ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 лютого 2016 року м. Київ
     Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:
головуючого      Гуменюка В.І.,
суддів           Лященко Н.П., Романюка Я.М.,
                 Сімоненко В.М., Охрімчук Л.І.,
                 Сеніна Ю.Л., Яреми А.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до комунального закладу Львівської обласної ради "Львівський обласний клінічний психоневрологічний диспансер", комунального підприємства Львівської обласної ради "Львівська станція швидкої медичної допомоги" про визнання дій та рішення незаконними за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2015 року,
встановила:
У січні 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що 15 листопада 2012 року за місцем її проживання лікарем-психіатром комунального закладу Львівської обласної ради "Львівський обласний клінічний психоневрологічний диспансер" (далі - КЗ "Львівський обласний клінічний психоневрологічний диспансер") проведено психіатричний огляд з подальшою госпіталізацією до комунального закладу "Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня" (далі - КЗ "Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня"). ОСОБА_1 вважала, що зазначені дії проведено з порушенням встановленого законодавством України порядку, а саме без її усвідомленої згоди та за відсутності рішення суду. Посилаючись на зазначені обставини, позивачка просила визнати дії відповідачів незаконними.
Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 19 травня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 2 березня 2015 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2015 року відмовлено ОСОБА_1 у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 5 частини четвертої статті 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ).
У липні 2015 року до Верховного Суду України звернулася ОСОБА_1 із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2015 року, посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статей 11, 14, 16 Закону України "Про психіатричну допомогу", що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
У зв'язку із цим ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2015 року і передати справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
При цьому під застосуванням норм матеріального права у подібних правовідносинах слід розуміти такі правовідносини, де тотожними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини справи, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
За змістом пункту 1 частини першої статті 360-5 ЦПК (1618-15) України Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно.
Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що 15 листопада 2012 року лікар-психіатр КЗ "Львівський обласний клінічний психоневрологічний диспансер" ОСОБА_2 у присутності працівників Сихівського районного відділу Львівського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівські області провів психіатричний огляд ОСОБА_1 за місцем її проживання з подальшою госпіталізацією до КЗ "Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня".
Підставою для проведення психіатричного огляду стала заява мешканців будинку АДРЕСА_1, у якому проживає позивачка (а.с. 22).
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з яким погодилися суди апеляційної й касаційної інстанції, дійшов висновку про те, що письмова заява мешканців будинку, в якому проживає ОСОБА_1, давала лікарю-психіатру достатньо підстав для проведення психіатричного огляду відповідно до частини третьої статті 11 Закону України "Про психіатричну допомогу", а після підтвердження обставин, викладених у заяві і для її госпіталізації до КЗ "Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня", де було встановлено попередній діагноз "Параноїдальна шизофренія"; у зазначеному закладі позивачка написала заяву "Про усвідомлену згоду на госпіталізацію" й пройшла курс лікування; ОСОБА_1 не надала належних та допустимих доказів неправомірності дій відповідачів щодо її госпіталізації, навпаки, ці дії полягали в охороні безпеки та здоров'я оточуючих.
ОСОБА_1 зазначає, що суд касаційної інстанції під час розгляду більш ніж двох справ з подібними предметами спору, підставами позову, змістом позовних вимог та встановленими судом фактичними обставинами й однаковим матеріально-правововим регулюванням спірних правовідносин дійшов неоднакових правових висновків, покладених в основу судових рішень у цих справах.
На підтвердження неоднакового застосування норм матеріального права заявниця надала ухвалу Верховного Суду України від 28 травня 2008 року, постановлену ним як судом касаційної інстанції, а також ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 січня і 6 липня 2012 року та 5 листопада 2014 року.
Ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 січня і 6 липня 2012 року та 5 листопада 2014 року, надані заявницею для порівняння, постановлені у справах за заявами спеціалізованого закладу та (або) лікаря-психіатра про примусову госпіталізацію осіб до психіатричної лікарні.
Зазначені ухвали постановлені у справах з іншим предметом спору, підставами позову, змістом позовних вимог та встановленими судом фактичними обставини справи, ніж у справі, рішення в якій просить переглянути заявниця.
Ухвалою від 26 травня 2008 року суд касаційної інстанції погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, які установили, що госпіталізація позивачки до психіатричної лікарні була помилковою, з порушенням вимог Закону України "Про психіатричну допомогу" (1489-14) , зокрема за змістом частини другої статті 11 цього Закону (1489-14) психіатричний огляд лікарем-психіатром міг відбутись лише з письмової згоди позивача або на її прохання, однак позивачка такої згоди не надавала і прохання ні усно ні письмово не висловлювала; примусовий огляд лікарем-психіатром міг відбутися лише за наявності відомостей, передбачених частиною третьою цієї ж статті, але таких відомостей суду не надано; лікування було призначене і застосовувалось до позивачки без її згоди; комісія лікарів-психіатрів своїм висновком не підтвердила діагноз лікаря про необхідність лікування позивачки в умовах стаціонару і виписала її з лікарняного закладу. За таких обставин суди встановили відсутність підстав, передбачених законом, для примусової госпіталізації позивачки без її згоди до психіатричної лікарні та визнали такі дії відповідачів незаконними.
Отже, надана для порівняння ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 травня 2008 року та ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2015 року, про перегляд якого подано заяву, постановлені у справах з різними фактичними обставини.
Порівняння зазначених судових рішень, наданих заявницею на підтвердження вимог, із судовим рішенням, про перегляд якого подано заяву, не дає підстав для висновку про те, що суд касаційної інстанції під час розгляду двох чи більше справ неоднаково застосував норми матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Оскільки обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2015 року.
Керуючись статтями 355, 360-3 та 360-5 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України
постановила:
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2015 року відмовити.
Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.
Головуючий
В.І. Гуменюк
Судді:
Н.П. Лященко
Ю.Л. Сенін
Л.І. Охрімчук
В.М. Сімоненко
Я.М. Романюк
А.Г. Ярема