розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" та та Відкритого акціонерного товариства з газопостачання і газифікації "Чернігівгаз"

на рішення Господарського суду м.Києва від 17.06.2008

у справі № 7/91 (10/105(12/115/4/3) (суддя Скорик Н.О.)

за позовом Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"

до Відкритого акціонерного товариства з газопостачання і газифікації "Чернігівгаз"

третя особа позивача

третя особа відповідача

про стягнення 7524838,96 грн.

Рішенням господарського суду Чернігівської області від 28.07.2006року у справі № 12/115/4/3 позов задоволено частково; стягнуто з відповідача на користь позивача 1 274 322 грн. 22 коп. вартості поставленого газу, 116 433 грн. 06 коп. трьох відсотків річних, 298 395 грн. 31 коп. інфляційних втрат. В решті позову відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач несвоєчасно виконав свої зобов’язання щодо оплати отриманого газу за договором №10/16-1402 від 25.12.2000р. та настанням відповідальності за порушення цих умов.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.10.2006р. у справі №12/115/4/3 апеляційну скаргу ВАТ по газопостачанню та газифікації "Чернігівгаз" задоволено, рішення господарського суду Чернігівської області від 28.07.2006р. у справі №12/115/4/3 скасовано повністю. Прийнято нове рішення про відмову в позові повністю по кожній з заявлених вимог. Скасовуючи рішення місцевого суду, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивачем не доведено належне виконання своїх зобов’язань за договором, що є підставою до відмови у задоволенні позовних вимог.

Постановою Вищого господарського суду України від 20.02.2007 постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.10.2006р. та рішення господарського суду Чернігівської області від 28.07.2006р. скасовано. Справу передано на новий розгляд до господарського суду Чернігівської області.

Рішенням господарського суду Чернігівської області від 29.05.2007р. у справі №10/105 позов задоволено частково; стягнуто з Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Чернігівгаз" на користь Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" 1274322,22грн. – вартості поставленого газу, 107517,42грн. –3% річних, 273519,81грн. –інфляційних втрат. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.09.2007 у справі №10/105 рішення господарського суду Чернігівської області від 29.05.2007р. залишено без змін, а апеляційні скарги Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" та Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Чернігівгаз" - без задоволення.

Постановою Вищого господарського суду України від 13.03.2008 постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.09.2007 та рішення господарського суду Чернігівської області від 29.05.2007 скасовано. Справу передано на новий розгляд до господарського суду Чернігівської області. Скасовуючи вказані рішення Вищий господарський суд зазначив, що суди попередніх інстанцій не дали оцінки діям позивача щодо зарахування коштів, які поступили у 2001р. на розподільчий рахунок відповідача, в погашення заборгованості за попередній період, та не визначили момент виникнення прострочення виконання зобов’язань.

Рішенням господарського суду Чернігівської області від 17.06.2008 (суддя Скорик Н.О.) частково задоволено позов ДК "Газ України " НАК "Нафтогаз України" та стягнуто з ВАТ "Чернігівгаз" 3848942 грн.42коп. вартості поставленого газу по договору №10/16-1402 за період з березня по грудень 2001, 571294грн.65коп. інфляційних за період з 01.06.2001 по 01.07.2004 та 323004грн.05коп. 3% річних за період з 19.08.2001 по 19.08.2004. Стягнення мотивовано наявністю недоплати і відповідної заборгованості за поставлений газ. В частині стягнення 1095201грн.22коп. основного боргу за період січень-лютий 2001 судом відмовлено з посиланням на пропуск строку позовної давності. В частині стягнення 567783грн. 08коп. інфляційних та 126759грн. 33коп. річних судом відмовлено з посиланням на перерахунок суми стягнення в залежності від розміру стягнутого основного боргу.

Не погоджуючись з рішенням суду, ВАТ по газопостачанню та газифікації "Чернігівгаз" просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Заявник скарги зазначив, що судом неправомірно, без його розпорядження, зараховано частину суми сплаченого відповідачем боргу в 2001 році в розмірі 3669821грн.40коп. в рахунок погашення боргу в попередньому 2000 році за іншим договором.

Від ДК "Газ України" надійшла, також, апеляційна скарга в якій він не погодився з рішенням суду і просить його скасувати в частині часткової відмови в задоволенні суми боргу, інфляційних нарахувань та річних. В своїй скарзі заявник зазначив, що часткова відмова суду в задоволенні позовних вимог на підставі пропуску позовної давності не відповідає чинному законодавству та умовам договору, а саме: апелянт вважає, що згідно п. 10.1 договір набирає чинності з 01.01.2001 і діє в частині постачання газу до 31.12.2001, а в частині проведення розрахунків до їх повного здійснення, отже, зобов’язання відповідача з оплати не припинились і продовжують існувати, тому строк позовної давності не пропущено. Також, на думку заявника, строки виконання зобов’язання, щодо оплати, необхідно визначати, виходячи з приписів ст. 165 ЦК УРСР, тобто, з дня пред’явлення вимоги.

Перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, колегія суддів апеляційного господарського суду встановила наступне.

25.12.2000р. між ДК "Торговий дім "Газ України" НАК "Нафтогаз України", як постачальником, (правопопередник ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України") та ВАТ "Чернігівгаз", як покупцем, було укладено договір на постачання природного газу для потреб установ і організацій, що фінансуються з Державного та місцевих бюджетів у 2001 в об’ємі до 32464 тис. куб. м., в тому числі - по кварталах.

За пунктом 5.1 - оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки; остаточний розрахунок за фактично спожитий газ покупець здійснює до 10 числа наступного за звітним місяця.

На виконання умов договору позивач передав відповідачу за період з січня по грудень 2001 природного газу в обсязі 34398,370 тис.куб.м.газу, на суму 5834520грн.67коп., що підтверджується двохсторонніми актами прийому-передачі газу, підписаними сторонами.

В рахунок оплати за газ спожитий підприємствами, установами, організаціями, які фінансуються з Державного та місцевого бюджетів в 2001р. було перераховано 4260874грн.51коп. На суму 252249грн.69коп. та на суму 35427грн.85коп. в 2001 році було здійснено сторонами взаємозаліки однорідних вимог згідно протоколів №27/2-2-1391 від 31.07.2001р., №27/2-2-32-4-Г від 02.03.2001р. Згідно протокольного рішення №07/03-020 СФ від 15.07.2003р. було проведено взаємозалік на суму 11646грн. за природний газ, по договору від 25.12.2000р. №10/16-1402. Всього відповідачем проведено розрахунків на суму 4560198грн.05коп.

Апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду, щодо відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за січень –лютий 2001 в зв’язку з пропуском позовної давності. Строк позовної давності обраховується з наступного дня від дати остаточного строку оплати за п.5.1 договору, тобто з 11 лютого та 11 березня 2001 року. Позов подано 14.04.2004. Таким чином, 3-х річний строк позовної давності, заявлений відповідачем, є пропущеним і тому застосовується судом. Вартість спожитого в січні та лютому газу становить 1985578грн.27коп., з них сплачено відповідачем 890377грн.05коп. – борг складає 1095201грн.22коп., до суми якого і застосовується строк позовної давності. Посилання позивача щодо регулювання позовної давності договором та незастосування її до розрахунків не ґрунтуються на законі, оскільки строк позовної давності встановлено ст. 71 та 76 ЦК УРСР (чинного на момент виникнення відносин сторін) і не може змінюватись умовами договору.

Виходячи з викладеного сума боргу відповідача становить 5834520грн.67коп.-4560198грн.05коп.-1095201грн.22коп.=179121грн.40коп., яка підлягає стягненню з відповідача.

Головним спірним питанням на час останньої спроби вирішення спору є те, що відповідач з оплаченої суми в 2001 році в односторонньому порядку зарахував 3669821грн.40коп. погашення боргу за минулий період (2000 рік по іншому договору).

Апеляційний господарський суд приходить до висновку, що таке зарахування проведено позивачем неправомірно.

За загальним правилом відповідно до Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті призначення платежу визначає платник. В тому випадку коли платник не визначив період проплати, одержувач коштів може їх зарахувати за період на свій розсуд, якщо це встановлено законом або договором. Проте, п.5.1 договору встановлена саме поточна оплата протягом місяця до 10 числа наступного. Таким чином, при відсутності в платіжному документі періоду за який здійснюється платіж необхідно виходити із поточності розрахунків, визначаючи її датою самого платежу.

Крім того, як вбачається з укладеного між позивачем та відповідачем договору від 25.12.2000 постачання газу здійснювалось для потреб підприємств, установ, організацій, які фінансуються за рахунок коштів Державного та місцевого бюджетів.

Основною стадією виконання бюджету за видатками є встановлення бюджетних асигнувань розпорядниками бюджетних коштів на основі затвердженого бюджетного розпису. Відповідно до затвердженого бюджетного розпису розпорядники коштів одержують бюджетні асигнування, що є підставою для затвердження кошторисів. Кошторис є основним плановим документом бюджетної установи, який надає повноваження щодо отримання доходів та здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування для виконання бюджетною установою своїх функцій.

Бюджетні установи та організації, згідно ст. 51 Бюджетного кодексу України, проводять видатки тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисом. Будь-які зобов’язання, взяті за коштами державного бюджету України без відповідних бюджетних асигнувань або ж з перевищенням повноважень, встановлених Бюджетним кодексом України (2542-14) та Законом про Державний бюджет, не вважаються бюджетними зобов’язаннями та витрати державного бюджету на покриття таких зобов’язань не здійснюються.

Призначення коштів на оплату спірного газу, враховуючи їх бюджетність, не може здійснюватись всупереч Державному бюджету в частині зарахування за періоди не передбачені самим бюджетом на відповідний фінансовий рік. Тому самовільне зарахування позивачем у 2000 рік частини отриманих платежів 2001 року і, при цьому, за іншим договором не є правомірним.

Отже, установи, організації, які фінансуються за рахунок державного та місцевого бюджетів сплачують кошти на розподільний рахунок за спожитий природний газ у відповідному місяці відповідного року, а тому ці кошти підлягають зарахуванню в рахунок оплати за газ, який було отримано у відповідному бюджетному році.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про зарахування суми 3669821грн.40коп. за поставлений газ в рахунок оплати боргу за минулий період є неправомірним.

Вірними є висновки суду щодо відмови в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача пені в розмірі 739605грн.19коп. за період з 19.08.2003 по 19.08.2004, в зв’язку з простроченням платежу за договором, оскільки відповідно до п.6ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконане. Дана норма ГК України (436-15) пом’якшує відповідальність сторін в разі невиконання взятих на себе зобов’язань, а тому застосовується до зобов’язань, які виникли до 01.01.2004, моменту введення в дію ГК України (436-15) .

Згідно ст. 214 ЦК УРСР та ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи визначену судом суму боргу, в розмірі 179121грн.40коп., належна до стягнення сума 3% річних становить 16150грн. 37коп. за період з 19.08.2001 по 19.08.2004 та інфляційних втрат 24897грн.87коп. за період з 01.06.2001 по 01.07.2004, в межах періодів визначених позивачем.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний господарський суд вважає, що судом першої інстанції помилково застосовано норми матеріального права, а тому рішення суду першої інстанції підлягає частковому скасуванню.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103- 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, –

1. Рішення скасувати частково.

2. Резолютивну частину рішення викласти в наступній редакції:

" 1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2.Стягнути з ВАТ по газопостачанню та газифікації "Чернігівгаз" (м. Чернігів, вул. Любецька, 68 код ЄДРПОУ 03358104) на користь ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" (м.Київ, вул. Полуденка, 1 код ЄДОПОУ 31301827) 179121грн.40коп. основного боргу, 24897грн.87коп. інфляційних, 16150грн. 37коп. річних, 1700 грн.00коп. державного мита, 118 грн. 00коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.