розглянувши апеляційну скаргу Дочірньої компанії "Газ України"Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (надалі ДК "Газ України"НАК "Нафтогаз України") за № 31/10-1279 від 12.02.2009р.

на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 27.01.2009р.

у справі № 8/38-17/129

за позовом: ДК "Газ України"НАК "Нафтогаз України", м. Київ

до відповідача: Державного підприємства "Теплокомуненерго" (надалі ДП "Теплокомуненерго"), смт. Богородчани, Івано-Франківська область

про: стягнення боргу та штрафних санкцій за поставлений природний газ в сумі 124 552,33 грн.,

за участю учасників судового процесу:

від позивача: Працьовита С.М. –представник (довіреність № 228/10 від 31.12.2008р.)

від відповідача: Капущак Г.В. –представник (довіреність № 29 від 16.02.2009р.)

Права та обов’язки, передбачені статтями 20, 22, 28, ГПК України (1798-12) представникам сторін роз’яснено. Клопотання про технічну фіксацію судового процесу від сторін не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 19.06.2008р. у справі №8/38-17/129 задоволено частково позовні вимоги ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" та стягнуто ДП "Теплокомуненерго" 70000,01грн. основного боргу; 4791,79грн. пені; 2170,00грн. інфляційних втрат; 350,14 грн. 3% річних, 773,39грн. державного мита, 73,24грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В решті позовних вимог відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 13.10.08р. скасовано рішення господарського суду Івано-Франківської області від 19.06.08р. у справі №8/38 в частині стягнення 9583 грн. 57 коп. пені, 37963 грн. 69 коп. інфляційних та 7005 грн. 06 коп. -3% річних, справу в цій частині направлено на новий розгляд до господарського суду Івано-Франківської області, в решті позовних вимог рішення господарського суду від 19.06.08р. залишено без змін (а.с. 123-125 том І).

Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 27.01.2009р. у справі № 8/38-17/129 (суддя Неверовська Л.М.) позовні вимоги ДК "Газ України"НАК "Нафтогаз України"до ДП "Теплокомуненерго"задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 29 805,13 грн. інфляційних втрат та 7 005,06 грн. три відсотки річних, 449,69 грн. державного мита та 97,24 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В решті позовних вимог відмовлено.

Приймаючи рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що заборгованість по нарахованих позивачем інфляційних та 3% річних підтверджується матеріалами справи, а тому підлягають до задоволення, однак, враховуючи часткову оплату відповідачем в розмірі 8 158,56 грн., суд зарахував дана суму в погашення інфляційних втрат. Щодо стягнення пені, суд дійшов висновку, що відповідно до Закону України від 20.12.2006р. № 498-V (498-16) та Закону України від 20.02.2003р. № 554- ІV (554-15) на суму реструктуризованої заборгованості пеня не нараховується, а тому відповідно пеня в розмірі 9 583,57 грн. до задоволення не підлягає.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, ДК "Газ України"НАК "Нафтогаз України"подала апеляційну скаргу, в якій рішення суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог в частині пені та припинення провадження в частині стягнення інфляційних нарахувань вважає незаконним, прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задоволити повністю. Зокрема, скаржник зазначає, що Законом України від 20.12.2006р. № 498-V (498-16) не передбачено звільнення від пені житлово-комунальних підприємств перед постачальниками енергоносіїв, інших матеріальних цінностей, що використовуються для надання послуг.

Відповідач в судовому засіданні та у відзиві на апеляційну скаргу зазначив, що рішенням першої інстанції правомірно відмовлено позивачу в задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені, стосовно стягнення інфляційних витрат –погоджується з вимогами позивача.

Розглянувши подану апеляційну скаргу, матеріали справи та, заслухавши пояснення представників сторін, Львівський апеляційний господарський суд встановив наступне.

Між ДК "Газ України"НАК "Нафтогаз України"(постачальник) та ДП "Теплокомуненерго" (покупець) 30.12.2005р був укладений договір №06/05-2295-ТЕ-15 на постачання природного газу виключно для вироблення теплової енергії для потреб населення, бюджетних установ та організацій, згідно умов якого постачальник зобов’язується передати у власність покупцю в 2006р. природній газ, а покупець зобов’язується прийняти та оплатити газ на умовах даного договору (а.с. 14-19 том І).

На виконання умов договору постачальник, в період з січня по квітень 2006 року та з жовтня по грудень 2006 року здійснив поставку природного газу покупцю на загальну суму 866 812,63 грн., що підтверджується актами прийому-передачі від 31.01.2006р., від 28.02.2006р., від 31.03.2006р., від 30.04.2006р., від 31.10.2006р., від 30.11.2006р., від 31.12.2006р. (а.с. 23-29 том І).

Однак, покупець, в порушення умов договору, оплату за отриманий газ здійснив частково на суму 796 812,62 грн. Згідно акту звірки розрахунків між сторонами, заборгованість відповідача станом на 31.03.08 становила 70 000,0 грн. (а.с. 56 том І).

Згідно п. 6.1 договору поставки остаточний розрахунок за фактично спожиті обсяги газу здійснюється на підставі акту приймання-передачі природного газу до 10 числа наступного за місяцем поставки газу.

Пунктом 7.2. договору передбачено, що в разі неоплати або несвоєчасної оплати за поставлений природний газ у строки встановлені договором покупець сплачує на користь постачальника, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення платежу. Відповідно до п.7.5 договору неустойка нараховується протягом шести місяців, що передують моменту звернення з позовом.

Відповідно до розрахунків, позивач відповідачу нарахував пеню за період з 17.11.07 по 17.05.08 в розмірі 9583,57 грн., три відсотки річних за період з 11.02.06 по 17.05.08 в розмірі 7005,06 грн., та інфляційних за період з лютого 2006 по квітень 2008 в розмірі 37963,69 грн.

Згідно ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених Господарським кодексом (436-15) , іншими законами або договором.

У відповідності до ст. 230 Господарського кодексу України у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання учасником господарських відносин, до нього застосовуються штрафні санкції (штраф, пеня)

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Разом з тим, відповідно до ст. 5 Закону України "Про реструктуризацію заборгованості з квартирної плати, плати за житлово-комунальні послуги, спожиті газ та електроенергію" від 20.02.2003р. № 554-IV на суму реструктуризованої заборгованості не нараховується пеня житлово-комунальним підприємствам на їх заборгованість перед постачальниками енергоносіїв, інших матеріальних цінностей, що використовуються для надання послуг.

Стаття 1 Закону України "Про реструктуризацію заборгованості з квартирної плати, плати за житлово-комунальні послуги, спожиті газ та електроенергію" від 20.02.2003р. встановлює, що заборгованість з квартирної плати (плати за утримання житла) та плати за комунальні послуги (водо-, тепло-, газопостачання, послуги водовідведення, електроенергія, вивезення побутового сміття та рідких нечистот) (далі - житлово-комунальні послуги) наймачів жилих приміщень та власників жилих будинків або квартир (далі - громадяни), яка склалася на дату набрання чинності цим Законом перед надавачами житлово-комунальних послуг, реструктуризується на термін до 60 місяців залежно від суми боргу та рівня доходів громадян на дату реструктуризації.

Відповідно до ст. 5 вказаного Закону на суму реструктуризованої заборгованості не нараховується пеня житлово-комунальним підприємствам на їх заборгованість перед постачальниками енергоносіїв, інших матеріальних цінностей, що використовуються для надання послуг.

В подальшому було прийнято Закон України "Про реструктуризацію заборгованості за надані послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій і комунальні послуги, що утворилася станом на 1 грудня 2006 року" від 20.12.2006р. №498-V (498-16) .

Статтею 1 Закону України від 20.12.2006р. № 498-V встановлено, що заборгованість з квартирної плати (плати за утримання житла) та плати за комунальні послуги (водо-, тепло-, газопостачання, послуги водовідведення, електроенергія, вивезення побутового сміття та рідких нечистот) наймачів жилих приміщень та власників жилих будинків або квартир, яка склалася станом на 1 грудня 2006 року, перед надавачами зазначених послуг реструктуризується у порядку, визначеному Законом України "Про реструктуризацію заборгованості з квартирної плати, плати за житлово-комунальні послуги, спожиті газ та електроенергію" (554-15) .

На виконання вимог даних законів відповідач заключив та надав суду договори з населенням на реструктуризацію заборгованості терміном погашення до 60 місяців. Заборгованість населення, яка станом на 01.07.2003р. було реструктуризовано до жовтня 2008р., заборгованість на початок 2007р. було реструктуризовано до лютого 2012р. (а.с. 58-74, 105-119 том І, 12-78 том ІІ).

Заборгованість населення перед відповідачем станом на 01.01.2007 року по договорах реструктуризації 2003-2004р.р. згідно Закону України №554-IV від 20.02.2003р. (554-15) становить 157 147,63 грн. Заборгованість населення перед відповідачем станом на 01.01.07 по договорах реструктуризації, згідно закону України № 498-У від 20.12.06 (498-16) становить 113 584,23 грн. (а.с. 11 том ІІ).

Укладені договори свідчать про те, що заборгованість населення реструктуризовано. На заборгованість населення розповсюджується Закон від 20.02.2003р. № 554-IV (554-15) , що призвело до несвоєчасного отримання плати за надані послуги по постачанню теплової енергії. Відповідно, відповідач не зміг розрахуватися за отриманий природний газ.

Оскільки, відповідач відноситься до надавачів житлово комунальних послуг, а предметом договору від 30.12.2005р. є постачання природного газу для потреб населення, з урахуванням положень ст.ст. 1, 5 Закону України "Про реструктуризацію заборгованості з квартирної плати, плати за житлово-комунальні послуги, спожитий газ та електроенергію" від 20.02.2003р. №554-IV., на суму реструктуризованої заборгованості пеня не нараховується.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду погоджується з висновком місцевого господарського суду, що у задоволенні позовних вимог в частині стягнення 9 583,57 грн. пені слід відмовити.

Положеннями ст. 625 ЦК України передбачений обов'язок боржника сплатити борг з врахуванням інфляційних втрат та річних на вимогу кредитора за весь період прострочення.

Борг відповідача перед позивачем згідно розрахунку виник з лютого 2006р. в сумі 142 888,32 грн., який відповідач періодично погашав і станом на 31.03.2008р. борг відповідача становив 70 000,01 грн. (даний борг на виконання рішення суду від 19.06.2008р. по справі №8/38 було погашено платіжним дорученням №2 від 20.10.2008р. (а.с. 127-128 том ІІ), відповідно із лютого 2006р. по квітень 2008р. було правомірно позивачем нараховано 37 963,69 грн. - інфляційних втрат, та з 11.02.2006р. по 17.05.2008р. –7 005,06 грн. три відсотки річних.

Крім того, при розрахунку інфляційних втрат та трьох відсотків річних від простроченої суми позивач за кожен конкретний місяць врахував проплати і загальну кількість днів прострочення.

Однак, колегія суддів вважає помилковим висновок суду щодо зарахування 8 157,56 грн. в погашення інфляційних втрат, які були сплачені відповідачем платіжним дорученням №304 від 21.10.2008р. (а.с. 129 том ІІ) на виконання рішення господарського суду від 19.06.2008р. по справі №8/38, та припинення в цій частині провадження у справі, оскільки як вбачається з поданих позивачем документів, дана сума була зарахована на оплату за газ по договору № 06/08-1618БО-15 від 29.09.2008р., що не заперечується і відповідачем.

З огляду на викладене, позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат в розмірі 37 963,69 грн. та 7 005,06 грн. трьох відсотків річних підлягають задоволенню в повному розмірі.

Статтею 32 ГПК України встановлено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Таким чином, всупереч вимог ст. 33 ГПК України позивачем не було надано суду доказів, які б підтвердили правомірність заявлених вимог в частині стягнення пені, відповідачем в свою чергу не спростовано доказів заявлених позивачем в частині стягнення інфляційних та трьох відсотків річних.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду слід скасувати в частині припинення провадження у справі. В решті залишити без змін.

Керуючись, ст. ст. 99, 101, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд -

1. В задоволенні апеляційної скарги відмовити.

2. Рішення господарського суду Івано-Франківської області від 27.01.2009р. у справі № 8/38-17/129 в частині припинення провадження у справі щодо позовних вимог про стягнення 8158,56 грн. інфляційних втрат скасувати. В цій частині прийняти нове рішення, яким позов задоволити. Стягнути з відповідача на користь позивача 8158,56 грн. інфляційних втрат.