ПОСТАНОВА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 травня 2007 року
м. Київ
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах
Верховного Суду України у складі:
головуючого
Кривенка В.В.,
суддів
Гусака М.Б., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Самсіна I.Л.,
Терлецького О.О., Тітова Ю.Г.,
розглянувши у письмовому провадженні за скаргою Управління
Пенсійного фонду України в Шишацькому районі Полтавської області
(далі - Управління Фонду) справу за позовом Управління Фонду до
приватного підприємця ОСОБА_1 про стягнення 358 грн. 55 коп.,
в с т а н о в и л а:
У січні 2005 року Управління Фонду звернулося до суду із
зазначеним позовом, посилаючись на те, що під час перевірки
діяльності приватного підприємця ОСОБА_1 виявлено ненарахування
ним протягом березня-жовтня 2004 року страхових внесків до
Пенсійного фонду України (далі - Фонд) із сум фактичних витрат на
оплату праці осіб, які працюють за трудовими договорами. У зв'язку
із цим йому було донараховано страхові внески, що підлягають
сплаті на рахунок Фонду в сумі 239 грн. 03 коп., штраф у розмірі
50 відсотків несплачених та несвоєчасно сплачених авансових
платежів у сумі 119 грн. 52 коп.
Господарський суд Полтавської області рішенням від 28 березня
2005 року позов задовольнив.
Постановою Київського міжобласного апеляційного
господарського суду від 25 травня 2005 року рішення суду першої
інстанції скасовано і в задоволенні позову відмовлено.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 14 вересня
2006 року постанова апеляційного суду залишена без змін.
У скарзі до Верховного Суду України Управління Фонду порушує
питання про перегляд за винятковими обставинами ухвали суду
касаційної інстанції, скасування її у зв'язку з неоднаковим і
неправильним застосуванням цим судом положень статті 6 Указу
Президента України від 3 липня 1998 року № 727/98 "Про спрощену
систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого
підприємництва" ( 727/98 ) (727/98)
(далі - Указ) і залишення в силі
рішення суду першої інстанції.
На підтвердження неоднаковості застосування судом касаційної
інстанції однієї й тієї самої норми права Управління Фонду
посилається на постанови Вищого господарського суду України від 26
жовтня 2005 року у справі за позовом Управління Фонду до
приватного підприємця ОСОБА_2 про стягнення 2 636 грн. 86 коп. та
від 21 вересня 2005 року у справі за позовом Управління Фонду до
приватного підприємця ОСОБА_3 про стягнення 1 268 грн. 40 коп., у
яких аналогічні позовні вимоги були задоволені.
Скарга Управління Фонду підлягає задоволенню з таких підстав.
Судами встановлено, що ОСОБА_1 є суб'єктом підприємницької
діяльності, платником єдиного податку. За результатами перевірки
Управління Фонду донарахувало йому до сплати Фонду страхові внески
за найманих працівників у сумі 239 грн. 03 коп., та застосувало до
нього фінансові санкції у вигляді штрафу у розмірі 50 відсотків
несплачених, та не повністю або несвоєчасно сплачених авансових
платежів, що становить 119 грн. 52 коп. Суми донарахованих
страхових внесків та штрафу відповідач не оспорював.
Апеляційний суд, із висновком якого погодився суд касаційної
інстанції, відмовив у задоволенні позову з тих підстав, що
приватний підприємець ОСОБА_1 зареєстрований як платник єдиного
податку і відповідно до статті 6 Указу не є платником збору на
обов'язкове державне пенсійне страхування. Отже він звільняється
від сплати цього збору в розмірі 32 відсотків від фактичних витрат
на оплату праці працівників, оскільки сплачує його у складі сум
єдиного податку.
Проте цей висновок суперечить положенням чинного
законодавства.
Згідно зі статтею 5 Закону України від 9 липня 2003 року №
1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"
( 1058-15 ) (1058-15)
(далі - Закон № 1058-IV ( 1058-15 ) (1058-15)
), який набрав
чинності з 1 січня 2004 року, він регулює відносини, що виникають
між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного
страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися
на ці правовідносини лише у випадках, передбачених цим Законом,
або в частині, що йому не суперечить. Виключно цим Законом
визначаються: принципи і структура системи загальнообов'язкового
державного пенсійного страхування; коло осіб, які йому підлягають;
перелік платників страхових внесків, їх права та обов'язки;
порядок нарахування, обчислення, сплати цих внесків і стягнення
заборгованості за ними.
Пунктом 1 статті 11 Закону № 1058-IV ( 1058-15 ) (1058-15)
установлено,
що загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню
підлягають особи, які працюють на підприємствах, в установах,
організаціях, створених відповідно до законодавства України,
незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання,
у філіях, представництвах, відділеннях, в об'єднаннях громадян, у
фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності та інших
осіб, включаючи юридичних і фізичних осіб - суб'єктів
підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб
оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований
сільськогосподарський податок), придбали спеціальний торговий
патент, на умовах трудового договору (контракту) або на інших
умовах, передбачених законодавством.
Згідно з пунктом 1 статті 14 Закону № 1058-IV ( 1058-15 ) (1058-15)
страхувальниками цих осіб є їх роботодавці, які відповідно до
частини 1 статті 15 цього Закону є платниками страхових внесків і
зобов'язані на підставі пункту 6 частини 2 статті 17 зазначеного
Закону нараховувати, обчислювати та сплачувати в установлені
строки і в повному обсязі страхові внески.
У статті 18 Закону № 1058-IV ( 1058-15 ) (1058-15)
зазначено, що
страхові внески є цільовим загальнообов'язковим платежем, який
справляється на всій території України в порядку, встановленому
цим Законом; вони не включаються до складу податків, інших
обов'язкових платежів, що складають систему оподаткування; на ці
внески не поширюється податкове законодавство, а іншим
законодавством не можуть встановлюватися пільги з нарахування і
сплати таких внесків або звільнення від сплати.
Ставки, механізм справляння та пільги зі сплати збору на
обов'язкове державне пенсійне страхування встановлені Законом
України від 26 червня 1997 року № 400/97-ВР "Про збір на
обов'язкове державне пенсійне страхування" ( 400/97-ВР ) (400/97-ВР)
, яким, як
і Законом № 1058-IV ( 1058-15 ) (1058-15)
, не передбачено такої пільги, як
звільнення від сплати збору на обов'язкове державне пенсійне
страхування для суб'єктів підприємницької діяльності, котрі
перейшли на спрощену систему оподаткування.
Аналізуючи наведені правові норми, колегія суддів дійшла
висновку, що страхові внески на загальнообов'язкове державне
пенсійне страхування не входять до системи оподаткування, на них
не поширюється податкове законодавство, а іншим законодавством не
можуть встановлюватися пільги з нарахування та сплати цих внесків
або звільнення від їх сплати.
Отже, обов'язок сплачувати страхові внески на
загальнообов'язкове державне пенсійне страхування не зумовлюється
статусом платника податку як суб'єкта підприємницької діяльності.
Згідно з вимогами статті 15 розд. XV "Прикінцеві положення"
Закону № 1058-IV ( 1058-15 ) (1058-15)
до приведення законодавства України у
відповідність із цим Законом закони України та інші
нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить
цьому Закону. Положення статті 6 Указу про звільнення суб'єктів
малого підприємництва, які сплачують єдиний податок, від збору на
загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, Закону
суперечать і застосуванню не підлягають.
Статтею 19 Закону № 1058-IV ( 1058-15 ) (1058-15)
установлено, що
страхові внески до солідарної системи загальнообов'язкового
державного пенсійного страхування нараховуються роботодавцем на
суми фактичних витрат на оплату праці (грошового забезпечення)
працівників, що включають витрати на виплату основної та
додаткової заробітної плати та інших заохочувальних і
компенсаційних виплат.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку
про те, що вимоги пенсійного органу щодо сплати внесків до Фонду
із суми оплати праці (грошового забезпечення) працівників є
обгрунтованими.
Апеляційний суд, із висновком якого погодився суд касаційної
інстанції, неправильно застосував статтю 6 Указу, у зв'язку з чим
необгрунтовано скасував рішення суду першої інстанції, ухвалене
відповідно до закону. Тому ухвала Вищого адміністративного суду
України та постанова апеляційного суду підлягають скасуванню, а
рішення суду першої інстанції - залишенню в силі.
Керуючись статтями 242, 243 Кодексу адміністративного
судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
, колегія суддів Судової палати в
адміністративних справах Верховного Суду України
п о с т а н о в и л а:
Скаргу Управління Пенсійного фонду України в Шишацькому
районі Полтавської області задовольнити.
Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 14 вересня
2006 року та постанову Київського міжобласного апеляційного
господарського суду від 25 травня 2005 року скасувати, а рішення
Господарського суду Полтавської області від 28 березня 2005 року
залишити в силі.
Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім
випадку, передбаченого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу
адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
.
Головуючий
В.В. Кривенко
Судді:
М.Б. Гусак
В.Л. Маринченко
П.В. Панталієнко
I.Л. Самсін
О.О. Терлецький
Ю.Г. Тітов