Позивач Антимонопольний комітет України звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до ДП "Енергоринок" про стягнення штрафу та пені в розмірі 200000 грн. Протягом судового розгляду справи позивачем було зменшено позовні вимоги та він просив стягнути з відповідача штраф та пеню в розмірі 124000 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.02.2009 року провадження по справі в частині позовних вимог про стягнення штрафу в розмірі 100000 грн. було припинено на підставі п.11 ч.1 ст. 80 ГПК України, в іншій частині позовні вимоги були задоволені та стягнуто з відповідача пеню в розмірі 24000 грн., державне мито в розмірі 1240 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 118 грн.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій вказує, що рішення суду першої інстанції постановлено з порушенням норм матеріального права та неповним з’ясуванням обставин, що мають значення для справи, а тому просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині стягнення пені та постановити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

Представником позивача суду відзив на апеляційну скаргу не надано.

Апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, встановив наступне:

Рішенням Антимонопольного комітету України від 17.12.2002 року № 379-р "Про порушення антимонопольного законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу" постановлено визнати, що ДП "Енергоринок" з травня 2000 року і до моменту винесення рішення діє на ринку оптової купівлі-продажу електроенергії з оптового ринку електроенергії України і займає на ньому монопольне становище із часткою 100 відсотків.

Визнано, що дії відповідача, які полягають у нав'язуванні незалежним постачальникам електроенергії при укладанні двостороннього договору купівлі-продажу електроенергії на 2002 рік вимоги щодо обов'язкової наявності автоматизованої системи диференційного (погодинного) обліку електроенергії, у споживачів, постачання електроенергії яким здійснюють незалежні постачальники електроенергії, є порушенням антимонопольного законодавства, передбаченими абз.2 ст. 4 Закону України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності", у вигляді нав'язування постачальникам електроенергії за нерегульованим тарифом таких умов договору, що ставлять контрагентів у нерівне становище, та порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченими пунктом 2 ст. 50, п. п. 2, 6, 7 ч.2 ст. 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції" у вигляді зловживання монопольним становищем на ринку шляхом застосування різних умов до рівнозначних угод із суб'єктами господарювання без об'єктивно виправданих на те причин, суттєвого обмеження конкурентоспроможності інших суб'єктів господарювання без об'єктивно виправданих на те причин, та створення перешкод доступу на ринок чи усунення з ринку інших суб'єктів господарювання.

Зобов'язано відповідача припинити порушення, про що повідомити Антимонопольний комітет України до 01.02.2003 року.

Крім того, на підставі абз.2 ч.2 ст. 52 Закону України "Про захист економічної конкуренції" за вчинене порушення на ДП "Енергоринок" накладено штраф у розмірі 100000,00 грн., який підлягає сплаті у тридцятиденний термін з дня одержання рішення.

20.12.2002 року відповідачу було надіслано лист з вимогою сплатити штраф у розмірі 100000,00 грн. на спеціальний рахунок Антимонопольного комітету України в ОПЕРУ Державного казначейства України з зазначення того, що у разі несплати штрафу у визначений термін, буде нарахована пеня у розмірі 1,5% від суми штрафу.

Відповідно до ч.1 ст. 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції" відповідач має право оскаржити рішення Антимонопольного комітету України повністю або частково до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення. Цей строк не може бути відновленим.

Скориставшись даним правом відповідач ДП "Енергоринок" звернувся до Господарського суду міста Києва 05.02.2003 року з позовом про визнання недійсним вказаного рішення Антимонопольного комітету України.

Рішенням господарського суду міста Києва від 11.04.2003 року в задоволенні позову було відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.06.2003 року рішення суду першої інстанції було залишено без змін.

Відповідач звернувся з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, проте, ухвалою суду від 31.07.2003 року касаційну скаргу було повернуто скаржнику.

Таким чином, на час розгляду даного спору є чинним та не скасованим рішення Господарського суду міста Києва від 11.04.2003 року, яке набрало чинності відповідно до постанови Київського апеляційного господарського суду міста Києва 03.06.2003 року.

Оскільки ДП "Енергоринок" протягом одного року від дати прийняття рішення про накладення штрафу від його сплати ухилявся, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення вказаного штрафу та пені, відповідно до приписів норм чинного законодавства України.

Як зазначено в рішенні суду першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, під час розгляду даного позову відповідачем сплачений штраф відповідно до рішення Антимонопольного комітету України від 17.12.2002 року № 379-р в розмірі 100000 грн.

Даний факт підтверджується оригіналом платіжного доручення № 2388 від 30.12.2008 року на суму 1000000 грн. та відповідно не заперечується позивачем.

Таким чином, виходячи з вище зазначеного, судом першої інстанції було правомірно припинено провадження по справі в частині стягнення штрафу на підставі п. 11 ч.1 ст. 80 ГПК України в зв’язку з відсутністю предмету спору.

Відповідно до ст. 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції", в редакції, яка була чинною на момент прийняття рішення про накладення штрафу, рішення та розпорядження органів Антимонопольного комітету України, голів його територіальних відділень є обов'язковими до виконання.

Особа, на яку накладено штраф за рішенням органу Антимонопольного комітету України, сплачує його у тридцятиденний строк з дня одержання рішення про накладення штрафу.

За кожний день прострочення сплати штрафу стягується пеня у розмірі півтора відсотка від суми штрафу. Розмір пені не може перевищувати розміру штрафу, накладеного відповідним рішенням органу Антимонопольного комітету України.

Нарахування пені зупиняється на час розгляду, перевірки чи перегляду судом справи про визнання недійсним рішення органу Антимонопольного комітету України про накладення штрафу, а також перегляду відповідного рішення (постанови) суду в порядку нагляду.

Статтею 230 ГК України передбачено, що у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання, він зобов'язаний сплатити штрафні санкції, якими визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня).

Відповідачем ДП "Енергоринок" рішення Антимонопольного комітету України від 17.12.2002 року було отримано 26.12.2002 року.

Даний факт сторонами по справі не заперечувався.

Як вказувалося вище, штраф, відповідно до рішення Антимонопольного комітету України, повинен був бути сплачений відповідачем протягом 30 днів з дня отримання рішення.

Таким чином граничний строк сплати штрафу відповідачем є 25.01.2003 року.

Проте, оскільки 25.01.2003 року це вихідний суботній день, то, відповідно до ч.2 ст. 62 ЗУ "Про захист економічної конкуренції" у разі коли останній день припадає на неробочий день, днем закінчення строку вважається перший наступний за ним робочий день, відповідач мав сплатити штраф позивачу до 27.01.2003 року включно.

Отже, відповідач є таким, що прострочив сплату штрафу починаючи з 28.01.2003 року.

В даному випадку суд першої інстанції помилково зазначив, що відповідач є таким, що прострочив починаючи з 27.01.2003 року.

Оскільки провадження по справі № 32/170 про визнання недійсним рішення Антимонопольного комітету України від 17.12.2002 року порушено 12.02.2003 року, то на підставі ст. 56 ЗУ "Про захист економічної конкуренції" нарахування пені підлягає зупиненню з 12.02.2003 року.

Колегією суддів не приймається до уваги твердження відповідача в апеляційній скарзі про те, що днем припинення нарахування пені необхідно вважати день подання безпосередньо позову до канцелярії суду, тобто 06.02.2003 року виходячи з наступного.

Відповідно до рекомендації президії Вищого господарського суду України від 29.10.2008 року Вищого господарського суду України від 29.10.2008 року № 04-5/247 "Про деякі питання практики застосування конкурентного законодавства" (v0247600-08) п.19.2 встановлено, що абзацами третім - п'ятим частини п'ятої зазначеної статті Закону України "Про захист економічної конкуренції" (2210-14) передбачено зупинення нарахування пені на час розгляду чи перегляду господарським судом: справи про визнання недійсним рішення органу Антимонопольного комітету України про накладення штрафу; відповідного рішення (постанови) господарського суду. Отже, тривалість такого зупинення визначається виключно періодом часу, протягом якого фактично здійснювався зазначений розгляд чи перегляд (наприклад, у суді першої інстанції - від дня порушення провадження у справі до дня прийняття рішення в ній; у судах апеляційної та касаційної інстанцій - від дня прийняття апеляційної чи касаційної скарги до дня прийняття постанови), і в цей період не включається час знаходження матеріалів справи у суді, коли згадані розгляд чи перегляд не здійснювалися.

Таким чином, судом першої інстанції вірно було визначено дата зупинення нарахування пені, а саме 12.02.2003 року, оскільки саме в цей день була винесена ухвала суду про порушення провадження по справі стосовно визнання недійним рішення Антимонопольного комітету України № 379-р від 17.12.2002 року.

Отже, враховуючи все вище зазначене, пеня за несплату своєчасно відповідачем штрафу за рішенням Антимонопольного комітету України 17.12.2002 року № 379-р повинна нараховуватися в період з 28.01.2003 року по 12.02.2003 року.

Таким чином пеня, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача становить 22500 грн. (1500 грн. х15 дн. = 22500 грн.), де 1500 грн. – це пеня за 1 день прострочення, і 15 днів це - період з 28.01.2003 до 12.02.2003 року.

Відповідно до ч.3 ст. 49 ГПК України, державне мито, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати державного мита.

Таким чином, враховуючи розмір задоволених позовних вимог, з відповідача в доход Державного бюджету України підлягає стягненню держмито в розмірі 1225 грн. за подання позову до суду та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 116,57 грн.

За таких обставин, апеляційна скарга Державного підприємства "Енергоринок" підлягає частковому задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 09.02.2009 року у справі № 44/20 підлягає зміні стосовно стягнення пені, державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Відповідно до викладеного, керуючись ст. 49, ст. 101, п. 4 ст. 103, п. 4 ч. 1 ст. 104, ст. 105 ГПК України, суд, -

1. Апеляційну скаргу Державного підприємства "Енергоринок" задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 09.02.2009 року у справі № 44/20 змінити, виклавши резолютивну частину рішення в наступній редакції:

"1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства "Енергоринок" (01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 27, код 21515381) до загального фонду Державного бюджету України на рахунок управління державного казначейства України за місцем знаходження платника податків за кодом бюджетної класифікації доходів 23030300, символ звітності 101) пеню в розмірі 22500 грн.