Рішенням господарського суду Вінницької області від 19.02.2009р. у справі №6/9-09 позов товариства з обмеженою відповідальністю Торгова група "Інтерпап", м.Дніпропетровськ до товариства з обмеженою відповідальністю "Поліграфічний центр "Енозіс", м.Вінниця про стягнення 136923,23 грн. задоволено частково в сумі 77792,55грн.

Стягнуто з відповідача на користь позивача 40609,76грн. основного боргу, 13583,41грн. пені, 1740,35грн. 3% річних, 11242,90грн. збитків від інфляції, 10616,13грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, 1457,92грн. державного мита, 118,00грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Провадження у частині стягнення 68000,00грн. основного боргу припинено.

Вважаючи, що при розгляді справи судом було неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, а також неправильно застосовано норми матеріального права, відповідач звернувся до господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення господарського суду Вінницької області від 19.02.2009р. та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог (а.с. 91).

Мотивуючи апеляційну скаргу, відповідач зазначає, що до винесення оскарженого рішення ним 18.02.2009р. було перераховано позивачу 20000,00грн., що судом враховано не було. Крім того, судом, всупереч норм ст. 232 ГК України, стягнуто пеню за весь період прострочення виконання зобов'язання, хоча закон забороняє нарахування штрафних санкцій більше шести місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

У відзиві на апеляційну скаргу від 22.04.2009р. №97-юр позивач заперечив проти доводів скаржника, зазначивши, що ТОВ "ПЦ "Енозіс" 18.02.2009р. здійснило на користь ТОВ Торгова група "Інтерпап" оплату у розмірі 20000,00грн., проте представник останнього на день винесення рішення по справі - 19.02.2009р. не мав належних доказів погашення боргу 20000,00грн., щоб надати їх суду. Згідно п.10.2 договору №180 від 01.10.2008р., укладеного між сторонами, пеня нараховується за весь період прострочення виконання зобов'язання, а тому судом правильно застосовано норми матеріального права, щодо стягнення пені, та прийняте законне рішення (а.с. 96 - 98).

Представник відповідача у судове засідання не з’явився, про причини неявки суд не повідомив.

Враховуючи приписи ст. 101 ГПК України про межі перегляду справи в апеляційній інстанції та той факт, що неявка в засідання суду представника відповідача, належним чином та відповідно до законодавства повідомленого про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає перегляду оскарженого судового акту, судова колегія вважає за можливе розглядати апеляційну скаргу за відсутності представника відповідача.

30.04.2009р. на адресу Житомирського апеляційного господарського суду від ТОВ "Поліграфічний центр "Енозіс" надійшла заява про відвід колегії суддів у складі: головуючої судді - Щепанської Г.А., суддів Гулової А.Г., Пасічник С.С. у справі №6/9-09, за результатами розгляду якої головою Житомирського апеляційного господарського суду винесено ухвалу від 30.04.2009р. про відмову в задоволенні заяви товариства з обмеженою відповідальністю "Поліграфічний центр "Енозіс" про відвід колегії суддів.

Заслухавши представника позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, дослідивши матеріали справи, перевіривши повноту з'ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, відповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 01.10.2007р. між позивачем (продавець) та відповідачем (покупець) укладено договір №180 купівлі - продажу (далі - договір), у відповідності до п.1.1 якого, продавець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, передати у власність покупцеві, а покупець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у договорі, прийняти та оплатити паперову продукцію, що перерахована у рахунку - фактурі або специфікації, які являються невід'ємною частиною договору (а.с. 17 - 19).

Ціна на товар являється договірною. Кількість та ціна, згідно письмової або усної заявки покупця, вказані у рахунку - фактурі або специфікації, які є невід'ємною частиною договору (п.2.1 договору).

Пунктом 5.2 договору сторони передбачили, що розрахунки за кожну партію здійснюються шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок продавця у повному обсязі, або частками на протязі 30 - ти календарних днів з дня передачі товару.

Згідно п.5.4 договору, днем оплати вважається день фактичного зарахування коштів на розрахунковий рахунок продавця.

У разі прострочення покупцем оплати поставленого товару, покупець зобов'язаний сплатити повну вартість товару, а також, згідно зі ст. 692 ЦК України, сплачує відсотки за користування чужими грошовими коштами у розмірі 0,05% від суми заборгованості за кожен день прострочки (п.5.5 договору).

На виконання умов договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 853971,03грн., що підтверджується накладними, рахунками-фактурами та довіреностями (а.с. 20 - 41).

Відповідач свої зобов'язання щодо проведення розрахунків по договору виконав частково у сумі 745361,27грн., що стверджується актом звірки розрахунків, згідно якого станом на 28.11.2008р. заборгованість відповідача перед позивачем становила 108609,76грн. (а.с. 42).

За вказаних обставин справи, ТОВ Торгова група "Інтерпап" звернулося до господарського суду Вінницької області з позовною заявою від 17.12.2008р. №582-юр про стягнення з ТОВ "ПЦ "Енозіс" 108609,76грн. основного боргу, 11628,33грн. пені, 9125,38грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, 1495,96грн. 3% річних, 6063,80грн. втрат від інфляції (а.с. 3 - 5).

Позивач неодноразово уточнював свої вимоги.

У зв'язку з оплатою відповідачем після порушення провадження у справі №6/9-09 суми основного боргу у розмірі 68000,00грн. (про що свідчать виписки банку), позивач подав до суду заяву про уточнення позовних вимог від 13.02.2009р. №40-юр, згідно якої просить стягнути з відповідача 40609,76грн. основного боргу, 13583,41грн. пені, 10616,13грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, 1740,35грн. 3% річних, 11242,90грн. втрат від інфляції. Також позивач просить суд припинити провадження у справі в частині стягнення основного боргу у розмірі 68000,00грн. (а.с. 67 - 68, 78 - 81).

З огляду на викладене, судова колегія вважає за необхідне відмітити наступне:

Відповідно до ч.1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частинами 1 та 2 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Частиною 1 статті 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, відповідач не виконав у повному обсязі зобов'язання щодо оплати отриманого товару у встановлений п.5.2 договору строк, тобто вважається таким, що прострочив.

Згідно зазначених обставин справи та норм чинного законодавства, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком господарського суду першої інстанції щодо стягнення з відповідача (боржника) 40609,76грн. основного боргу (853971,03грн. - 745361,27грн. - 68000,00грн.) та припинення, на підставі п.1-1 ст. 80 ГПК України, провадження у справі в частині стягнення 68000,00грн. основного боргу.

Посилання скаржника на те, що до винесення оскарженого рішення ним 18.02.2009р. було перераховано позивачу 20000,00грн., а тому провадження у справі у частині стягнення 20000,00грн. основного боргу також підлягає припиненню, не приймається колегією суддів до уваги, оскільки, суду першої інстанції не було надано належних доказів щодо проведення між сторонами 18.02.2009р. розрахунків за договором на суму 20000,00грн.

Згідно ж ч.1 ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обгрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Нормою ч.2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем, згідно вимог чинного законодавства, правильно нараховано, а судом першої інстанції стягнуто з відповідача 1740,35грн. 3% річних за період з 02.03.2008р. по 30.11.2008р. та 11242,90грн. інфляційних втрат за період з 02.03.2008р. по 30.11.2008р. (а.с. 76 - 77 - розрахунок, перевірений судом).

Статтями 610 та 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов’язання, що включає у себе його виконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно ч.1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.1996р. № 543/96-ВР, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платнику пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 10.2 договору сторони погодили, що у разі порушення термінів оплати товару, покупець виплачує продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої на період несплати, від суми заборгованості за кожен день прострочки. Пеня нараховується за весь період прострочення виконання зобов'язання.

Колегія суддів вважає, що позивач правильно, із дотриманням норм Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" (543/96-ВР) та згідно п.10.2 договору, здійснив нарахування, а суд першої інстанції стягнув з відповідача 13583,41грн. пені за період з 02.03.2008р. по 30.11.2008р. (а.с. 74 - розрахунок, перевірений судом).

Доводи скаржника про те, що судом першої інстанції, всупереч норм ст.232 ГК, стягнуто пені за період понад шість місяців - з 02.03.2008р. по 30.11.2008р., спростовуються цією ж статтею ГК України (436-15) , у відповідності до якої, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, якщо інше не встановлено законом або договором. Та, як вже було зазначено вище, п.10.2 договору сторони встановили, що пеня нараховується за весь період прострочення виконання зобов'язання.

У відповідності до ч.3 ст. 692 ЦК України, у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Статтею 536 ЦК України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Так, п.5.5 договору сторони передбачили, що у разі прострочення покупцем оплати поставленого товару, покупець зобов'язаний сплатити повну вартість товару, а також, згідно зі ст. 692 ЦК України, сплачує відсотки за користування чужими грошовими коштами у розмірі 0,05% від суми заборгованості за кожен день прострочки.

Таким чином, вимога позивача, щодо стягнення з відповідача 10616,13грн. процентів за користування чужими грошовими коштами є законною та обгрунтованою, а тому підлягає задоволенню у повному обсязі (а.с. 75 - розрахунок, перевірений судом).

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно вищезазначеного, колегія судів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Поліграфічний центр "Енозіс".

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Вінницької області від 19.02.2009р. прийняте з повним з'ясуванням всіх обставин, що мають значення для справи, дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні підстави для його скасування.

Керуючись ст.ст. 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Житомирський апеляційний господарський суд

1. Рішення господарського суду Вінницької області від 19 лютого 2009 року у справі №6/9-09 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Поліграфічний центр "Енозіс", м.Вінниця - без задоволення.