за позовом Сільськогосподарського ТзОВ "Імпульс", с. Ільїча, Константинівський район, Донецька область

до відповідача ТзОВ "Агро-Захід", м. Рівне

про невиконання умов договору та стягнення 39 571, 70 грн. заборгованості

Рішенням господарського суду Рівненської області від 19.02.2009 р. у справі № 5/37 частково задоволено позов Сільськогосподарського ТзОВ "Імпульс", с. Ільїча, з ТзОВ "Агро-Захід", м. Рівне стягнуто на користь позивача 34 000 грн. заборгованості, 340 грн. в повернення витрат по сплаті державного мита та 118 грн. в повернення витрат по сплаті послуг інформаційно-технічного забезпечення судового процесу, у стягненні 5 571 грн. штрафних санкцій відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що в результаті неповного виконання відповідачем своїх зобов’язань за договором купівлі-продажу від 05.04.2007 р., у нього виникла заборгованість перед позивачем у сумі 34 000 грн., що підлягає стягненню. Щодо штрафних санкцій, то суд зазначив, що немає достатніх підстав вважати, що продукція поставлена саме за спірним договором, оскільки передбачена 100-відсоткова передоплата відсутня.

У своїй апеляційній скарзі відповідач просить дане рішення скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що судом першої інстанції не досліджено, що позивачем не надано доказів відправки відповідачу позовної заяви з додатками, ТзОВ "Агро-Захід"отримало лише позовну заяву без додатків, що суперечить ст. 56 ГПК України, чим порушив принцип змагальності сторін у судовому процесі.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити рішення господарського суду Рівненської області без змін, апеляційну скаргу без задоволення, мотивуючи свої заперечення тим, що відповідач має всі документи, які подавалися до суду з позовною заявою, а копія позовної заяви була направлена відповідачу як це передбачено нормами ГПК України (1798-12) .

Розглянувши наявні у справі матеріали, давши належну оцінку доводам та запереченням, які містяться в апеляційній скарзі, заслухавши пояснення представників сторін у судовому засіданні, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Із матеріалів справи вбачається, що 05.04.2007 р. між Сільськогосподарським ТзОВ "Імпульс"(продавець) та ТзОВ "Агро-Захід"(покупець) укладено договір купівлі-продажу, відповідно до п. 1.1 якого продавець зобов’язується поставити і передати у власність покупцю перелічену овочеву продукцію, а покупець зобов’язується прийняти товар та оплатити його відповідно до умов та строків, вказаних у цьому договорі.

Згідно п. 3.4 даного договору, товар вважається переданим покупцю з моменту оформлення накладної.

Відповідно до п. 4.1, оплата товару здійснюється покупцем шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок продавця або внесення грошових коштів в касу продавця шляхом 100 % передоплати. Оплата вважається проведеною з моменту надходження грошових коштів на поточний рахунок чи в касу продавця.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як встановлено судом першої інстанції, з 07.05.2007 р. у відповідача –ТзОВ "Агро-Захід"виникла заборгованість у сумі 34 000 грн. за поставлений товар по накладних №№ 738, 739 (а. с. 9 –10).

Відповідач листом № 53 від 13.03.2008 р. повідомляв позивача про своє складне фінансове становище, у зв’язку з чим запропонував графік погашення заборгованості. Останній платіж, згідно цього графіка, повинен був бути здійснений 10.10.2008 р. (а. с. 12). Однак, відповідач не погасив наявної заборгованості до вказаного ним строку.

У матеріалах справи міститься претензія № 47 про невиконання умов договору та стягнення суми боргу, направлена на адресу відповідача 28.11.2008 р. (а. с. 13), яка залишена ним без реагування.

На день розгляду спору судом відповідачем не надано належних та допустимих доказів оплати вказаної вище суми заборгованості.

Згідно п. 6 укладеного між сторонами договору, у випадку порушення, невиконання чи неналежного виконання зобов’язань по договору, винна сторона несе відповідальність, яка передбачена цим договором та чинним законодавством України.

Відповідно до ст. 250 ГК України, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб’єкта господарювання протягом 6 місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через 1 рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Якщо сторони у відповідному договорі не встановили конкретного розміру відповідальності, передбаченої ст.ст. 1 та 2 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань", пеня стягненню не підлягає, за винятком випадків, коли розмір пені встановлений чинними актами законодавства.

В даному випадку, у договорі відсутні положення про нарахування пені чи інших штрафних санкцій за неналежне виконання сторонами договору, у зв’язку з чим апеляційний суд вважає, що місцевий господарський суд правомірно відмовив у задоволенні вимог про стягнення штрафних санкцій.

Щодо твердження апелянта про те, що йому не були направлені додатки до позовної заяви, то апеляційний суд зазначає, що у матеріалах справи міститься квитанція, яка підтверджує відправлення відповідачу копії позовної заяви (а. с. 6), а згідно ст. 22 ГПК України, сторони мають право знайомитись з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії тощо.

Крім цього, відповідно до ч. 2 ст. 99, ч. 2 ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції. Апеляційний суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Враховуючи наведене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду першої інстанції прийняте з врахування всіх обставин справи та з дотриманням норм чинного законодавства, а тому не вбачає підстав для його зміни чи скасування.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Керуючись ст.ст. 99, 101 –105 ГПК України (1798-12) , Львівський апеляційний господарський суд

1. Рішення господарського суду Рівненської області від 19.02.2009 р. у справі № 5/37 залишити без змін, апеляційну скаргу ТзОВ "Агро-Захід", м. Рівне –без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.