В травні 2009 року позивач звернувся з позовом про зобов’язання виконати умови кредитного договору № 7/1 (під заставу майнових прав за іпотечними житловими кредитами), а саме: перерахувати на розрахунковий рахунок ДІУ № 26506301869 у ВАТ "Державний ощадний банк України", суму залишку кредиту рефінансування в розмірі 693 595 080,00 грн. та суму нарахованих відсотків за користування кредитом за період з 01.04.2009р. по 12.05.2009р. у розмірі 7 901 283,13 грн. та стягнення з відповідача судових витрат.

В процесі розгляду даної справи у суді першої інстанції, позивач подав заяву про збільшення позовних вимог та просив суд зобов’язати відповідача перерахувати на розрахунковий рахунок позивача суму основного боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції в розмірі 735 210 784,80 грн., суму нарахованих відсотків за користування кредитом за період з 01.04.2009р. по 21.01.2009р. в розмірі 94 062 894,41 грн. (із розрахунку 42% річних). Крім того, просив стягнути з відповідача пеню в розмірі 121 761 091,77 грн. та судові витрати.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов Кредитного договору №7/1(під заставу майнових прав за іпотечними житловими кредитами) від 15.10.2008р..

Рішенням Господарського суду м. Києва від 16.02.2010р. у справі №4/397 позовні вимоги задоволено частково. Зобов’язано Відкрите акціонерне товариство Комерційний банк "Надра" виконати умови Кредитного договору № 7/1 (під заставу майнових прав за іпотечними житловими кредитами), а саме: перерахувати на розрахунковий рахунок Державної іпотечної установи № 26506301869 у ВАТ "Державний ощадний банк України" суму основного боргу в розмірі 693 595 080,00 грн., суму нарахованих відсотків за користування за період з 01.04.2009р. по 21.01.2009р. в розмірі 55497107,72грн. за період з 10.04.2009р. по 20.01.2010р. та присуджено до стягнення з Відкритого акціонерного товариства Комерційний банк "Надра" на користь Державної іпотечної установи 25 500,00 грн. державного мита та 312,50 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В частині стягнення відсотків у сумі 38565786, 69 грн. відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить зазначене рішення скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги, викладені в заяві про збільшення розміру позовних вимог від 26.01.2010р. у повному обсязі.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт посилається на неповне з’ясування обставин місцевим господарським судом, що мають значення для вирішення справи та порушення останнім норм матеріального та процесуального права, зокрема, ч.4 ст. 22 ГПК України.

Відповідачем надано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить апеляційну скаргу в частині зобов’язання сплатити відсотки залишити без задоволення.

Розглянувши доводи апеляційної скарги та відзиву, дослідивши зібрані у справі докази, заслухавши пояснення представників сторін, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції дійшов до правильних висновків у даній справі та обґрунтовано частково задовольнив позовні вимоги, виходячи з наступного.

В силу ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

З матеріалів справи вбачається, що 15.10.2008р. між позивачем, як кредитором, та відповідачем, як позичальником, був укладений Кредитний договір № 7/1 (під заставу майнових прав за іпотечними житловими кредитами), відповідно до умов якого кредитор надає позичальнику на умовах цього Договору, а позичальник, в свою чергу, зобов’язується прийняти, використати за цільовим призначенням та повернути кредитору грошові кошти в сумі 700 000 000 грн. та сплатити відсотки за користуванням кредитом рефінансування в порядку та на умовах, визначених цим Договором (далі – Договір).

Пунктом 1.2 Договору сторони погодили, що кредит рефінансування надається позичальнику на строк до 10.04.2009р..

Відповідно до п. 1.2.1 Договору кредит рефінансування надається з метою формування позичальником портфелю іпотечних кредитів, що відповідають вимогам до іпотечних кредитів, затверджених Наглядовою радою кредитора (додаток 1 до генерального договору № 1 від 21.02.2006р. з урахування норм "Порядку надання державних гарантій за зобов’язаннями Державної іпотечної установи", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2006р. № 1094 (1094-2006-п) в розмірі отриманого кредиту рефінансування згідно цього Договору.

З пункту 1.4 Договору вбачається, що за користування кредитом рефінансування позичальник сплачує кредитору відсотки в порядку та розмірах згідно наступного:

1.4.1 відсотки за користування кредитом рефінансування розраховуються в розмірі 9,9% річних.

1.4.2 відсотки нараховуються за методом "факт/факт" на фактичний залишок заборгованості позичальника за кредитом рефінансування за фактичний час користування ним, починаючи з першого дня видачі кредиту рефінансування до настання терміну, зазначеного у п.1.2 Договору.

Пунктами 2.2.1 та 2.2.2 Договору передбачено, що позичальник зобов’язується не пізніше для погашення кредиту рефінансування з урахування графіку сформувати портфель іпотечних кредитів у національній валюті України – гривні, що відповідають вимогам до кредитів та в строки, обумовлені цим Договором, погасити кредит рефінансування та своєчасно у визначені цим Договором строки сплачувати відсотки за користування кредитом рефінансування, а у випадку неналежного виконання взятих на себе зобов’язань по цьому Договору на першу вимогу кредитора сплатити штрафні санкції, а також в повному обсязі всі інші платежі та відшкодувати сплачені збитки.

Відповідно до п.5.1 Договору останній може бути змінено або доповнено за взаємною згодою сторін. Зміни та доповнення до цього Договору викладаються в письмовій формі та набувають чинності з моменту їх підписання сторонами.

Так, додатковою угодою № 1 до Договору сторонами було доповнено пункт 1.1 першого розділу Кредитного договору підпунктами 1.1.1, 1.1.2 такого змісту: "1.1.1 з 23.03.2009р. сума кредиту рефінансування, яку кредитор надає позичальнику, а останній зобов’язується повернути складає 693 595 080,00 грн.. 1.1.2 зміна суми кредиту рефінансування згідно з підпунктом 1.1.1 не вважається достроковим погашенням відповідно до п.2.3.1 Кредитного договору".

З частини 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України вбачається, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

В силу ч.2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Дані статті кореспондуються з нормами ст..ст. 525, 526 Цивільного кодексу України.

Згідно із ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.1 ст. 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фінансовими особами.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

В силу ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Проте, відповідач у порушення зазначених правових норм та умов Кредитного договору своїх зобов’язань щодо своєчасного повернення кредиту, сплати нарахованих за останнім процентів в повному обсязі не виконав.

З довідки Державної іпотетичної установи №2067-6 від 13.05.2009р. вбачається, що станом на 13.05.2009р. заборгованість за Кредитним договором складала 693 595 080,00 грн. – основний борг.

Згідно зі ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Факт наявності у відповідача заборгованості по залишку кредиту рефінансування у сумі 693 595 080,00 грн. позивачем належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов до правомірного висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині зобов’язання виконати умови Кредитного договору №7/1, а саме перерахувати на розрахунковий рахунок позивача суму залишку кредиту рефінансування в розмірі 693 595 080,00грн..

Відповідно до ч.1 ст. 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Пунктом 1.4.1 Договору сторони погодили, що відсотки за користування кредитом рефінансування розраховуються в розмірі 9,9% річних.

З пункту1.4.2 Договору вбачається, що відсотки нараховуються за методом "факт/факт" на фактичний залишок заборгованості позичальника за кредитом рефінансування за фактичний час користування ним, починаючи з першого дня видачі кредиту рефінансування до настання терміну, зазначеного у п.1.2 Договору.

В зв’язку з чим, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що сума відсотків за користування кредитом за період з 10.04.2009р. по 20.01.2010р. складає 55 497 107,72грн.( із розрахунку 9,9% річних), і має бути стягнута з відповідача.

Стосовно вимог позивача про стягнення решти суми процентів у розмірі 38 565 786,69 грн., колегія суддів також погоджується з висновком місцевого господарського суду в цій частині, оскільки позивачем ця сума відсотків нарахована в порушення умов п.1.4.4 Кредитного договору, а саме з підвищеної процентної ставки в односторонньому порядку ( 42%).

Щодо посилання позивача на той факт, що 06.11.2009р. останній надіслав лист № 5085-2 на адресу відповідача з повідомлення про зміну відсоткової ставки за користування кредитом рефінансування з 9,9% на 42% річних і ВАТ комерційний банк "Надра" у відповідь на лист позивача направив лист за № 1-1-22992 від 17.11.2009р., в якому повідомив останнього про залишення пропозиції про встановлення кредитної ставки на рівні 42% без розгляду, і тому на думку позивача ним правомірно нараховані відсотки за користування кредитом рефінансування в розмірі 42 % річних не приймається судовою колегією до уваги з наступних підстав.

З пункту1.4.4 Договору вбачається, що кредитор має право в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки за користування кредитом у разі недотримання позичальником строків виконання та вимог, вказаних у п.1.2.2 цього Договору, а також у разі зміни облікової ставки НБУ, ставки рефінансування Кредитором іпотечних кредиторів шляхом набуття права вимоги за іпотечними кредитами, ставок залучення кредитором фінансових ресурсів для забезпечення рефінансування позичальника та/або у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов’язань за цим Договором.

Однак, всупереч умовам п.1.4.4 Договору з листа позивача, направленого на адресу відповідача, не вбачається конкретних обставин, що змусили позивача вчинити підвищення процентної ставки по даному Договору до 42% річних.

В силу ч.1 ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

З частини 1 статті 652 Цивільного кодексу України вбачається, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов’язання.

Таким чином, проаналізував вищезазначене колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд правомірно відмовив в задоволенні вимог позивача про стягнення процентів у розмірі 38 565 786,69 грн..

Згідно з положеннями ст. 43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Згідно з ч. 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доказів, які б спростовували вищевстановлені та зазначені судом обставини, сторонами не надано.

Окрім того, щодо посилань в апеляційній скарзі на те, що судом першої інстанції було порушено норми процесуального права, зокрема, ч.4 ст. 22 ГПК України щодо відмови у прийняті позовних вимог (заяви про збільшення позовних вимог) про стягнення з відповідача інфляційних витрат та пені, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч.4 ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Із заяви про збільшення позовних вимог вбачається, що позивач просив, зокрема, стягнути з відповідача інфляційні витрати та пеню, хоча останні не були заявлені в позовній заяві.

Судова колегія вважає, що неправомірно під виглядом збільшення позовних вимог висувати нові вимоги, які не були зазначені у тексті позовної заяви.

У п.3 інформаційного листа від 02.06.2006р. №01-8/1228 (v1228600-06) "Про деякі питання практики застосування норм господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" Вищий господарський суд України на запитання, чи може бути збільшення розміру позовних вимог пов’язано з пред’явленням додаткових позовних вимог, відповів таке. Під збільшенням розміру позовних вимог (ч.2 ст. 22 ГПК України) слід розуміти збільшення суми позову за тією ж вимогою, яку було заявлено у позовній. Тому збільшення розміру позовних вимог не може бути пов’язано з пред’явленням додаткових позовних вимог, про які не йшлося в позовній заяві, наприклад, якщо позов подано на суму основного боргу і позивач до прийняття рішення просить додатково стягнути пеню за прострочку.

Отже, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду, враховуючи вищезазначене.

Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що рішення місцевого господарського суду, яким частково задоволено позовні вимоги, відповідає чинному законодавству та матеріалам справи; судова колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги, заяви про вжиття заходів до забезпечення позову та скасування чи зміни оскаржуваного рішення.