Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 20746,30 грн. за договором оренди від 01.10.2006 № 28/06 та додатковою угодою № 1 до вказаного договору від 30.04.2007, з яких 11362,50 грн. основного боргу, 2272,50 грн. штрафу, 423,37 грн. пені, 468,14 грн. інфляційних нарахувань, 6219,79 грн. 300 % річних.

Позивачем були збільшені позовні вимоги в частині стягнення основного боргу у сумі 14907,50 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.01.2009 у справі № 51/237 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 2483,87 грн. основного боргу, 93,69 грн. пені, 496,77 грн. штрафу, 142,90 грн. 300 % річних, 104,00 грн. інфляційних втрат, 33,21 грн. державного мита та 16,13 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, позивач звернувся із апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Позивач вважає, що рішення підлягає скасуванню з підстав невідповідності висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, а також з підстав порушення норм матеріального і процесуального права.

Відповідач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

Апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, відзив на апеляційну скаргу, дослідивши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, встановив наступне:

01.10.2006 між сторонами було укладено договір оренди № 28/06, відповідно до п. 1.1 якого позивач як орендодавець передав, а відповідач як орендар прийняв в строкове платне користування частину нежилих приміщень загальною площею 2 кв.м., які розташовані за адресою: м. Харків, вул. Плеханівська, 135/139.

Зазначений факт підтверджується актом приймання - передачі майна в оренду від 10.11.2006, підписаним у двосторонньому порядку та завіреним печатками сторін.

Пунктом 7.1 договору визначено строк його дії з 01.10.2006 до 01.09.2007.

Додатковою угодою № 1 від 30.04.2007, підписаною сторонами, продовжено строк дії договору оренди до 31.12.2008.

Згідно п. 4.1 договору розмір щомісячної орендної плати за орендовані нежитлові приміщення загальною площею 2 кв.м. визначається в розмірі 500 грн. за один квадратний метр в місяць з урахуванням ПДВ, що загалом складає 1000,00 грн. в місяць.

Пунктом 4.2 договору передбачено, що орендар (відповідач) зобов’язаний сплачувати орендну плату не пізніше 5 числа місяця наступного за звітним.

Відповідачем на виконання умов договору оренди № 28/06 від 01.10.2006 було перераховано позивачу грошові кошти в сумі 1000,00 грн. за оренду приміщення в травні 2007 року згідно платіжного доручення № 10803 від 07.06.2007, грошові кошти в сумі 1000,00 грн. за оренду приміщення в червні 2007 року згідно платіжного доручення № 13628 від 11.07.2007, грошові кошти в сумі 2000,00 грн. за оренду приміщення в липні - серпні 2007 року згідно платіжного доручення № 15507 від 02.08.2007, грошові кошти в сумі 1000,00 грн. за оренду приміщення у вересні 2007 року згідно платіжного доручення № 2073 від 01.10.2007, грошові кошти в сумі 1000,00 грн. за оренду приміщення в жовтні 2007 року згідно платіжного доручення № 2740 від 05.11.2007 (попередня оплата), грошові кошти в сумі 1000,00 грн. за оренду приміщення у листопаді 2007 року згідно платіжного доручення № 4588 від 29.11.2007 (попередня оплата), грошові кошти в сумі 1000,00 грн. за оренду приміщення у грудні 2007 року згідно платіжного доручення № 6609 від 19.12.2007 (попередня оплата).

01.11.2007 позивач звернувся до відповідача з листом № 521/07-юр, яким повідомив орендаря про збільшення, починаючи з 01.12.2007, розміру орендної плати до 2272,50 грн. за один квадратний метр в місяць, в т.ч. ПДВ 20%. Відповідь на зазначені обставини, позивач просив надати в строк до 15.11.2007. Разом з вказаним листом позивачем на адресу відповідача було направлено для підписання додаткову угоду від 01.11.2007 у двох примірниках.

Позивач заявив вимоги про стягнення з відповідача орендної плати у збільшеному розмірі, вважаючи, що відповідач прийняв його пропозицію, висловлену у листі № 521/07-юр від 01.11.2007, оскільки продовжував користуватись орендованими приміщеннями, не повідомивши про свою незгоду щодо підвищення розміру орендної плати та не виявивши бажання щодо розірвання договору оренди, хоча і не підписав направлений на його адресу примірник додаткової угоди від 01.11.2007.

Відповідно до положень статей 284 та 286 Господарського кодексу України орендна плата є істотною умовою договору, її розмір може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

Пунктом 2.1.5 договору передбачено право позивача на зміну розміру орендної плати з відповідним повідомленням відповідача не пізніше 20-денного терміну до передбаченої зміни орендної плати. Протягом 20 днів з моменту отримання такого повідомлення, відповідач зобов’язаний прийняти рішення та повідомити позивача про відмову чи згоду сплачувати орендну плату відповідно до запропонованого позивачем розміру. Відмова відповідача сплачувати орендну плату в запропонованому розмірі є підставою для дострокового одностороннього розірвання договору оренди.

Відповідно до ст. 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов’язаною у разі її прийняття.

Частиною першою статті 642 ЦК України передбачено, що відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.

Враховуючи те, що відповідач відповідь на лист позивача № 521/07-юр від 01.11.2007 не надав, додаткову угоду не підписав, орендну плату після надіслання цього листа продовжував сплачувати у розмірі, передбаченому у п. 4.1 договору, суд першої інстанції зробив вірний висновок, що питання щодо зміни орендної плати залишилося між сторонами неврегульованим.

Відповідно до ч. 4 ст. 188 ГК України у разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Позивач не скористався правом, наданим ч. 4 ст. 188 ГК України, щодо судового врегулювання спору зі зміни умов договору оренди.

Відповідно до статті 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Зважаючи на положення ст. 654 ЦК України зміна розміру орендної плати могла бути здійснена лише за погодженням сторін шляхом укладання додаткової угоди, тобто у тій самій формі що й договір. Однак, позивачем не надано, підписаної обома сторонами, додаткової угоди, а отже відсутні підстави для сплати відповідачем збільшеного розміру орендної плати.

15.03.2008 між сторонами було підписано акт приймання-передачі приміщення, за яким відповідач передав, а позивач прийняв частину нежилих приміщень загальною площею 2 кв.м., які розташовані за адресою: Харків, вул. Плеханівська, 135/139.

Оскільки сторонами залишилося неврегульованим питання щодо збільшення розміру орендної плати, загальна сума орендної плати, яку відповідач мав сплатити позивачу на виконання п. 4.1, п. 4.2 договору, за період з 01.01.2008 по 15.03.2008, складає 2483,87 грн., виходячи з такого розрахунку: за січень 2008 р. – 1000 грн., за лютий 2008 р. – 1000 грн., за березень 2008 р. – 483,87 грн. (1000 грн./31 день х 15 днів = 483,87 грн.).

Стаття 193 ГК України передбачає, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Стаття 525 ЦК України встановлює, що одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача суми основного боргу зі сплати орендних платежів у розмірі 2483,87 грн.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

У зв’язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов’язань за договором щодо оплати орендної плати, позивач заявив вимоги про стягнення з відповідача 423,37 грн. пені та 2272,50 грн. штрафу.

Пунктом 5.2 договору встановлено, що у випадку порушення строків оплати, відповідач зобов’язаний сплатити позивачу штраф у розмірі 20 % від неоплаченої суми та пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення, діючої на момент невиконання зобов’язання, а також у відповідності до ст. 625 ЦК України відповідач зобов’язаний сплатити позивачу суму боргу з урахуванням індексу інфляції та 300% річних.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Статтею 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Виходячи із положень вказаної статті, підставою застосування штрафу може бути будь-яке порушення зобов’язання, за виключенням прострочення виконання грошового зобов’язання, а підставою застосування пені є лише прострочення грошового зобов’язання.

Оскільки зобов’язання відповідача полягали в своєчасній сплаті орендної плати за користування приміщенням, тобто є грошовими зобов’язаннями, підстави для стягнення з нього штрафу - відсутні, а отже, суд першої інстанції помилково задовольнив позов в частині стягнення штрафу в розмірі 496,77 грн. за порушення грошових зобов’язань, тому в позові в цій частині необхідно відмовити.

Відповідно до ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов’язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за (прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом першої інстанції здійснено перерахунок розміру пені, індексу інфляції та 300% річних, оскільки позивачем не враховано, що сторонами не досягнуто згоди щодо збільшення розміру орендної плати, та застосовано помилку в методиці їх розрахунку, у зв’язку з чим з відповідача обґрунтовано стягнуто 93,69 грн. пені, 142,90 грн. 300 % річних та 104,00 грн. інфляційних втрат.

За таких обставин, рішення Господарського суду міста Києва від 19.01.2009 у справі № 51/237 підлягає скасуванню в частині задоволення позовних вимог щодо стягнення штрафу в розмірі 496,77 грн., а в іншій частині дане рішення підлягає залишенню без змін. Оскільки рішення скасовано частково з інших підстав, ніж зазначено в апеляційній скарзі, апеляційна скарга Відкритого акціонерного товариства "Ольга" не підлягає задоволенню.

Відповідно до викладеного, керуючись ст. 49, ст. 101, п. 2 ст. 103, п. 4 ч. 1 ст. 104, ст. 105 ГПК України, суд, -

1. Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Ольга" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 19.01.2009 у справі № 51/237 скасувати частково, виклавши пункт другий резолютивної частини в наступній редакції:

"2. Стягнути з Закритого акціонерного товариства "Догмат Україна" (01133, м. Київ, б-р Лесі Українки, 26, код 32110268) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, на користь Відкритого акціонерного товариства "Ольга" (61125, м. Харків, вул. Маломясницька, б. 9/11, код 30236375) основний борг у сумі 2483 (дві тисячі чотириста вісімдесят три) грн. 87 коп., пеню в сумі 93 (дев’яносто три) грн. 69 коп., 300 % річних в сумі 142 (сто сорок дві) грн. 90 коп., інфляційні нарахування в сумі 104 (сто чотири) грн. 00 коп., державне мито в сумі 28 (двадцять вісім) грн. 24 коп., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 13 (тринадцять) грн. 72 коп."