розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Одеса апеляційну скаргу Приватного підприємства "Миколаївська клініка "Медіком" на рішення господарського суду Миколаївської області від 09.12.2008 р. у справі №5/554/08 за позовом Міської лікарні №3 до Приватного підприємства "Миколаївська клініка "Медіком" про розірвання договору оренди та стягнення 66101,30 грн.,

27.11.2008 р. (вх. №10904) у господарському суді Миколаївської області Міською лікарнею №3 (далі - позивач) пред’явлено позов до Приватного підприємства "Миколаївська клініка "Медіком" (далі - відповідач) про розірвання договору оренди та стягнення 66101,30 грн. (а.с. 2-4). Свої вимоги позивач мотивував так.

Між позивачем та відповідачем було укладено договір оренди нерухомого та індивідуально визначеного майна, що належить до комунальної власності територіальної громади міста від 27.09.2006 р. №19 (далі –договір). Додатковою угодою від 6.09 2007 р. строк дії договору оренди продовжено до 28.07.2010 р. Згідно п.8.3 договору оренди, орендодавець має право відмовитися від договору і вимагати повернення орендованого майна, якщо орендар не вносить орендну плату протягом трьох місяців підряд. Станом на 01.11.2008 р. заборгованість за період з 01.08.2008 р. по 01.11.2008 р. складає 66101,30 грн. (борг по оренді з урахуванням індексації складає 65286,20 грн., пеня 815,10 грн.). Згідно Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (2269-12) (далі – Закон), договір оренди може бути достроково розірваний у разі невиконання сторонами своїх обов'язків. Відповідачеві тричі вручені попередження від 03.09.2008 р., від 14.10.2008 р. та від 04.11.2008 р. про необхідність погашення заборгованості та дострокове розірвання договору, на що відповіді не отримано.

Відповідач відзив на позов не надав і участь у розгляді справи не приймав.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 09.12.2008 р. (суддя Міщенко В. І.) зазначений позов задоволено повністю. Вказаний висновок, з посиланням на умови договору та ст.ст. 526, 530 ЦК України і ст.ст. 26,27 Закону, місцевий суд обґрунтував тим, що відповідач порушив умови договору щодо здійснення орендної плати, а тому позивач, враховуючі фактичні обставини, має правові підстави вимагати розірвання договору, стягнення заборгованості та пені (а.с. 28).

Не погоджуючись зі вказаним рішенням, відповідач звернувся до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення та направити справу до місцевого суду на новий розгляд. Свої вимоги він мотивував наступним.

У порушення приписів ст. 56 ГПК України, відповідачу не було надіслано копії позовної заяви та доданих до неї документі. У порушення приписів ст. 64 ГПК України, відповідачу не було надіслано ухвали про порушення провадження по справі і призначення справи до розгляду. В матеріалах справи є ксерокопія ухвали, на якій стоїть штамп про отримання відповідачем копії ухвали про призначення справи до розгляду. Однак, отримати відтиск печатки підприємства саме в цей час позивач не міг, оскільки в період з 17.11.2008 р. по 10.12.2008 р. директор знаходився у відрядженні до м. Києва для здійснення підвищення кваліфікації та проведення переговорів про співпрацю у 2009 році, при цьому печатка підприємства знаходилась разом з ним. Отже, поставити відмітку на ксерокопії ухвали про отримання та розписатися на ній директор (а саме його підпис стоїть на копії) фізично не міг (копія бланку посвідчення про відрядження та наказу про відрядження додаються). По цьому факту на підприємстві проводиться службове розслідування, за результатами якого до правоохоронних органів буде подано відповідну заяву. Крім цього, в матеріалах справи відсутні будь-які інші докази отримання відповідачем копії ухвали суду про призначення справи до розгляду. А із поштового чеку про відправку листа на адресу ПП "МК "Медіком", що є в матеріалах справи, не можливо ідентифікувати, що саме було направлено та на яку адресу. ПП "МК "Медіком" стало відомо про наявність рішення суду про розірвання договору оренди приміщень, яке до того ж вже набрало законної сили, із постанови державної виконавчої служби від 26.12.2008 р., яку отримано 15.01.2009 р. Таким чином, рішення господарського суду Миколаївської області від 09.12.2008 р. по справі №5/554/08 винесене з порушеннями, передбаченими ст.ст. 4-3, 22, 59 ГПК України.

Відповідач також заявив клопотання про відновлення строку на звернення до суду з цієї скаргою та зупинення виконавчого провадження за наказом господарського суду від 22.12.2008 р. по справі № 5/554/08.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 1.03.2009 р. скаржнику відновлено строк на подання апеляційної скарги, її прийнято до провадження та призначено до розгляду на 21.04.2009 р. об 11:00, про що учасники процесу, згідно приписів ст. 98 ГПК України, були належним чином повідомлені.

Фіксування судового засідання здійснювалось технічними засобами.

Представник скаржника (відповідача) у поясненнях, наданих суду, просив задовольнити скаргу на викладених у ній підставах, скасувати рішення місцевого суду та направити справу на розгляд до суду першої інстанції.

Представник позивача у поясненнях, наданих суду, просив відмовити у задоволенні скарги та залишити рішення без змін.

За згодою представників сторін, згідно ст. 85 ГПК України, в судовому засіданні оголошувались лише вступна та резолютивна частини судової постанови.

Заслухавши пояснення учасників процесу, ознайомившись з доводами апеляційної скарги, дослідивши обставини спору, матеріали справи і наявні у ній докази, відповідність викладеним у рішенні висновкам цим обставинам і доказам, а також перевіривши додержання та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія встановила наступне.

Оцінюючи посилання (доводи) скаржника (відповідача) у скарзі на те, що, у порушення ст. 56 ГПК України, йому не надсилалась копія позову, судова колегія дійшла висновку, що вони є хибними, не можуть прийматись до уваги та бути підставою для скасування рішення, з огляду на таке.

Як свідчать матеріали справи позивач, надав суду першої інстанції на підтвердження направлення ним відповідачу копії позову фіскальний чек "Укрпошти", з якого вбачається, що це поштове відправлення позивачем здійснювалось 27.10.2008 р. (тобто в день подачі позову до суду) і адресовано відповідачу. Факт наявності зазначеного фіскального чеку, на думку судової колегії, є належним підтвердженням здійснення поштового відправлення, що також визнається судовою практикою Верховного Суду України та Вищого господарського суду України, тобто підтвердженням виконання позивачем вимог ст. 56 ГПК України. Слід зазначити, що відповідачем, у порушення приписів ст. 33 ГПК України, не доведено будь-якими належними та достатніми доказами факту не отримання ним копії позову.

Оцінюючи доводи відповідача про неповідомлення його належним чином про розгляд справи, судова колегія встановила таке.

Відповідно до вимог ст. 64 ГПК України, суддя, прийнявши позовну заяву, не пізніше п’яти днів з дня її надходження виносить і надсилає сторонам ухвалу про порушення провадження у справі, в якій зазначається про прийняття позовної заяви до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення. Відповідно до п.п.3.5.1. Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Голови Вищого господарського суду України 10.12.2002 р. №75 (v0075600-02) , ухвала про порушення провадження у справі і призначення її до розгляду в день її прийняття направляється всім учасникам процесу з повідомленням про вручення. При цьому перший належним чином підписаний примірник ухвали (рішення, постанови) залишається у справі, а на зворотній стороні цього документу проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправку документа, що містить: вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документу, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснювалась. Дана відмітка є підтвердженням належного надсилання документу учасникам процесу.

З матеріалів справи вбачається, що на першому примірнику ухвали від 28.11.2008 р. про порушення провадження у справі проставлено штамп суду, якій заповнено відповідно до вимог вищевказаної інструкції, що свідчить про те, що місцевий суд здійснив передбачені законодавством дії щодо належного повідомлення відповідача.

З матеріалів справи також вбачається, що копія зазначеної ухвали була отримана відповідачем 02.12.2008 р., про що свідчить відтиск проставленої на ній печатки відповідача та підпис.

Керівник відповідача в апеляційній скарзі визнає, що на ухвалі стоїть відтиск печатки його підприємства (відповідача) та його особистий підпис, але зазначає, що він 02.12.2008 р. знаходився у відрядженні і, відповідно, не міг прийняти у цей день цю ухвалу та проставити на ній печатку та свій підпис.

Судова колегія вважає ці доводи необґрунтованими, з огляду на таке.

Відповідно до п.3.4.1. Інструкції "Про порядок видачі міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади, підприємствам, установам, організаціям, господарським об'єднанням та громадянам дозволів на право відкриття та функціонування штемпельно-граверних майстерень, виготовлення печаток і штампів, а також порядок видачі дозволів на оформлення замовлень на виготовлення печаток і штампів", затвердженої наказом МВС України 11.01.99р. №17 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 28.04.99 р. за №264/3557 (z0264-99) , відповідальність і контроль за дотриманням порядку зберігання печаток і штампів, а також законністю користування ними покладається на керівників підприємств, установ і організацій, господарських об'єднань, суб'єктів підприємницької діяльності, інших організаційних форм підприємництва, діяльність яких передбачена чинним законодавством України.

За таких обставин, керівник відповідача повинен був контролювати законність користування печаткою та відповідати за її використання, тобто за поставлення її на зазначеній ухвалі, а тому посилання відповідача на те, що копія ухвали не отримувалась відповідачем, не можуть прийматись до уваги.

Та обставина, що керівник відповідача направлявся у відрядження в період отримання вищевказаної ухвали не може безумовно свідчити про неможливість отримання цієї ухвали відповідачем. Крім того, відповідач не надав суду доказів, що по факту незаконного заволодіння / використання печаткою або підробки документу порушено кримінальну справу і що цей факт підтверджено (встановлено) вироком суду.

З огляду на викладене, судова колегія дійшла висновку, що відповідач, відповідно до вимог чинного законодавства, повідомлявся належним чином про час та місце розгляду справи, а відтак його посилання на те, що його не було повідомлено про розгляд справи, не може прийматись до уваги та бути підставою для скасування рішення місцевого суду.

Будь-яких інших доводів щодо незаконності рішення місцевого суду та допущення ним порушень норм матеріального та процесуального права, крім вищезазначених та визнаних апеляційною інстанцією необґрунтованими та безпідставними, скаржник як у скарзі, так і в поясненнях, наданих апеляційному суду, не навів.

Перевіряючи, згідно приписів ст. 101 ГПК України, законність і обґрунтованість рішення місцевого суду в повному обсязі, тобто не тільки на підставах, викладених в апеляційній скарзі, судова колегія встановила наступне.

Як свідчать матеріали справи, між сторонами 27.09.2006 р. було укладено спірний договір, згідно до умов якого позивач передав, а відповідач прийняв у строкове (до 27.08.2007 р.) платне користування (оренду) нежитлове приміщення, площею 307,4 кв.м., розташоване за адресою: м. Миколаїв, вул. Космонавтів,97, що знаходилось на балансі позивача (а.с. 7).

06.09.2007 р. сторони уклали додаткову угоду, згідно якої пролонговано дію договору до 28.07.2010 р. та встановлено річну орендну плату у розмірі 21000 грн. (а.с. 10). Відповідно п.3.5 договору, відповідач зобов’язувався здійснювати орендну плату щомісячно не пізніше 12 числа місяця, наступного за звітним. Згідно п.3.4 договору, орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць. Згідно п.3.7 договору, відповідач зобов'язався за несвоєчасну оплату орендної плати сплачувати позивачеві орендну плату з урахуванням індексації та пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості, з урахуванням індексації, за кожний день прострочення, включаючи день оплати.

З наявних у матеріалах справи розрахунків позивача (а.с. 17,18) та акту звірки взаєморозрахунків станом на 01.11.2008 р., підписаного сторонами, в т.ч. відповідачем, та засвідченого його печаткою (а.с. 16), вбачається, що заборгованість відповідача за період з серпня по жовтень 2008 р. складає 66101,30 грн., з якої: орендна плата за серпень 2008 р. - у сумі 38813,37 грн., орендна плата за вересень 2008 р. - у сумі 12881,25 грн., орендна плата за жовтень 2008 р. - у сумі 12881,25 грн., пеня, нарахована за період з 13.09.2008 р. по 12.10.2008 р. у сумі 815,10 грн., індексація заборгованості по орендній платі у сумі 710,33 грн.

Матеріали свідчать і ці обставини встановив та дослідив місцевий суд, що позивач тричі вручав відповідачу листи від 03.09.2008 р., 14.10.2008 р. та 04.11.2008 р., в яких вимагав погашення заборгованості та попереджав (як то вимагають приписи ст. 188 ГК України) про дострокове розірвання договору у разі непогашення заборгованості.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства України. Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на вищевказані докази, судова колегія вважає, що місцевий суд, ретельно дослідивши матеріали справи, вмотивовано задовольнив позовні вимоги позивача в частині стягнення заборгованості та пені.

Слід зазначити, що відповідач не надав суду апеляційної інстанції будь-яких належних доказів, які б спростовували наявність вищевказаної заборгованості та не довів необґрунтованості зазначеного стягнення, хоча, згідно приписів ст.ст. 33- 34 ГПК України, такій обов’язок (у разі незгоди з цими вимогами) покладено на нього.

Відповідно до п.8.3 договору, позивач має право відмовитися від договору, якщо відповідач не вносить орендну плату протягом трьох місяців підряд. Згідно п.3 ст. 26 Закону та п.10.4 договору від 27.09.2006 р. на вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду.

З огляду на вищезазначені встановлені судом першої інстанції фактичні обставини та враховуючи приписи чинного законодавства, цей суд, на думку судової колегії, вмотивовано задовольнив вимоги позивача про розірвання договору.

Згідно п.3 Роз’яснення Вищого арбітражного суду України №02-5/422 (v_422800-96) від 10.12.1996 р. "Про судове рішення" (з наступними змінами та доповненнями), рішення господарського суду повинно ґрунтуватись на повному з’ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що бе руть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. При цьому необхідно мати на увазі, що у відповідності зі ст. 43 ГПК України наявні докази підлягають оцінці в їх сукупності і жодний доказ не має для господарського суду зазда легідь встановленої сили. Такі ж вимоги до судового рішення містяться у Постанові Пленуму Верховного Суду України №11 від 29.12.1976 р. "Про судове рішення" (v0011700-76) .

Відповідно до ст. 104 ГПК України, підставами для скасування або зміни рішення суду є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; 4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.

На думку судової колегії, місцевий суд повністю встановив та дослідив фактичні обставини справи, дав повну та всебічну оцінку наявним у ній доказам та правильно застосував норми матеріального права, тобто рішення місцевого суду відповідає вищезазначеним вимогам і підстав для скасування цього рішення, передбачених ст. 104 ГПК України, судова колегія не вбачає.