Рішенням господарського суду Донецької області від 23.03.2010р. по справі № 37/21пд частково задоволено позов відкритого акціонерного товариства "Маріупольський завод важкого машинобудування", м. Маріуполь (далі- позивач) до публічного акціонерного товариства "Альфа–Банк", м. Київ (далі –відповідач-1) та закритого акціонерного товариства "АзовЕлектроСталь", м. Маріуполь (далі –відповідач-2) про визнання недійсними п.п. 5.4, 2.1 (в частині "або в якому-небудь іншому (більшому або меншому) розмірі, якщо такий буде встановлений шляхом зміни основного договору в строки, встановлені в основному договорі) договору поруки №377-П/08 від 06.08.2008р., та визнання припиненим договір поруки №377-П/08 від 06.08.2008р.

Визнано недійсними п. 2.1 в частині "або в якому-небудь іншому (більшому або меншому) розмірі, якщо такий буде встановлений шляхом зміни основного договору в строки, встановлені в основному договорі", та п. 5.4. (повністю) договору поруки №377-П/08 від 06.08.2008р.

Відмовлено в задоволенні решети вимог до публічного акціонерного товариства "Альфа –Банк", м. Київ.

Відмовлено в задоволенні вимог до закритого акціонерного товариства "АзовЕлектроСталь", м. Маріуполь.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач-1 по справі, публічне акціонерне товариство "Альфа –Банк", м. Київ, звернувся до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати судове рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволені позову повністю. В обгрунтуваня своїх вимог посилається на порушення місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття неправильного рішення. За ствердженням скаржника, сторони є вільними в укладанні договору. При цьому, позивачем не доведено не наведено доказів суперечності спірного п. 5.4. договору поруки актам цивільного законодавства і моральним нормам суспільства Вказує також на недоведеність позивачем наявності у нього суб’єктивного матеріального права або законного інтересу.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу просить суд залишити рішення суду без змін, а вимоги в апеляційній скарзі –без задоволення.

Відповідач 2 в судовому засіданні частково підтримав рішення суду та частково вимоги, викладені в апеляційній скарзі. Посилається на те, що спірні положення договору поруки були наявні в його змісті на момент укладання та були відомі сторонам.

Відповідно до вимог ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України здійснювалась фіксація судового засідання за допомогою технічних засобів.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши представників сторін, суд встановив наступне:

06.09.2007р. між відповідачем –1, публічним акціонерним товариством "Альфа –Банк", (Банк) та відповідачем -2, закритим акціонерним товариством "АзовЕлектроСталь" (Позичальник) укладено договір про відкриття кредитної лінії №313-МВ/07 (а.с.а.с. 13-18), за умовами п.п. 1.1, 1.2, 1.4 якого Банк відкриває Позичальнику мультивалютну відновлювальну кредитну лінію (ліміт 12000000,00 доларів США), (далі - "Кредитна лінія"), та на підставі додаткових угод до цього договору окремими частинами (траншами) надає Позичальнику Кредит у порядку і на умовах, визначеним цим договором, а Позичальник, у свою чергу, зобов’язується використати Кредит з метою, зазначеною у п. 1.3. цього договору, своєчасно та у повному обсязі виплачувати Банку проценти за користування кредитом, виконати інші умови цього договору та повернути Банку Кредит у терміни, встановлені цим договором, строком до 06.03.2009р.

Розмір процентів за користування кредитом складає : за користування частиною кредиту, наданою у гривнях – 16% річних; за користування частиною кредиту, наданою у доларах США –12% річних, за користування частиною кредиту, наданою у євро –12% річних, за користування частиною кредиту, наданою у російських рублях –15% річних.

Розділами 5, 6, 7 кредитного договору сторонами визначено зобов’язання щодо сплати Позичальником винагороди за надання кредитної лінії, процентів за користування кредитом та порядку їх зміни та відсутністю плати за управління кредитом. При цьому, відповідно до п. 6.3 договору, розмір процентів за користування кредитом або його частиною у певній валюті може бути змінений Банком в односторонньому порядку.

Для забезпечення виконання позичальником своїх зобов’язань за кредитним договором, 06.08.2008р. між відповідачем -1 (Банком) та позивачем, відкритим акціонерним товариством "Маріупольський завод важкого машинобудування", м. Маріуполь (Поручитель) укладено договір поруки №377-П/08 (а.с.а.с. 10,11), згідно п.2.1 якого Поручитель зобов’язується перед Банком відповідати за виконання Позичальником як Боржника за кредитним договором, наступних обов’язків, що виникли на підставі основного договору або можуть виникнути на підставі нього в майбутньому:

- обов’язку повернути Банку наданий за основним договором кредит, загальна суму кого у будь-який час не перевищуватиме ліміт кредитної лінії. Кожен з траншів, шляхом надання яких наданий такий кредит, повинен бути повернутий у валюті, у якій його надано, та у останній день строку, що складає 6 місяців з дати укладання додаткової угоди, на підставі якої це транш надано, або останній день будь-якого меншого чи більшого строку, якщо такий буде визначений згідно з основним договором та/або додатковою угодою, а транші, надані менше ніж за 6 місяців до дня закінчення строку дії кредитної лінії –у день закінчення строку дії кредитної лінії;

- обов’язок сплачувати Банку проценти за користування кредитом, наданим за кредитною лінією, у наступному розмірі 16% річних за користування частиною кредиту, наданою у гривнях, та 12; річних за користування частиною кредиту, наданою у доларах США, та 12% річних за користування частиною кредиту, наданою у євро, та 15% річних за користування частиною кредиту, наданою у російських рублях або у будь-якому іншому (більшому або меншому) розмірі, якщо такий буде встановлений шляхом зміни основного договору у строки, визначені в основному договорі4

- обов’язок сплачувати Банку комісію за управління кредитом у розмірі і строки, визначені в основному договорі;

- обов’язок у випадках, передбачених основним договором або законодавством України, достроково (до настання строку повернення/сплати, зазначених вище в цьому пункті), повернути Банку кредит, сплатити проценти за користування ним і виконати інші обов’язки, що передбачені основним договором або випливають з нього4

- обов’язку сплатити Банку неустойку (пеню, штрафи) та понад суми неустойки (пені штрафів) відшкодувати збитки, заподіяні Банку невиконанням або неналежним виконанням Боржником своїх зобов’язань за основним договором.

Пунктом 5.1. договору Поручитель підтвердив, що він повністю ознайомлений з умовами Основного договору та обов’язками Боржника, а в п. 5.4. сторонами визначено, що: укладанням цього договору Поручитель надає свою згоду на будь-які майбутні зміни обсягу відповідальності Боржника за основним договором, в тому числі такі, внаслідок яких відбудеться збільшення обсягу відповідальності Поручителя за цим договором, зокрема, але не виключно, будь-які зміни основного договору, внаслідок яких збільшується ліміт кредитної лінії, що надається Боржник; строк користування кредитом/частиною, та/або розмір процентів за користування кредитом/овердрафтом, та/або комерційних винагород, та/або неустойки (пені, штрафів), та/або будь-яких інших платежів, які Боржник згідно з основним договором повинен сплачувати Банку та за виконання яких Поручитель поручається за цим договором поруки, і встановлена цим договором порука залишається чинною протягом строку встановленого в п.5.3. цього договору, а Поручитель відповідає перед Банком у тому ж обсязі, що і Боржник, з урахуванням будь-яких майбутніх змін обсягу відповідальності Боржника за основним договором. Дана згода поручителя є безумовною, безвідкличною і не обмежена строком дії.

Пунктом 5.5. договору поруки передбачено право Банку у порядку договірного списання меморіальними ордерами списувати кошти з будь-яких поточних рахунків Поручителя у Банку (за наявністю таких) та направляти їх на виконання грошових зобов’язань Боржника за основним договором, термін чи останній день строку виконання яких настав, або виконання яких прострочено у сумі, що не перевищує фактичної заборгованості на день списання.

Між відповідачами в подальшому укладено додаткові угоди до кредитного договору (а.с.а.с. 19-36), якими внесено зміни до істотних умов договору, а саме: - 15.08.2008р. та 18.08.2008р. збільшено розмір відсоткової ставки за користування кредитом, наданим у доларах США, з 12% річних до 14% річних, і 18.08.2008р. за користування кредитом, наданим в гривнях, з 16% річних до 23%.

Разом з тим, в матеріалах справи відсутні докази внесення відповідних змін до договору поруки, укладеного між позивачем та відповідачем -1 чи докази наявності окремого письмового погодження Поручителя на збільшення розміру відповідальності, пов’язаних із збільшенням відсоткової ставки за користування кредитом, внесених додатковими угодами.

Як вбачається із наданого відповідачем-1 (а.с.63-64) розрахунку простроченої заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії 3313-МВ/07 від 06.09.2007р. станом на 01.03.2010р. загальна суму простроченої заборгованості та пені Закритого акціонерного товариства "Азовелектросталь" становить 16669830,22грн.

Позивач, відкрите акціонерне товариство "Маріупольський завод важкого машинобудування", м. Маріуполь просить суд визнати недійсними п.п. 5.4, 2.1 (в частині "або в якому-небудь іншому (більшому або меншому) розмірі, якщо такий буде встановлений шляхом зміни основного договору в строки, встановлені в основному договорі) договору поруки №377-П/08 від 06.08.2008р., та визнання припиненим договір поруки №377-П/08 від 06.08.2008р.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як а підставу своїх вимог і заперечень.

При цьому, відповідно до абз. 3 п. 1 Роз’яснення Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних із визнанням угод недійсними" від 12.03.1999р. №02-5/111 (v_111800-99) , вирішуючи спір про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов’язує визнання угод недійсним і настання відповідних правових наслідків.

Крім того, зважаючи на позицію Верховного суду України, викладену в абз. 3 п. 2 Постанови Пленуму "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (v0009700-09) від 6 листопада 2009 року N 9, оцінка законності спірного договору здійснюється судом з урахуванням законодавства, що діяло на момент його вчинення.

Обгрунтовуючи свої вимоги, позивач посилається на те, що зміст положень оспорюваного договору суперечить актам цивільного законодавства та моральним засадам суспільства, а оспорювані умови є кабальними, що вказує на їх укладання під впливом важких обставин і на вкрай невигідних умовах.

Відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За вимогами ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину, є недодержання в момент його вчинення вимог ч.ч.1-3, 5 ст. 203 цього Кодексу.

За ствердженням позивача, спірні положення договору поруки є недійсним, зважаючи на те, що:

- зміст положень суперечить актам цивільного законодавства та моральним засадам суспільства;

- оспорюванні умови є кабальними, що вказує на їх укладання під впливом важких обставин і на вкрай невигідних умовах.

Як свідчать матеріали справи, позивач, будучи стороною договору поруки та відповідно до ч. 1 ст. 554 Цивільного кодексу України, в свою чергу, одночасно перебуває у статусі солідарного із відповідачем-2 боржника за грошовими зобов’язаннями перед відповідачем-1, публічним акціонерним товариством "Альфа –Банк", що випливають із договору про відкриття кредитної лінії №313-МВ/07 від 06.09.2007р.

Враховуючи вимоги ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про те, що формулювання спірного договору безпосередньо впливають на грошові зобов’язання позивача, та, як наслідок - на його законні майнові інтереси (в тому числі нарахованої заборгованості за кредитним договором –а.с.а.с.64, 65).

Відповідно до ч. 1 ст. 548 та ч. 1 ст. 553 Цивільного кодексу України порука як спосіб забезпечення виконання іншого (основного, в даному випадку –кредитного) зобов’язання має акцесорний (додатний) та похідний характер від забезпечуваного зобов’язання, що зумовлює існування останнього та його визначеність на момент укладання договору поруки, оскільки відсутність основного зобов’язання унеможливлює існування об’єкту забезпечення, а його невизначеність унеможливить настання передбачених ч.ч. 1, 2 ст. 554 цього Кодексу правових наслідків в контексті обсягу солідарної відповідальності поручителя.

Забезпечуваними зобов’язаннями виступають грошові вимоги відповідача -1 до відповідача- 2 по договору про відкриття кредитної лінії №313-МВ/07 від 06.09.2007р., який є кредитним договором у розумінні ч.2 ст. 345 Господарського кодексу України та ч.1 ст. 1054 Цивільного кодексу України.

За вимогами ч. 2 ст. 1054 Цивільного кодексу України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфу 1 глави 71 Цивільного кодексу України (435-15) , якщо інше не встановлено параграфом 2 і не випливає із суті кредитного договору.

Як вбачається зі змісту кредитного договору, позичальник зобов’язується повернути позикодавцю суми позики (кредиту) та сплатити проценти, що є платою за користування кредитом за встановленим розміром та порядком їх одержання.

Разом з тим, розмір сплачуваних за користування кредитними коштами процентів, що є істотною умовою договору, в сою чергу, безпосередньо вливає на обсяг грошових зобов’язань, забезпечуваних порукою позивача та має підлягати обов’язковому визначенню у договорі поруки, разом із іншими параметрами, визначеними як істотні умови існування вимог, які можуть бути пред’явлені до поручителя, що відповідає умовам договору (п. 5.1.) поруки стосовно обізнаності позивача про умови основного договору та обов’язків відповідача -2.

За змістом ст. 546 Цивільного кодексу України, порука є видом забезпечення виконання зобов’язання.

За вимогами ст. 553 Цивільного кодексу України по договору поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним своїх обов’язків . Порукою може забезпечуватись виконання зобов’язань повністю або частково.

Згідно вимог ч.2 ст. 554 того ж Кодексу поручитель відповідає перед кредитором в тому ж обсязі, що і боржник якщо інше не встановлено договором поруки.

Таким чином, діюче законодавство імперативно встановлює обов’язкову попередню визначеність основного зобов’язання.

Відповідно до ч.1 ст. 559 Цивільного кодексу України, порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов’язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

При цьому, в матеріалах справи відсутні докази в розумінні ст. 32- 34 Господарського процесуального кодексу України, які б свідчили про наявність погодженого з поручителем вичерпного переліку та обсягу його обов’язків, за порушення яких настає відповідальність.

Між тим, ч.3 ст. 6 Цивільного кодексу України не допускає в межах реалізації принципу свободи договору можливості відступлення від положень актів цивільного законодавства, у тому числі –у випадку, якщо обов’язковість для сторін таких актів випливає з їх змісту або суті відносин між сторонами.

Укладення договору поруки, який передбачає неузгоджене збільшення з позивачем розміру його грошової відповідальності, створює підстави для завдання шкоди майновим інтересам поручителя та суперечить загальним засадам цивільного законодавства, встановленим п. 6 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України: засадам справедливості, добросовісності та розумності.

Між тим, посилання позивача на те, що спірні положення договору поруки суперечать моральним засадам суспільства та його вчинено під впливом тяжкої обставини є безпідставними, оскільки останнім не доведено та не надано суду відповідних доказів.

Враховуючи вищевикладене, місцевий господарський суд обгрунтовано дійшов висновку про визнання недійсними на підставі ч.1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України та такими, що суперечать положенням п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 2 ст. 548, ч.ч.1,2 ст. 553, ч. 2 ст. 554 Цивільного кодексу України, положень п. 2.1. договору поруки в частині слів "...або у будь-якому іншому (більшому або меншому) розмірі, якщо такий буде встановлений шляхом зміни Основного договору у строки, визначені в Основному договорі", а також п. 5.4. договору в цілому, оскільки їх існування (положень) є несумісним із передбаченою діючим законодавством імперативною визначеністю розміру основного зобов’язання та обсягів відповідальності на момент укладання договору поруки.

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 236 Цивільного кодексу України спірні положення договору є недійсним з моменту його вчинення, а можливість настання передбачених ними прав та обов’язків на майбутнє припиняється.

Відповідно до п. 19 Інформаційного листа "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України" від 07.04.2008р. №01-8/211 (v_211600-08) рішення суду про визнання договору недійсним має зворотну силу в часі, і ч. 2 ст. 236 Цивільного кодексу України не встановлює винятків із правил частини 1 цієї статті, а лише конкретизує ч. 1 ст. 216 цього Кодексу, згідно якої недійсний договір не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю.

Як вірно зазначено в рішенні суду, недійсність положень договору поруки з моменту його вчинення та внесення змін 15.08.2008р. шляхом укладання між відповідачами додаткових угод до кредитного договору основного зобов’язання (збільшення розміру відсотків за користування кредитом), тягне за собою відповідне збільшення розміру відповідальності поручителя без його належної згоди, та як наслідок –тягне за собою припинення з 15.08.2008р. поруки за договором №377-П/08 від 06.08.2008р. на підставі ч. 1 ст. 559 Цивільного кодексу України.

Разом з тим, діюче законодавство безпосередньо не передбачає у якості самостійного способу судового захисту визнання припиненим договору.

За таких обставин, місцевий господарський суд дійшов обгрунтованого висновку та відмовив позивачу в цій частині вимог, зважаючи на те, що обраний спосіб судового захисту полягає у припиненні правовідносин, оскільки він передбачає їх припинення саме у зв’язку та на підставі рішення суду, що набуде законної сили.

Посилання скаржника на відсутність факту порушення права чи інтересу позивача є необгрунтованим, оскільки, як зазначалось раніше, позивач, будучи стороною договору поруки, та відповідно до ч. 1 ст. 554 Цивільного кодексу України, одночасно перебуває у статусі солідарного із відповідачем-2 боржника за грошовими зобов’язаннями перед відповідачем-1, публічним акціонерним товариством "Альфа –Банк", що випливають із договору про відкриття кредитної лінії №313-МВ/07 від 06.09.2007р. Таким чином, що формулювання спірного договору безпосередньо впливають на грошові зобов’язання Позивача, а отже –і на його законі майнові інтереси.

від відповідача-1: від відповідача-2:	не з'явився Адарюкова О.С. - довір. № 301/67Д від 30.12.2009р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу	Публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк", м. Київ


за участю представників сторін:
від позивача:		Кулініч О.О. - довір. № 250-17Д від 04.01.2010р.,

головуючого:
суддів