У липні 2007 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Лама-Т" звернулось до господарського суду Миколаївської області з позовом до Фізичної особи -підприємцяОСОБА_1 про виселення останнього з нежитлових приміщень, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 та належать на праві власності ТОВ "Лама-Т", посилаючись в обґрунтування заявлених позовних вимог на те, що воно стало власником спірного майна за договором від 06.07.2007р., а відповідач без будь-яких правових підстав займає належні йому (позивачу) і придбані за вказаним договором приміщення.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 20.12.2007р. у справі №9/679/07 (суддя Філінюк І.Г.) позов задоволено. Виселено відповідача з нежитлових приміщень, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 Стягнуто з відповідача на користь позивача 102грн. держмита та 118грн. витрат на ІТЗ судового процесу.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 04.03.2008р. у справі №9/679/07 зупинено провадження до розгляду апеляційним судом Миколаївської області апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 06.12.2007р. у справі №2-3757/2007р. та набуття ним законної сили.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 13.11.2008р.у справі №9/679/07 поновлено апеляційне провадження.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 18.12.2008р. у справі №9/679/07 (колегія суддів у складі головуючого судді Мирошниченка М.А., суддів Бєляновського В.В., Шевченка В.В.) апеляційну скаргу Фізичної особи -підприємцяОСОБА_1 задоволено частково; рішення господарського суду Миколаївської області від 20.12.2007р. у справі №9/679/07 скасовано; Товариству з обмеженою відповідальністю "Лама-Т" в позові до Фізичної особи -підприємцяОСОБА_1 про виселення відмовлено.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Лама-Т" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просило постанову Одеського апеляційного господарського суду від 18.12.2008р. у справі №9/679/07 скасувати, а рішення господарського суду Миколаївської області від 20.12.2007р. у цій справі залишити без змін.

Відзив на касаційну скаргу позивача на час розгляду справи в касаційній інстанції суду наданий не був, що в силу положень статті - 111-2 ГПК України не перешкоджає перегляду оскарженого судового акту.

Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, заслухавши суддю-доповідача, присутніх представників сторін, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Так, суд першої інстанції, задовольняючи позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Лама-Т" про виселення Фізичної особи - підприємцяОСОБА_1, послався на те, що договір від 06.07.2007р., згідно якого ВАТ ВПТ "Нектар" продав, а позивач купив спірне майно, оформлений та нотаріально засвідчений відповідно до вимог законодавства; постановою Одеського апеляційного господарського суду від 09.10.2007р. у справі №12/326/07 (якою скасовано рішення господарського суду Миколаївського області від 30.08.2007р. у зазначеній справі про визнання договору від 06.07.2007р. недійсним та залишено позов про визнання його недійсним без задоволення) підтверджується факт дійсності договору від 06.07.2007р.; у відповідача не виникло права власності на спірні приміщення за договором купівлі-продажу нерухомого майна від 22.01.2002р. і, відповідно, немає правових підстав користуватись ними, оскільки, у порушення вимог ч.3 ст. 334 ЦК України, цей договір нотаріально не посвідчено та немає рішення суду про визнання цього нотаріально непосвідченого договору дійсним, так як ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 29.09.2006р. скасоване рішення цього ж суду від 13.03.2006р. про визнання дійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна від 22.01.2002р.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення місцевого суду в апеляційному порядку, не погодився з викладеними в ньому висновками та зазначив, що суду необхідно було з'ясувати хто на час укладання договору від 06.07.2007р. був власником спірного майна і чи мало право ВАТ ВТП "Нектар" його відчужувати.

При цьому суд апеляційної інстанції встановив, що на момент укладання договору від 06.07.2007р. існував (був укладений) договір купівлі-продажу нерухомого майна від 22.01.2002р., який був виконаний і який не визнаний недійсним у судовому порядку та його недійсність прямо не встановлена діючими на час його укладання законами і згідно якого власником спірного майна став відповідач, а тому на час укладання Договору від 06.07.2007р. ВАТ ВПТ "Нектар" не був вже власником цього майна і, відповідно, враховуючи приписи ст. 319 і ст. 658 ЦК України, не міг виступати його продавцем.

Крім того, суд апеляційної інстанції, встановивши, що відповідач на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 22.01.2002р. є власником спірного майна і відповідно має право володіти і користуватись ним (що він фактично і робить), дійшов висновку про відсутність правових підстав для його виселення.

Однак з вищенаведеними висновками судів попередніх інстанцій колегія суддів касаційної інстанції погодитись не може та вважає їх передчасними з наступних підстав.

Так, суд першої інстанції в описовій частині рішення стисло виклав твердження відповідача, викладені у відзиві на позов, який в обґрунтування своїх заперечень послався на наявність укладеного між ВАТ ВПТ "Нектар" та відповідачем договору купівлі-продажу спірного нерухомого майна від 22.01.2002р., визнаного дійсним рішенням Ленінського райсуду м. Миколаєва від 13.03.2006р.

Однак місцевим господарським судом всупереч приписів ст.ст.4-7, 43 ГПК України (1798-12) не було надано належної правової оцінки цьому договору.

Натомість зазначені доводи відповідача, викладені у відзиві на позов, місцевий господарський суд не прийняв до уваги, пославшись на приписи ч.3 ст. 334 ЦК України, скасування рішення Ленінського райсуду м. Миколаєва від 13.03.2006р. про визнання дійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна від 22.01.2002р. ухвалою Ленінського райсуду м. Миколаєва від 26.09.2006р. за нововиявленими обставинами, зазначивши про ненаведення відповідачем жодних правових підстав володіння або користування спірними нежитловими приміщеннями на час розгляду справи по суті.

Проте суд апеляційної інстанції при здійсненні апеляційного провадження у даній справі встановив, що договір від 22.01.2002р. був виконаний, в судовому порядку недійним не визнавався, а його недійсність прямо не встановлена діючими на час укладання законами. Однак апеляційний господарський суд, в порушення вимог ст.ст. 38, 43 ГПК України не навів належних та допустимих доказів, на підставі яких він дійшов висновку щодо виконання цього договору.

Тоді як відповідно до п.1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні складатись під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Згідно з пунктом 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995р. (z0168-95) , господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань та фінансових результатів.

Тобто факт проведення сторонами у справі господарських операцій, що стосуються виконання ними зобов'язань за правочинами, повинно підтверджуватися первинними бухгалтерськими документами.

Нормою, запровадженою статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до п.2.4 цього Положення, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа. Ці положення щодо обов'язкових реквізитів первинного документа зазначені і в ч.2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Однак, розглядаючи даний спір по суті, судами попередніх інстанцій всупереч ст. 43 ГПК України не з'ясовано виконання відповідачем умов договору від 22.01.2002р., а саме: чи перерахував відповідач ВАТ ВПТ "Нектар" грошові кошти на суму 568000грн. на розрахунковий рахунок останнього не пізніше 31.12.2006р. з урахуванням передбаченої відстрочки оплати 5 років (розд.2 цього договору).

Крім того, судами попередніх інстанцій не з'ясовано наявності у ВАТ ВПТ "Нектар" правових підстав для укладення вказаного договору з відповідачем з витребуванням та наданням правової оцінки договору купівлі-продажу нерухомого майна №03, зареєстрованого Універсальною товарною біржею "Нерухомість Н" 23.02.2001р., вказаного в п.1.2 договору від 22.01.2002р.

При цьому, судами попередніх інстанцій всупереч приписів ст. 43 ГПК України не було надано належної правової оцінки і наявній в матеріалах справи додатковій угоді від 13.03.2004р. до договору купівлі-продажу від 22.01.2002р. щодо продовження строку позовної давності для звернення до суду для захисту своїх порушених прав до 31.12.2006р.

Крім того, відповідачем в якості доказів у справі в обґрунтування заперечення на позовні вимоги залучені ксерокопії з копій договору купівлі-продажу від 22.01.2002р.

Тоді як відповідно до ст. 36 ГПК України письмові докази подаються до суду в оригіналі або в належним чином засвідченій копії.

Оригінали документів подаються, коли обставини справи відповідно до законодавства мають бути засвідчені тільки такими документами, а також в інших випадках на вимогу господарського суду.

Ні місцевий, ні апеляційний господарські суди не звернули увагу на вказані вимоги процесуального закону і не з'ясували відповідність поданих доказів вимогам ст. 36 ГПК України.

Водночас, суди попередніх інстанцій, надаючи правову оцінку договору від 06.07.2007р., всупереч приписів ст. 43 ГПК України, не надали належної правової оцінки зазначеним в п.2 цього договору правовстановлюючим документам ВАТ ВПТ "Нектар" на момент продажу майна (постанові господарського суду Миколаївської області від 29.03.2007р. у справі №14/129/07, ухвалі господарського суду Миколаївської області від 03.07.2007р. у справі №14/129/07, зареєстрованим в КП "Миколаївське міжміське бюро технічної інвентаризації" 06.07.2007р., номер запису 879 в книзі 7, реєстраційний номер 4586118).

Натомість судами попередніх інстанцій залишено поза увагою та нез'ясованими обставини щодо фактичної сплати відповідачем у даній справі грошової суми ВАТ ВПТ "Нектар", з посиланням на первинні бухгалтерські та платіжні документи, які про це свідчать, з наданням належної правової оцінки виконанню сторонами договірних умов, визначених пунктом 3 цього договору, за яким продаж вчинено за 1135282грн., які ВАТ ВПТ "Нектар" отримав повністю до підписання цього договору, а також не надано належної правової оцінки зазначеному в цьому пункті договору -витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно, виданого КП "Миколаївське міжміське бюро технічної інвентаризації" від 06.07.2007р. за №15141476.

Поряд з цим, судами попередніх інстанцій не надана належна правова оцінка наявному в матеріалах справи і Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно Миколаївського МБТІ від 21.04.2006р. №10469639, на підставі рішення Ленінського райсуду від 13.03.2006р., в якому власником спірного майна зазначено відповідача.

Крім того, суди попередніх інстанцій послались в прийнятих судових актах на рішення господарського суду Миколаївської області від 30.08.2007р. у справі №12/426/07 (т.1 а.с.34), проте в матеріалах справи всупереч приписів ст. 36 ГПК України наявна лише його неповна незасвідчена копія першого та шостого аркушів. Тоді як ні місцевий, ні апеляційний господарські суди не з'ясували відповідність поданих доказів вимогам ст. 36 ГПК України.

Вищевикладене свідчить про передчасність висновків судів попередніх інстанцій щодо заявлених позовних вимог.

Неповне встановлення судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, є порушенням вимог: ст.4-7 ГПК України (1798-12) , яка визначає, що судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи; ст. 38 ГПК України, яка зобов'язує суд у разі, якщо подані сторонами докази є недостатніми, витребувати від підприємств та організацій незалежно від їх участі у справі документи і матеріали, необхідні для вирішення спору; ст. 43 ГПК України, за якою господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на викладені вимоги ГПК України (1798-12) господарський суд повинен з'ясувати усі обставини справи, що входять до предмету доказування в ній та мають значення для її розгляду.

Вищевикладене свідчить, що господарськими судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи та прийнятті судових рішення та постанови не взято до уваги та не витребувано усіх доказів у справі в їх сукупності з наданням їм належної правової оцінки, що, враховуючи суть спору, свідчить про нез'ясування судами всіх обставин, які мають суттєве значення для правильного вирішення господарського спору.

Оскільки передбачені ст.ст. - 111-5, - 111-7 ГПК України межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення та постанова у справі підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції в іншому складі суду.

Під час нового розгляду справи господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, витребувати та залучити до матеріалів справи зазначені документи, які стосуються спірних правовідносин, дати їм належну правову оцінку, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого, правильно застосувати норми матеріального права до спірних правовідносин та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення у відповідності до норм процесуального права.