розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Русь Інтернешнл"

на рішення Господарського суду м.Києва від 11.09.2007

у справі № 27/340 (суддя Дідиченко М.А.)

за позовом Приватного підприємства "Веста-Сервіс"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Русь Інтернешнл"

третя особа Приватне підприємство "Будівельна компанія "Олександрія"

про стягнення 150144,48 грн.

за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Русь Інтернешнл"

до Приватного підприємства "Веста-Сервіс"

про визнання недійсним договору

Постанова прийнята 16.04.2009 у зв’язку з оголошенням перерви у судовому засіданні 14.04.2009 відповідно до ст. 77 ГПК України.

Позивач - Приватне підприємство "Веста-Сервіс", звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Русь Інтернешнл", 150 144,48 грн. заборгованості за договором поставки № 11/05/05 від 11.05.2005, з яких 102 000,00 грн. боргу, 15 079,71 грн. інфляційних втрат, 14 500,77 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами та 18 564,00 грн. штрафних санкцій за невиконання господарських зобов’язань.

Відповідач подав зустрічну позовну заяву, в якій просив визнати договір № 11/05/05 від 11.05.2005, укладений між ТОВ "Русь Інтернешнл" та ПП "Будівельна компанія "Олександрія" недійсним з моменту укладення на підставі ч. 2 ст. 203, ст. 215 ЦК України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.09.2007 первісний позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 102 000,00 грн. основного боргу, 15 079,71 грн. інфляційних втрат, 8 581,97 грн. пені, 1256,61 грн. державного мита, 98,75 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині задоволення первісних позовних вимог відмовлено. В задоволенні зустрічних позовних вимог відмовлено повністю.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить скасувати рішення повністю та припинити провадження у справі. Підставами для скасування рішення відповідач вважає порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи, а також недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими.

Представником Приватного підприємства "Будівельна компанія "Олександрія" надано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити рішення без змін, апеляційну скаргу – без задоволення.

Апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, відзив на апеляційну скаргу, дослідивши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, встановив наступне:

02.06.2007 між Приватним підприємством "Веста-сервіс" як новим кредитором та Приватним підприємством "Будівельна компанія "Олександрія" як первісним кредитором укладено Договір відступлення права вимоги № 02-06/12, відповідно до умов якого первісний кредитор відступив, а новий кредитор набув усіх прав, належних первісному кредитору на підставі договору поставки № 11/05/05 від 11.05.2005.

Згідно п. 1.2 цього договору новий кредитор набув права вимагати від боржника сплати заборгованості у розмірі 102 000,00 грн. за основним договором. До нового кредитора перейшли також права на стягнення штрафних санкцій та інфляційних витрат.

Пунктом 3.3 договору право вимоги первісного кредитора за основним договором переходить до нового кредитора з моменту набуття чинності цим договором, який відповідно до п.6.7 договору набирає чинності з дня його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до повного виконання сторонами умов цього договору.

Як вбачається з матеріалів справи, 05.05.2005 між Приватним підприємством "Будівельна Компанія "Олександрія" як постачальником в особі директора Маклакова А.А. та Товариством з обмеженою відповідальністю "Русь Інтернешнл" як покупцем в особі головного інженера Білойвана А.Г., який діяв на підставі довіреності від 12.01.2005, було укладено договір поставки № 11/05/05 від 11.05.2005.

На виконання умов зазначеного договору постачальник здійснив поставку товару відповідачу на загальну суму 102 000 грн., що підтверджується видатковою накладною РН 0000005 від 31.05.2005, податковою накладною № 43 від 31.05.2005, довіреністю суворої звітності серії ЯИЮ № 560696, виданою відповідачем 29.04.2005.

Щодо зустрічних позовних вимог про визнання недійсним договору поставки з підстав підписання його неуповноваженою особою зі сторони відповідача необхідно зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, частиною другою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Статтею 246 ЦК України встановлено, що довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами, та скріплюється печаткою цієї юридичної особи.

Оспорюваний договір поставки № 11/05/05 від 11.05.2005 скріплено печаткою відповідача та підписано від імені Товариства з обмеженою відповідальністю "Русь Інтернешнл" головним інженером Білойваном А.Г., який діяв на підставі довіреності від 12.01.2005.

В матеріалах справи міститься копія довіреності № 17 від 12.01.2005, якою Товариство з обмеженою відповідальністю "Русь Інтернешнл" в особі генерального директора Байдан В.М. уповноважило головного інженера Білойвана А.Г. від імені товариства укладати і підписувати власним підписом господарські та цивільно-правові договори, акти приймання-передачі та отримувати від контрагентів документи, що стосуються виконання договорів. Зазначена довіреність видана без права передоручення зі строком дії до 12.01.2006.

Відповідно до ст. 239 ЦК України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов’язки особи, яку він представляє.

Таким чином, відповідачем в порушення вимог ст. 33 ГПК України не доведено, що договір поставки підписано неуповноваженою ним особою, тому зустрічні позовні вимоги про визнання договору поставки недійсним є безпідставними, у зв’язку з чим суд першої інстанції правомірно відмовив в їх задоволенні.

Стосовно первісних позовних вимог про стягнення заборгованості з відповідача на користь позивача на підставі договору про відступлення права вимоги за договором поставки необхідно зазначити таке.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов’язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов’язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).

Згідно ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов’язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов’язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов’язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Відповідно до ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов’язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов’язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов’язанні.

В матеріалах справи міститься лист № 10/07 від 10.07.2007, яким позивач повідомив відповідача у відповідності до ст. 512- 519 ЦК України та ст. 195 ГК України про відступлення Приватним підприємством "Будівельна компанія "Олександрія" права вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю "Русь Інтернешнл" на користь Приватного підприємства "Веста-Сервіс", зокрема, за договором поставки № 11/05/05 від 11.05.2005 в сумі 102 000 грн. основного боргу, крім того штрафних санкцій та втрат від інфляції згідно з договором відступлення права вимоги № 02-06/12 від 02.06.2007.

Вказаний лист відправлено на адресу відповідача 10.07.2007, що підтверджується копією фіскального чеку № 8544 від 10.07.2007 та копією опису вкладення.

Враховуючи те, що законодавством не передбачено згоди боржника на заміну кредитора у зобов’язанні, а також не встановлено вимог щодо змісту повідомлення, яке надсилається (передається) боржнику у випадку заміни кредитора у зобов’язанні, суд першої інстанції зробив вірний висновок, що відповідача було належним чином повідомлено про заміну кредитора у зобов’язанні, відповідач не скористався наданим йому правом на з’ясування обставин, пов’язаних із заміною кредитора.

Як встановлено вище, на виконання умов договору постачальник здійснив поставку товару відповідачу на загальну суму 102 000 грн.

Відповідно до п. 6.2 договору поставки № 11/05/05 11.05.2005 відповідач зобов’язаний здійснити оплату товару протягом 180 днів з дня прийняття покупцем товару у формі безготівкового рахунку або векселем.

Стаття 193 ГК України передбачає, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, зобов’язання підлягає виконанню у встановлений строк (термін). Статтями 599 Цивільного кодексу України і 202 ГК України (436-15) передбачено, що зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Оскільки первісний кредитор виконав свої зобов’язання за договором поставки в повному обсязі та належним чином, а відповідач порушив свої зобов’язання щодо оплати вартості товару, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив первісні позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача 102 000,00 грн. основного боргу.

Позивачем також заявлено вимоги про стягнення з відповідача пені в сумі 18 564,00 грн. за період прострочення з 10.01.2007 по 10.07.2007.

Відповідно до п. 10.2 договору поставки за кожний день прострочення покупцем оплати товарів, нараховується пеня у розмірі 0,1 % від суми, несплаченої за договором.

Частиною першою статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що законом щодо окремих видів зобов’язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Згідно з ч. 2 ст. 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Такі ж положення містяться в Законі України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань" (543/96-ВР) .

Судом першої інстанції здійснено перерахунок розміру пені, виходячи із подвійної облікової ставки НБУ, у зв’язку з тим, що розмір пені, встановлений п. 10.2 договору суперечить чинному законодавству.

Так, судом першої інстанції задоволено первісні позовні вимоги щодо стягнення пені у розмірі 8 581,97 грн. із такого розрахунку:

102 000 грн. х 17 % (подвійна облікова ставка НБУ) х 142 дні (період з 10.01.2007 по 31.05.2007) : 365 днів = 6 793,48 грн.;

102 000 грн. х 16 % (подвійна облікова ставка НБУ) х 40 дні (період з 01.06.2007 по 10.07.2007) : 365 днів = 1788,49 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки відповідач прострочив виконання грошового зобов’язання і позивачем правильно розраховано інфляційні втрати із суми заборгованості 102 000,00 грн. за період з грудня 2005 року по травень 2007 року (102 000 х 114,7840 % = 117079,71 грн., 117079,71 грн. – 102 000,00 грн. = 15079,71 грн.), суд першої інстанції дійшов вірного висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 15079,71 грн. інфляційних витрат.

Крім того, позивач заявив вимоги про стягнення з відповідача на його користь 14500,77 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, нарахованих позивачем згідно облікової ставки НБУ. При цьому, нормативно позивач посилається на ч. 3 ст. 692, ст. 536 та ч. 1 ст. 1048 ЦК України.

Так, відповідно до ч. 3 ст. 692 ЦК України у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Статтею 536 ЦК України передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов’язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 1048 ЦК України, якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Однак, зазначені положення ст. 1048 ЦК України, на які посилається позивач, не можуть бути застосовані до спірних правовідносин поставки, оскільки регулюють визначення процентів за договором позики.

Так як позивач не заявляв вимоги про стягнення на підставі ст. 625 ЦК України 3 відсотків річних, а інших процентів за користування чужими коштами ні договором поставки № 11/05/05 від 11.05.2005, ні чинним законодавством, яке регулює спірні відносини не передбачено, суд першої інстанції правомірно відмовив в задоволенні первісних позовних вимог щодо стягнення 14500,77 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийняв обґрунтоване та правильне рішення, тому апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Русь Інтернешнл" не підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 11.09.2007 у справі № 27/340 не підлягає скасуванню.

Відповідно до викладеного, керуючись ст. 101, п. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Русь Інтернешнл" залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 11.09.2007 у справі № 27/340 - без змін.