Міністерство внутрішніх справ України звернулося до господарського суду м. Києва з позовною заявою про визнання недійсними рішень Київської міської ради від 18.11.2004 № 696/2106 (ra0696023-04) та від 26.05.2005 № 419/2995 (ra0419023-05) , у відповідності до яких спірні приміщення (орендовані позивачем) були передані в оренду іншій особі - ВАТ "Акціонерна компанія "Київреконструкція", а також визнані такими, що підлягають приватизації ВАТ "Акціонерна компанія "Київреконструкція".

Рішенням Господарського суду м. Києва від 13.02.2009 р. у справі №50/5 позов задоволено.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Київська міська рада, ВАТ "Акціонерна компанія "Київреконструкція", ТОВ "Вейс", Головне управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради, звернулися до Київського апеляційного господарського суду з апеляційними скаргами, в яких просили оскаржуване рішення скасувати з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права, у справі прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

В обґрунтування власної позиції скаржники вказують на помилковість висновків господарського суду, зокрема, прийняття оскаржуваного рішення Київською міською радою у відповідності до наданих їй повноважень як розпорядника комунального майна.

Київська міська рада вказує на те, що підставою для передачі спірного майна в оренду іншій особі було розірвання договору оренди укладеного з позивачем, що було здійснено згідно ст..26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (2269-12) за погодженням сторін.

Крім того, апелянти посилаються на порушення позивачем строку позовної давності, що у відповідності до вимог ст. 267 ЦК України є підставою для відмови у позові.

ТОВ "Вейс" подало доповнення до апеляційної скарги, в якому додатково зазначає, що цей спір непідвідомчий господарським судам, оскільки нежилий будинок по вул. Круглоуніверситетська, 16/7, літ "А", в місті Києві у 2006 році було продано фізичним особам, яких слід залучити до участі в справі. За посиланням апелянта, провадження у справі підлягає припиненню на підставі п.1 ч.1 ст. 80 ГПК України, оскільки справи за участю фізичних осіб не підвідомчі господарським судам.

Позивач проти поданих апеляційних скарг заперечує, вважає їх доводи необґрунтованими, а тому просить залишити їх без задоволення. Оскаржуване рішення вважає законним, тому просить залишити його без змін.

В обґрунтування власної позиції вказує на те, що у відповідності до укладеного договору оренди нерухомого майна № 66/0612/08/34 від 19.12.2002 позивач є чинним користувачем спірних приміщень. Однак, в період дії даного договору відповідачем були прийняті оскаржувані рішення від 18.11.2004 № 696/2106 (ra0696023-04) та від 26.05.2005 № 419/2995 (ra0419023-05) в супереч вимог Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (2269-12) та Цивільного кодексу України (435-15) . Зазначене призводить до порушення законних прав Міністерства внутрішніх справ України, як дійсного орендаря вказаних приміщень.

Розглянувши доводи апеляційних скарг, дослідивши зібрані у справі докази та заслухавши пояснення представників, колегія встановила наступне:

Рішенням Виконавчого комітету Київської міської ради від 01.11.1977 № 1603 приміщення в м. Києві по вулиці Круглоуніверситетській 16/7, літ "А" загальною площею 2492,60 кв.м. (дві тисячі чотириста дев'яносто два цілих та шість десятих квадратних метра) було визнане нежилим та передано в оренду Міністерству внутрішніх справ Української РСР. На цій підставі 04.06.1980 МВС Української РСР отримало ордер № 11790 для зайняття зазначеного приміщення.

Постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 № 311 (311-91-п) "Про розмежування майна України між загальнодержавною (республіканською) і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)" приміщення по вулиці Круглоуніверситетській 16/7, літ "А" загальною площею 2492,60 кв.м. було передано до комунальної власності міста Києва.

Рішенням виконавчого комітету Київради від 13.01.1992 № 26 зазначені приміщення були передані в господарське відання комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація".

29.05.1992 між Міністерством внутрішніх справ України та КП "Київжитлоспецексплуатація" був укладений договір оренди нежитлового приміщення по вулиці Круглоуніверситетській 16/7, літ "А" № 93 в м. Києві, строком на п'ять років з можливістю подальшої пролонгації строку дії договору. В подальшому 19.12.2002 між сторонами укладено новий договір оренди нерухомого майна №66/0612/08/34.

Згідно з даним договором оренди КП "Київжитлоспецексплуатація" на підставі рішення Київської міської ради III сесії XXIV скликання від 19.12.2002 № 185/345 (п.4 додатку № 2) передало в оренду позивачу нежиле приміщення в м. Києві по вулиці Круглоуніверситетській 16/7, літ "А" загальною площею 2492,60 кв.м. (дві тисячі чотириста дев'яносто два цілих та шість десятих квадратних метра) для цільового розміщення підрозділів МВС України, строком на три роки – до 19.12.2005 р.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, 18.11.2004 Київською міською радою під час дії укладеного з позивачем договору оренди, без узгодження з дійсним орендарем, було прийняте спірне рішення № 696/2106 (ra0696023-04) , згідно якого нежилий будинок вул. Круглоуніверситетська, 16/7, літ "А" загальною площею 2492,60 кв.м. був переданий в оренду новому орендарю - ВАТ "Акціонерна компанія "Київреконструкція", строком на 364 календарних дні.

На підставі зазначеного рішення, між ВАТ "Акціонерна компанія "Київреконструкція" та КП "Київжитлоспецексплуатація", укладені: попередній договір оренди № 10/1425 від 01.12.2004 та основний договір оренди № 06/1666 від 02.02.2005, строком дії з 02.02.2005 по 18.11.2005.

Згідно пояснень позивача, наданих в судовому засіданні, МВС України як дійсний орендар спірного приміщення не повідомлявся відповідачем про прийняття оскаржуваного рішення чи укладення відносно орендованих позивачем приміщень, договору оренди з іншою особою. Вимог щодо дострокового припинення чи розірвання договору, звільнення орендованих приміщень позивачем від відповідача не поступало.

З матеріалів справи вбачається, що листом від 30.11.2004 № 055-01/6 43-1 ВАТ "Акціонерна компанія "Київреконструкція" звернулося до заступника голови Київської міської державної адміністрації - начальника Головного управління комунальної власності міста Києва Лисового І.В. щодо винесення на сесію Київради питання про включення будівлі по вул. Круглоуніверситетська, 16/7, літ "А" до переліку об'єктів, які підлягають приватизації для подальшої її приватизації.

Листом від 16.12.2004 № 042/9/3-7679 Головне управління комунальної власності міста Києва повідомило заявника, що питання стосовно приватизації нежилого приміщення буде розглянуто після надання ним документів, що підтверджують право цієї компанії на приватизацію будівлі по вул. Круглоуніверситетська, 16/7, літ "А".

Однак, як свідчать матеріали справи, незважаючи на відсутність даних документів, Київська міська рада X сесії IV скликання від 26.05.2005 прийняла оскаржуване рішення № 419/2995 щодо визнання нежилого будинку по вулиці Круглоуніверситетська, 16/7 літера "А", таким, яке підлягає приватизації ВАТ "Акціонерна компанія "Київреконструкція".

Київська міська рада XI сесії IV скликання від 29.11.2005 прийняла рішення № 551/3012, відповідно до якого дозволила третій особі-2 продовжити третій особі-1 термін дії оренди зазначеного нежилого приміщення "до закінчення приватизації але не більше, ніж 364 дні" по вулиці Круглоуніверситетська, 16/7 літера "А".

Під час розгляду спору господарським судом було з’ясовано, що позивач до цього часу продовжує користуватися приміщеннями нежилого будинку по вул. Круглоуніверситетська, 16/7, літ "А" в місті Києві, належним чином виконував свої договірні зобов'язання, своєчасно сплачував орендну плату та вартість комунальних послуг.

Відповідно до статті 764 ЦК України, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму (оренди), то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Зазначене кореспондується з положеннями частини другої статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", відповідно до якої у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Згідно з частиною 3 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" після закінчення терміну договору оренди орендар, який належним чином виконував свої обов'язки, має переважне право, за інших рівних умов, на продовження договору оренди на новий термін.

Згідно з частиною 1 статті 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" одностороння відмова від договору оренди не допускається.

Частиною 3 статті 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" встановлено, що договір оренди може бути розірвано за погодженням сторін.

Після закінчення терміну дії договору саме позивач продовжує користуватися орендованим приміщенням і сплачує орендну плату.

У відповідності до вимог ст.. 526 Цивільного кодексу України (435-15) , зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України (435-15) , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 28 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендареві забезпечується захист його права на майно, одержане ним за договором оренди, нарівні із захистом, встановленим законодавством щодо захисту права власності. Орендар може зажадати повернення орендованого майна з будь-якого незаконного володіння, усунення перешкод у користуванні ним, відшкодування шкоди, завданої майну громадянами і юридичними особами, включаючи орендодавця.

Статтею 29 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" за невиконання зобов'язань за договором оренди, в тому числі за зміну або розірвання договору в односторонньому порядку, сторони несуть відповідальність, встановлену законодавчими актами України та договором.

Відповідно до ч.2 ст. 777 Цивільного кодексу України наймач, який належно виконує свої обов'язки за договором найму, у разі продажу речі, переданої у найм, має переважне право перед іншими особами на її придбання.

Господарським судом було з’ясовано, що спірне рішення Київської міської ради про передачу нерухомого майна, яке на час його прийняття продовжувало знаходитися в користуванні позивача, що є бюджетною установою, було прийняте без узгодження з позивачем. Зокрема, позивач, маючи переважне право на продовження терміну оренди нежилого будинку по вул. Круглоуніверситетська, 16/7, літ "А", в місті Києві, не був повідомлений про надходження відповідної заяви про оренду вказаного нежилого будинку від третьої особи-1, та про факт прийняття відповідачем рішення про передачу цього нерухомого майна в оренду іншій особі. Крім того, з вимогами про дострокове припинення договору оренди чи його розірвання до позивача не звертався.

Згідно з частиною 10 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Частиною 2 статті 77 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" спори про поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають в результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, вирішуються в судовому порядку.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції, органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних інтересів підприємства чи організації - позивача у справі (п. 2 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 26.01.2000 N 02-5/35 (v5_35800-00) "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів").

З огляду на вищевикладене, колегія приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог, оскільки як було встановлено судом під час розгляду спору, оскаржувані рішення Київської міської ради були винесені всупереч нормам Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (2269-12) , Закону України "Про приватизацію державного майна" (2163-12) та Цивільного кодексу України (435-15) , що призвело до порушення законних прав позивача як дійсного користувача спірних приміщень.

З приводу заявлених доводів щодо пропуску позивачем строку позовної давності колегія вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно ст. 257 ЦК України встановлено, що загальний строк позовної давності встановлений в три роки.

Згідно вимог ч.3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Як вбачається з матеріалів справи, Міністерства внутрішніх справ України звернулося до суду із відповідним позовом в травні 2008 р., оскаржуючи прийняті рішення Київської міської ради від 18.11.2004 № 696/2106 (ra0696023-04) та від 26.05.2005 № 419/2995.

Під час розгляду спору, до прийняття господарським судом рішення у справі від 13.02.2009 р., жодною із сторін не було подано відповідної заяви про застосування строку позовної давності згідно ч.3 ст. 267 ЦК України.

За таких обставин доводи апелянтів щодо неправомірності задоволення позовних вимог в зв’язку із пропуском позивачем строку позовної давності, встановленого ст. 257 ЦК України, визнаються необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Також колегія вважає необґрунтованими посилання ТОВ "Вейс" на те, що цей спір непідвідомчий господарським судам, оскільки нежилий будинок по вул. Круглоуніверситетська, 16/7, літ "А", в місті Києві у 2006 році було продано фізичним особам, яких слід залучити до участі в справі. За посиланням апелянта, провадження у справі підлягає припиненню на підставі п.1 ч.1 ст. 80 ГПК України, оскільки справи за участю фізичних осіб не підвідомчі господарським судам.

Що стосується залучення до справи фізичних осіб, яким у 2006 році було продано зазначену будівлю, колегія вважає що спірні рішення Київської міської ради не стосуються їх прав та обов’язків, оскільки вони не є суб’єктами правових відносин стосовно приватизації майна, які виникли між Міністерством внутрішніх справ та Київською міською радою. Крім того, в межах цього господарського спору не заявлено та не розглядається позовних вимог щодо визнання недійсними договорів відчуження майна зазначеним особам.

У даному випадку, спір виник між юридичними особами щодо їх відносин, які виникають під час приватизації майна. Такий спір підвідомчий господарським судам. Підстави для припинення провадження у справі відсутні.

Статтями 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оскільки апелянтами доводів позовної заяви та встановлених господарським судом під час розгляду справи обставин не спростовано, в обґрунтування власних позицій належних доказів суду не надано, подані апеляційні скарги визнаються необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Оскаржуване рішення Господарського суду м. Києва від 13.02.2009 р. у справі №50/5 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам справи та зібраним у справі доказам на час його прийняття, підстав для його скасування або зміни не вбачається.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103- 105 Господарського процесуального кодексу України, суд –

1. Апеляційні скарги Київської міської ради, Відкритого акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київреконструкція", Товариства з обмеженою відповідальністю "Вейс", Головного управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу залишити без задоволення.