КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23.04.2009 № 32/440
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Смірнової Л.Г.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від прокуратури: Карпенко Н.М., посвідчення №17 від 18.01.2007
від позивача: Комиляй Ю.В., дов. №22/390Д від 13.09.2007
Кириленко О.П., дов. №22/409Д від 11.04.2008
від відповідача 1: не з’явився
від відповідача 2: Смирніцький Ю.В., дов. №04-644 від 17.03.2009
Хасін І.Б., дов. №04-636 від 10.03.2009
від третьої особи 1: не з’вився
від третьої особи 2: Кужель М.В., дов. б/н від 19.01.2009
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства "Інвестиційна компанія "Обрій Капітал"
на рішення Господарського суду м.Києва від 05.02.2009
у справі № 32/440 (суддя
за позовом Заступника прокурора м.Києва
до Закритого акціонерного товариства "Оксамит"
Закритого акціонерного товариства "Інвестиційна компанія "Обрій Капітал"
за участю третіх осіб 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "КБТ"
2. Відкритого акціонерного товариства "Броварський завод будівельних конструкцій"
про визнання договорів недійсними та стягнення коштів
СУТЬ СПОРУ ТА СКАРГИ:
На розгляд господарського суду міста Києвапередано вимоги Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Служби безпеки України (далі-позивач) до Закритою акціонерного товариства "Оксамит" (далі-відповідач 1) та Закритого акціонерного товариства "Інвестиційна компанія "Обрій Капітал" (далі-відповідач 2) про визнання недійсними договорів купівлі-продажу векселів від 16.06.2004 №Т 917 та від 12.07.2004 №Т 928, укладених між відповідачем 1 та відповідачем 2; визнання недійсною угоди про погашення боргу за договорами купівлі-продажу векселів від 16.06.2004 №Т 917 та від 12.07.2004 №Т 928 від 17.09.2004; стягнення з відповідача 2 на користь позивача вартості чотирьох квартир №№ 78, 98, 102, 106, що знаходяться за адресою: Київська обл. м. Бровари, вул. Грушевського, 15-б.
В процесі розгляду справи, позивачем було подано заяву про уточнення позовних вимог, в якій останній просив визнати недійсними договори купівлі-продажу векселів від 16.06.2004 №Т 917 та від 12.07.2004 №Т 928, укладені між відповідачем 1 та відповідачем 2; визнати недійсною угоду про погашення боргу за договорами купівлі-продажу векселів від 16.06.2004 №Т 917 та від 12.07.2004 №Т 928 від 17.09.2004; зобов'язати відповідача 1 та відповідача 2 повернути один одному все одержане за зобов'язаннями по зазначених договорах, а у разі неможливості відповідача 2 повернути відповідачу 1 вартість квартир загальною площею 407,4 кв.м. за ціною 1 кв.м. - 4306,00грн., що встановлено для Київської області наказом Міністерства регіонального розвитку та будівництва України від 16.10.2008 №470 (v0470661-08) , визначивши загальну суму стягнення у розмірі 1754264,40грн.
Рішенням господарського суду міста Києва від 05.02.2009 позов задоволено частково: визнано недійсною з моменту укладення угоду від 17.09.2004 про погашення боргу за договорами купівлі-продажу векселів від 16.06.2004 №Т 917 та від 12.07.2004 №Т 928, укладену між відповідачем 1 та відповідачем 2; стягнуто з відповідача 2 на користь відповідача 1 вартість чотирьох квартир № № 106, 102, 98, 78, які знаходяться за адресою: Київська обл., м. Бровари, вул. Грушевського, 15-б, в сумі 1754264,40грн. В задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Стягнуто з відповідача 1 та відповідача 2 до Державного бюджету України з кожного по 8813,12грн. державного мита та 59,00грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процессу.
Рішення суду першої інстанції обґрунтовано відсутністю підстав для визнання недійсними договорів купівлі-продажу векселів від 16.06.2004 №Т 917 та від 12.07.2004 №Т 928, укладених між відповідачами та обґрунтованістю позовних вимог в частині визнання недійсною угоди про погашення боргу за договорами купівлі-продажу векселів від 16.06.2004 №Т 917 та від 12.07.2004 №Т 928 від 17.09.2004, оскільки відповідач 1 не був власником переданих відповідачеві 2 за зазначеною угодою квартир, отже не мав права їх відчужувати. При цьому, судом встановлено факт нікчемності інвестиційного договору №11/09-97 про будівництво житлового будинку №15-б розташованого у м.Бровари, по вул.Грушевського, укладеного 08.08.2002 між відповідачем 1 та Відкритим акціонерним товариством "Броварський завод будівельних конструкцій". Керуючись статтею 216 Цивільного кодексу України (далі- ЦК України (435-15) ) судом також визнано обґрунтованими вимоги позивача про зобов'язання відповідача 1 та відповідача 2 повернути один одному все одержане за зобов'язаннями по угоді від 17.09.2004 про погашення боргу за договорами купівлі-продажу векселів від 16.06.2004 №Т 917 та від 12.07.2004 №Т 928. Проте, оскільки право власності на квартири перейшло до третіх осіб, які є добросовісними набувачами, повернення відповідачем 2 у натурі всього того, що він одержав від відповідача 1 за угодою від 17.09.2004, вбачається неможливим, судом стягнуто з відповідача 2 на користь відповідача 1 вартість одержаного за угодою майна у розмірі 1754264,40грн., яка визначена відповідно до наказу Міністерства регіонального розвитку та будівництва України від 16.10.2008 №470.
Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, відповідач 2 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив Київський апеляційний господарський суд скасувати рішення господарського суду міста Києва від 05.02.2009 в частині визнання недійсною з моменту укладення угоди від 17.09.2004 про погашення боргу за договорами купівлі-продажу векселів від 16.06.2004 №Т 917 та від 12.07.2004 №Т 928, укладену між відповідачем 1 та відповідачем 2; стягнення з відповідача 2 на користь відповідача 1 вартості чотирьох квартир № № 106, 102, 98, 78, які знаходяться за адресою: Київська обл., м.Бровари, вул. Грушевського, 15-б, в сумі 1754264,40грн. та прийняти в зазначеній частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Також відповідач 1 просив суд повернути сплачену суму державного мита за подання апеляційної скарги у розмірі 8813,12грн.
В наданих суду додаткових поясненнях до апеляційної скарги (арк.спр. 34-37 том.2) відповідач 2 уточнив апеляційну скаргу та просив суд скасувати рішення господарського суду міста Києва від 05.02.2009 у справі №32/440 та припинити провадження у справі, судові витрати покласти на позивача.
В обгрунтування своїх вимог, відповідач 2 посилається на порушення місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи та дискримінаційне застосування норм права щодо відповідача 2. Зокрема, відповідач 2 наполягає на тому, що він є добросовісним набувачем квартир №№78, 98, 102, 106, що знаходяться за адресою: вул. Грушевського, 15-6 у м. Бровари Київської області, ним сплачено відповідачу 1 їх повну вартість, на момент укладення угоди про погашення боргу від 17.09.2004 між відповідачами жодних обмежень на відчуження вказаних квартир не було, а всі взаємовідносини між позивачем та відповідачем 1, в тому числі стосовно повернення проінвестованих позивачем коштів, мають вирішуватись між позивачем та відповідачем 1 без залучення відповідача 2, оскільки він не може нести відповідальність за дії інших осіб.
Також відповідач 2 зазначає, що господарський суд не повинен був взагалі розглядати позовну заяву у даній справі, оскільки вона не підлягає розгляду в господарських судах і цей факт встановлено ухвалою господарського суду м. Києва від 01.07.2008 № 05-6-6/653, якою заступнику прокурора було відмовлено у прийнятті позовної заяви. Крім того, відповідачем 2 вказує на те, що права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягає захисту шляхом задоволення позову про визнання недійсним угоди, в якій така особа не є стороною. Захист прав такої особи можливий шляхом подання віндикаційного позову. Оскільки позивач вважає себе власником квартир, але не є стороною договорів на підставі яких відповідачем 2 було придбано квартири, в тому числі договорів, які позивач просить визнати недійсними, подача позову про визнання договору недійсним у даному випадку є неправомірною.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.02.2009 у справі №32/440 (колегією суддів у складі: головуючий суддя –Смірнова Л.Г., судді –Алданова С.О., Коротун О.М.) апеляційну скаргу відповідача 2 було прийнято до розгляду та порушено апеляційне провадження.
В порядку приписів статті 77 Господарського процессуального кодексу (далі- ГПК України (1798-12) ) розгляд апеляційної скарги неодноразово відкладався.
Розпорядженням в.о. голови Київського апеляційного господарського суду за №01-23/1/1 від 23.03.2009 у зв’язку з виробничою необхідністю (виходом судді Коротун О.М. у щорічну відпустку) розгляд даної апеляційної скарги у справі №32/440 було доручено колегії суддів у складі: головуючий суддя –Смірнова Л.Г, судді – Алданова С.О., Гарник Л.Л.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.03.2009 у справі №32/440, в порядку приписів статті 27 ГПК України, до участі у справі третіми особами без самостійних вимог на предмет спору було залучено Товариство з обмеженою відповідальністю "КБТ" (далі-третя особа 1) та Відкрите акціонерне товариство "Броварський завод будівельних конструкцій" (далі-третя особа 2), розгляд апеляційної скарги відкладено на 23.04.2009.
У судове засідання 23.04.2009 з’явилися представники прокуратури, позивача, відповідача 2 та третьої особи 2.
Представник відповідача 2 повністю підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі та просив суд апеляційну скаргу задовольнити, рішення господарського суду міста Києва від 05.02.2009 скасувати, прийняти нове рішення, яким припинити провадження у справі, судові витрати покласти на позивача.
Представник прокуратури у судовому засіданні 23.04.2009 заперечив проти апеляційної скарги у повному обсязі посилаючись на законність рішення місцевого господарського суду. У наданих суду письмових поясненнях представником прокуратури міста Києва зазначено, що в процесі розгляду справи №32/440 в суді першої інстанції позивачем було подано заяву про уточнення позовних вимог, відповідно до якої позивач просив стягнути з відповідача 2 на користь відповідача 1 вартість чотирьох квартир в сумі 1754264,40грн., яка в суді першої інстанції представником прокуратури була підтримана. Проте, будь-яких письмових заяв про відмову від позовної заяви про стягнення 1000000,00грн. на користь позивача заступником прокурора міста Києва, в порядку статті 29 ГПК України, не подавалась.
Представник позивача також заперечив проти апеляційної скарги у повному обсязі посилаючись на безпідставність доводів апеляційної скарги. З наданих суду письмових пояснень щодо апеляційної скарги вбачається, що позивач наполягає на тому, що згідно вимог чинного законодавства, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Такий спосіб захисту прав передбачений приписами статті 16 ЦК України, отже позивачем у даному випадку правомірно заявлені вимоги про визнання договорів недійсними, а судом було прийнято рішення без порушення норм чинного законодавства з дотриманням приписів статті 216 ЦК України. При цьому, позивач зазначив, що відповідач 2 не позбавлений права звернутися до суду за захистом своїх інтересів щодо стягнення з відповідача 1 грошових коштів у розмірі 1000000,00грн., перерахованих за договорами купівлі-продажу векселів від 16.06.2004 №Т 917 та від 12.07.2004 №Т 928.
Представник третьої особи 2 підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі відповідача 2, проте письмово та нормативно обґрунтовані пояснення щодо обставин, викладених в апеляційній скарзі, суду не надав.
Відповідач 1 та третя особа 1 були належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, проте повноважних представників у судове засідання 23.04.2009 не направили, письмово та нормативно обґрунтованих пояснень щодо обставин, викладених в апеляційній скарзі, суду не надали.
Враховуючи те, що матеріали справи містять докази повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце судового засідання щодо розгляду апеляційної скарги, а також те, що явка представників всіх учасників судового процесу у засіданні апеляційної інстанції не визнана обов’язковою, колегія вважає можливим здійснити перевірку рішення господарського суду міста Києва за наявними у справі матеріалами без представників відповідача 1 та третьої особи 1.
Статтею 101 ГПК України встановлено, що в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі та додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, Київський апеляційний господарський суд, -
ВСТАНОВИВ:
22.04.2002 між позивачем та третьою особою 1 було укладено договір№19/10/оі-73 про освоєння інвестицій у будівництво житла для військовослужбовців Служби безпеки України та їх сімей. Предметом даного договору є інвестування будівництва об'єктів житла, розпочатого до 01.07.1997, реконструкція гуртожитків та казарм під житло для військовослужбовців Служби безпеки України, що мають право на отримання житла відповідно до законодавства України, згідно з адресним переліком, який є невід'ємною частиною зазначеного договору.
08.08.2002 між третьою особою 1 та відповідачем 1 було укладено договір №11/10 про дольову участь у будівництві житла площею 5200 кв.м. у житловому будинку, шо знаходиться за адресою: Київська обл., м.Бровари, вул. Грушевського,. 15-6 (будівельна адреса: вул.Грушевського, 16-А). Відповідно до умов договору третя особа 1 - Генпідрядник Служби безпеки України (Замовник за даним договором) виконує будівельні роботи та фінансування будівництва квартир в будинку за зазначеною адресою, а відповідач 1 (Виконавець за договором) виконує будівельні роботи та заходи, необхідні для завершення будівництва житла. Відповідно до пункту 5.1 вказаного договору Виконавець зобов'язується після завершення будівництва здати житловий будинок Державній комісії та своєчасно передати міськвиконкому необхідні документи для отримання Замовником ордерів або свідоцтв про право власності на дані квартири.
08.08.2002 між відповідачем 1 та третьою особою 2 було укладено інвестиційний договір №11/09-97 про будівництво житлового будинку №15-б за адресою: м. Бровари, вул.Грушевського. Згідно пункту вказаного договору третя особа 2 (Забудовник) на власний ризик будує та здає в експлуатацію багатоповерховий 144-ох квартирний будинок №15-6 за адресою: м.Бровари. вул. Грушевського і передає відповідачу 1 (Інвестору) визначену кількість квартир згідно з їх розподілом, а відповідач 1 забезпечує інвестування будівництва та приймає визначену кількість квартир у власність на умовах цього договору. Зі змісту договору вбачається, що відповідач 1 діє від власного імені з метою одержання збудованих квартир у власність.
З акту передачі квартир у житловому 144-ох квартирному будинку за адресою: Київська обл., м.Бровари, вул. 15-б від 20.04.2004 вбачається, що відповідач 1 прийняв від третьої особи 2 п’ятнадцять квартир, включаючи і квартири №78, 98, 102, 106. Згідно пункту 3 акт є підставою для оформлення сторонами права власності на квартири. На підставі акту відповідачем 1 було одержано у виконавчому комітеті місцевої ради свідоцтва про право власності на зазначені квартири, які долучені до матеріалів справи.
16.04.2004 між відповідачами було укладено договір купівлі-продажу цінних паперів №Т 917, відповідно до якого відповідач 2 повинен перерахувати 500000,00грн. на рахунок відповідача 1, а відповідач 1 передати відповідачу 2 простий вексель номінальною вартістю 700000,00грн. ВАТ "Гребінківськівський міжгосподарський комбікормовий завод".
12.07.2004 між відповідачами укладено договір купівлі-продажу цінних паперів №Т 928, відповідно до якого відповідач 2 повинен перерахувати 500000,00грн. на рахунок відповідача 1, а останній передати відповідачу 2 простий вексель номінальною вартістю 650000,00грн. ТОВ "Краматорська ТЕЦ".
У зв'язку з тим, що відповідач 2 виконав свої зобов'язання за договорами купівлі-продажу векселів від 16.06.2004 №Т 917 та від 12.07.2004 №Т 928 по перерахунку грошових коштів у повному обсязі, а відповідач 1 не передав обумовлені в договорах векселі, між сторонами була укладена в нотаріальній формі угода від 17.09.2004 про погашення боргу за договорами купівлі-продажу векселів від 16.06.2004 №Т 917 та від 12.07.2004 №Т 928, відповідно до якої відповідач 1 зобов’язувався передати відповідачу 2 в рахунок погашення боргу чотири квартири №№ 78, 98, 102, 106, що знаходяться за адресою: Київська обл., м.Бровари, вул. Грушевського, 15-б.
Посилаючись на те, що вищезазначені договори купівлі-продажу векселів від 16.06.2004 №Т 917 та від 12.07.2004 №Т 928 та угода від 17.09.2004 про погашення боргу за договорами купівлі-продажу векселів від 16.06.2004 №Т 917 та від 12.07.2004 №Т 928 було укладено з порушенням вимог цивільного законодавства, заступник прокурора міста Києва звернувся до суду з вимогою визнати недійсними договори купівлі-продажу векселів від 16.06.2004 №Т 917 та від 12.07.2004 №Т 928, укладені між відповідачем 1 та відповідачем 2; визнати недійсною угоду про погашення боргу за договорами купівлі-продажу векселів від 16.06.2004 №Т 917 та від 12.07.2004 №Т 928 від 17.09.2004 та стягнути з відповідача 2 на користь позивача вартість чотирьох квартир №№ 78, 98, 102, 106, що знаходяться за адресою: Київська обл. м. Бровари, вул. Грушевського, 15-б.
В обгрунтування своїх вимог заступник прокурора посилався на порушення відповідачами при укладенні оскаржуваних договорів вимог, встановлених законодавством про державне регулювання ринку цінних паперів, а також інтересів держави в особі Служби безпеки України.
В процесі розгляду справи позивачем було подано заяву про уточнення позовних вимог, відповідно до якої останній просив визнати недійсними договори купівлі-продажу векселів від 16.06.2004 №Т 917 та від 12.07.2004 №Т 928, укладені між відповідачем 1 та відповідачем 2; визнати недійсною угоду про погашення боргу за договорами купівлі-продажу векселів від 16.06.2004 №Т 917 та від 12.07.2004 №Т 928 від 17.09.2004; зобов'язати відповідача 1 та відповідача 2 повернути один одному все одержане за зобов'язаннями по зазначених договорах, а у разі неможливості відповідача 2 повернути відповідачу 1 вартість квартир загальною площею 407,4 кв.м. за ціною 1 кв.м. - 4306,00грн., що встановлено для Київської області наказом Міністерства регіонального розвитку та будівництва України від 16.10.2008 №470, визначивши загальну суму стягнення у розмірі 1754264,40грн.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач посилався на те, що оскаржувані договори були укладені відповідачем 1 з метою ухилення від сплати позивачеві боргу, присудженого до стягнення постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.08.2004 у справі №27/23, а також на те, що відповідач 1 не мав спеціального дозволу (ліцензії) на укладення договорів купівлі-продажу векселів, а отже діяв з порушенням господарської компетенції.
В процесі розгляду справи в апеляційному порядку прокурором було заявлено, що він підтримує вимоги позивача щодо уточнення позовних вимог та підтримував їх в процесі розгляду справи місцевим господарським судом.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач 2 в період укладення оскаржуваних угод купівлі-продажу цінних паперів мав ліцензію на здійснення професійної діяльності па ринку цінних паперів: діяльності по випуску та обігу цінних паперів: депозитарна діяльність: діяльність зберігача цінних паперів. Згідно з пунктом 1 Рішення Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 29.10.2002 №321 "Про визначення операцій, що не відносяться до торгівлі цінними паперами як вид професійної діяльності" (z0904-02) не відносяться до торгівлі цінними паперами як виду професійної діяльності здійснення суб’єктами господарської діяльності на підставі договорів комісії або доручення купівлі-продажу (обміну) цінних паперів через торговців цінними паперами, який має ліцензію на здійснення діяльності з випуску та обігу цінних паперів, а також на підставі договорів купівлі-продажу або міни, які укладені безпосередньо з торговцем. Договори купівлі-продажу векселів від 16.06.2004 №Т 917 та від 12.07.2004 №Т 928 були укладені відповідачем 1 безпосередньо з відповідачем 2, який має ліцензію на здійснення діяльності з випуску та обігу цінних паперів.
Отже, Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо відсутності підстави для визнання зазначених договорів недійсними, проте не погоджується з рішенням місцевого господарського суду щодо іншої частини позовних вимог та вважає їх такими, що також не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до статей 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами вказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Це стосується і прокурора та позивача, які звертаючись до суду з даним позовом, повинні були надати суду докази, які підтверджують наявність обставин, на підставі яких було заявлено позовні вимоги.
Звертаючись до суду з даним позовом заступник прокурора та позивач посилалися на те, що на момент укладення спірної угоди відповідач 1 не мав права відчужувати квартири, що є предметом оспорюваної угоди, оскільки вони підлягали передачі у власність позивачеві згідно договору від 22.04.2002 №19/10/оі-73 про освоєння інвестицій, укладеного між позивачем та третьою особою 1, а також договору від 08.08.2002 №11/10, укладеного між третьою особою 1 та відповідачем 1, про дольову участь у будівництві житла.
Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання недійсною угоди про погашення боргу за договорами купівлі-продажу векселів від 16.06.2004 №Т 917 та від 12.07.2004 №Т 928 від 17.09.2004, укладеної між відповідачами, місцевий господарський суд виходив з того, що відповідач 1 не був власником переданих ним відповідачеві 2 квартир, а отже, відповідно до вимог статті 568 ЦК України їх продавати. При цьому, місцевий господарський суд виходив з того, що відповідно до приписів статті 228 ЦК України інвестиційний договір №11/09-97 від 08.08.2002, укладений між відповідачем 1 та третьою особою 2 є нікчемним, оскільки зазначений договір було укладено з метою заволодіння квартирами, які будувалися за кошти позивача для працівників Служби безпеки України та членів їх сімей, а за зазначеним інвестиційним договором правоустановлюючі документи на спірні квартири отримав саме відповідач 1, а не позивач.
Проте, Київський апеляційний господарський суд не погоджується з вищезазначеним висновком, оскільки матеріалами справи не підтверджується факт перебування спірних квартир у власності позивача на момент укладення спірної угоди та факт, що зазначені квартири вибули з володіння позивача поза його волею.
При цьому, Київський апеляційний господарський суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до приписів статті 2 Закону України "Про інвестиційну діяльність" (далі-Закон) інвестиційною діяльністю є сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій. Згідно частини другої зазначеної статті інвестиційна діяльність здійснюється на основі: державного інвестування, здійснюваного органами влади і управління України, Кримської АРСР, місцевих Рад народних депутатів за рахунок коштів бюджетів, позабюджетних фондів і позичкових коштів, а також державними підприємствами і установами за рахунок власних і позичкових коштів.
Частиною другою статті 5 Закону передбачено, що інвестори - це суб'єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення власних, позичкових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування. Інвестори можуть виступати в ролі вкладників, кредиторів, покупців, а також виконувати функції будь-якого учасника інвестиційної діяльності.
Відповідно до статті 353 Цивільного кодексу Української РСР, чинної на момент укладення договору №19/10/оі-73 від 22.04.2002, за договором підряду на капітальне будівництво організація-підрядчик зобов'язується своїми силами і засобами збудувати і здати організації-замовнику передбачений планом об'єкт відповідно до затвердженої проектно-кошторисної документації і у встановлений строк, а замовник зобов'язується надати підрядчику будівельну площадку, передати йому затверджену проектно-кошторисну документацію, забезпечити своєчасне фінансування будівництва, прийняти закінчені будівництвом об'єкти і оплатити їх. Забезпечення будівництва технологічним, енергетичним, електротехнічним та загальнозаводським устаткуванням і апаратурою покладається на замовника, крім випадків, передбачених спеціальними постановами. Спеціальними постановами на замовника може бути покладено забезпечення будівництва матеріалами.
У зв'язку з тим, що правовідносини між сторонами вказаного договору виникли до набрання чинності ЦК України (435-15) і продовжують існувати після набрання ним чинності, вони регулюються чинним ЦК України (435-15) .
Статтею 875 ЦК України визначено, що за договором будівельного підряду підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається, на підрядника, прийняти об’єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх.
Враховуючи вищезазначені норми чинного законодавства, Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду, що за своїм змістом договір №19/10/оі-73 від 22.04.2002 є інвестиційним договором проте, вважає помилковим висновок суду, що чинне законодавство не визначає правову природу зазначеного виду договору, а з положень договору вбачається, що він за своєю юридичною природою є договором будівельного підряду.
Правова природа інвестиційного договору №19/10/оі-73 від 22.04.2002 не тотожна правовій природі договору будівельного підряду ні за чинним на момент укладення договору законодавством, ні за чинним на час розгляду справи законодавством, отже застосування місцевим господарським судом до спірних правовідносин положень 876 ЦК України (435-15) є помилковим.
Обгрунтовуючи свої вимоги заступник прокурора та позивач зазначали, що постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.08.2004 у справі №27/23 на користь позивача з відповідача 1 стягнуто борг у сумі 7367398,00грн., але, з метою невиконання договірних зобов’язань та приховування матеріальних активів, відповідачем 1 було укладено спірні договори.
Проте, Київський апеляційний господарський суд критично оцінює вищезазначені посилання як на підставу позовних вимог, оскільки з матеріалів справи вбачається, що всі взаємовідносини між позивачем та його контрагентами в тому числі відповідачем 1 та третьою особою 1 є договірними відносинами, а отже всі спірні питання, пов’язані з виконанням або порушенням цих договорів, повинні вирішуватись виключно між сторонами договорів.
При цьому, Київський апеляційний господарський суд погоджується з твердженням відповідача 2 про те, що нецільове використання відповідачем 1 отриманих від третьої особи 1 коштів, так само як приховування від кредиторів коштів, отриманих від відповідача 1 може бути підставою для притягнення винних осіб до відповідальності, але не може зачіпати права та обов'язки відповідача 2, який придбав оспорювані квартири на оплатній основі у встановленому законом порядку.
Правові наслідки порушення зобов'язань визначено статтею 611 ЦК України, згідно якої у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди. Правові наслідки невиконання обов'язку передати річ, визначену індивідуальними ознаками визначено статтею 620 ЦК України, відповідно до якої у разі невиконання боржником обов'язку передати кредиторові у власність або у користування річ, визначену індивідуальними ознаками, кредитор має право витребувати цю річ у боржника та вимагати її передання відповідно до умов зобов'язання. Кредитор втрачає право на витребування у боржника речі, визначеної індивідуальними ознаками, у разі, якщо ця річ вже передана третій особі у власність або в користування.
Крім того, слід зазначити, що постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.08.2004 у справі №27/23 було стягнуто з відповідача 1 на користь позивача перераховані в якості інвестицій кошти в сумі 4834251,15грн. в якості прямих збитків, а також стягнуто штрафні санкції за порушення строків виконання зобов'язань з будівництва. Таким чином, позивачем було реалізовано в повному обсязі своє право на судовий захист в зв'язку із порушенням його прав як замовника будівництва за вказаним вище інвестиційним договором.
Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину с недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами першою-третьою, п'ятою та шостою етапі 203 нього Кодексу. Згідно частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ньому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Частиною 2 статті 203 ЦК України передбачено, що особа, яка вчиняє правочин повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Оскільки матеріалами справи не підтверджено порушення відповідачами вимог чинного законодавства при укладенні угоди від 17.09.2004 про погашення боргу за договорами купівлі-продажу векселів від 16.06.2004 №Т 917 та від 12.07.2004 №Т 928, Київський апеляційний господарський суд вважає вимоги про визнання зазначеної угоди недійсною необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. У зв’язку з зазначеним, вимоги щодо застосування реституції згідно статті 216 ЦК країни також не підлягають задоволенню.
При цьому, Київський апеляційний господарський суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до частини третьої статті 216 ЦК України правові наслідки, передбачені частинами 1 та 2 цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Згідно частини першої статті 658 ЦК України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення. Наведеною статтею передбачено інші наслідки недійсності угоди, тому право особи, яка вважає себе власником майна, не підлягає захистові шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, встановленого статтею 216 ЦК України. Такий захист можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені статті 388 ЦК України.
Відповідно до статті 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.
Статтею 387 ЦК України передбачено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Відповідно до статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно з статтею 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Відповідно до статті 393 ЦК України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.
Згідно з статтею 394 ЦК України власник земельної ділянки, житлового будинку, інших будівель має право на компенсацію у зв'язку із зниженням цінності цих об'єктів у результаті діяльності, що призвела до зниження рівня екологічної, шумової захищеності території, погіршення природних властивостей землі.
Відповідно до статті 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.
Вказані норми є спеціальними нормами, які регулюють відносини захисту права власності, та встановлюють способи захисту власником, або особою, яка має правогосподарського відання своїх прав, як у разі вибуття майна з володіння, так і у випадках, не пов’язаних. із позбавленням володіння, та й у інших казусах. При цьому, одним з складових елементів відносин права власності та його захисту є також питання добросовісності або недобросовісності набувача спірного майна, можливості витребування власником такого майна, яке впливає на зміст, результати та способи захисту власником свого права.
Норми статей 203, 215, 216 ЦК України визначають загальний порядок та підстави визнання правочинів недійсними з спеціальною метою повернення особами, які є сторонами таких правочинів, один одному всього отриманого за цими правочинами, як спосіб захисту права. При цьому, питання добросовісності або недобросовісності набувача майна за спірним договором, можливості витребування власником такого майна, при такому способі захисту виходять за межі спірних правовідносин.
З наведеного вбачається, що захист абсолютного права власності або права господарського відання здійснюється зовсім у інші способи, з іншим складом правовідносин, та має зовсім інші правові наслідки, ніж захист права сторони недійсного правочину з метою припинення договірних зобов'язань та повернення всього отриманого за цим правочином.
Таким чином, право власності або право господарського відання особи не підлягають захисту шляхом задоволення позову про визнання недійсними правочинів, стороною яких ця особа не являється.
Даний висновок підтверджується п.15 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 12.03.91999, №02-5/111 де вказано, що сам лише факт відчуження майна підприємства, установи, організації, якій воно не належить на праві власності (повного господарського відання, оперативного управління), не є підставою для визнання угоди про відчуження недійсною.
У пункті 27.3 рекомендацій Вищого господарського суду України від 27.06.2007 №04-5/120 (va120600-07) зазначено що господарським судам слід мати на увазі, що права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову про визнання недійсною угоди, в якій така особа не є стороною.
Даний висновок підтверджується також численними постановами Верховного Суду України, зокрема від 02.11.2004, 27.09.2005, 25.07.2006.
Крім того, Київський апеляційний господарський суд відхиляє як необґрунтовані посилання відповідача 2 на те, що даний спір не підлягає розгляду в господарських судах і цей факт встановлено ухвалою господарського суду м. Києва від 01.07.2008 № 05-6-6/653, якою заступнику прокурора було відмовлено у прийнятті позовної заяви з наступних підстав.
Відповідно до статті 2 ГПК України, прокурор та його заступник самостійно визначають і обґрунтовують в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави або в чому полягає загроза інтересам держави, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах, і така заява є підставою для порушення справи у господарському суді. Згідно з рішенням Конституційного Суду України у справі №1-1/99 від 08.04.1999 прокурори та їх заступники вправі звертатися в господарський суд з позовними заявами виключно в інтересах держави в особі органів державної влади або органів місцевого самоуправління, яким законом надані повноваження органів виконавчої влади. Інтереси держави можуть частково або повністю збігатися з інтересами державних органів та державних підприємств. З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносин.
Обґрунтовуючи право на звернення з позовом, заступник прокурора міста Києва зазначив, що Служба безпеки України є органом виконавчої влади, фінансування та матеріально-технічне забезпечення якого здійснюється Кабінетом Міністрів України у порядку, визначеному Верховною Радою України, за рахунок коштів державного бюджету України. Однією з форм представництва є звернення до суду з позовом на захист інтересів держави, у даному випадку відповідних асигнувань державного бюджету України Службі безпеки України. До того ж, квартири, що є об'єктом оскаржуваної угоди від 17.09.2004 про погашення боргу за договорами купівлі-продажу векселів від 16.06.2004 №Т 917 та від 12.07.2004 №Т 928 були збудовані на замовлення Служби безпеки України, що діяла на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1998 №568 "Про методологію визначення цін та процедури зменшення податкових зобов’язань платників податку на прибуток підприємств на суму вартості матеріальних активів, що інвестуються ними у будівництво житла для військовослужбовців та членів їх сімей, і порядок бюджетного контролю за використанням коштів, спрямованих на будівництво такого житла" (568-98-п) .
При зверненні до суду заступник прокурора просив поновити строк на звернення до суду з позовом, оскільки про порушене право прокуратурі міста Києва стало відомо лише в квітні місяці 2008 року після проведення перевірки за дорученням Генеральної Прокуратури України №05/2-10171-08 від 08.04.2008. Київський апеляційний господарський суд вважає вищезазначені обставини належним обґрунтуванням для відновлення строку відповідно до частини 5 статті 267 ЦК України.
Відповідно до статті 61 ГПК України питання про прийняття позовної заяви вирішується суддею. Стаття 62 ГПК України встановлює виключний перелік підстав, за наявності яких суд повинен випести ухвалу про відмову в прийняті позовної заяви, серед якого така підстава як повторне звернення до суду з позовною заявою, щодо якої раніше була винесена ухвала суду про відмову в її прийняті, відсутня.
Враховуючи вищезазначене, Київський апеляційний господарський суд не вбачає порушень місцевим господарським судом норм процесуального права, та вважає рішення господарського суду міста Києва від 05.02.2009 таким, що підлягає скасуванню лише в частині визнання недійсною з моменту укладення угоди від 17.09.2004 про погашення боргу за договорами купівлі-продажу векселів від 16.06.2004 №Т 917 та від 12.07.2004 №Т 928, укладену між відповідачем 1 та відповідачем 2; стягнення з відповідача 2 на користь відповідача 1 вартості чотирьох квартир № № 106, 102, 98, 78, які знаходяться за адресою: Київська обл., м. Бровари, вул. Грушевського, 15-б, в сумі 1754264,40грн. та в частині розподілу судових витрат.
Судові витрати розподіляються між сторонами відповідно до приписів статті 49 ГПК України.
Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 49, 99, 101-105, Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Київський апеляційний господарський суд –
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства "Інвестиційнакомпанія "Обрій Капітал" задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду міста Києва від 05.02.2009 у справі №32/440 в частині визнання недійсною з моменту укладення угоди про погашення боргу від 17.09.2004 за договорами №Т917 від 16.06.2004 та №Т928 від 12.07.2004, укладеної між Закритим акціонерним товариством "Оксамит" та Закритим акціонерним товариством "Інвестиційна компанія "Обрій Капітал", та стягнення з Закритого акціонерного товариства "Інвестиційна компанія "Обрій Капітал" на користь Закритого акціонерного товариства "Оксамит" 1754264,40грн. вартості чотирьох квартир №№78, 98, 102, 106, що знаходяться за адресою: Київська обл., м. Бровари, вул.Грушевського, 15-б та в частині розподілу судових витрат, скасувати.
3. В задоволенні позовних вимог відмовити.
4. В іншій частині рішення господарського суду міста Києва від 05.02.2009 залишити без змін.
5. Стягнути з Служби безпеки України (01034, м.Київ, вул.Володимирська, 33, ДГЗ СБ України р/р35226011000049 В ГУ ДК України, МФО 820019, код ЄДРПОУ 00034074) на користь Закритого акціонерного товариства "Інвестиційна компанія "Обрій Капітал" (03126, м.Київ, вул.Героїв Севастополя, 42-а, р/р26502030892010 в АКБ "Інтербанк", МФО 300216, код ЄДРПОУ 23380927 4406(чотири тисячі чотириста шість)грн.91коп. - державного мита за розгляд справи в апеляційному порядку.
6. Видачу наказу на виконання даної постанови доручити господарському суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом одного місяця з дня набрання законної сили.
Головуючий суддя Судді
28.04.09 (відправлено)