За рішенням господарського суду Запорізької області від 12.02.2009р. у справі №7/50/09 (суддя Кутіщева Н.С.) позовні вимоги задоволені частково, з ВАТ "Запорізький завод феросплавів" на користь ПП "Фірма "Дінас" стягнуто 24.401грн. 52 коп. основного боргу, 652грн. 56коп. – пені, 134грн. 76коп. – 3% річних, 776грн. 34клп. – збитків від інфляції, 259грн. 65коп. – держмита, 118грн. оплати витрат на забезпечення інформаційно-технічного забезпечення судового процесу, крім того з відповідача стягнуто 170грн. 00коп. штрафу. Рішення суду мотивоване неналежним виконанням відповідачем обов’язку щодо оплати товару, отриманого за договором.

Не погоджуючись з прийнятим судовим актом, ВАТ "Запорізький завод феросплавів", відповідач у справі, подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду Запорізької області скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування своїх вимог заявник вказує на те, що договір поставки № 968 від 24.09.2008 року підписаний неповноважною особою, а саме заступником голови правління - комерційним директором – Вакульчиком В.В., який не мав повноважень щодо підписання зазначеного договору. Крім того, заявник апеляційної скарги зазначає, що позивачем зроблено невірний розрахунок сум пені та 3% річних. Звертає увагу на неправомірне стягнення 410грн. 02коп. за накладною № РН-00851 від 07.10.2008р., оскільки ця поставка була здійснена поза межами договору, без дотримання письмової форми угоди, та не створює для відповідача будь-яких обов’язків.

У поданому до апеляційного господарського суду відзиві позивач та його представник у судовому засіданні просять відмовити відповідачеві у задоволенні апеляційної скарги, так як вважають рішення законним та обґрунтованим.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів знаходить апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 24.09.2008 року між ПП "Фірма "Дінас" (позивач) і ВАТ "Запорізький завод феросплавів" (відповідач) укладено договір поставки №986 відповідно до умов якого позивач зобов’язався здійснити поставку продукції, зазначеної у специфікаціях до договору, а відповідач зобов’язався прийняти та оплатити поставлену продукцію.

Пунктом 2.1.1 договору передбачено, що замовник зобов’язується оплатити виготовлену і поставлену виконавцем продукцію на умовах 35% передоплати, залишок суми оплачується виконавцю після отримання продукції та підписання документів прийому-передачі продукції і не пізніше п’яти банківських днів.

На підставі видаткових накладних відповідно до договору за довіреністю №622 від 02.10.2008 року позивач поставив відповідачеві продукцію, а саме: за видатковою накладною № РН-00852 від 07.10.2008р. на суму 9330грн. 00 коп., згідно з рахунком-фактурою № СФ-0000694 від 24.09.2008р., за видатковою накладною № РН-00853 від 07.10.2008р. на суму 27580грн. 00коп., згідно з рахунком-фактурою № СФ-0000690 від 24.09.2008р. (а.с. 18-21).

Відповідно до банківської виписки від 26.09.2008р. відповідач перерахував позивачеві грошові кошти у сумі 9653грн. платіжним дорученням №143499 у якості передоплати - 35% за рахунком № СФ-0000694 від 24.09.2008р., платіжним дорученням №143501 – 3265грн. 50коп. у якості передоплати 35% за рахунком №СФ-0000690 від 24.09.2008р.

Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем за договором №986 від 24.09.2008р. складає - 24000грн. 50коп.

Договором сторони передбачили відповідальність за неналежне виконання договірних зобов'язань. Так, у разі несвоєчасної оплати покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі 0,04% від суми простроченого платежу за кожний день прострочки.

Стаття 526 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Із зазначеною нормою кореспондується й частина перша статті 193 ГК України, відповідно до якої суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У відповідності до норм статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницької діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Факт передачі товару та його отримання підтверджується видатковими накладними та довіреністю №622 (в матеріалах справи). Відповідач здійснив лише 35% передплату поставленого товару, в той же час не погасивши залишок заборгованості. Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку стосовно обґрунтованості вимог позивача та задовольнив їх.

Стосовно того факту, що мала місце позадоговірна поставка продукції за видатковою накладною № РН-00851 від 07.10.2008р. на суму 410грн. 02коп., колегія суддів не погоджується із доводами відповідача щодо обов’язкової письмової форми укладення угоди та не розцінює факт неоплати поставленого товару як відмову від укладання з позивачем угоди, виходячи з наступного.

Частина 1 статті 205 ЦК України встановлює, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Згідно з частиною 1 статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Видаткова накладна № РН-00851 від 07.10.2008р. містить найменування продукції, її кількість, ціну, підписана представниками як позивача, так і відповідача, тобто сторони вчинили конклюдентні дії, що засвідчують їхню волю до настання бажаного правового результату.

Крім того колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що найменування й кількість товару, які зазначені в довіреності № 622 від 11 жовтня 2008 року на отримання цінностей від продавця, повністю співпадають із найменуванням та кількістю товару переданого за всіма трьома видатковими накладними.

Відповідно до частин першої і третьої статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

За приписами частини першої статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з частиною шостою статті 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до статей 1 і 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до пункту 4.6 Договору за порушення пункту 2.1.1 договору відповідач сплачує позивачеві пеню у розмірі 0,04% від суми простроченої оплати за кожен день прострочки. Сума пені, яка підлягає стягненню за договірними зобов'язаннями, складає - 652грн. 56 коп.

За статтею 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. За час прострочення виконання зобов’язання сума 3% річних становить 133грн. 72коп., сума індексу інфляції – 767грн. 73коп. та підлягають стягненню.

Стосовно твердження відповідача про відсутність повноважень на підписання договору у особи, що його підписала, слід зазначити, що відповідачем прийнято від позивача продукцію та не повернуто назад, що підтверджує погодження умов договору після його підписання та свідчить про подальше схвалення договору сторонами. Також до матеріалів справи долучено повідомлення від відповідача щодо отримання неякісної продукції з вимогою про її заміну та сплатити штраф, встановлений договором (а.с.75), що також свідчить про існування договірних зобов'язань між сторонами.

Таким чином, на підставі вищевикладеного колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість та правомірність позовних вимог, та не вбачає підстав для зміни чи скасування рішення господарського суду в частині сум, заявлених до стягнення.

Однак, колегія суддів, уважно дослідивши матеріали справи, не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо стягнення з відповідача 170грн. штрафу за нібито виявлену неповагу до суду, вважає це стягнення необґрунтованим та передчасним, а тому пункт щодо його стягнення слід виключити з резолютивної частини, виходячи з такого.

Так, господарським судом штраф накладений штраф за неявку представника у судове засідання без поважної причини та невиконання вимог суду. Однак цей висновок суду є помилковим, оскільки на підставі статті 22 Господарського процесуального кодексу України відповідачем до господарського суду першої інстанції подане клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливістю забезпечити явку у судове засідання уповноваженого представника, оскільки останній був зайнятий в іншому судовому засіданні, що підтверджується ухвалою суду в межах справи № 8/56/09. При таких обставинах колегія суддів не вбачає виявлення неповаги відповідача до господарського суду. Але враховуючи те, що судове рішення про стягнення боргу є цілком законним та обґрунтованим, то підстав для зміни рішення немає.