Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Лавренюк О.Т.

суддів Гладишевої Т.Я., Савицького Я.Ф.

при секретарях судового засідання Кубік О.В.,

за участю представників сторін в судовому засіданні від 21.04.2009р.:

від позивача: Кобринський Ф.І., директор;

від відповідача: не з'явилися;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційної фірми "Пластік"

на рішення господарського суду Одеської області

від 23 лютого 2009 року

у справі №16-17/35-08-1508

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційної фірми "Пластік"

до відповідача: Фізичної особи -підприємця ОСОБА_1

про стягнення 4284,84 грн.

Згідно зі ст. 129 Конституції України та ст. 4- 4 Господарського процесуального кодексу України здійснювалась повна фіксація судового процесу.

Відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладений на 14.04.2009р., в судовому засіданні, яке відбулося 14.04.2009р., оголошено перерву до 21.04.2009р..

У судовому засіданні 21.04.2009р. відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

08.04.2008р. до господарського суду Одеської області від ТОВ ВКФ "Пластік" надійшла позовна заява до ФО-П ОСОБА_1. про стягнення матеріальної та грошової шкоди у тому числі штрафних санкцій на загальну суму 4284,84 грн., а також 8000 грн. моральної шкоди.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 11.04.2008р. по справі №17/35-08-1508 позовну заяву ТОВ ВКФ "Пластік" прийнято до розгляду.

Рішенням господарського суду Одеської області від 26.05.2008р. по справі №17/35-08-1508 позов ТОВ ВКФ "Пластік" до ФО-П ОСОБА_1. про стягнення 12284,84 грн. задоволено частково: стягнуто з відповідача на користь позивача 1628,60 грн. - неустойки, 1112,74 грн. -збитків у вигляді упущеної вигоди, 191,27 грн. -заборгованості за телефонні послуги, 840,87 грн. -заборгованості по електропостачанню, 102 грн. - державного мита, 118 грн. -ІТЗ судового процесу, в іншій частині позову відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 08.07.2008р. по справі №17/35-08-1508 рішення господарського суду Одеської області від 26.05.2008р. залишено без змін, а апеляційна скарга -без задоволення.

Постановою Вищого господарського суду України від 19.11.2008р. по справі №17/35-08-1508 касаційну скаргу ФО-П ОСОБА_1. задоволено частково, постанову Одеського апеляційного господарського суду від 08.07.2008р. і рішення господарського суду Одеської області від 26.05.2008р. про задоволення позову та стягнення судових витрат скасовано, і справа №17/35-08-1508 в цій частині передана на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі.

При цьому, правовими підставами для скасування вищезазначених судових рішень касаційною інстанцією покладено незастосування судами попередніх інстанцій до спірних відносин норм матеріального права, якими врегульовані відносини найму, зокрема положення параграфів 1, 4 Глави 58 Цивільного кодексу України (435-15) та параграфа 5 Глави 30 Господарського кодексу України (436-15) . Крім того, у постанові Вищого господарського суду України зазначено про відсутність обґрунтувань, які б свідчили про наявність причинного зв'язку між порушенням зобов'язання та заявленими до стягнення збитками.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 25.12.2008р. по справі №16-17/35-08-1508 прийнято справу до провадження суддею С.П. Железною та призначено до розгляду.

13.01.2009р. до господарського суду Одеської області від ТОВ ВКФ "Пластік" подано пояснення до позовної заяви, в якій ТОВ ВКФ "Пластік" наполягало на задоволенні позовних вимог про стягнення 1628,60 грн. -неустойки (подвійної місячної орендної плати), неотриманого прибутку за два місяці в сумі 1628,60 грн., 1032,14 -комунальні витрати та матеріальні збитки.

23.02.2009р. до господарського суду Одеської області від ТОВ ВКФ "Пластік" надійшли уточнені позовні вимоги, в яких позивач просив стягнути з відповідача 4284,84 грн. (1628,60 грн. -неустойки (подвійної місячної орендної плати), неотриманого прибутку за два місяці в сумі 1628,60 грн., 1032,14 -комунальні витрати та матеріальні збитки), та правове обґрунтування вимоги відшкодування збитків у вигляді втраченої вигоди та неустойки, як штрафної санкції.

Рішенням господарського суду Одеської області від 23.02.2009р. по справі №16-17/35-08-1508 (суддя -Желєзна С.П.) відмовлено у задоволенні позову ТОВ ВКФ "Пластік" до ФО-П ОСОБА_1. про стягнення 4284,84 грн., з посиланням на те, що: 1) як вбачається з матеріалів справи, між сторонами у справі 05.10.2006р. укладено договір оренди №85/11, відповідно до умов якого ТОВ ВКФ "Пластік" зобов'язано було передати нежитлове приміщення, загальною площею 55 кв.м., яке знаходиться за адресою: м. Одеса, Старокінний провулок, 2, для використання під магазин продовольчих товарів, а ФО-П ОСОБА_1. -прийняти вказане приміщення, між тим акт приймання-передачі об'єкту оренди сторонами не складався, договір підписаний сторонами 05.10.2006р. зі строком дії з 05.10.2006р до 05.11.2007р; 2) згідно з чинним законодавством орендна плата є фіксованим платежем, між тим умовами п.5.1. договору сторони домовилися, що орендна плата складає за один місяць 800 грн., але не більш 1300 грн. без ПДВ, яким чином проводиться нарахування той або іншої суми в межах приведеного розміру умовами договору не визначено; 3) згідно з приписами ч.2 ст. 793 Цивільного кодексу України, в редакції, яка була чинною на момент укладання договору оренди №85/11 від 05.10.2006р., договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на один рік і більше підлягає нотаріальному посвідченню, за ст. 794 Цивільного кодексу України в редакції, яка була чинною на момент укладання договору оренди №85/11 від 05.10.2006р., договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладений на строк не менше одного року, підлягає державній реєстрації, таким чином відповідно до ст. ст. 203, 210, 215, 216, 220 Цивільного кодексу України вказаний договір є нікчемним в силу законодавчих приписів та його недійсність в судовому порядку не вимагається, оскільки сторонами не дотримано вимог діючого на момент укладення договору законодавства, а отже, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування; 4) враховуючи вищевикладене, позовні вимоги, які засновані на невиконанні або неналежному виконанні відповідачем умов договору оренди, який є нікчемним в силу законодавчих приписів, не підлягають задоволенню, у зв'язку з чим, у задоволенні позову ТОВ ВКФ "Пластік" в частині стягнення з ФО-П ОСОБА_1. неустойки та витрат на комунальні послуги слід відмовити; 5) крім того, як зазначалося по тексту рішення вище, умовами договору оренди №85/11 від 05.10.2006р. взагалі не передбачені обов'язки орендаря щодо відшкодування орендодавцю комунальних послуг, більш того, позивачем не доведений ані порядок нарахування відповідачу комунальних послуг, ані факт здійснення оплати відповідачем даних послуг за період існування договірних відносин; 6) враховуючи правову природу збитків та звертаючись до матеріалів справи та встановлених в процесі вирішення спору обставин, суд доходить висновку, що в даному випадку відсутній об'єкт цивільного правопорушення як складовий елемент останнього, тобто позивачем не доведено як факту наявності шкоди у розмірі 1628,60 грн., так і причинного зв'язку між шкодою та протиправною поведінкою відповідача, що, в свою чергу, свідчить про відсутність складових елементів цивільного правопорушення.

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на рішення господарського суду Одеської області від 23.02.2009р. по справі №16-17/35-08-1508 звернувся позивач -ТОВ ВКФ "Пластік", в якій просить скасувати рішення господарського суду Одеської області від 23.02.2009р. та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, судові витрати покласти на відповідача, мотивуючи це тим, що: 1) орендарем в односторонньому порядку розірвано договір оренди, про що позивачу стало відомо лише 06.02.2008р., чим відповідач порушив п. 4.1-4.10 договору оренди, у зв'язку з чим ФО-П ОСОБА_1. повинна сплатити фінансові санкції у вигляді неустойки, збитки у вигляді упущеної вигоди та витрати на комунальні послуги всього на суму 4284,84 грн.; 2)внаслідок незаконних дій відповідача виникла господарсько-правова відповідальність згідно зі ст. ст. 216, 224, 225, 230 Господарського кодексу України; 3) що стосується збитків сума, яких складає 1032,14 грн., у вигляді відшкодування плати за фактичні об'єми використаних комунальних послуг, слід враховувати, що це відшкодування діяло увесь час згідно з усною домовленістю, як договірною у спрощеній формі (п. 1 ст. 181, ст. 205 Господарського кодексу України); 4)правові підстави для визначення правочину -договору оренди та правові наслідки недійсності відсутні, оскільки відповідно до ст. 218 Цивільного кодексу України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухиляється від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним, у цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору згідно з п. 2 ч. 220 Цивільного кодексу України (435-15) не вимагається; 5) що стосується даних про вартість середньорічної оренди (і відповідно розрахунку збитків та неустойки), то суду слід було звернути увагу на наданий позивачем розрахунок, який заснований на точних цифрах щомісячних даних про орендні надходження, які підтверджені прибутково-видатковими ордерами.

Розглянувши матеріали справи та доводи апеляційної скарги ТОВ ВКФ "Пластік", заслухавши представників сторін, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставин справи, застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення, колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу -без задоволення, з огляду на таке.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду встановила, що 05.10.2006р. між ТОВ ВКФ "Пластік" (орендодавець) та ФО-П ОСОБА_1. (орендар) укладено договір оренди № 85/11, відповідно до умов п. 1.1., 1.2. якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове, платне користування нежитлове приміщення, загальною площею 55 кв.м., яке знаходиться за адресою: м. Одеса, Старокінний провулок 2, для використання під продовольчий магазин.

Згідно з п. п. 2.1.- 2.3 договору даний договір укладений строком на один рік, строк дії якого починається з 05.11.2006р. та закінчується -05.11.2007р., якщо ні орендар, ні орендодавець не нададуть заяву за один місяць до спливу строку даного договору про бажання розірвати його, даний договір автоматично продовжується на той же строк та на тих же умовах.

Пунктом 4.1. договору встановлено, що орендар зобов'язаний своєчасно вносити орендну плату за користування приміщенням, при цьому за п. 5.1. договору орендна плата є договірною та встановлюється за один місяць не менше 800 грн., але не більше 1300 грн., без включення ПДВ.

При бажанні достроково звільнити орендоване приміщення та припинити дію договору орендар зобов'язаний попередити про це орендодавця не пізніше ніж за 60 днів (п. 4.9. договору), в разі порушення п. п. 4.2-4.6 та 4.9. договору орендар сплачує орендодавцю згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України неустойку, яка дорівнює двом місячним оплатам за оренду.

Як вбачається з позовної заяви ТОВ ВКФ "Пластік", ФО-П ОСОБА_1. порушила умови договору оренди: розірвала в односторонньому порядку договір оренди -без належного повідомлення орендодавця звільнила орендоване приміщення, чим завдала ТОВ ВКФ "Пластік" збитки, у зв'язку з чим ТОВ ВКФ "Пластік" звернулося до господарського суду Одеської області з позовом до ФО-П ОСОБА_1. про стягнення штрафних санкцій (неустойки), збитків у вигляді упущеної вигоди, витрат на комунальні послуги.

Дослідивши матеріали справи та чинне законодавство, колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду приходить до наступного.

Статтею 283 Господарського кодексу України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) зобов'язана передати другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності, до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) , аналогічні положення містяться й у ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України.

Як вбачається з умов договору оренди, строк дії договору становить один рік -з 05.10.2006р. по 05.10.2007р..

Згідно з ч. 2 ст. 793 та ст. 794 Цивільного кодексу України, в редакції, яка була чинною на момент укладання договору оренди №85/11 від 05.10.2006р., договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на один рік і більше підлягає нотаріальному посвідченню, крім того договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладений на строк не менше одного року, підлягає державній реєстрації.

Звертаючись до приписів ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлені ст. 203 цього Кодексу, ч. 4 якої передбачено, що правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Наслідком недотримання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору є нікчемність цього договору (ст. 220 Цивільного кодексу України).

Крім того, згідно з вимогами ч. 1 ст. 210 вказаного Кодексу, правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом, такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Правовий аналіз наведених законодавчих норм свідчить про недотримання сторонами по справі вимог діючого на той час цивільного законодавства щодо обов'язковості нотаріального посвідчення договору оренди, який був укладений на один рік, та здійснення його державної реєстрації.

Підсумовуючи наведене, господарським судом першої інстанції цілком правомірно зроблено висновок, що договір оренди №85/11 від 05.10.2006р. є нікчемним в силу законодавчих приписів та його недійсність у судовому порядку законом не вимагається.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

При цьому, не приймаються до уваги доводи ТОВ ВКФ "Пластік" щодо відсутності в положеннях Господарського кодексу України (436-15) вимог щодо обов'язковості нотаріального посвідчення договорів оренди, а відтак, за його думкою, приписи ст. 793 Цивільного кодексу України в даному випадку не підлягають застосуванню, оскільки ст. 283 Господарського кодексу України визначено, що до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Таким чином, законодавець відносить учасників господарських відносин до обов'язкового дотримання вимог Цивільного кодексу України (435-15) , питанням найму в якому приділена ціла низка статей Глави 58.

Зокрема, про необхідність застосування відповідних норм Цивільного права вказується у постанові Вищого господарського суду України від 19.12.2008р. у цій справі.

Статтею 111-12 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду.

Особливості слід розуміти як питання, які не знайшли своє відображення у цивільному законодавстві або правовідносини, які безпосередньо врегульовані саме Господарським кодексом України (436-15) .

Твердження позивача щодо необхідності застосування приписів ст. 793 Цивільного кодексу України лише до капітальних споруд або будівель, а не окремих частин, взагалі не потребує будь-якої оцінці з огляду на зміст даної законодавчої норми.

Крім того, правова позиція суду з наведених питань узгоджується з позицією касаційної інстанції, викладеної у Постанові від 19.11.2008р. по даній справі, а також із судовою практикою щодо застосування у спірних відносинах ст. 793 Цивільного кодексу України.

Так, наприклад, по матеріалам Постанови Вищого господарського суду України від 05.07.2007р. по справі №18/32 за позовом ТОВ "Модус-С" до ТОВ "Карпатська нафтова компанія" про усунення перешкод у користуванні згідно договору оренди, матеріалам Постанови Київського апеляційного господарського суду від 05.02.2007р. по справі № 2/352 за позовом ВАТ "Готель "Салют" до СПД про зобов'язання вчинити дії за зустрічним позовом СПД до ВАТ "Готель "Салют" про визнання договору оренди дійсним; по матеріалам Постанови Верховного Суду України від 02.09.2008р. за результатами розгляду справи за позовом Фонду комунального майна Ізмаїльської міської ради до СПД-ФО, за участю третіх осіб - Управління містобудування та архітектури Ізмаїльської міської ради, виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради, про дострокове розірвання договору оренди. Судовими інстанціями за результатами розгляду даних справ також чітко визначена необхідність застосування приведених по тексту цього рішення вище норм діючого законодавства у разі виникнення спірних відносин на підставі договору оренди, укладеного в супереч приписам ст. 793 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 284 Господарського кодексу України істотним и умовами договору оренди є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації), строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з врахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу.

Згідно зі ст. 286 Господарського кодексу України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Між тим, у договорі оренди №85/11 від 05.10.2006р. сторонами не визначено чітко розмір орендної плати.

Стверджуючи про порушення ФО-П ОСОБА_1. умов п. 4.9. договору оренди від 05.10.2006р., ТОВ ВКФ "Пластік" на підставі п.6.3. цього договору заявлено до стягнення з ФО-П ОСОБА_1. неустойку у розмірі 1628,60 грн., при цьому, слід зазначити, що незважаючи на те, що орендна плата є фіксованим платежем, умовами п.5.1. договору сторони домовилися, що орендна плата складає за один місяць 800 грн., але не більш 1300 грн. без врахування ПДВ, отже, яким чином проводиться нарахування той або іншої суми в межах приведеного розміру умовами договору не визначено. При цьому, позивачем неустойка була розрахована шляхом визначення середньомісячного платежу, який згідно розрахунку складає 814,30 грн., що в подвійному розмірі складає 1628,60 грн.

Згідно з ч.1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання застосовуються наступні господарські санкції: відшкодування збитків, штрафні санкції, оперативно господарські санкції (ч. 2 ст. 217 Господарського кодексу України).

Статтею 218 Господарського кодексу України передбачено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно з п. 1 ст. 624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов'язання встановлена неустойка (пеня, штраф), то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

За ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Крім того, ТОВ ВКФ "Пластік" просить суд стягнути з відповідача й збитки у вигляді неотриманого прибутку у сумі 1628,60 грн., який розрахований останнім виходячи з приведеного середньомісячного платежу, при цьому позивач посилається на договір оренди №85/11, укладений з СПД ОСОБА_2. 25.03.2008р., акт приймання-передачі об'єкта оренди від 10.04.2008р. та стверджує про неможливість використовувати приміщення з провини відповідача на протязі двох місяців, що і призвело до понесення ним збитків у вигляді неотриманого прибутку у сумі 1628,60 грн..

Відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування, при цьому збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода); збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

За ст. 623 названого Кодексу боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки, розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором, збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення, аналогічні положення містяться й у ст. ст. 218, 224, 225 Господарського кодексу України.

За ст. 224 вказаного Кодексу учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання, або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено; під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Чинним законодавством передбачено, що для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: 1) факт порушення зобов'язання (протиправна дія або бездіяльність); 2) наявність і розмір завданих збитків; 3) причинний зв'язок між порушенням зобов'язання і збитками; 4) вина особи, яка порушила зобов'язання.

При цьому, під неотриманим доходом (упущеної вигоди) слід розуміти таку втрату кредитором очікуваного приросту в майні, яке базується на точних даних, безспірно підтверджуючих можливість отримання грошових сум або інших цінностей, якщо би зобов'язання було виконано боржником.

Упущена вигода представляє собою таку втрату кредитором очікуваного приросту в майні, яке базується на точних даних, безспірно підтверджуючих можливість отримання грошових сум або інших цінностей, якщо би зобов'язання було виконано боржником.

При цьому, позивач обґрунтовує наявність збитків фактом укладання договору оренди з новим орендарем лише 25.03.2008р., але ніяким чином не доводить безспірність отримання прибутку до цієї дати, крім того, якщо позивач дізнався, за його твердженням, про звільнення приміщення відповідачем 06.02.2008р., в той час як договір оренди з СПД ОСОБА_2. був укладений 25.03.2008р., не вбачається наявність причинного зв'язку між шкодою та протиправною поведінкою відповідача.

Збитки мають реальний характер та у разі, якщо сторона, яка вважає, що її права були порушені та нею понесені збитків, повинна довести як розмір збитків так і факт їх понесення.

Відсутність одного з елементів складу цивільного правопорушення, які утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за заподіяну шкоду оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

Враховуючи правову природу збитків та звертаючись до матеріалів справи та встановлених в процесі вирішення спору обставин, господарським судом першої інстанції правомірно зроблено висновок про те, що в даному випадку відсутній об'єкт цивільного правопорушення як складовий елемент останнього, тобто суду не доведено факту наявності шкоди у розмірі 1628,60 грн. так і причинного зв'язку між шкодою та протиправною поведінкою відповідача, що, в свою чергу, свідчить про відсутність складових елементів цивільного правопорушення.

Що стосується вимог ТОВ ВКФ "Пластік" щодо стягнення матеріальної шкоди, яка складається з несплачених відповідачем комунальних послуг, розмір яких розрахований позивачем у сумі 1032,14 грн. слід звернути увагу те що згідно з приписами ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів, умовами укладеного між сторонами договору оренди №85/11 від 05.10.2006р. взагалі не передбачено відшкодування орендарем комунальних послуг.

Згідно зі ст.ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. В свою чергу, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

З матеріалів справи взагалі не вбачається, як саме було обраховано витрати по сплаті послуг, оскільки позивачем не надано в розумінні ст. ст. 32- 34 Господарського процесуального кодексу України належних доказів, що саме ФО-П ОСОБА_1. спожито електроенергією та відповідачу надано послуги по міському, міжміському, міжнародному та стільниковому зв'язку.

Більш того, позивачем не доведений ані порядок нарахування відповідачу комунальних послуг, ані факт здійснення оплати відповідачем даних послуг за період існування договірних відносин.

Судові витрати по держмиту, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу віднести на рахунок позивача згідно зі ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду приходить до висновку, що рішення господарського суду Одеської області слід залишити без змін, оскільки воно відповідає вимогам чинного законодавства та обставинам справи, а апеляційну скаргу -без задоволення.

Керуючись ст. ст. 44, 49, 99, 101- 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

Рішення господарського суду Одеської області від 23.02.2009р. по справі №16-17/35-08-1508 залишити без змін, апеляційну скаргу -без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку.