розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Спільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Автомобільний дім Україна – Мерседес Бенц"

на рішення Господарського суду м.Києва від 26.12.2008

у справі № 11/186 (суддя

за позовом Спільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Автомобільний дім Україна – Мерседес Бенц"

до Державної організаціяї "Автобаза Державного управління справами"

про стягнення 1 395 548,00 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.12.2008р. у справі №11/186 відмовлено повністю у позові Спільного підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю "Автомобільний дім Україна – Мерседес Бенц" до Державної організації "Автобаза Державного управління справами" про стягнення 1 395 548, 00 грн.- заборгованості.

Позивач, не погодившись з рішенням, звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення скасувати повністю і прийняти нове рішення, посилаючись на неповне з‘ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального і процесуального права.

Зокрема, скаржник звертає увагу на те, що судом не було з‘ясовано, що між сторонами фактично існував інший порядок виконання зобов‘язань по сплаті вартості автомобілів, а саме, не передплата, а післяплата; фактичне передання-прийняття автомобілів було здійснено за двохсторонньою згодою сторін у іншому порядку, ніж було попередньо передбачено у Договорах.

Позивач зазначає, що суд невірно застосував норми ст. 267 ЦК України в частині того, що відповідачем було "заявлено про застосування позовної давності", оскільки відповідачем не подавалось до суду процесуальних документів про застосування позовної давності.

Крім того, позивач стверджує, оскільки сторони здійснили фактичне виконання Договору без застосування п.4.1, п.4.2, п.2.2 Договору, то продавець вправі в будь-який час виставити такі рахунки, а обов‘язок по сплаті вартості автомобілів визначається моментом виставлення вимоги, що і було зроблено позивачем і також скаржник вважає неправильним застосування судом норм права про порядок припинення Договору.

Відповідач у своїх нормативно обґрунтованих письмових поясненнях на позов у справі №11/186 просить відхилити позовні вимоги повністю з урахуванням того,що зобов‘язання за договорами №04-01272 та № 04-01295 виникли у жовтні 2004р., визначений законодавством строк для звернення позивача до суду за захистом свого порушеного права сплинув, що є підставою для відмови у позові відповідно до п.4 ст. 267 ЦК України.

Розглянувши у судових засіданнях апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, судова колегія установила наступне:

Спільне підприємство у формі Товариства з обмеженою відповідальністю "Автомобільний дім Україна – Мерседес Бенц" звернулось до суду першої інстанції з позовом до Державної організації "Автобаза Державного управління справами" про стягнення 1 395 548, 00 грн.- заборгованості у зв‘язку з несплатою вартості 2-х автомобілів "Мерседес –Бенц".

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що в порушення умов Договору №04-01272 про купівлю-продаж транспортного засобу від 04.10.2004 та Договору №04-01295 про купівлю-продаж транспортного засобу від 03.11.2004, не було здійснено оплати за виписаними позивачем рахунками № Б/16 від 19.09.2008р. та № Б/17 від 19.09.2008р., наданими відповідачу ( покупцю) відповідно до письмової Вимоги позивача про сплату рахунків ( вих..№ 6/056-11 від 19.09.2008р.), яка надана покупцю 34.09.2008р. (вхід.№357).

Відповідач у письмовому відзиві на позов не визнає позовні вимоги та вказує на те, що позивачем пропущена загальна позовна давність, яка згідно ст..257 ЦК України (435-15) встановлена тривалістю у три роки, тому у відповідності із ст. 267 ЦК України просив позов відхилити повністю.

Також відповідач звертає увагу на те, що відповідно до п.4.7 Договорів зобов‘язання покупця та продавця у даному випадку припинились, а договори є такими, що втратили силу.

Судова колегія повністю погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем пропущена загальна позовна давність, про застосування якої заявлено відповідачем, у зв‘язку з чим судом правомірно відмовлено у задоволенні позову, з огляду на наступне:

Як свідчать матеріали справи, між позивачем ( продавцем) та відповідачем (покупцем) 07.10.2004р. укладено Договір № 04-01272 про купівлю-продаж транспортного засобу ( далі –Договір №04-01272), а 03.11.2004р. – Договір №04-01295 про купівлю-продаж транспортного засобу ( далі – Договір № 04-01295, а разом – Договори).

За умовами Договорів, тексти яких є ідентичними, позивач зобов‘язався передати у власність відповідача, а відповідач, в свою чергу, зобов‘язався прийняти автомобілі "Мерседес-Бенц" модель S500 L 4 - Matic, за ціною 939 385,00 грн. та модель Е 2490 4-Matic, за ціною 456 163,00 грн. та сплатити їх ціну ( загальну вартість), визначену згідно з положеннями Договорів.

Згідно з Довіреностями серії ЯЗН № 293004 від 07.10.2004р., ЯЗН № 293052 від 09.11.2004р. та Приймально-здавальними актами № 0452601272 від 07.10.2004р. та №0452601295 від 09.11.2004р. позивач передав, а відповідач прийняв вищезазначені автомобілі, як і передбачено п. 5.2 Договорів.

За умовами п.4.1 Договорів покупець протягом одного банківського дня з моменту укладання Договору зобов‘язується сплатити на поточний рахунок Продавця грошові кошти, що відповідають 100 відсоткам ціни ( загальної вартості) Автомобілів, а згідно п.4.2 Договорів відповідач зобов‘язаний не пізніше "20.10.2004р." ( за Договором № 04-01272) та не пізніше "03.11.2004р." ( за Договором № 04-01295) сплатити на поточний рахунок позивача грошові кошти, що відповідають 100 відсоткам ціни ( загальної вартості) автомобілів.

Відповідно до п.4.12 Договорів всі платежі відповідача за цими Договорами повинні здійснюватись виключно на підставі виписаного позивачем рахунку. Платежі, здійснені відповідачем не на підставі рахунку позивача, не вважаються належним виконанням відповідачем своїх зобов‘язань.

Відповідно до ст..526 Цивільного кодексу України (435-15) зобов‘язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов‘язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк ( термін), але, як вбачається з матеріалів справи, позивач лише 19.09.2008р.направив на адресу відповідача Рахунки № Б/16 та № Б/17 на загальну суму 1 395 548,00 грн., які були додані до письмової Вимоги № 6/0506-11 від 19.09.2008р., надісланої на адресу відповідача в порядку п.2 ст. 530 ЦК України для здійснення оплати рахунків протягом 7-ми днів.

Відповідно до ст..257 Цивільного кодексу України (435-15) загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу ( ст. 256 Цивільного кодексу України).

У відповідності з положеннями ст. 267 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За зобов‘язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання ( п.5 ст. 261 ЦК України).

У пунктах 4.2 Договорів встановлено строк виконання зобов‘язань, а саме, за Договором №04-01272 строк оплати - не пізніше 20.10.2004р., а за Договором №04-01295- не пізніше 03.11.2004р., однак позивач звернувся до відповідача про сплату рахунків лише 19.09.2008 року.

Отже, з моменту настання обов‘язку для відповідача оплатити вартість автомобілів до моменту надіслання позивачем вимоги з рахунками минуло вже більше,ніж 4 роки за визначеним строком виконання зобов‘язання.

У зобов‘язанні кредитор має не лише право вимагати від боржника вчинення певних дій, але й несе свої обов‘язки, зокрема, щодо вчинення певних дій, до застосування яких боржник не міг виконати свого обов‘язку.

У відповідності до ч.1 ст. 613 ЦК України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного

законодавства чи випливають із суті зобов‘язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов‘язку.

Судова колегія вважає помилковою правову позицією скаржника щодо права продавця ( позивача) без обмеження терміну в будь-який час без урахування позовної давності виставити відповідачу рахунки на оплату і вважає їх такими, що не відповідають умовам Договорів, а саме, в пунктах 4.2 Договорів чітко встановлено строк виконання відповідачем зобов‘язань щодо оплати придбаних автомобілів, а відповідно до п.4.12 Договорів всі платежі покупця повинні здійснюватися виключно на підставі виписаного продавцем рахунку. Платежі, які здійснені покупцем не на підставі рахунку продавця, не вважаються належним виконанням покупцем своїх зобов‘язань за Договором

Таким чином, умови пунктів 4.2 та 4.12 Договорів не є суперечливими, як вважає скаржник, а, навпаки, кореспондуються між собою, і не надають позивачу права виставляти рахунки поза межами строку, вказаного в п.4.2 Договорів.

Також, умовами Договорів не передбачено обов‘язку відповідача щодо звернення до позивача за одержанням відповідних рахунків.

У даному випадку має місце прострочення кредитора, який, не вчинивши за Договорами своїх обов‘язкових дій, в свою чергу, позбавив можливості відповідача виконати свій обов‘язок.

Отже, 22.10.2007р. ( 20 та 21 жовтня 2007р. вихідні дні) та 05.11.2007р. (3 та 4 листопада – вихідні дні) спливла позовна давність на право звернення позивача до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за Договором № 04-01272 та Договором №04-01295.

Позивачем не надано суду доказів того, що перебіг позовної давності, встановленої законом, збільшувався, зупинявся або переривався у відповідності до ст.ст. 259, 263, 264 Цивільного кодексу України.

Оскільки позивач звернувся до суду з позовом лише у жовтні 2008 року і, отже, позивачем пропущена позовна давність тривалістю у три роки, яка встановлена ст. 257 ЦК України.

Крім того, згідно з п.4.7 Договорів у разі несплати відповідачем коштів за автомобілі протягом трьох робочих днів з дати підписання Договорів сторонами, зобов‘язання позивача та відповідача за цими Договорами припиняються, а Договори визнаються сторонами такими, що втратили силу, а відповідно до п..4.9 Договорів у випадку несплати у встановлений термін або відмови від автомобілів, позивач вправі розпоряджатися автомобілями не власний розсуд.

З огляду на те, що зобов‘язання сторін за Договорами припинились, Договори втратили силу і, отже, перебування автомобілів у відповідача в силу умов п.4.7 та п.4.9 Договорів повністю залежало від позивача.

Слід визнати безпідставним посилання позивача у скарзі на те, що відповідачем відповідно до норми ст. 267 ЦК України в суді першої інстанції не було заявлено про застосування строку позовної давності, оскільки, як вбачається з відзиву на позов, відповідач чітко зазначив про те, що визначений законодавством строк для звернення позивача до суду за захистом порушеного права, сплинув, що є підставою для відмови у позові, тому у відповідності із ст. 267 ЦК України просив повністю відхилити позов СП "Автомобільний дім Україна – Мерседес Бенц".

Пункт 4 статті 267 ЦК України передбачає, що сплив позовної давності є підставою для відмови у позові.

Крім того, відповідно до частини 4 статті 179 Господарського кодексу України 4. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі, зокрема, вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству;

Враховуючи наведене, судова колегія вважає рішення місцевого господарського суду таким, що відповідає вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, тому не вбачає підстав для його скасування або зміни, а вимоги скаржника є необґрунтованими, оскільки спростовуються вищевикладеним, у зв‘язку з чим апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст..ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

1.Апеляційну скаргу Спільного підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю "Автомобільний дім Україна – Мерседес Бенц" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 26.12.2008р. у справі №11/186 – без змін.