ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
7 жовтня 2015 року м. Київ
     Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:
головуючого                    Охрімчук Л.І.,
суддів:                        Гуменюка В.І., Лященко Н.П.,
                               Сеніна Ю.Л., Сімоненко В.М.,
                               Яреми А.Г.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства "Криворізький залізорудний комбінат" про стягнення недоплаченої заробітної плати за час відпусток за заявою публічного акціонерного товариства "Криворізький залізорудний комбінат" про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 листопада 2014 року,
в с т а н о в и л а :
У квітні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства "Криворізький залізорудний комбінат" (далі - ПАТ "Кривбасзалізрудком") про стягнення недоплаченої заробітної плати за час відпусток.
ОСОБА_1 зазначав, що в період з 30 січня 1997 року до 20 серпня 2010 року він працював на різних посадах у ПАТ "Кривбасзалізрудком".
За час його роботи на підприємстві з 1 серпня 2001 року до 20 серпня 2010 року неодноразово підвищувалися тарифні ставки і посадові оклади всім працівникам підприємства, однак нарахування заробітної плати за час відпусток провадилося з порушенням законодавства без відповідного коригування на коефіцієнт їх підвищення, передбаченого спільними постановами адміністрації та профспілкових комітетів підприємства.
Посилаючись на те, що відповідач відмовив йому зробити перерахунок заборгованості та виплатити суму недоплаченої заробітної плати з урахуванням одержаних ним сум, уточнивши позовні вимоги в процесі розгляду справи, ОСОБА_1 просив стягнути з ПАТ "Кривбасзалізрудком" 1 тис. 586 грн 94 коп. недоплаченої заробітної плати за час відпусток у період з 1 серпня 2001 року до 20 серпня 2010 року без утримання податків і обов’язкових платежів, 1 тис. 340 грн 94 коп. компенсації втрати частини заробітної плати у зв’язку з порушенням строків її виплати відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги за період з 1 серпня 2001 року до 26 березня 2014 року та 177 тис. 955 грн 80 коп. середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати при звільненні у період з 21 серпня 2001 року до 26 березня 2014 року.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 квітня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 жовтня 2014 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково: стягнуто з ПАТ "Кривбасзалізрудком" на користь ОСОБА_1 1 тис. 586 грн 94 коп. недоплаченої заробітної плати за час відпусток без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб, 1 тис. 340 грн 94 коп. компенсації втрати частини заробітної плати у зв’язку з порушенням строків її виплати відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги та 3 тис. грн середнього заробітку за частину часу затримки виплати недоплаченої заробітної плати; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 листопада 2014 року відмовлено ПАТ "Кривбасзалізрудком" у відкритті касаційного провадження у справі за вказаним позовом з підстави, передбаченої пунктом 5 частини четвертої статті 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України (1618-15) ).
У заяві про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 листопада 2014 року ПАТ "Кривбасзалізрудком" просить скасувати зазначене судове рішення та направити справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції з передбаченої пунктом 4 частини першої статті 355 ЦПК України підстави невідповідності зазначеного судового рішення викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (100-95-п) (далі – Порядок).
На обґрунтування заяви ПАТ "Кривбасзалізрудком" надало копію постанови Верховного Суду України від 18 лютого 2015 року.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ПАТ "Кривбасзалізрудком" доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
За положеннями пункту 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
Згідно із частиною першою статті - 360-4 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 355 цього Кодексу.
У справі, яка переглядається, суди встановили, що ПАТ "Кривбасзалізрудком" є госпрозрахунковим підприємством.
У період з 30 січня 1997 року до 20 серпня 2010 року ОСОБА_1 працював у ПАТ "Кривбасзалізрудком" на різних посадах; за час роботи на підприємстві неодноразово перебував у відпустках.
За період його роботи на підприємстві на підставі спільних постанов адміністрації ПАТ "Кривбасзалізрудком" та профспілкових комітетів підвищувалися тарифні ставки і посадові оклади відповідно до актів законодавства.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що відповідач у порушення пунктів 2, 10 Порядку (100-95-п) не провів коригування заробітної плати позивача за час відпусток, що призвело до втрати частини заробітної плати, порушення строків її виплати та несвоєчасного проведення розрахунку при звільненні.
Разом з тим у постанові Верховного Суду України від 18 лютого 2015 року, наданій заявником для порівняння, міститься висновок про те, що відповідно до Порядку на госпрозрахункових підприємствах і в організаціях коригування заробітної плати та інших виплат провадиться з урахуванням їх фінансових можливостей, таке рішення приймається виконавчим органом підприємства відповідно до повноважень, установлених його статутом.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні у подібних правовідносинах Порядку (100-95-п) , Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.
Відповідно до частини третьої статті 94 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України (322-08) ) питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України "Про оплату праці" (108/95-ВР) та іншими нормативно-правовими актами.
За змістом частини другої статті 97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. Якщо колективний договір на підприємстві, в установі, організації не укладено, власник або уповноважений ним орган зобов’язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності – з іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом.
Статтею 4 Закону України "Про оплату праці" встановлено, що джерелом коштів на оплату праці працівників госпрозрахункових підприємств є частина доходу та інші кошти, одержані внаслідок їх господарської діяльності.
Відповідно до статті 5 цього Закону організація оплати праці здійснюється на підставі законодавчих та інших нормативних актів; генеральної угоди на національному рівні; галузевих (міжгалузевих), територіальних угод; колективних договорів; трудових договорів. Суб’єктами організації оплати праці є: органи державної влади та місцевого самоврядування; роботодавці, організації роботодавців, об’єднання організацій роботодавців або їх представницькі органи; професійні спілки, об’єднання професійних спілок або їх представницькі органи; працівники.
Договірне регулювання оплати праці працівників підприємств здійснюється на основі системи угод, що укладаються на національному (генеральна угода), галузевому (галузева (міжгалузева) угода), територіальному (територіальна угода) та локальному (колективний договір) рівнях відповідно до законів (частина перша статті 14 цього Закону).
Згідно зі статтею 15 вказаного Закону форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною, галузевими (міжгалузевими) і територіальними угодами.
За положеннями частини другої статті 21 Закону України "Про відпустки" порядок обчислення заробітної плати працівникам за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв’язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, та компенсації за невикористані відпустки встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 2 Порядку (100-95-п) передбачено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв’язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Відповідно до пункту 10 Порядку у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. На госпрозрахункових підприємствах і в організаціях коригування заробітної плати та інших виплат провадиться з урахуванням їх фінансових можливостей.
Відповідно до статті 58 Закону України "Про акціонерні товариства" управління поточною діяльністю акціонерного товариства здійснює виконавчий орган товариства. До його компетенції належить вирішення всіх питань, пов’язаних з керівництвом поточною діяльністю товариства, крім питань, що належать до виключної компетенції загальних зборів та наглядової ради.
Аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що на госпрозрахункових підприємствах і в організаціях коригування заробітної плати та інших виплат здійснюється з урахуванням їх фінансових можливостей, таке рішення приймається виконавчим органом підприємства відповідно до повноважень, установлених його статутом.
Саме такий висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 18 лютого 2015 року.
Однак у справі, яка переглядається, установивши, що ПАТ "Кривбасзалізрудком" є госпрозрахунковим підприємством, та що на госпрозрахункових підприємствах здійснюється коригування заробітної плати та інших виплат з урахуванням їх фінансових можливостей з посиланням на пункт 10 Порядку (v) , суди помилково ототожнили коефіцієнт підвищення тарифних ставок і окладів, встановлених спільними постановами адміністрації та профспілкових комітетів підприємства, з коефіцієнтами коригування заробітної плати за час відпусток. При цьому суди залишили поза увагою, що таке коригування заробітної плати за час відпусток повинно визначатися виключно за наявності фінансової можливості підприємства, та що таке рішення приймається виконавчим органом підприємства відповідно до повноважень, встановлених його статутом.
Отже, висновок судів першої та апеляційної інстанцій у справі, що переглядається, з яким погодився касаційний суд, про наявність підстав для стягнення на користь працівника недоплаченої заробітної плати за час відпусток на підставі вказаних вище спільних постанов правління і профспілкових комітетів підприємства є необґрунтованим і не узгоджується з вимогами Порядку (100-95-п) та суперечить зазначеному в постанові Верховного Суду України від 18 лютого 2015 року висновку.
Таким чином, у справі, яка переглядається Верховним Судом України, суди неправильно застосували норми Порядку, що призвело до неправильного вирішення справи, а це відповідно до статті - 360-4 ЦПК України є підставою для скасування судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій, ухвалених у цій справі.
Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 57– 60, 131– 132, 137, 177, 179, 185, 194, 212– 215 ЦПК України, визначено обов’язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позову, що стосуються, зокрема, грошових вимог (дослідження обґрунтованості, правильності розрахунку, наявності доказів, що їх підтверджують).
Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.
У справі, що переглядається, суди не перевірили фінансових можливостей ПАТ "Кривбасзалізрудком" для проведення коригування заробітної плати за час відпусток позивача та не з’ясували, чи приймалось відповідне рішення про коригування заробітної плати за час відпусток виконавчим органом госпрозрахункового підприємства в межах його компетенції та з урахуванням фінансових можливостей підприємства.
Водночас відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною першою статті - 360-2 ЦПК України справи розглядаються Верховним Судом України за правилами, встановленими главами 2 і 3 розділу V цього Кодексу (1618-15) , а тому Верховний Суд України не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.
Відсутність процесуальної можливості з’ясовувати дійсні обставини справи перешкоджає Верховному Суду України ухвалити нове судове рішення, а тому справу слід передати на розгляд до суду першої інстанції згідно з підпунктом "а" пункту 1 частини другої статті - 360-4 ЦПК України.
Керуючись пунктом 4 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої, частиною третьою статті 360-3, частиною першою, підпунктом "а" пункту 1 частини другої статті - 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України
п о с т а н о в и л а :
Заяву публічного акціонерного товариства "Криворізький залізорудний комбінат" задовольнити частково.
Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 листопада 2014 року, ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 жовтня 2014 року та рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 квітня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.
Головуючий
Л.І. Охрімчук
Судді:
В.І. Гуменюк
Н.П. Лященко
Ю.Л. Сенін
В.М. Сімоненко