ гігієни праці та профзахворювань Харківського НМУ) на різних посадах, зокрема з 1 жовтня 2008 року на посаді провідного інженера з охорони праці експлуатаційно-технічного відділу клініки. Наказами від 14 лютого та 13 травня 2014 року їй було оголошено догани за неналежне виконання своїх посадових обов'язків, низький рівень виконавчої дисципліни та порушення трудової дисципліни, а наказом від ІНФОРМАЦІЯ_1 її звільнено із займаної посади на підставі пункту 3 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України (322-08) ), у зв'язку із систематичним невиконанням без поважних причин обов'язків, покладених на неї трудовим договором, як невідповідність займаній посаді. Позивачка зазначала, що накази про застосування до неї дисциплінарних стягнень у вигляді доган є необґрунтованими та такими, що винесено з порушенням статті 148 КЗпП України, оскільки зазначених проступків вона не скоїла; звільнення відбулось із порушенням законодавства, у тому числі положень статті 149 КЗпП України.
Посилаючись за вказані обставини та уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просила суд визнати незаконними і скасувати накази про застосування до неї дисциплінарного стягнення та про звільнення, поновити її на роботі, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу та відшкодувати моральну шкоду.
Київський районний суд м. Харкова рішенням від 14 листопада 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 12 січня 2015 року, відмовив ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог.
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 19 лютого 2015 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилили, рішення Київського районного суду м. Харкова від 14 листопада 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 12 січня 2015 року залишила без змін.
15 травня 2015 року до Верховного Суду України звернулася ОСОБА_1 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 лютого 2015 року, посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме частини першої статті 148 та частини другої статті 149 КЗпП України, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
У зв'язку із цим ОСОБА_1 просить ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 лютого 2015 року, ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 12 січня 2015 року й рішення Київського районного суду м. Харкова від 14 листопада 2014 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
При цьому під застосуванням норм матеріального права у подібних правовідносинах слід розуміти такі правовідносини, де тотожними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини справи, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
За змістом пункту 1 частини першої статті 360-5 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно.
Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що НДІ гігієни праці та профзахворювань у 1997 році реорганізовано в Державне підприємство "Харківський НДІ гігієни праці та профзахворювань", а у 2006 році останнє реорганізоване в НДІ гігієни праці та профзахворювань Харківського державного медичного університету, якому у 2007 році надано статус Харківського НМУ.
НДІ гігієни праці та профзахворювань Харківського НМУ є структурним підрозділом університету та здійснює діяльність на підставі його статуту.
ОСОБА_1 з 1972 року працювала у НДІ гігієни праці та профзахворювань Харківського НМУ на різних посадах, зокрема з 1 жовтня 2008 року - на посаді провідного інженера з охорони праці експлуатаційно-технічного відділу клініки НДІ гігієни праці та профзахворювань Харківського НМУ.
У червні 2013 року у НДІ гігієни праці та профзахворювань Харківського НМУ проведено перевірку стану охорони праці, внаслідок якої виявлено низку недоліків у роботі провідного інженера з охорони праці ОСОБА_1, у зв'язку із чим на робочому засіданні 7 липня 2013 року останній вказано на виявлені недоліки.
Згідно з доповідною запискою про результати перевірки стану охорони праці та пожежної безпеки в НДІ гігієни праці та профзахворювань Харківського НМУ, проведеної 15 січня 2014 року, у роботі провідного інженера з охорони праці ОСОБА_1 виявлено недоліки (т.1, а.с. 109 - 110).
На робочому засіданні 10 лютого 2014 року ОСОБА_1 вказано на виявлені недоліки та надано строк для їх усунення (т.1, а.с. 50 - 51).
14 лютого 2014 року ОСОБА_1 оголошено догану за відсторонення від виконання своїх посадових обов'язків та низький рівень виконавчої дисципліни. Підставою для винесення цього наказу стала службова записка директора НДІ гігієни праці та профзахворювань Харківського НМУ ОСОБА_2 від 14 лютого 2014 року й акт про відмову ОСОБА_1 надати пояснення від 13 лютого 2014 року (т.1, а.с. 14; т.2, а.с. 20).
1 квітня 2014 року проведено повторну перевірку стану охорони праці та пожежної безпеки в НДІ гігієни праці та профзахворювань Харківського НМУ, у ході якої виявлено, що план заходів з усунення недоліків, які установила попередня перевірка, виконаний не у повному обсязі (т. 1, а.с. 111; т.2, а.с. 33).
Згідно зі службовою запискою директора НДІ гігієни праці та профзахворювань Харківського НМУ ОСОБА_2 від 30 квітня 2014 року щодо проведеної перевірки стану охорони праці в НДІ гігієни праці та профзахворювань Харківського НМУ виявлено недоліки в роботі ОСОБА_1, зокрема план заходів з усунення недоліків, встановлених попередніми перевірками, виконаний не в повному обсязі, у зв'язку із чим ОСОБА_2 просив застосувати до позивачки заходи стягнення у вигляді догани (т. 2, а.с. 30).
На підставі зазначеної службової записки 13 травня 2014 року ОСОБА_1 оголошено догану за неналежне виконання своїх посадових обов'язків та порушення трудової дисципліни у порядку, визначеному статтею 147 КЗпП України (т.1, а.с. 15; т. 2, а.с. 29).
Відповідно до протоколу засідання профкому співробітників Харківського НМУ від 2 червня 2014 року надано згоду адміністрації університету на звільнення провідного інженера з охорони праці експлуатаційно-технічного відділу клініки НДІ гігієни праці та профзахворювань Харківського НМУ ОСОБА_1 за систематичне невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на неї трудовим договором, та у зв'язку з невідповідністю займаній посаді за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України (т.1, а.с. 57 - 58; т.2, а.с. 44 - 45;).
Наказом ректора Харківського НМУ ОСОБА_3 від ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 звільнено із займаної посади на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України за систематичне невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на неї трудовим договором та невідповідністю займаній посаді (т.1, а.с. 16; т. 2, а.с. 34).
Підставами такого звільнення слугували: службова записка директора НДІ гігієни праці та профзахворювань Харківського НМУ ОСОБА_2 від 21 травня 2014 року та подання ректора Харківського НМУ ОСОБА_3 від 27 травня 2014 року про виявлені недоліки в роботі провідного інженера з охорони праці ОСОБА_1; витяг з протоколу засідання профкому співробітників Харківського НМУ від 2 червня 2014 року, копії наказів ректора Харківського НМУ від 14 лютого та 13 травня 2014 року (т.1, а.с. 16).
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що ОСОБА_1 систематично не виконувала без поважних причин обов'язків, покладених на неї трудовим договором, виявлені роботодавцем недоліки, у тому числі повторні порушення, не усувала; застосування відповідачем стосовно позивачки дисциплінарних стягнень у вигляді доган та звільнення проведено з дотриманням вимог законодавства про працю, у тому числі вимог статей 148 та 149 КЗпП України; остаточний розрахунок з позивачем проведено вчасно, без порушень вимог законодавства.
ОСОБА_1 зазначає, що суд касаційної інстанції під час розгляду більш ніж двох справ з подібними предметами спору, підставами позову, змістом позовних вимог та встановленими судом фактичними обставинами й однаковим матеріально-правововим регулюванням спірних правовідносин дійшов неоднакових правових висновків, покладених в основу судових рішень у цих справах.
На підтвердження неоднакового застосування норм матеріального права заявниця надала ухвали Верховного Суду України від 2 квітня 2008 року та 16 червня 2010 року, постановлені ним як судом касаційної інстанції, та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 лютого й 19 жовтня 2011 року, 29 травня 2013 року, постановленими у справах про визнання наказів недійсними, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення тощо.
Наданими для порівняння ухвалами від 16 червня 2010 року та 16 лютого 2011 року суди касаційної інстанції скасували ухвалені у справах рішення й направили справи на новий розгляд з підстави, передбаченої частиною другою статті 338 ЦПК України, у зв'язку з порушенням норм права, що унеможливило встановлення й перевірку фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору.
Ухвалою від 19 жовтня 2011 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ погодився з висновками судів попередніх інстанцій, які, установивши, що позивача звільнено наказом від 28 травня 2010 року за прогул без поважних причин, вчинений 2 квітня2010 року, дійшли висновку, що відповідач пропустив установлений частиною першою статті 148 КЗпП України строк для застосування дисциплінарного стягнення.
Верховний Суд України в ухвалі від 2 квітня 2008 року указав на помилковість висновків апеляційного суду про обчислення строку застосування дисциплінарного стягнення не з дня виявлення проступку, а з часу закінчення службового розслідування та отримання згоди профспілкового комітету на звільнення.
Ухвалою від 29 травня 2013 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ залишив без змін рішення апеляційного суду, який, установивши відсутність систематичних порушень позивачем трудової дисципліни та недотримання відповідачем строку для застосування дисциплінарного стягнення, позовні вимоги задовольнив.
Отже, надані для порівняння ухвали судів касаційної інстанції та ухвала колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 лютого 2015 року постановлені у справах з різними фактичними обставини.
Порівняння зазначених судових рішень, наданих заявницею на підтвердження позовних вимог, із судовим рішенням, про перегляд якого подано заяву, не дає підстав для висновку про те, що суд касаційної інстанції під час розгляду двох чи більше справ неоднаково застосував норми матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Оскільки обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 лютого 2015 року.
Керуючись статтями 355, 360-3 та 360-5 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України
постановила:
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 лютого 2015 року відмовити.
Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.
Головуючий
В.І. Гуменюк
Судді:
Н.П. Лященко
Л.І. Охрімчук
Я.М. Романюк
Ю.Л. Сенін
В.М. Сімоненко
А.Г. Ярема