Позивач, не погоджуючись з прийнятим рішенням, звернувся з апеляційною скаргою, просить його скасувати, оскільки вважає, що судом прийнято рішення, яке не відповідає обставинам справи, порушено норми матеріального та процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач посилається на те, що відповідно до Статуту ВАТ "Волиньрибгосп" голова правління від імені товариства укладає договори, що не перевищують 365 925,50 грн. Укладення договорів, сума яких перевищує 50% статутного фонду товариства здійснюється за погодженням із Спостережною радою.

Апелянт звертає увагу суду на те, що спірний кредитний договір підписаний Головою правління без згоди Спостережної ради. Також у подальшому жодних рішень щодо схвалення кредитного договору Спостережною радою не приймалося, тому на думку позивача договір підлягає визнанню недійсним як такий, що вчинений з порушення чинного законодавства України.

В судове засідання представник позивача не з"явився, про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомлено.

Вислухавши думку представника відповідача, дослідивши матеріали справи, колегія приходить до висновку про можливість розгляду справи у відсутності представника позивача.

26.02.2007р. між позивачем (позичальник за договором), в особі Голови правління – Генерального директора Божука С.С., який діє на підставі Статуту та відповідачем (банком за договором ), в особі Заступника керуючого Волинською філією ВАТ "Кредитпромбанк" по роботі з корпоративними клієнтами Гупало І.В., який діяв на підставі довіреності, посвідченої 30.08.2006 нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чернокур О.М. за реєстровим № 3405у, було укладено Кредитний договір № 08/03/07-КЛТ.

Відповідно до п.1.1 укладеного договору встановлено: процедура та умови надання банком у майбутньому кредитів (траншів) позичальнику в межах загальної суми 1 500 000 грн.; процедура та умови повернення позичальником отриманих кредитів, нарахування і сплати процентів за отриманими кредитами; а також взаємні права та зобов’язання сторін, що виникнуть при наданні банком кредитів.

Пунктом 1.2 Кредитного договору сторони погодили, що зобов’язання банку щодо надання кредитів та зобов’язання позичальника щодо повернення кредитів та сплати процентів, а також інші права та зобов’язання сторін, передбачені цим договором, виникають з моменту укладення сторонами додаткових угод про надання кредитів, які є невід’ємними частинами цього договору, в сумах, зазначених в таких додаткових угодах. Строк користування кожний окремим кредитом в межах загальної суми, встановленої пунктом 1.1 цього договору, визначається додатковими угодами, але не пізніше строку, встановленого пунктом 3.4.5 цього договору.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на ту обставину, що при укладанні договору Голова правління товариства вийшов за межі своїх повноважень, обмеження щодо яких встановлені законом та Статутом ВАТ "Волиньрибгосп", а тому договір підписаний неуповноваженою особою має бути визнаний недійсним.

Проаналізувавши обставини справи, пояснення представника відповідача, колегія не може погодитися з доводами позивача з наступних підстав.

Відповідно до положень розділу VІІІ Статуту товариства, затвердженого загальними зборами акціонерів від 25.03.2006р. (протокол № 8 та зареєстрованого 14.04.2006р. державним реєстратором Луцької районної державної адміністрації у Волинській області, органами управління є : вищий орган – загальні збори акціонерів товариства; спостережна рада товариства; правління товариства; ревізійна комісія.

До виключної компетенції загальних зборів акціонерів товариства не віднесені питання щодо надання згоди голові правління на укладання кредитних договорів (п.8.2.7. Статуту).

Відповідно до п. 8.3.2 Статуту позивача до компетенції спостережної ради входить "прийняття рішення про надання майна в заставу, укладення інших цивільно-правових угод, якщо загальна сума цивільно-правових угод перевищує 50% статутного фонду Товариства".

Рішенням Спостережної ради (протокол № 78 від 26.02.2007) було надано згоду на отримання позивачем у відповідача кредиту у формі траншевої кредитної лінії та уповноважено голову правління – генерального директора Божука С.С. укласти та підписати від імені товариства з Банком кредитний договір (траншева кредитна лінія) в розмірі 1 500 000 грн.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2 ст. 203 ЦК України).

Відповідно до ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов’язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

В Роз’ясненні Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням угод недійсними" зазначено, що наступне схвалення юридичною особою угоди, укладеної від її імені представником, яких не мав належних повноважень, робить її дійсною з моменту укладення. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення до другої сторони угоди чи до її представника або вчинення дій, які свідчать про схвалення угоди (прийняття її виконання, здійснення платежу другій стороні і т.ін.). У такому випадку вимога про визнання угоди недійсною з мотивів відсутності належних повноважень представника на укладення угоди задоволенню не підлягає.

З матеріалів справи вбачається, що позивач здійснював сплату відсотків за користування кредитними коштами відповідно до умов укладеного Кредитного договору, що підтверджується відповідними виписками банку.

Крім того, 27.02.2007, 28.02.2007, 01.03.2007, 02.03.200702.03.2007, 27.02.2008, 28.02.2008, 03.03.2008 та 28.10.2008 між сторонами укладались додаткові угоди до Кредитного договору.

06.07.2009 між сторонами укладено договір про зміни до Кредитного договору, яким сторони погодили, що Позичальник зобов’язаний повністю погасити заборгованість за кредитом не пізніше 6 липня 2006 року зі своїх поточний рахунків на рахунки Банку, що вказані в додаткових угодах.

Статтею 215 Цивільного кодексу України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами ) вимог, які встановленні частиною першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

Згідно ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Враховуючи вищевикладене, колегія приходить до висновку, що кредитний договір від 26.02.2007 року укладено з дотриманням вимог діючого законодавства України, а тому відсутні правові підстави для визнання його недійсним.

Колегія не приймає до уваги доводи апеляційної скарги, оскільки рішенням Спостережної ради (протокол № 78 від 26.02.2007) було надано згоду на отримання позивачем у відповідача кредиту у формі траншевої кредитної лінії та уповноважено голову правління – генерального директора Божука С.С. укласти та підписати від імені товариства з Банком кредитний договір (траншева кредитна лінія) в розмірі 1 500 000 грн.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем в підтвердження вищезазначених обставин не надано суду відповідних доказів

Статтями 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду м.Києва обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже підстав для його скасування не вбачається, у зв’язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. 101, 103, 105 ГПК України, суд, -

Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Волиньрибгосп" на рішення Господарського суду м.Києва від 27.01.2010р. у справі № 34/714 залишити без задоволення.