ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
4 березня 2015 року м. Київ
     Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:
головуючого                    Яреми А.Г.,
суддів:                        Григор'євої Л.І., Гуменюка В.І.,
                               Лященко Н.П., Охрімчук Л.І.,
                               Сеніна Ю.Л., Сімоненко В.М.,-
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" до ОСОБА_1, треті особи: управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області, служба (управління) у справах дітей Комунарської районної адміністрації Запорізької міської ради, про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" про визнання недійсним іпотечного договору за заявою публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 жовтня 2014 року,
в с т а н о в и л а :
У лютому 2014 року публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" (далі - ПАТ "Ощадбанк") звернулось до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 17 квітня 2008 року між ПАТ "Ощадбанк" і ОСОБА_1 укладено договір відновлювальної кредитної лінії на суму 280 тис. грн зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 17% річних із кінцевим терміном повернення кредиту 17 квітня 2013 року.
Для забезпечення виконання зобов'язань за договором відновлювальної кредитної лінії 17 квітня 2008 року ПАТ "Ощадбанк" і ОСОБА_1 уклали іпотечний договір, згідно з умовами якого ОСОБА_1 передала банку в іпотеку квартиру НОМЕР_1, яка розташованаза адресою: АДРЕСА_1.
Посилаючись на неналежне виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, унаслідок чого станом на 1 грудня 2013 року утворилась заборгованість за кредитом у розмірі 492 407 грн 14 коп., позивач просив звернути стягнення на предмет іпотеки, виселити з квартири ОСОБА_1, ОСОБА_2 та зняти цих осіб із реєстраційного обліку.
ОСОБА_1 звернулась до суду із зустрічним позовом, в якому просила визнати недійсним іпотечний договір, укладений між нею і ПАТ "Ощадбанк", обґрунтовуючи свої вимоги тим, що договір іпотеки було укладено без згоди органу опіки та піклування, чим порушені права її неповнолітнього сина - ОСОБА_2, який зареєстрований і постійно мешкає у спірній квартирі.
Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 24 квітня 2013 року в задоволенні позовних вимог банку відмовлено; зустрічний позов задоволено: визнано недійсним договір іпотеки, який укладений між ПАТ "Ощадбанк" і ОСОБА_1
Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 5 червня 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано, позов ПАТ "Ощадбанк" задоволено, у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено. Постановлено звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру НОМЕР_1, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, та виселити ОСОБА_1 і ОСОБА_2 із займаної ними квартири й зняти їх із реєстраційного обліку за адресою квартири.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 жовтня 2014 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Апеляційного суду Запорізької області від 5 червня 2014 року скасовано, а рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 24 квітня 2014 року залишено в силі.
У поданій до Верховного Суду України заяві ПАТ "Ощадбанк" просить скасувати ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 жовтня 2014 року й ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ПАТ "Ощадбанк" задовольнити, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: статті 12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей", статті 18 Закону України "Про охорону дитинства", статей 176, 177 Сімейного кодексу України та статей 203, 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ).
На підтвердження своїх доводів ПАТ "Ощадбанк" наводить судові рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 грудня 2011 року, від 13 червня 2012 року, від 18 грудня 2013 року та від 15 січня 2014 року.
Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від
19 січня 2015 року справу допущено до провадження у Верховному Суді України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи заяви, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України визнає, що заява задоволенню не підлягає з таких підстав.
Згідно зі статтею 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ) заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав:
1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах;
2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої
визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.
Судом першої інстанції під час розгляду справи встановлено, що 17 квітня 2008 року між ПАТ "Ощадбанк" і ОСОБА_1 укладено договір відновлювальної кредитної лінії на суму 280 тис. грн. Для забезпечення виконання зобов'язань за договором відновлювальної кредитної лінії 17 квітня 2008 року ПАТ "Ощадбанк" і ОСОБА_1 уклали договір іпотеки, згідно з умовами якого ОСОБА_1 передала банку в іпотеку належну їй на праві приватної власності квартиру НОМЕР_1, що розташована за адресою: АДРЕСА_1.
Свої зобов'язання за кредитним договором ОСОБА_1 належним чином не виконувала, у результаті чого виникла заборгованість перед банком.
Скасовуючи рішення суду апеляційної інстанції та погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, суд касаційної інстанції виходив із того, що відповідно до частини третьої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлючачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. ОСОБА_1 з 8 грудня 1995 року зареєстрована у квартирі, що передана в іпотеку. У кредитній заяві від 2 квітня 2008 року вона повідомила ПАТ "Ощадбанк" про те, що має малолітню дитину. Станом на день укладення договору іпотеки неповнолітній ОСОБА_2 мав право на проживання в указаній квартирі за місцем проживання своєї матері.
Разом із тим у наданих для порівняння рішеннях та ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у справах про визнання договорів іпотеки недійсними, суд виходив із того, що оскільки на момент укладення оспорюваних договорів діти іпотекодавців не мали права користуватися переданим в іпотеку майном, то немає законних підстав для визнання договору іпотеки недійсним у зв'язку з відсутністю згоди органу опіки та піклування на його укладення.
Порівняння вищенаведених судових рішень із судовим рішенням, яке переглядається, не дає підстав для висновку про те, що суд касаційної інстанції
при розгляді двох чи більше справ за тотожних предмета спору, підстав позову та за аналогічних обставин і однакового регулювання нормами матеріального права спірних правовідносин дійшов протилежних висновків щодо заявлених позовних вимог.
Відповідно до статті 360-5 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердились.
Керуючись статтею 360-3 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України
п о с т а н о в и л а :
У задоволенні заяви публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 жовтня 2014 року відмовити.
Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України.
Головуючий
А.Г. Ярема
Судді:
Л.І. Григор'єва
В.І. Гуменюк
Н.П. Лященко
Л.І. Охрімчук
Ю.Л. Сенін
В.М. Сімоненко