ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
3 лютого 2015 року
м. Київ
     Судова палата у цивільних справах 
Верховного Суду України у складі:
головуючого          Романюка Я.М.,
суддів:              Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І.,
                     Сімоненко В.М., Лященко Н.П.,
                     Сеніна Ю.Л., Яреми А.Г.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства "Таскомбанк" до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором за заявою публічного акціонерного товариства "Таскомбанк" про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 листопада 2015 року,
в с т а н о в и л а :
У серпні 2010 року публічне акціонерне товариство "Таскомбанк" (далі - ПАТ "Таскомбанк") звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просило стягнути солідарно з відповідачів на свою користь заборгованість по кредитному договору у розмірі 140 259 грн. 01 коп. та з ОСОБА_1, як солідарного боржника, суму заборгованості за кредитним договором у розмірі 32 686 грн. 40 коп., яка не була з нього стягнута за судовим наказом.
В обґрунтування позовних вимог ПАТ "Таскомбанк" зазначало, що 16 жовтня 2006 року між АБ "ТАС-бізнесбанк", правонаступником якого є ПАТ "Таскомбанк", та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір, за яким останній отримав кредит у сумі 31 500 грн. зі сплатою 22 % річних за користування кредитом та строком повернення до 15 жовтня 2011 року. З метою забезпечення виконання позичальником ОСОБА_2 своїх зобов'язань за кредитним договором між банком та ОСОБА_1 16 жовтня 2006 року було укладено договір поруки.
Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 11 березня 2014 року позов задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ "Таскомбанк" заборгованість по кредитному договору у розмірі 145 123 грн. 68 коп. У решті позову відмовлено.
Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 24 червня 2015 року рішення суду першої інстанції в частині стягнення коштів з ОСОБА_1 скасовано та в цій часині ухвалено нове рішення про відмову в позові. Рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_2 пені за порушення грошового зобов'язання змінено, зменшено її розмір до 40 000 грн. та стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ "Таскомбанк" проценти за користування кредитом у розмірі 35 788 грн. 16 коп. та пеню у розмірі 40 тис. грн.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 листопада 2015 року касаційну скаргу ПАТ "Таскомбанк" відхилено, рішення апеляційного суду залишено без змін.
У поданій до Верховного Суду України заяві ПАТ "Таскомбанк" просить скасувати ухвалу суду касаційної інстанції та направити справу на новий касаційний розгляд, посилаючись на неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права, а також на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме частини четвертої статті 559 ЦК України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи заяви, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає частковому задоволенню.
На підставі ст. 360-4 ЦПК України Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яке переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним.
Судами встановлено, що 2006 року між АБ "ТАС-бізнесбанк", правонаступником якого є ПАТ "Таскомбанк", та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір, за яким останній отримав кредит у сумі 31 500 грн. зі сплатою 22 % річних за користування кредитом та строком повернення до 15 жовтня 2011 року. З метою забезпечення виконання позичальником ОСОБА_2 своїх зобов'язань за кредитним договором між банком та ОСОБА_1 16 жовтня 2006 року було укладено договір поруки.
Порушення зобов'язань щодо сплати кредиту виникло з жовтня 2006 року.
Заборгованість за тілом кредиту була стягнута з боржника судовим наказом від 4 квітня 2008 року.
Пунктом 13 договору поруки від 16 жовтня 2006 року встановлено, що порука припиняється, якщо кредитор протягом трьох років від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.
Частково задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив із того, що постановою державного виконавця Хортицького ВДВС ЗМУЮ від 2 серпня 2012 року було відкрито виконавче провадження з виконання судового наказу НОМЕР_1, виданого Хортицьким районним судом м. Запоріжжя, а тому вимоги позивача в частині стягнення заборгованості задоволенню не підлягають, а підлягає стягненню у солідарному порядку з відповідачів лише сума заборгованості по відсоткам в розмірі 35 788 грн. 16 коп. та заборгованість по пені за період з 8 листопада 2011 року по 7 листопада 2012 року в розмірі 109 335 грн. 52 коп.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення грошових коштів з ОСОБА_1 як поручителя та відмовляючи в цій частині позовних вимог, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, виходив із того, що у позивача право на дострокове стягнення боргу виникло у 2006 році, однак даних про те, коли зазначене право було реалізоване та яким чином був повідомлений про це поручитель не надано, а до суду позивач звернувся за пропуском трирічного строку від дня порушення позичальником своїх зобов'язань.
Проте в наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 березня 2015 року суд касаційної інстанції виходив із того, що правовідносини поруки за договором не можна вважати припиненими в тій частині яка стосується відповідальності поручителя за невиконання боржником окремих зобов'язань за кредитним договором про погашення кредиту до збігу шестимісячного строку з моменту виникнення права вимоги про виконання відповідної частини зобов'язань та в частині вимог про дострокове погашення кредитних коштів.
У наданій для порівняння постанові від 17 вересня 2014 року Верховний Суд України керувався тим, що закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов'язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя.
Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах частини четвертої статті 559 ЦК України.
Відповідно до вимог частини другої статті 1054 та частини другої статті 1050 ЦК України у разі, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.
Перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору (графіка погашення кредиту) про погашення боргу частинами (щомісячними платежами) починається стосовно кожної окремої частини, від дня, коли відбулося це порушення.
Позовна давність у таких випадках обчислюється окремо по кожному простроченому платежу.
У разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитор протягом усього часу - до встановленого договором строку закінчення виконання останнього зобов'язання вправі заявити в суді вимоги про дострокове повернення тієї частини позики (разом з нарахованими процентами - стаття 1048 ЦК України ), що підлягає сплаті.
Згідно з положеннями частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого договорі поруки.
Судом встановлено, що пункт 13 договору поруки, укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ "Таскомбанк" від 16 жовтня 2006 року, передбачає припинення поруки у тому разі, якщо кредитор протягом трьох років від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.
У зв'язку з тим, що зобов'язання боржником ОСОБА_2 не виконувались, за заявою ПАТ "Таскомбанк" 4 квітня 2008 року Хортицьким районним судом м. Запоріжжя було видано судовий наказ НОМЕР_1 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ВАТ АБ "Бізнес Стандарт", правонаступником якого є ПАТ "Таскомбанк", заборгованості за кредитним договором в розмірі 32 686 грн. 40 коп., що свідчить про те, що банком було реалізовано право вимоги дострокового виконання основного зобов'язання.
Відтак, настання строку виконання основного зобов'язання необхідно обчислювати з 2008 року.
Враховуючи те, що кредитор звернувся з позовом до поручителя у 2010 році, тобто в межах передбаченого договором поруки трирічного строку, висновок судів апеляційної та касаційної інстанцій про пропущення ПАТ "Таскомбанк" такого строку у зв'язку з неправильним визначенням початку його перебігу - факту порушення позичальником своїх зобов'язань, а саме з 2006 року, є помилковим.
За таких обставин рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій підлягають скасуванню в частині відмови позовних вимог про стягнення грошових сум з ОСОБА_1 Для ухвалення нового рішення в цій справі необхідно обчислити розмір заборгованості за кредитним договором з урахуванням процентів за користування кредитом та пені на час розгляду справи судом, однак встановлення цих обставин законом не віднесено до повноважень Верховного Суду України.
У зв'язку з цим рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій слід скасувати в частині відмови позовних вимог про стягнення грошових сум з ОСОБА_1 з направленням справи в цій частині на новий апеляційний розгляд.
Керуючись пунктами 1, 2, 4 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 360-3, пунктом 1 а) частини другої статті 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України
п о с т а н о в и л а :
Заяву публічного акціонерного товариства "Таскомбанк" задовольнити частково.
Рішення апеляційного суду Запорізької області від 24 червня 2015 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 листопада 2015 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення грошових сум з ОСОБА_1 скасувати і направити справу в цій частині на новий апеляційний розгляд.
Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.
Головуючий
Я.М. Романюк
Судді:
В.І. Гуменюк
Н.П. Лященко
Л.І. Охрімчук
Ю.Л. Сенін
В.М. Сімоненко
А.Г. Ярема

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ

у справі за № 6-18цс16

Відповідно до вимог частини другої статті 1054 та частини другої статті 1050 ЦК України у разі, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.
Перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору (графіка погашення кредиту) про погашення боргу частинами (щомісячними платежами) починається стосовно кожної окремої частини, від дня, коли відбулося це порушення.
Позовна давність у таких випадках обчислюється окремо по кожному простроченому платежу.
У разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитор протягом усього часу - до встановленого договором строку закінчення виконання останнього зобов'язання вправі заявити в суді вимоги про дострокове повернення тієї частини позики (разом з нарахованими процентами - стаття 1048 ЦК України ), що підлягає сплаті.
Згідно з положеннями частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого договорі поруки.
Коли договором передбачено припинення поруки якщо кредитор протягом трьох років від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя, у такому випадку трирічний строк обчислюється з настання строку виконання основного зобов'язання.
Суддя Верховного Суду України
Я.М. Романюк