ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
3 лютого 2016 року м. Київ
     Судова палата у цивільних справах 
Верховного Суду України в складі:
головуючого          Гуменюка В.І.,
суддів               Лященко Н.П., Романюка Я.М.,
                     Сімоненко В.М., Охрімчук Л.І.,
                     Сеніна Ю.Л., Яреми А.Г.,
за участю:           прокурора Сахно Наталії Вікторівни,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Могилів-Подільського міжрайонного прокурора в інтересах ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 до товариства з обмеженою відповідальністю "Дністер-Агро" про розірвання договорів оренди та повернення земельних ділянок за заявою заступника Генерального прокурора України про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 листопада 2014 року,
в с т а н о в и л а:
У травні 2014 року Могилів-Подільський міжрайонний прокурор в інтересах ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 звернувся до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що 30 вересня 2011 року між зазначеними особами та товариством з обмеженою відповідальністю "Дністер-Агро" (далі - ТОВ "Дністер-Агро") укладено договори оренди земельних ділянок, розташованих на території Бернашівської сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області.
Позивач зазначав, що ТОВ "Дністер-Агро", порушуючи умови договорів та норм чинного земельного законодавства, не використовує земельні ділянки за цільовим призначенням, не здійснює посів сільськогосподарських культур, не застосовує заходів боротьби з бур'янами, унаслідок чого земельні ділянки перебувають у занедбаному стані (забур'янені та заліснені), а також своєчасно не сплачує орендної плати.
Посилаючись на зазначені обставини, вимоги статей 13, 15, 21, 24 Закону України "Про оренду землі", статей 16, 509, 525, 526, 629 та 651 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та умови укладених договорів, прокурор просив розірвати договори оренди земельних ділянок, а також зобов'язати відповідача повернути позивачам належні їм на праві власності земельні ділянки.
Ухвалою Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 8 травня 2014 року справи за позовами прокурора в інтересах ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 об'єднані в одне провадження.
Рішенням Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 26 травня 2014 року позов Могилів-Подільського міжрайонного прокурора задоволено: розірвано договори оренди, укладені 30 вересня 2011 року між ТОВ "Дністер-Агро" та ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 окремо з кожним; зобов'язано ТОВ "Дністер-Агро" повернути ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 належні їм земельні ділянки; вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 7 липня 2014 року рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 26 травня 2014 року скасовано та ухвалено нове, яким у задоволенні позовних вимог Могилів-Подільського міжрайонного прокурора відмовлено.
Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 листопада 2014 року касаційну скаргу заступника прокурора Вінницької області відхилено, рішення Апеляційного суду Вінницької області від 7 липня 2014 року залишено без змін.
31 серпня 2015 року до Верховного Суду України звернувся заступник Генерального прокурора України із заявою про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 листопада 2014 року, посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статті 651 Цивільного кодексу України, статей 24, 25 і 32 Закону України "Про оренду землі", що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
У зв'язку із цим заступник Генерального прокурора України просить скасувати зазначену ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 листопада 2014 року й рішення Апеляційного суду Вінницької області від 7 липня 2014 року та залишити в силі рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 26 травня 2014 року.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення прокурора Сахно Н.В., дослідивши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до статті 353 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ) Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом (1618-15) .
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Згідно зі статтею 360-4 ЦПК України Верховний Суд України задовольняє заяву за наявності однієї з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4 частини першої статті 355 цього Кодексу (1618-15) .
Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 на праві власності належать земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовані на території Бернашівської сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області (а.с. 17, 49, 66, 102, 127, 137, 176, 200, 221).
30 вересня 2011 року між зазначеними фізичним особами та ТОВ "Дністер-Агро" укладено договори оренди цих ділянок з кожним окремо строком на 10 років, які зареєстровані у встановленому законом порядку (а.с. 16, 51, 68, 101, 126, 139, 178, 202, 223).
У статті 5 зазначених договорів оренди сторони узгодили, що земельна ділянка передається в оренду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; цільове призначення земельної ділянки - землі сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; умовами збереження стану об'єкта оренди є обов'язок орендаря дотримуватись режиму використання земель сільськогосподарського призначення відповідно до вимог чинного законодавства.
У статті 9 зазначених договорів сторони передбачили обов'язок орендаря використовувати земельну ділянку за її цільовим призначенням та дотримуватися режиму використання земель сільськогосподарського призначення відповідно до вимог чинного законодавства України.
Суди також установили, що ТОВ "Дністер-Агро" протягом тривалого часу земельні ділянки не обробляло, посів сільськогосподарських культур не проводило, заходів боротьби з бур'янами не застосовувало унаслідок чого земельні ділянки перебувають у занедбаному стані (забур'янені та заліснені).
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з наявності підстав для розірвання укладених договорів оренди через порушення відповідачем статей 24, 25, 32 Закону України "Про оренду землі" та істотних умов договорів, невикористання ним земельних ділянок за цільовим призначенням, що призводить до погіршення їх стану та суттєво перешкоджає передбаченому договорами використанню.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, виходив з відсутності порушень орендарем умов договору оренди, які відповідно до статті 32 Закону України "Про оренду землі" могли бути підставою для дострокового розірвання цього договору; відповідно вимог статті 141 Земельного кодексу України (далі - ЗК України (2768-14) ) та статей 24, 25, 32 Закону України "Про оренду землі" підставою для розірвання договору оренди землі є використання земельної ділянки не за цільовим призначенням, а не факт невикористання земельної ділянки.
Заступник Генерального прокурора України зазначає, що суд касаційної інстанції під час розгляду більш ніж двох справ з подібними предметами спору, підставами позову, змістом позовних вимог та встановленими судом фактичними обставинами й однаковим матеріально-правововим регулюванням спірних правовідносин дійшов неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень.
На підтвердження неоднакового застосування норм матеріального права заявник надав ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 липня й 10 жовтня 2014 року та 22 липня 2015 року.
Цими ухвалами Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ погодився з висновками судів попередніх судових інстанцій, які задовольнили позовні вимоги фізичних осіб про розірвання договорів оренди та повернення земельних ділянок, що перебували в оренді ТОВ "Дністер-Агро" на підставі невикористання орендарем земельних ділянок за призначенням.
Зокрема в ухвалі від 22 липня 2015 року суд зазначив, що посів сільськогосподарських культур не проводиться, заходи боротьби з бур'янами не застосовуються, земельні ділянки перебувають у занедбаному стані (забур'янені та заліснені), що призвело до зниження якісних показників ґрунту та істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки. Крім того, суд зауважив, що орендодавець може вимагати розірвання договору оренди земельної ділянки в разі невикористання землі за призначенням та у випадку невиконання умов договору, що призводить до зниження якості показників ґрунту й родючості, виведення земель із сільськогосподарського обороту у зв'язку з тривалим невикористанням за цільовим призначенням.
В ухвалі від 10 жовтня 2014 року суд касаційної інстанції зазначив, що товариство не відтворювало родючості земельної ділянки у процесі сільськогосподарського використання, не дотримувалося правил господарського використання землі та не здійснювало заходів щодо збереження й підвищення родючості ґрунтів, що є порушенням умов договору оренди.
Ухвалою від 17 липня 2014 року суд касаційної інстанції указав на те, що тривале невикористання товариством спірних земель призвело до зниження якісних показників ґрунту, спричинило заліснення землі, що унеможливлює її подальше використання для ведення сільськогосподарського виробництва, а це є порушенням відповідачем узятих на себе за договорами оренди зобов'язань щодо використання земельних ділянок за цільовим призначенням та підставою для розірвання договору оренди.
Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.
Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються ЗК України (2768-14) , ЦК України (435-15) , Законом України "Про оренду землі" (161-14) тощо.
Статтею 5 ЗК України визначені основні принципи земельного законодавства, зокрема й принцип раціонального використання та охорони земель.
Раціональним вважається таке використання земель, у ході якого забезпечується одержання сталих високих урожаїв сільськогосподарських культур, запобігання необґрунтованому вилученню земель зі сфери сільськогосподарського виробництва для потреб інших галузей народного господарства, збереження та підвищення родючості ґрунтів, охорона навколишнього середовища.
За правилами статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Договір може бути розірваний або змінений за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладанні договору.
Аналогічна норма закріплена у статті 31 Закону України "Про оренду землі".
За змістом частини першої статті 32 Закону України "Про оренду землі" на вимогу однієї зі сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24, 25 цього Закону (161-14) та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених ЗК України (2768-14) та іншими законами України.
На момент укладення договору оренди земельної ділянки істотними умовами договору визначено, зокрема, й умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду, умови збереження стану об'єкта оренди.
Установивши, що тривалим невикористанням земельних ділянок за призначенням ТОВ "Дністер-Агро" як орендар порушило істотні умови договорів, що призвело до порушення режиму використання земельних ділянок, забур'янення і залісення, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.
Разом з тим суд касаційної інстанції, погодившись із висновками суду апеляційної інстанції, зазначених обставин не врахував і неправильно застосував положення статті 651 ЦК України , статей 24 , 25, 31, частини першої статті 32 Закону України "Про оренду землі".
Відповідно до підпункту "б" пункту 2 частини другої статті 360-4 ЦПК України за наявності підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4 частини першої статті 355 цього Кодексу (1618-15) , та в разі неправильного застосування судом (судами) норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору, суд має право скасувати судове рішення (судові рішення) та залишити в силі судове рішення (судові рішення), що було помилково скасовано судом апеляційної та/або касаційної інстанції.
За таких обставин ухвала колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 листопада 2014 року та рішення Апеляційного суду Вінницької області від 7 липня 2014 року не можуть залишатися в силі, а підлягають скасуванню на підставі підпункту "б" пункту 2 частини другої статті 360-4 ЦПК України із залишенням у силі рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 26 травня 2014 року, яке було помилково скасовано судом апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 355, 360-3, 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України
п о с т а н о в и л а:
Заяву заступника Генерального прокурора України задовольнити.
Ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 листопада 2014 року і рішення Апеляційного суду Вінницької області від 7 липня 2014 року скасувати та залишити в силі рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 26 травня 2014 року.
Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.
Головуючий
В.І. Гуменюк
Судді:
Н.П. Лященко
Л.І. Охрімчук
Я.М. Романюк
Ю.Л. Сенін
В.М. Сімоненко
А.Г. Ярема