розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Спільного українсько-французького підприємства з іноземними інвестиціями "Основа-Солсиф" у формі товариства з обмеженою відповідальністю

на рішення Господарського суду м.Києва від 17.12.2008

у справі № 52/278 (суддя

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Бі Ес Ел Україна"

до Спільного українсько-французького підприємства з іноземними інвестиціями "Основа-Солсиф" у формі товариства з обмеженою відповідальністю

про стягнення 144398,19 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.12.08 позов задоволено частково.

Стягнуто з Спільного українсько-французького підприємства з іноземними інвестиціями "Основа-Солсиф" у формі товариства з обмеженою відповідальністю на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Бі Ес Ел Україна" 139158 грн. 00 коп. боргу, 240 грн. 19 коп. 3% річних, 1393 грн. 98 коп. витрат по сплаті державного мита та 113 грн. 91 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В іншій частині в позові відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та в позові відмовити.

Скарга мотивована тим, що товар є таким, який прийнятий на зберігання відповідачем до здійснення передплати, або продажу товару позивачем третій особі.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що рішення місцевого суду є законним та обґрунтованим, просить залишити його без змін, а скаргу без задоволення.

Розглянувши мотиви апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

20.06.08 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Бі Ес Ел Україна" (далі-позивач, продавець) та Спільним українсько-французьким підприємством з іноземними інвестиціями "Основа-Солсиф" у формі товариства з обмеженою відповідальністю (далі-відповідач, покупець) укладено договір купівлі-продажу виробничого обладнання № 20/06/08.

Відповідно до п. 1.1. вказаного вище договору продавець зобов’язується поставити та передати у власність покупця товар, а покупець зобов’язується прийняти товар та оплатити його на умовах даного договору.

Найменування товару, одиниця виміру кількості товару, загальна кількість товару, загальна вартість товару та оплата вартості товару визначені згідно Специфікацій, які є невід’ємною частиною даного договору (п.п. 1.2., 2.1, 2.2, 4.1, 5.1. договору купівлі-продажу виробничого обладнання від 20.06.08 № 20/06/08).

Пунктом 7.1. договору купівлі-продажу виробничого обладнання від 20.06.08 № 20/06/08 передбачено, що даний договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до моменту його остаточного виконання, але не пізніше 31.12.08.

Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з Специфікацією виробничого обладнання позивач зобов’язується поставити відповідачу головку опускну оцинковану, головку утримуючу оцинковану, триногу на загальну суму 811800, 00 грн.

У пункті 3 Специфікації визначено умови оплати товару. Платежі здійснюються наступним чином:

- 405900, 00 грн. – передплата, протягом 2 (двох) банківських днів з моменту підписання сторонами договору, але не пізніше 31 червня 2008 року.

- платіж у 135300, 00 грн. протягом 20-25-го липня 2008 року на розрахунковий рахунок продавця.

- платіж у 135300, 00 грн. протягом 20-25-го серпня 2008 року на розрахунковий рахунок продавця.

- платіж у 135300, 00 грн. протягом 20-25-го вересня 2008 року на розрахунковий рахунок продавця.

Передача майна здійснюється частково протягом 50 календарних днів з моменту надходження передплати на рахунок продавця (п. 4 специфікації).

З матеріалів справи вбачається, що позивач без попередньої оплати поставив відповідачу, а той в свою чергу прийняв товар на загальну суму 139158,00 грн., що підтверджується видатковими накладними від 28.07.08 № РН-0000098, від 29.08.08 № РН-0000061 та довіреностями від 28.07.08 НБК № 479094, від 29.08.08 ЯПИ № 460569.

Отже, позивач та відповідач своїми діями, а саме: передавши та отримавши товар відповідно до здійснення попередньої оплати, змінили умови договору купівлі-продажу виробничого обладнання від 20.06.08 № 20/06/08 в частині здійснення розрахунку за товар.

Відповідно до ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Відповідачем не було виконано зобов’язання по попередній оплаті товару.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України).

14.10.08 позивач на адресу відповідача надіслав лист № 128 з вимогою погасити заборгованість за отриманий товар.

Вимоги позивача були залишені відповідачем без реагування.

Частиною 1 ст. 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст. 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідач доказів про сплату боргу не надав.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 Цивільного кодексу України).

У відповідності до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Дії відповідача є порушенням грошових зобов’язань, тому є підстави для застосування встановленої законодавством відповідальності.

Частиною 2. ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З урахуванням зазначеного вище, вимога позивача щодо стягнення 3% річних є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача збитків у сумі 5000,00 грн., пов’язаних з оплатою юридичних послуг, тому позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором (ч. 2 ст. 623 Цивільного кодексу України).

Віднесення до збитків витрат позивача, понесених на правове обслуговування Фізичною особою – підприємцем Герман М.М., суперечить закону, оскільки такі витрати не мають обов’язкового характеру і факт їх наявності та розмір не знаходяться у необхідному зв’язку з порушеним цивільним правом.

До того ж, витрати на юридичні послуги Фізичної особи – підприємця Герман М.М., яка не є адвокатом, не відносяться і до складу судових витрат, передбачених ст. 44 Господарського процесуального кодексу України.

Посилання Спільного українсько-французького підприємства з іноземними інвестиціями "Основа-Солсиф" у формі товариства з обмеженою відповідальністю в апеляційній скарзі на те, що товар є таким, який прийнятий на зберігання, судом не приймається до уваги, оскільки позивачем було передано відповідачу товар на підставі договору купівлі-продажу виробничого обладнання від 20.06.08 № 20/06/08. Докази про прийняття ним товару на відповідальне зберігання в матеріалах справи відсутні.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Отже, суд першої інстанції дав належну оцінку обставинам справи і прийшов до правильного висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.

Враховуючи викладене вище, доводи апеляційної скарги є такими, що спростовуються матеріалами справи, а тому не дають підстав для скасування прийнятого у справі судового рішення.

За таких умов рішення Господарського суду міста Києва від 17.12.08 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

1. Рішення Господарського суду міста Києва від 17.12.08 у справі №52/278 залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.