Позов заявлено про стягнення з Міністерства оборони України 3 % річних в сумі 17830,77 грн. та збитків від інфляції в сумі 106366,41 грн., які нараховані за невиконання умов договору № 256/Т/1-07 на проведення комплексної утилізації звичайних видів боєприпасів, непридатних для подальшого використання і зберігання, від 03.05.2007 р.

Рішенням господарського суду міста Києва від 23.02.2009 р. у справі № 37/11 позов задоволено повністю.

Рішення суду першої інстанції ґрунтується на тому, що відповідач протягом спірного періоду не виконував рішення господарського суду міста Києва від 16.05.2008 р. у справі № 42/115, яким встановлений факт неналежного виконання відповідачем обов’язків за спірним договором та присуджено до стягнення на користь позивача основний борг за ним, внаслідок чого у позивача, відповідно до ст. 625 ЦК України, виникло право на стягнення 3 % річних та збитків від інфляції.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить Київський апеляційний господарський суд скасувати рішення господарського суду міста Києва від 23.02.2009 року та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

В апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що судом першої інстанції не прийнято до уваги те, що вина відповідача у невиконанні рішення по справі № 42/115 відсутня, оскільки чинним законодавством встановлений певний порядок списання бюджетних коштів, і несвоєчасне виконання вказаного вище рішення сталось внаслідок дії органів Державного казначейства та державного виконавця.

Ухвалою від 18.03.2009 р. колегії суддів Київського апеляційного господарського суду в складі: головуючий суддя – Капацин Н. В., судді Калатай Н. Ф., Поляк О. І апеляційну скаргу Міністерства оборони України прийнято до розгляду та порушене апеляційне провадження.

Розпорядженням В.о. Голови суду №01–23/1/4 від 03.04.2009 р. справу №37/11 передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді Капацин Н. В., суддів Калатай Н. Ф., Пашкіної С. А.

Ухвалою від 06.04.2009 р. до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача залучено Державне казначейство України, розгляд справи відкладено для надання третій особі можливості взяти участь в судовому засіданні.

В судовому засіданні представник відповідача надав пояснення, в яких апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі, представник позивача проти апеляційної скарги заперечив, і просив залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Враховуючи, що в матеріалах справи наявні докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання з розгляду апеляційної скарги, колегія вважає за можливе здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи без участі представників третьої особи.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, з урахуванням правил ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, згідно яким апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі, колегія суддів встановила наступне.

Рішенням тендерного комітету № 12/2/4 від 03.04.2007 р. за результатами відкритих тендерних торгів щодо закупівлі робіт із комплексної утилізації ракет і боєприпасів тендерна пропозиція позивача була визнана найкращою та акцептована.

03.05.2007 р. на підставі пропозиції ЗАТ "Трансімпекс" між ним Міністерством оборони України був укладений договір № 256/Т/1-07 на проведення комплексної утилізації звичайних видів боєприпасів, непридатних для подальшого використання та зберігання (ділі Договір).

В зв’язку з неналежним виконанням відповідачем обов’язків за Договором, у березні 2008 р. позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача боргу за ним.

Рішенням господарського суду міста Києва від 16.05.2008 р. у справі № 42/115, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.07.2008 р. та постановою Вищого господарського суду від 23.10.2008 р., позов задоволено частково, з Міністерства оборони України на користь ЗАТ "Трансімпекс" стягнуто, в тому числі, 675 828,79 грн. боргу за Договором.

Згідно ч. 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Отже, колегією суддів приймається, як такий, що не потребує доведення, факт наявності боргу у відповідач перед позивачем за Договором в сумі 675 828,79 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідач має перед позивачем зобов’язання, що виникло на підставі Договору, згідно якого він має сплатити на користь позивача 675 828,79 грн. боргу.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Як слідує з матеріалів справи та не заперечується сторонами, рішення у справі № 42/115 відповідачем виконано не було.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами

Відповідно до статті 3 Цивільного Кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Виходячи з принципу справедливості та добросовісності, відповідач, укладаючи Договір, мав усвідомлювати, що він приймає саме на себе грошові зобов’язання, які повинен виконати.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно статті 614 Цивільного кодексу України особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов’язання.

Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов’язання.

Відповідач, як на підставу відсутності своєї вини у простроченні виконання зобов’язання вказує на те, що чинним законодавством встановлений певний порядок виконання рішень про стягнення коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти бюджетних установ, і вказані рішення виконуються виключно органами Державного казначейства з попереднім інформуванням Мінфіну, а відтак, враховуючи, що виконання рішення по справі № 42/115 залежить від дій органів Державної виконавчої служби та Державного казначейства саме вказані особи мають бути залучені до участі у справі в якості відповідачів.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що оскільки підставою виникнення спірних правовідносин є Договір, сторонами якого є позивач та відповідач, твердження відповідача про те, що невиконання умов Договору сталось внаслідок дії органів Державної виконавчої служби та Державного казначейства є такими, що не відповідає дійсності.

Отже, суд першої інстанції відмовив відповідачеві у задоволенні клопотання про залучення до участі у справі в якості відповідачів Державне казначейство України та Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.

Крім того, суд звертає увагу відповідача на те, що обов’язок виконати умови Договору виник в нього не з прийняттям судом рішення у справі № 42/115, а виходячи з умов Договору і в строки, встановлені ним.

На будь-які інші обставини на підтвердження відсутності своєї вини у невиконанні грошового зобов’язання за Договором відповідач не вказав.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов’язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

Дії відповідача є порушенням грошових зобов’язань, тому є підстави для застосування встановленої законодавством відповідальності.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Чинним законодавством не встановлено обмежень у застосуванні норм ст. 625 ЦК України при вирішенні майнового спору, що є предметом розгляду у цій справі.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача 3 % річних в сумі 17830,77 грн. та збитків від інфляції в сумі 106366,41 грн.

При цьому, посилання відповідача на те, що звернення до суду з окремим позовом про стягнення збитків від інфляції фактично є порушенням ст. 22 ГПК України, оскільки у справі № 42/115 сума збитків від інфляції до стягнення не заявлялась, до уваги колегією суддів не приймається з огляду на те, що справа № 42/115 та справа № 37/11 є окремими справами, кожна із своїм предметом спору.

Згідно зі статтями 598- 609 ЦК України звернення кредитора до суду з вимогами по стягнення боргу або рішення суду про стягнення боргу не є підставою для припинення грошового зобов’язання.

Враховуючи, до приписи ст. 625 ЦК України не заперечують звернення кредитора до суду з вимогою про стягнення з боржника суми, на яку заборгованість зросла внаслідок інфляції, а також процентів річних з простроченої суми а ні за період після такого звернення, а ні за період після прийняття судом відповідного рішення, заявлення до стягнення у справі № 37/11 збитків від інфляції за період, коли справа № 42/115 слухалась в суді, не є порушенням вимог ст. 22 ГПК України.

Також не є підставою для відмови у задоволення вимог про стягнення з відповідача збитків від інфляції та 3 % річних той факт, що відповідач неналежно фінансується з Державного бюджету України, на що він посилається в обґрунтування своїх заперечень проти заявлених позовних вимог, оскільки будь-якого правового обґрунтування звільнення боржника від встановленої законом відповідальності з зазначених підстав, відповідач не навів.

Крім того, згідно ст. 617 ЦК України, особа, яка порушила зобов’язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов’язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або не переробної сили.

Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов’язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов’язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Враховуючи вищевикладене, рішення господарського суду міста Києва суду у справі № 37/11 від 23.02.2009 р. відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи, підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 101- 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

1. Апеляційну скаргу Міністерства оборони України на рішення господарського суду міста Києва від 23.02.2009 р. у справі № 37/11 залишити без задоволення.