Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Мишкіної М.А.

суддів Сидоренко М.В.

Таценко Н.Б.

при секретарі судового засідання Скуділо О.В.

за участю представників сторін:

від позивача —не з'явився;

від відповідача —не з'явився

Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "М енд М Мілітцер і Мюнх Україна ГмбХ"

на ухвалу господарського суду Одеської області від 04.03.2009р. про припинення провадження

у справі №15/207-08-4693

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "М енд М Мілітцер і Мюнх Україна ГмбХ"

до Акціонерного комерційного промислово-інвестиційного банку (закрите акціонерне товариство) в особі філії "Одеське Центральне відділення Промінвестбанку"

про зобов'язання перерахувати грошові кошти в сумі 928695,97грн.

Сторони належним чином повідомлені про час та місце судового засідання.

У судовому засіданні 14.04.2009р. згідно ст. 85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

У листопаді 2008р. ТОВ "М енд М Мілітцер і Мюнх Україна ГмбХ" (надалі —позивач, Товариство) звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до Акціонерного комерційного промислово-інвестиційного банку (ЗАТ) в особі філії "Одеське Центральне відділення Промінвестбанку" (надалі —відповідач, Банк) про стягнення суми боргу у розмірі 980028,31грн., 9800,28грн. держмита та 118грн. витрат на ІТЗ судового процесу. В обґрунтування позовних вимог Товариство посилалось на порушення Банком умов укладеного між сторонами договору банківського рахунку №539580/07-03-16/805 від 26.06.2006р. шляхом безпричинного блокування рахунку позивача з 01.10.2008р., а саме: несписання грошових коштів на підставі розрахункових документів позивача на інші рахунки його контрагентів без надіслання позивачеві відповідного повідомлення із зазначенням причин невиконання його розрахункового документа, в протиріч вимогам ст.ст. 525, 526 ЦК України, п.8.1. Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" (2346-14) , п.п.1.6., 1.12. Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті; направлення Банку претензії з вимогою надати пояснення щодо утримання грошових коштів та перерахувати грошові кошти позивача на інший розрахунковий рахунок, залишеної без відповіді; настання правових наслідків у вигляді майнової відповідальності за порушення Банком своїх зобов'язань за договором згідно ч.2 ст. 49, ст. 216 ГК України, ст.ст. 546, 611 ЦК України.

Одночасно позивач в порядку ст. 66 ГПК України звертався із заявою про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти та майно відповідача в межах ціни позову —980028,31грн., у задоволенні якої було відмовлено у судовому засіданні від 12.12.2008р.

В подальшому позивач у зв'язку з частковим списанням Банком грошових коштів, які належать позивачу, заявою, поданою в порядку ст. 22 ГПК України, зменшив позовні вимоги та просив стягнути суму боргу у розмірі 928695,97грн., 9800,28грн. державного мита, 118грн. на ІТЗ судового процесу та видати наказ.

Заявою від 17.12.2008р. За вх.№26066 ТОВ "М енд М Мілітцер і Мюнх Україна ГмбХ" відповідно до ст. 22 ГПК України змінило позовні вимоги у справі, виклавши їх в наступній редакції: зобов'язати відповідача перерахувати з розрахункового рахунку позивача в Філії "Одеське центральне відділення Промінвестбанку" на розрахунковий рахунок позивача в Укрексімбанку суму 928695,97грн. та видати наказ; стягнути з відповідача 85грн. державного мита та 118грн. на ІТЗ судового процесу; повернути зайво сплачене держмито за подачу позовної заяви у сумі 9715,28грн.

В ході розгляду справи відповідач частково перерахував суму боргу у розмірі 779096,45грн., у зв'язку з чим позивач заявою від 04.02.2009р. зменшив суму позовних вимог у справі та просив перерахувати з розрахункового рахунку позивача в Філії "Одеське центральне відділення Промінвестбанку" на розрахунковий рахунок позивача в Укрексімбанку суму 200931,86грн. та видати наказ; стягнути з відповідача 85грн. державного мита та 118грн. на ІТЗ судового процесу; повернути зайво сплачене держмито за подачу позовної заяви у сумі 9715,28грн.

02.03.2009р. до господарського суду Одеської області надійшла заява Товариства про припинення провадження у справі у зв'язку з повним перерахуванням Банком грошових коштів у сумі 980028,31грн. та відсутністю станом на 04.03.2009р. заборгованості відповідача перед позивачем. Одночасно з припиненням провадження у справі позивач просив стягнути з відповідача 85грн. державного мита, 118грн. витрат на ІТЗ судового процесу та повернути позивачу з державного бюджету зайво сплачене держмито за подачу позовної заяви в сумі 9715,28грн.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 04.03.2009р. (суддя Петров В.С.) провадження у справі припинено на підставі п.1-1 ст. 80 ГПК України; стягнуто з відповідача на користь позивача 85грн. витрат по держмиту та 118грн. витрат на ІТЗ судового процесу.

В обґрунтування віднесення судових витрат у розмірі 85грн. по сплаті держмита та 118грн. по сплаті послуг на ІТЗ судового процесу за рахунок відповідача суд першої інстанції послався на ст.ст. 44, 49 ГПК України та виконання відповідачем своїх зобов'язань по перерахуванню грошових коштів після звернення Товариством з позовом до суду. Судом відмовлено у задоволенні вимоги позивача про повернення з державного бюджету зайво сплаченого державного мита за подачу позовної заяви у сумі 9715,28грн. з посиланням на ч.7 ст.26 Інструкції про порядок обчислення та справляння державного мита та зазначенням про зміну позовних вимог з вимоги майнового характеру (стягнення боргу) на вимогу немайнового характеру (перерахування грошових коштів).

Не погодившись з ухвалою суду від 04.03.2009р. в частині відмови у поверненні держмита, ТОВ "М енд М Мілітцер і Мюнх Україна ГмбХ" звернулось до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу господарського суду Одеської області частково скасувати та постановити повернути з Державного бюджету України зайво сплачене держмито у розмірі 9715,28грн. на користь позивача. Скаржник вказує на те, що у зв'язку зі зміною позовної вимоги з вимоги майнового характеру на немайнову вимогу, державне мито, що підлягало сплаті за подання позовної заяви, складає 85грн., а сума в розмірі 9715,28грн. є зайво сплаченою та підлягає поверненню на підставі ст. 8 Декрету Кабінета Міністрів України "Про державне мито"; посилання суду на ч.7 ст.26 Інструкції про порядок обчислення та справляння державного мита є безпідставним, тому як позивач не збільшував та не зменшував розмір позовних вимог.

09.04.2009р. до суду апеляційної інстанції від ТОВ "М енд М Мілітцер і Мюнх Україна ГмбХ" надійшла заява про розгляд апеляційної скарги за відсутністю його представника.

У засідання суду апеляційної інстанції представники сторін не з'явились, незважаючи на належне повідомлення про час і місце слухання справи.

Перевіривши матеріали справи на предмет правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги виходячи з наступного.

Відповідно до ч.2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як вбачається з матеріалів справи, звертаючись до суду з позовом про стягнення з Банку 980028,31грн. боргу та судових витрат, позивач платіжним дорученням №43 від 04.11.2008р. сплатив держмито за подання позовної заяви у розмірі 9800,28грн.

Вказана сума державного мита розрахована позивачем виходячи з оспорюваної суми та відповідно до п.п. "а" п.2 ст. 3 Декрету Кабінета Міністрів України "Про державне мито", відповідно до якого із заяв майнового характеру, що подаються до господарських судів, ставка державного мита встановлюється в розмірі одного відсотка ціни позову, але не менше 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більше 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

В подальшому, змінюючи предмет позову з вимоги про стягнення певної суми грошових коштів на вимогу перерахувати грошові кошти у розмірі 928695,97грн. з одного розрахункового рахунку на інший, позивач просив суд першої інстанції в частині розподілу судових витрат стягнути з відповідача 85грн. держмита та 118грн. на ІТЗ судового процесу, а суму 9715,28грн. —повернути як зайво сплачену при подачі позовної заяви.

Такі самі вимоги в частині розподілу судових витрат містяться і в заяві Товариства про припинення провадження у справі.

Суд першої інстанції оскаржуваною ухвалою задовольнив вимогу позивача про стягнення з відповідача 85грн. держмита та 118 грн. на ІТЗ судового процесу, зазначивши, що зі зміною позовних вимог змінився і характер вимог з майнових на немайнові, ставка держмита по оплаті яких складає п'ять неоподатковуваних мінімумів доходів громадян відповідно до п.п. "б" п.2 ст. 3 Декрету Кабінета Міністрів України "Про державне мито".

Водночас суд першої інстанції відхилив посилання позивача на повернення 9715,28грн. держмита як зайво сплачених, пославшись на п.7 ст.26 Інструкції про порядок обчислення та справляння державного мита, якою передбачено, що при зменшенні позовних вимог сплачене мито не повертається.

Проте колегія суддів апеляційної інстанції не може погодитись із вказаним висновком суду виходячи з наступного.

Відповідно до п.37 Інструкції про порядок обчислення та справляння державного мита, затвердженої наказом Головної державної податкової інспекції України від 22.04.1993р. №15 (z0050-93) , зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 19.05.1993р. за №50 (z0050-93) , до позовних заяв немайнового характеру відносяться вимоги, що не підлягають вартісній оцінці (про звільнення самовільно зайнятих приміщень, про надання площі в натурі, спори, пов'язані з примушуванням прийняти передаточний баланс тощо); заяви по спорах, пов'язаних з поповненням недостачі або з вилученням лишку власних оборотних коштів, а також інші заяви по спорах про розрахунки при передачі підприємств, будинків і споруд оплачуються митом за ставками, встановленими для позовних заяв майнового характеру.

Таким чином, під вимогою немайнового характеру розуміються вимоги, які неможливо обчислити у грошовому виразі та піддати грошовій оцінці.

В даному випадку вимога про перерахування грошових коштів підлягає вартісній оцінці, більш того, ця вимога конкретизована певною сумою —980028,31грн., отже підстави для віднесення позовної заяви про перерахування грошових коштів до категорії заяв немайнового характеру відсутні.

Відповідно до ч.4 ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Судом першої інстанції залишено поза увагою, що при зміні позовних вимог позивачем 17.12.2008р. відбулася зміна предмету позову, а не зменшення позовних вимог, проте спір залишився майновим.

Підставою для повернення державного мита за п.1 ч.1 ст. 8 Декрету Кабінета Міністрів України "Про державне мито" визначено внесення мита в більшому розмірі, ніж передбачено чинним законодавством, однак в даному випадку позовна заява про зобов'язання перерахувати певну суму грошових коштів обкладається держмитом за ставкою відповідно з п.п. "а" п.2 ст. 3 Декрету Кабінета Міністрів України "Про державне мито".

Посилання суду на п.26 Інструкції про порядок обчислення та справляння державного мита є помилковими, позаяк в контексті наведеного відсутні були підстави для висновку, що позивач зменшив позовні вимоги.

Питання повернення держмита при зменшенні позовних вимог в господарському суді регулюється п.38 Інструкції (абз.3), оскільки він відноситься до підрозділу "Справляння державного мита з позовних заяв, що подаються до господарських судів" розділу V Інструкції про порядок обчислення та справляння державного мита.

Згідно абз.3 п.38 Інструкції про порядок обчислення та справляння державного мита при зменшенні позовних вимог внесене мито не повертається; при збільшенні позову недостаюча сума мита доплачується виходячи зі збільшеної суми позову.

Виходячи з тієї обставини, що позивач зменшував позовні вимоги у зв'язку з частковим перерахуванням Банком грошових коштів вже в ході розгляду справи в суді, підстави для повернення зайво сплаченого державного мита в даному випадку відсутні за п.38 вказаної Інструкції.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про наявність підстав для віднесення судових витрат на рахунок відповідача на підставі ст.ст. 44, 49 ГПК України та з припиненням провадження у справі за п.1-1 ст. 80 ГПК України.

Статтею 44 ГПК України встановлено, що судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно ч.2 ст. 49 ГПК України якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї державне мито незалежно від результатів вирішення спору.

З матеріалів справи вбачається, що ініціювання позивачем даного спору в суді обумовлено діями Банку, якими обмежувалось право Товариства на безперешкодне розпорядження своїми грошовими коштами в порушення укладеного сторонами договору банківського рахунку та вимог чинного законодавства України, тобто неправомірними діями Банку.

Припинення провадження у справі відбулося внаслідок припинення існування предмету спору у зв'язку виконанням Банком своїх зобов'язань по перерахуванню грошових коштів після звернення Товариства до суду з позовом.

Таким чином судові витрати позивача, а саме: 9800,28грн. держмита та 118грн. - витрат на ІТЗ судового процесу мають бути покладені на відповідача на підставі ч.2 ст. 49 ГПК України, а позиція ТОВ "М енд М Мілітцер і Мюнх Україна ГмбХ" не є процесуальною перешкодою для правильного вирішення цього питання відповідно до закону та обставин справи.

На підставі вищенаведеного апеляційна скарга ТОВ "М енд М Мілітцер і Мюнх Україна ГмбХ" підлягає частковому задоволенню, а пункт 2 резолютивної частини ухвали господарського суду Одеської області від 04.03.2009р. - зміні у зв'язку з неправильним застосуванням судом норм матеріального та процесуального права та викладенню в новій редакції зі стягненням з Акціонерного комерційного промислово-інвестиційного банку (ЗАТ) в особі філії "Одеське Центральне відділення Промінвестбанку" витрат по держмиту в сумі 9800,28грн. та 118грн. витрат на ІТЗ судового процесу.

Керуючись ст. ст. 99, 101- 106 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів –

1. Апеляційну скаргу задовольнити частково.

2. Ухвалу господарського суду Одеської області від 03.04.2009р. змінити, виклавши п.2 резолютивної частини в наступній редакції:

"2. Стягнути з Акціонерного комерційного промислово-інвестиційного банку (закрите акціонерне товариство) в особі філії "Одеське Центральне відділення Промінвестбанку" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "М енд М Мілітцер і Мюнх Україна ГмбХ" витрати по держмиту в сумі 9800,28грн. та витрати на ІТЗ судового процесу в розмірі 118,00грн."

3. В іншій частині ухвалу від 03.04.2009р. залишити без змін.

Доручити господарському суду Одеської області видати відповідний наказ з зазначенням необхідних реквізитів (з урахуванням виданого судом наказу від 17.03.2009р. по справі №15/207-08-4693).

Постанова в порядку ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.