розглянувши у відкритому судовому засіданні Харківського апеляційного господарського суду у м. Харкові апеляційну скаргу (вх. № 689 Х/2-4) ТОВ "Скайспед Україна" на рішення господарського суду Харківської області від 27.02.2009 року по справі № 58/07-09

за позовом Приватного підприємства "Агна-М", м. Харків,

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Скайспед Україна", м. Харків,

про стягнення 88 980,50 грн., -

Позивач звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій після зміни позовних вимог, просив стягнути з відповідача суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за час прострочення у розмірі 68 614,40грн., 1 823,26 грн. процентів за користування грошовими коштами та пеню у сумі 13291,64 грн. за договором № 8-ТЗ від 25.10.2007р. про надання послуг з організації міжнародних вантажних автоперевезень та транспортно– експедиційне обслуговування.

Рішенням господарського суду Харківської області від 27.02.2009 р. по справі №58/07-09 (суддя Присяжнюк О.О.) позов задоволено в повному обсязі. Стягнуто з ТОВ "Скайспед Україна" на користь ПП "Агна-М" 57618,15 грн. боргу, 1823,26 грн. річних, 10996,25 грн. інфляційних, 13291,64 грн. пені, 837,29 грн. витрат по сплаті державного мита та 118 грн. витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Відповідач, не погоджуючись з рішенням господарського суду Харківської області від 27.02.2009 р., подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове судове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм чинного законодавства та при неповному з’ясуванні обставин, що мають значення для справи.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення пені, господарським судом першої інстанції було порушено ч. 6 ст. 232 ГК України та п. 1 ч. 6 ст. 258 ЦК України. Апелянт зазначає, що позивачем була заявлена сума пені у розмірі 15016,28 грн., яка розраховувалася позивачем за період з 13.11.2007 р. по 12.01.2009 р., тобто за 426 днів (1 рік і 2 місяця), однак, згідно з ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Крім того, згідно п.1 ч.2 ст. 258 ЦК України, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) встановлюється спеціальна позовна давність в один рік.

Отже, апелянт вважає, що висновок господарського суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в частині стягнення пені, нарахованої більш ніж за шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, та без врахування спеціальної позовної давності в один рік, є безпідставним та суперечать нормам матеріального права.

Апелянт вказує, що відповідач не отримував товар, який є предметом договору № 8 - ТЗ від 25.10.2007 р., оскільки факт надання позивачем послуг відповідачу з організації міжнародних вантажних автоперевезень і транспортно - експедиційного обслуговування, відповідно до п.3.2. Договору № 8 - ТЗ від 25.10.2007 р., повинен підтверджуватися актом прийому-здачі виконаних робіт (який є одночасно звітом комісіонера (експедитора). Однак, сторонами не було оформлено акту прийому-здачі виконаних робіт до Договору № 8 - ТЗ від 25.10.2007 р., який відповідав би усім вимогам ст. 1 та ч.2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", що на думку апелянта свідчить про те, що позивач не виконав свої договірні зобов’язання перед відповідачем.

Таким чином апелянт вважає, що суд першої інстанції порушив ст. 1 та ч.2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", дійшовши до висновку про наявність факту здійснення господарської операції з надання послуг з організації міжнародних вантажних автоперевезень і транспортно - експедиційного обслуговування без оформленого належним чином акту прийому-здачі виконаних робіт до договору № 8 - ТЗ від 25.10.2007 р.

Позивач надав відзив на апеляційну скаргу в якому зазначив, що рішення господарського суду Харківської області від 27.02.2009р. по справі №58/07-09 вважає законним та обґрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу –без задоволення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як судом першої інстанції, так і під час апеляційного провадження встановлено, що 25.10.2007 р. між ПП "Агна-М" і ТОВ "Скайспед Україна" був укладений договорів №8-ТЗ на надання послуг по організації міжнародних вантажних автоперевезень та транспортно-експедиційне обслуговування.

Відповідно до пункту 1.1. договору №8-ТЗ від 25.10.2007р., ПП "Агна-М" (Експедитор) зобов'язався від свого імені за дорученням ТОВ "Скайспед Україна" (Замовника) та за його рахунок за обумовлену в договорі винагороду здійснити в інтересах Замовника комплекс дій, пов'язаних з організацією міжнародних вантажних автоперевезень вантажу Замовника.

Пунктом 1.4. договору №8-ТЗ від 25.10.2007р. передбачено, що умови перевезень визначаються на підставі узгоджених сторонами заявок, які є невід'ємною частиною договору № 8-ТЗ та іменуються Завданням.

Відповідно до п. 3.2 договору №8-ТЗ від 25.10.2007р. перерахування грошових коштів Виконавцю за організацію міжнародного вантажного перевезення здійснюється згідно встановленого в Заявці розміру.

Відповідно до умов заявок № 20071024-01 та № 20071024-02 від 26.10.2007 р., засвідчені копії яких залучені до матеріалів справи, позивач прийняв на себе зобов'язання доставити з Італії на адресу ЗАТ "Укснаб" (Україна, м.Красноперекопськ, вул. Північна, 1а) вантаж, а відповідач зобов'язався оплатити послуги з перевезення цього вантажу в розмірі 7750 Євро за курсом НБУ на день розвантаження, а саме: за заявкою № 20071024-01 від 2.10.2007 року - 3900 Євро та за замовленням №20071024-02 від 26.10.2007 року - 3850 Євро.

Відповідно до п. 3.3 договору №8-ТЗ від 25.10.2007р. Замовник зобов’язується перерахувати належну до сплати суму на рахунок Експедитора в строк, не пізніше 5-ти банківських днів після поставки вантажу покупцю, по пред’явленні Експедитором (по факсу) СМR або ТТН зі штампом отримувача, якщо інше не вказано в Заявці.

Згідно умов, узгоджених у заявках на перевезення, оплата за послуги з перевезення здійснюється на протязі 3-х банківських днів після отримання копії міжнародної товарно-транспортної накладної (СМR). Матеріалами справи підтверджено, що відповідачем було отримано копію СМR 19.02.2008р., таким чином, відповідач повинен був оплатити позивачеві послуги з перевезення вантажу в строк до 22.02.2008 року.

Колегія суддів вважає безпідставними твердження апелянта, що факт надання позивачем послуг відповідачу з організації міжнародних вантажних автоперевезень і транспортно - експедиційного обслуговування, відповідно до п.3.2. договору № 8 - ТЗ від 25.10.2007 р., повинен підтверджуватися актом прийому-здачі виконаних робіт, оскільки згідно п.3.2. договору № 8 - ТЗ від 25.10.2007 р., акт прийому-здачі виконаних робіт є лише звітом комісіонера (експедитора), а підставою для проведення оплати за надані послуги з організації міжнародних вантажних автоперевезень і транспортно - експедиційного обслуговування, відповідно до п. 3.3 договору № 8 - ТЗ від 25.10.2007 р. та умов заявок, є пред’явлення копії міжнародної транспортної накладної або товарно-транспортної накладної. Щодо посилань апелянта на порушення судом першої інстанції ст. 1 та ч.2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", то колегія суддів вважає їх необґрунтованими, оскільки правовідносини, що склались між сторонами даного спору, не регулюються Законом України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" (996-14) .

Стосовно посилань апелянта на те, що позивач не виконав зобов’язання за договором №8-ТЗ від 25.10.2007р. та не здійснив комплекс дій, пов'язаних з організацією міжнародних вантажних автоперевезень вантажу відповідача, колегія суддів зазначає, що згідно листа ТОВ "Скайспед Україна"вих. №106 від 29.12.2007р., який було надіслано на адресу ПП "Агна-М", ТОВ "Скайспед Україна"визнає, що відповідно до укладених 26.10.2007р. між ТОВ "Скайспед Україна"та ПП "Агна-М"заявок №20071024-01 та №20071024-02, ПП "Агна-М"надало ТОВ "Скайспед-Україна"транспортно-експедиторські послуги з перевезення вантажів автомобільним транспортом, а саме –здійснено перевезення устаткування з Італії до м. Красноперекопськ, АР Крим. Таким чином, твердження апелянта, що позивач не виконав свої договірні зобов’язання спростовуються матеріалами справи.

Відповідач, в свою чергу, не виконав належним чином взяті на себе за договором та за заявками зобов'язання, не сплатив у визначені у вищевказаних заявках строки, порядку та розмірі вартість наданих позивачем послуг х перевезення, внаслідок чого утворилась заборгованість в сумі 57618,15 грн., яка до цього часу не погашена.

Своїми діями відповідач порушив умови договору та вимоги ст. 526 ЦК України, в якій зазначено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

За таких підстав, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача 57618,15грн. боргу.

У відповідності зі ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання зобов'язання, за вимогою кредитора повинен сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних з простроченої суми боргу, тому колегія суддів вважає, що позовні вимоги в частині стягнення 1823,26 грн. річних та 10996,25 грн. інфляційних обґрунтовані та правомірно були задоволенні місцевим господарським судом.

Згідно ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Колегія суддів зазначає, що статтею 232 ГК України визначений порядок нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання у випадку, якщо в договорі сторони не дійшли згоди щодо іншого порядку нарахування штрафних санкцій.

Згідно п. 3.4. договору №8-ТЗ від 25.10.2007р. зобов'язання відповідача забезпечуються нарахуванням пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення.

Тобто, при укладенні договору №8-ТЗ від 25.10.2007р., сторони домовились про інший, ніж визначений в ст. 232 ГК України, порядок нарахування штрафних санкцій, а саме: сплата пені передбачена за кожний день прострочення без обмеження цього терміну 6-ти місячним строком.

За таких обставин, пеня, відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України, нараховується в порядку, встановленому в п. 3.4 укладеного договору, за кожний день прострочення без обмеження цього терміну 6-ти місячним строком.

Позивач надав обґрунтований розрахунок пені, який відповідає вимогам Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" (543/96-ВР) . Таким чином, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що позовні вимоги в частині стягнення 13291,64 грн. пені підлягають задоволенню.

Стосовно посилань апелянта на те, ще судом першої інстанції було порушено п.1 ч.2 ст. 258 ЦК України, колегія суддів зазначає, що згідно п.1 ч.2 ст. 258 ЦК України, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) встановлюється спеціальна позовна давність в один рік.

Відповідно до ч. 2 ст. 267 ЦК України, заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності.

Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до прийняття ним рішення.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач не звертався до господарського суду Харківської області до прийняття ним рішення по даній справі з заявою про застосування позовної давності, тому, колегія суддів вважає, що твердження апелянта про порушення судом першої інстанції п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України є безпідставними.

З огляду на викладене, при прийнятті рішення господарський суд Харківської області забезпечив дотримання вимог чинного законодавства та дав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, через що його рішення підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга без задоволення.