У червні 2007 року перший заступник прокурора Черкаської області (далі по тексту –прокуратура) звернувся до господарського суду Черкаської області в інтересах держави в особі Золотоніської міської ради (далі по тексту –позивач, Золотоніська міська рада) із позовною заявою до регіонального відділення Фонду Державного майна України по Черкаській області (далі по тексту –відповідач, РВ ФДМУ по Черкаській області), за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - відкритого акціонерного товариства "Пересувна механізована колона №216"(далі-третя особа 1, ВАТ "ПМК №216") та Первака Максима Віталійовича (далі- третя особа 2, Первак М.В.), в якій просить визнати незаконними та скасувати: акт оцінки цілісного майнового комплексу державного підприємства пересувна механізована колона №216 Держводгоспу України, накази заступника начальника регіонального відділення Фонду державного майна України по Черкаській області №636-П від 28.06.1996 року та №635-АТ від 05.12.1996 року в частині включення до статутного фонду ВАТ "ПМК-216"гуртожитку, який знаходиться в м. Золотоноша по вул. Баха, 67а; та зобов’язати регіональне відділення Фонду державного майна України по Черкаській області внести зміни до акту оцінки цілісного майнового комплексу державного підприємства пересувна механізована колона №216 Держводгоспу України, затвердженого наказами заступника начальника регіонального відділення Фонду державного майна України по Черкаській області №636-П від 28.06.1996 року та №635-АТ від 05.12.1996 року, шляхом виключення гуртожитку, який знаходиться в м. Золотоноша по вул. Баха, 67а із статутного фонду ВАТ "ПМК-216".

Рішенням господарського суду Черкаської області від 29.12.2007 року у справі № 03-05/2867 (далі по тексту –оскаржуване рішення) позовні вимоги було задоволено в повному обсязі.

Не погоджуючись із вищевказаним рішенням господарського суду Черкаської області, ВАТ "ПМК-216"звернулося до Київського міжобласного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.

В обґрунтування вимог, викладених в апеляційній скарзі, скаржник посилається на те, що при винесенні оскаржуваного рішення місцевий господарський суд не в повному обсязі з’ясував усі обставини, що мають значення для справи, та зробив висновки, які не відповідають обставинам справи, неправильно застосувавши норми матеріального права, у зв’язку з чим останнє підлягає скасуванню з підстав, викладених у тексті скарги.

Ухвалою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 28.01.2008 р. апеляційна скарга ВАТ "ПМК-216"була прийнята до провадження.

Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 20.03.2008 р. апеляційна скарга вищевказаної особи була задоволена частково; рішення господарського суду Черкаської області від 29.12.2007 року у справі № 03-05/2867 скасовано та провадження у справі припинено.

Постановою Вищого господарського суду України від 15.07.2008 р., касаційне подання першого заступника прокурора Черкаської області було задоволено частково; постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 20.03.2008 р. скасовано, із передачею справи до цього ж суду для здійснення апеляційного перегляду рішення господарського суду Черкаської області від 29.12.2007 р. по суті.

Ухвалою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 02.09.2008 р., справа №03-05/2867 була призначена до розгляду колегією суддів у складі: головуючий суддя Фаловська І.М., судді Разіна Т.І., Чорногуз М.Г.

Ухвалою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 27.01.2009 р. справу №03-05/2867 було зупинено в зв’язку з виправленням описок місцевим судом, допущених в оскаржуваному рішенні. Ухвалою господарського суду Черкаської області від 25.02.2009 р. місцевим судом було виправлено описки у описовій та резолютивній частинах рішення, шляхом виправлення по тексту рішення номерів наказів РВ ФДМУ по Черкаській області №635-П від 28.06.1996 р. та №635-П від 05.12.1996 р. відповідно на №636-П від 28.06.1996 р. та №635-АТ від 05.12.1996 р.

Ухвалою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 18.03.2009 р. провадження у справі №03-05/2867 було поновлено, справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 14.04.2009 р.

Представник прокуратури надіслав письмове обґрунтування по справі №05-1397вих. від 29.09.2008 р., в якому проти апеляційної скарги заперечує.

Представник позивача в судові засідання не з’являвся, про причини неявки суд не повідомляв, процесуальним правом наданим йому статтею 96 ГПК України не скористався.

Представник відповідача подав відзив на апеляційну скаргу №71-08-00610 від 14.02.2008 р., в якому зазначив, що приватизація цілісного майнового комплексу ДП ПМК №216 Держводгоспу України була здійснена відповідно до діючого на той час законодавства. Відповідач направив до суду клопотання від 31.03.2009 р. в якому підтримав свою позицію, викладену у відзиві, а також просив суд розглянути справу без участі його представника.

Представник третьої особи 1 вимоги, викладені в апеляційній скарзі та доповненні до неї підтримав, вважає їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Третя особа 2, Первак Максим Віталійович, подав відзив, в якому підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі та вважає, що позов не підлягає задоволенню.

В судове засідання 14.04.2009 р. представники сторін, третіх осіб та прокуратури Київської області не з’явились, однак про час та дату судового засідання були повідомлені належним чином, про що свідчать повідомлення про вручення поштових відправлень сторонам по справі та прокуратурі Київської області. Сторонами не було подано до суду обґрунтованих клопотань про відкладення розгляду справи.

За таких обставин, судова колегія, враховуючи тривалий строк розгляду справи та те, що місцевим та апеляційними судами зібрано достатньо доказів по справі, вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників сторін в судовому засіданні 14.04.2009 р. за наявними в справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, колегія суддів Київського міжобласного апеляційного господарського суду дійшла до висновку, що апеляційна скарга відкритого акціонерного товариства "Пересувна механізована колона №216"підлягає задоволенню частково.

У відповідності до вимог ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

У відповідності до п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України та ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно ст. 99 ГПК України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Апеляційною інстанцією встановлено, що даний спір підвідомчий господарським судам, оскільки згідно п. 1 ч. 1 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України господарським судам підвідомчі справи у спорах щодо приватизації майна та з інших підстав, даний спір не стосується державного житлового фонду, не витікає з цивільних правовідносин за участю громадян-мешканців квартир (кімнат у гуртожитку) державного житлового фонду і не з публічно-правових відносин, а за суб’єктним складом сторін і предметом доказування є фактично спором про право власності, пов’язаним з приватизацією майна державного підприємства, включаючи спір про визнання недійсними відповідних актів органу приватизації.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно переліку підприємств, які підлягають обов’язковій приватизації у 1995 році, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.05.1995 р. №343 та відповідно до ст. 1 Декрету Кабінету Міністрів України "Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі"від 17.05.1993 р., Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Черкаській області прийнято рішення про приватизацію державного підприємства пересувної механізованої колони №216 Держводгоспу України. Дане рішення прийняте на підставі наказу "Про рішення щодо приватизації"№323-ДП від 29.04.1996 (т.1 а.с.8).

Відповідно до статті 13 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств"за наказом РВ ФДМУ по Черкаській області № 384Кп від 30.05.1996 р., була утворена комісія по приватизації.

Вказаною комісією було розглянуто документи, необхідні для оцінки майнового комплексу підприємства, а саме, результати інвентаризації майна ДП ПМК-216 Держводгоспу України, та затверджено, що вартість майна згідно з передаточним балансом, документами для здійснення оцінки, документацією про результати інвентаризації становить - 52063 млн. крб. (520630 грн.).

Відповідно до плану приватизації державного підприємства пересувної механізованої колони № 216 (ПМК-216) Держводгоспу України, затвердженого Регіональним відділенням ФДМУ по Черкаській області від 31.07.1996 р. №676-П, наказом РВ ФДМУ по Черкаській області № 589-АТ від 07.10.1996 р., Державне підприємство пересувна механізована колона № 216 (ПМК-216) Держводгоспу України було перетворено у відкрите акціонерне товариство "ПМК-216"та затверджено статут ВАТ "ПМК-216"(т.1 а.с.20-21).

Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Черкаській області проведено оцінку цілісного майнового комплексу підприємства та наказом №636-П від 28.06.1996 р. затверджено акт оцінки цілісного майнового комплексу підприємства від 28.06.1996 р., який складений відповідно до Методики оцінки вартості об’єктів приватизації, затвердженої Постановою КМУ від 18.01.1995 р. № 36 (36-95-п) . (т.1 а.с.9).

Згідно вказаного акту оцінки та інвентаризаційного опису, до статутного фонду ВАТ "ПМК-216"включено також гуртожиток по вул. Баха, 67а у м. Золотоноша (т.1 а.с.10-15).

Наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Черкаській області "Про затвердження доповнень до актів оцінки вартості майна відкритих акціонерних товариств"№635-АТ від 05.12.1996 р. затверджено доповнення до акту оцінки вартості майна (т.1 а.с.16).

Відповідно до свідоцтва №3 про право власності від 06.04.2000 р., виданого на підставі рішення виконкому Золотоніської міської ради №116 від 10.02.2000 р., гуртожиток, розташований по вул. Баха, 67а в м. Золотоноша, належав на праві колективної власності Відкритому акціонерному товариству "Пересувна механізована колона №216"(т.1 а.с.68).

Протоколом №4 від 13.11.2003 р. засідання Спостережної ради ВАТ "Пересувна механізована колона № 216"вирішено надати згоду на укладання договору купівлі-продажу відповідного гуртожитку з громадянином Перваком Максимом Віталійовичем (т.1 а.с.69).

27.11.2003 року між Відкритим акціонерним товариством "Пересувна механізована колона №216"(продавець) та фізичною особою Перваком Максимом Віталійовичем (покупець) укладено договір купівлі-продажу, згідно умов якого продавець продав, а покупець купив належний продавцю жилий будинок (гуртожиток), що знаходиться за адресою: м.Золотоноша, вул.Баха, 67а (т.1 а.с.70).

Із матеріалів справи також вбачається, що рішенням Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 19.07.2004 р. по справі №2-59, залишеного без змін ухвалою Верховного Суду України від 31.08.2006 р., у задоволенні позову Золотоніського міжрайонного прокурора про визнання недійсним договору купівлі-продажу жилого будинку (гуртожитку) від 27.11.2003 р., визнання незаконною та скасування неправильно вчиненої нотаріальної дії відмовлено (т.1 а.с.71-76).

Задовольняючи позов, місцевий суд виходив з того, що включення гуртожитку в склад цілісного майнового комплексу, що передавався у власність товариства відбулося всупереч вимог ч.2 ст. 3 Закону України "Про приватизацію державного майна", отже вважав позовні вимоги позивача законними та обґрунтованими.

Втім, цей висновок колегія суддів вважає суперечливим, передчасним і таким, що не відповідає змісту спірних правовідносин та обставинам справи.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 5, ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 18 Закону України "Про приватизацію державного майна"(в редакції, що діяла з 30.03.1995 по 20.03.1997, тобто, під час виникнення спірних правовідносин) приватизації підлягало майно підприємств, цехів, виробництв, дільниць, інших підрозділів, що виділяються в самостійні підприємства і є єдиними {цілісними) майновими комплексами, а також частки (паї, акції), що належать державі у майні господарських товариств, шляхом, зокрема, продажу часток (паїв, акцій) в майні підприємств на аукціоні, за конкурсом, на фондовій біржі, внаслідок чого здійснюється перетворення державних підприємств у акціонерні товариства.

При цьому, згідно ч. 2 ст. 3 цього Закону його дія не поширюється, зокрема, на приватизацію об'єктів державного земельного та житлового фондів, а також об’єктів соціально-культурного призначення, за винятком тих, які належать підприємствам, що приватизуються.

Пунктом 39 Методики оцінки вартості об'єктів приватизації, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.1995 № 36 (36-95-п) (яка була чинною на час проведення приватизації спірного майна) визначено, що вартість майна цілісного майнового комплексу зменшується, зокрема, на вартість майна державного житлового фонду, який приватизується відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" (2482-12) , а також вартість об'єктів, що не підлягають приватизації.

Як вважає прокурор, і з цим погодився місцевий суд, спірний гуртожиток відносився до державного житлового фонду, який підлягав приватизації громадянами, чим унеможливлюється його приватизація у складі цілісного майнового комплексу державного підприємства.

Разом з тим, за приписами ч. 2 ст. 1, ч. 2 ст. 2 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду"(в редакції, що діяла з 09.04.1994 р. по 20.02.1997 р., тобто, під час виникнення спірних правовідносин) до державного житлового фонду, який підлягав приватизації на користь громадян України, відносився житловий фонд місцевих рад та житловий фонд, який знаходився у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, крім, кімнат в гуртожитках.

Відповідно до ч. 2 п. 9 ст. 8 цього Закону в разі банкрутства підприємств, зміни форми власності або ліквідації підприємств, установ, організацій, у повному господарському віданні яких перебуває державний житловий фонд, останній (крім гуртожитків) одночасно передається у комунальну власність відповідних міських, селищних, сільських Рад народних депутатів.

На виконання цієї норми Закону постановою Кабінету Міністрів України від 06.11.1995 № 891 (891-95-п) було затверджено Положення про порядок передачі в комунальну власність загальнодержавного житлового фонду, що перебував у повному господарському віданні або в оперативному управлінні підприємств, установ та організацій, згідно п. 2 якого передачі в комунальну власність підлягають житлові будинки відомчого житлового фонду (крім гуртожитків). Зміни до зазначеного пункту 2 Положення щодо передачі в комунальну власність відомчого житлового фонду, в т.ч. гуртожитків, були внесені постановою Кабінету Міністрів України № 695 (695-2004-п) лише 26.05.2004 р.

Системний аналіз зазначених законодавчих норм дає підстави для висновку, що гуртожитки у спірний період не відносились до об’єктів державного житлового фонду, який би підлягав приватизації громадянами України або підлягав передачі у комунальну власність, отже, за відсутності законодавчої заборони щодо включення вартості гуртожитків до вартості цілісних майнових комплексів державних підприємств, які підлягали приватизації, видання органом приватизації - Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Черкаській області –спірних наказів №636-П від 28.06.1996 про затвердження акту оцінки державного підприємства пересувної механізованої колони № 216 (ПМК-216) Держводгоспу України та №635-АТ від 05.12.1996 р. про затвердження доповнень до акту оцінки вартості майна відкритих акціонерних, не свідчить про порушення вимог чинного на той час законодавства про приватизацію, чого, однак, не враховано місцевим судом під час прийняття рішення, адже, будь-яких інших підстав визнання цих наказів недійсними не зазначено. Такої правової позиції дотримувався і ВГСУ, приймаючи постанову від 19.02.2009 р. по справі №05/1128.

Відповідно до вимог чинного законодавства підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.

Отже, враховуючи вищевикладене, місцевий суд, приймаючи рішення, безпідставно встановив, що відповідачем під час приватизації порушені вимоги законодавства про приватизацію. Крім цього, обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

Враховуючи наведене, місцевий суд при вирішенні спору повинен був встановити, у чому саме полягає порушене право позивача –Залотоніської міської ради прийняттям відповідачем спірних наказів, оскільки позивач (який не надав до апеляційного суду ніяких пояснень по справі та ні разу не з'явився в судові засідання), а також прокурор, який подав позов, не обґрунтували належними доказами наявність порушеного права позивача.

Як вказується в п.9 ст. 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", який, на думку прокурора, було порушено під час здійснення приватизації, державний житловий фонд, який знаходився у повному господарському віданні або оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ, за їх бажанням може передаватися у комунальну власність за місцем знаходження будинків з наступним здійсненням їх приватизації органами місцевої державної адміністрації та місцевого самоврядування згідно з вимогами цього Закону. Однак, прокурором під час розгляду справи не було доведено, а місцевим судом не було встановлено, що третя особа 1 під час приватизації виявила бажання передати спірний гуртожиток у комунальну власність. Позивач, також, не звертався з вимогами до підприємства чи органу приватизації про передачу гуртожитку у комунальну власність. Ці обставини та встановлене вище, свідчать про відсутність порушеного права позивача прийняттям спірних наказів, отже у місцевого суду не було правових підстав для задоволення позову в частині визнання спірних наказів недійсними.

Що стосується позовних вимог в частині визнання незаконним та скасування акту оцінки цілісного майнового комплексу державного підприємства пересувної механізованої колони № 216 (ПМК-216) Держводгоспу України та внесення змін до цього акту, слід зазначити, що місцевий суд не звернув увагу і не встановив чи є вказаний акт оцінки тим актом, який у розумінні ст. 12 ГПК України може бути визнаний судом недійсним та чи є правові підстави щодо задоволення вимоги про внесення до нього змін.

Так, відповідно до Методики оцінки вартості об’єктів приватизації, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 16.01.1995 року №36 (36-95-п) , акт оцінки майна це висновок про вартість оцінюваного майна, тобто вірогідної ціни продажу. У даному випадку, оспорюваний акт оцінки –це висновок про вартість майна державного підприємства пересувної механізованої колони № 216 (ПМК-216) Держводгоспу України як цілісного майнового комплексу. До акту оцінки додаються передаточний баланс, документація, необхідна для проведення оцінки, або матеріали, підготовлені за результатами інвентаризації. Оцінку вартості майна проводить комісія, зокрема створена відповідно до статті 13 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств", на завершення оцінки складається акт оцінки встановленого зразка, який затверджується державним органом приватизації. На підставі даного акту відбувається формування статутного фонду підприємства на вартість якого випускаються акції товариства тощо. У разі порушення порядку проведення інвентаризації, яка повинна передувати проведенню оцінки, або виявлення фактів невідповідності документів, необхідних для проведення оцінки, даним передаточного балансу державний орган приватизації може призначити повторну інвентаризацію, що потягне за собою зміни чи доповнення до акту оцінки майна. Термін дії акта оцінки майна (висновку про вартість оцінюваного майна та звіту про оцінку) необхідного для реєстрації статуту ВАТ, становить 6 місяців з дня його затвердження.

Враховуючи наведене, апеляційна колегія дійшла до висновку, що акт оцінки майна не є актом державного чи іншого органу, підприємства чи організації, який підлягає обов’язковому виконанню, не містить ніяких норм, обов’язкових до виконання. Отже, у місцевого суду не було правових підстав для задоволення позову і визнання незаконним та скасування акту оцінки цілісного майнового комплексу. В цій частині провадження у справі підлягає припиненню.

Крім цього, позовна вимога про внесення змін до акту оцінки майна за умови, що на підставі даного акту сформовано статутний фонд, а майно стало власністю товариства, є безпідставною та не відповідає способам захисту порушеного права, які передбачені статтею 16 Цивільного кодексу України, згідно якої способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов’язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Отже, вибраний прокурором спосіб захисту в частині зобов’язання внесення змін до акту оцінки майна, не відповідає вимогам чинного законодавства. Крім цього, скасування акту оцінки чи внесення до останнього змін, не усуває юридичних наслідків їх виконання в період здійснення приватизації.

Також, на думку судової колегії, прокурором неправильно визначений склад сторін спору, які не відповідають змісту спірних відносин та обставинам справи, зокрема, пред’явлення прокурором позову в інтересах позивача - Золотоніської міської ради.

Відповідно до частини 1 статті 29 Господарського процесуального кодексу України прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави.

Зміст позовної заяви першого заступника прокурора Черкаської області, поданої в інтересах держави в особі Золотоніської міської ради –позивача у справі, переконливо свідчить про те, що між Золотоніською міською радою та державним органом приватизації виник спір про право власності на гуртожиток по вул. Баха, 67а в м. Золотоноша, який, на думку прокуратури, є комунальною власністю територіальної громади м. Золотоноша. Тобто, можна зробити висновок, що перший заступник прокурора Черкаської області звернувся з позовом, саме в інтересах Золотоніської міської ради, як суб’єкта права комунальної власності. Рішенням Конституційного Суду України від 08.04.1999 року за №3-рп/99 (v003p710-99) визначено, що прокурори та їх заступники подають до господарського суду позови саме в інтересах держави, а не в інтересах підприємств, установ і організацій незалежно від їх підпорядкування і форм власності.

Під поняттям "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах", слід розуміти орган державної влади або орган місцевого самоврядування, який законом наділений повноваженнями органу виконавчої влади. Стаття 10 Закону України "Про місцеве самоврядування"передбачає, що міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють інтереси відповідних територіальних громад, а не інтереси держави.

З набуттям чинності Цивільним кодексом України (435-15) відбулося розмежування, відповідно до Конституції України (254к/96-ВР) , комунальної власності від державної. У даний час органи місцевого самоврядування відповідно до законодавства на власний розсуд розпоряджаються об’єктами права комунальної власності, тобто здійснюють щодо них повноваження власника, а не делеговані державою функції. Отже, прокурор не вправі звертатися до господарського суду в інтересах такого позивача, в даному випадку Золотоніської міської ради, оскільки відповідно до ст. 121 Конституції України на нього покладено представництво в суді виключно інтересів держави і громадянина, у випадках, визначених законом.

Золотоніська міська рада за наявності і доведеності підстав, може бути представником інтересів лише територіальної громади щодо комунального майна, втім, не держави і не державного житлового фонду, яким, на думку прокурора і за висновком місцевого суду, був спірний гуртожиток під час перетворення державного підприємства у відкрите акціонерне товариство.

Викладене свідчить, що висновки господарського суду Черкаської області у оскаржуваному рішенні не є такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального і процесуального права та всебічному, повному та об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, як це передбачено статтею 43 ГПК України.