Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.02.2009 року у справі № 25/492 позов Закритого акціонерного товариства "Страхова компанія "Ренесанс" (далі-позивач) до Закритого акціонерного товариства "Страхова компанія "Основа" (далі-відповідач) про стягнення 84 267,05 грн. задоволено повністю.

З відповідача на користь позивача стягнуто 74 548, 54 грн. основного боргу, зменшений розмір пені, згідно уточненого розрахунку в розмірі 4 763, 87 грн., 4 038, 71 грн. інфляційних витрат, 801, 85 грн. – 3% річних, 841, 53 грн. державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 12.02.2009 року та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити частково, стягнувши з відповідача на користь позивача 32 997, 05 грн. Вважає, що судом першої інстанції невірно застосовано норми матеріального та процесуального права, неповно з’ясовано обставини, що мають значення для справи, а висновки, викладені в рішенні суду, не відповідають фактичним обставинам справи. В обґрунтування своїх вимог скаржник зазначає, що судом не враховано той факт, що позивачем не було повідомлено відповідача про настання страхових випадків та не було надано повного пакету документів.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.03.2009 року вказану апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 08.04.2009 року.

В судове засідання 08.04.2009 року з’явились представники позивача та відповідача. Представник позивача в судовому засіданні надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити оскаржуване рішення без змін, а апеляційну скаргу відповідача – без задоволення. В обґрунтування своїх заперечень останній зазначає, що ним було належним чином виконано обов’язки за Договором № 009.05-F про співробітництво в області перестрахування і ретроцесії щодо повідомлення відповідача по всіх страхових випадках, за якими виник борг по відшкодуванню частки страхового відшкодування перед позивачем, шляхом направлення таких повідомлень відповідачу факсимільним зв’язком у терміни і строки, передбачені п. 3.1 Договору, а також надіслання оригіналів таких повідомлень рекомендованими поштовими відправленнями, про що свідчать копії повідомлень про вручення відправлень, що містяться в матеріалах справи.

Представник відповідача підтримав вимоги, викладені в апеляційній скарзі.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення повноважних представників позивача та відповідача, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав:

Судом першої інстанції встановлено, що 01.12.2005 року між позивачем та відповідачем було укладено генеральний договір № 009.05-F про співробітництво в області перестрахування і ретроцесії (далі - генеральний договір), відповідно до п. 1.5. якого в факультативне перестрахування (ретроцесію) передаються ризики, прийняті на відповідальність страховиком і визначені в кожному випадку конкретним договором факультативного перестрахування (ретроцесії), який містить основні умови необхідні для акцептування даного ризику.

Згідно з п. 1.4. генерального договору страховиком є сторона договору перестрахування, яка страхує в іншої страхової компанії ризик виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником при настанні страхового випадку у перестраховика. Перестраховиком є сторона договору перестрахування, яка страхує ризик виконання частини обов'язків страховика перед страхувальником при настанні страхового випадку.

В порядку п. п. 2.1. - 2.2. генерального договору передача ризиків у перестрахуванні здійснюється шляхом укладення Ковер - Ноти.

Згідно з п. 1.4. генерального договору Ковер - Нотою є форма кокретного договору факультативного перестрахування (ретроцесії) у вигляді документа - підтвердження факту прийняття запропонованого в перестрахування (ретроцесію) ризику, в якому міститься основний перелік умов страхування і умов передачі ризику в перестрахування (ретроцесію).

Відповідно до п. 3.2.3. генерального договору перестрахувальник має право вимагати від перестраховика у випадку настання перестрахованого ризику сплати належного Страховику страхового відшкодування відповідно до умов Ковер-Ноту та генерального договору.

Згідно з п. 3.3.3. генерального договору перестраховик зобов'язується перераховувати перестрахувальнику відповідну частину страхового відшкодування в межах прийнятого на себе ліміту відповідальності, обумовленого конкретними договорами перестрахування, протягом 15 банківських днів з дня отримання від перестрахувальника передбачених генеральним договором документів.

На виконання умов генерального договору було укладено наступні Ковер-Ноти:

1. № 01799.30-01.15 від 30.08.2006 року, страхувальник Васьків Л.С.;

2. № 01013.30-05.00/1 від 11.08.2006 року, страхувальник Невіднича В.П.;

3. № 02177.30-01.00/1 від 21.05.2007 року, страхувальник товариство з обмеженою відповідальністю "Західно - Українська Компанія";

4. № 01024.30-05.00/2 від 11.10.2006 року, страхувальник Козелло Н.В.;

5. № 01884.30-01.00/1 від 06.11.2006 року, страхувальник товариство з додатковою відповідальністю "Київське Страхове Товариство";

6. № 01088.30-05.00/3 від 14.02.2007 року, страхувальник Лисенко Д.Ю.;

7. № 01834.30-01.00/2 від 28.09.2006 року., страхувальник товариство з обмеженою відповідальністю "Укрпол";

8. № 01040.30-01.00/1 від 05.12.2006 року, страхувальник товариство з обмеженою відповідальністю "Крам – авто";

9. № 01023.30-03.00/1 від 11.12.2006 року, страхувальник Дочірнє підприємство "Видавничий дім УКРПОЛ" товариства з обмеженою відповідальністю "Укпол";

10. № 02009.30-01.02/4 від 26.01.2007 року, страхувальник Кук М.М.;

11. № 01049.30-05.00/7 від 25.12.2006 року, страхувальник Лебєдєва О.А.;

12. № 01631.30-01.00/1 від 28.04.2006 року, страхувальник товариство з обмеженою відповідальністю "Львів – Шкіра";

13. № 01824.30-01.02/2 від 27.09.2006 року, страхувальник товариство з обмеженою відповідальністю "Дельта – Інвест";

14 .№ 01046.30-05.00/1 від 12.12.2006 року, страхувальник товариство з обмеженою відповідальністю "МБІ Транс";

15. № 01895.30-01.00/4 від 21.11.2006 року, страхувальник товариство з обмеженою відповідальністю "Форпост – 2002" ;

16. № 01083.30-04.00/3 від 04.06.2007 року, страхувальник Греченюк П.Д.;

17. № 01998.30-01.15/1 від 22.01.2007 року, страхувальник Романишин М.Р.;

18. № 02223.30-01.0/3 від 12.06.2007 року, страхувальник Лавренюк С.В.;

19. № 02199а.30-01.0/2 від 06.06.2007 року, страхувальник Лавренюк С.В.;

20 № 02467.30-01.00/4 від 28.09.2007 року, страхувальник Урумова Ж.М.;

21. № 01124.30-05.00/1 від 24.05.2007 року, страхувальник Федяєва О.А.;

22. № 02188.30-01.00/2 від 29.05.2007 року, страхувальник Андрусів С.І.

По вищезазначеним Ковер - Нотам сталися страхові випадки, про які відповідач на виконання вимог генерального договору був повідомлений позивачем, а також відповідачеві позивачем було надіслано необхідні документи для сплати відповідачем свого страхового утримання, що підтверджується рекомендованими повідомленнями № 2650629, № 2910620, № 3054191, № 3241072, № 3241099, № 3755734, № 3845644, № 3926504, № 2455141, № 4623130, № 2910620, № 2995110.

Частка відповідача у виплаті страхового відшкодування по вищезазначеним Ковер -Нотам, за якими сталися страхові випадки, згідно з страховими актами становить 74 548, 54 грн., що підтверджується листами позивача вих. № 02606-Р/2 від 02.09.2008 року, вих. № 026119-Р/1 від 02.09.2008 року, вих. № 02610-Р/2 від 02.09.2008 року, вих. № 02616-Р/2 від ; № 02.09.2008 року, вих. № 01719-К/1 від 25.10.2007 року, № 01799-ГС/1 від 15.11.2007 року, № 02059-К/1 від 02.02.2008 року, № 02061-Р/2 від 02.02.2008 року, № 01949-К/1 від 19.12.2007 року, № 01865-К/1 від 03.12.2007 року, № 02058-К/1 від 07.02.2008 року, № 02096-К/1 від 15.02.2008 року, № 02103-Р/4 від 15.02.2008 року, № 02114-К/7 від 15.02.2008 року, № 02114-К/7 від 20.02.2008 року, № 02147-К/2 від 29.02.2008 року, № 02132-Р/1 від 25.02.2008 року, № 02425-Р/З від 23.06.2008 року, № 02434-Р/1 від 23.06.2008 року, № 02431-ГС/З від 23.06.2008 року, № 02419-К/4 від 23.06.2008 року, № 02435-К/1 від 23.06.2008 року, № 01934-К/З від 19.12.2007 року, № 01861-К/2 від 03.12.2007 року, № 01864-К/2 від 03.12.2007 року.

Відповідач в порушення умов генерального договору не оплатив свою частку у виплаті страхового відшкодування по вказаним Ковер - Нотам.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за договором у розмірі 74 548,54 грн. підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч. 1 ст. 12 ЗУ "Про страхування" перестрахування - страхування одним страховиком (цедентом, перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником у іншого страховика (перестраховика) резидента або нерезидента, який має статус страховика або перестраховика, згідно з законодавством країни, в якій він зареєстрований.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Стаття 526 ЦК України передбачає, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) є порушенням цього зобов'язання.

Згідно ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають наслідки, передбачені договором або законом.

Статтею 230 ГК України визначено що порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня).

З урахуванням вимог Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" (543/96-ВР) пеня обчислюється, виходячи з подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 3.8. генерального договору у випадку порушення однією із сторін умов розрахунків, визначених умовами цього договору та конкретними договорами факультативного перестрахування, винна сторона сплачує іншій пеню в розмірі 0,05 % від суми заборгованості за кожний день прострочення, але не більше подвійної річної облікової ставки НБУ, яка діятиме в період, коли вступить в силу умова оплати пені, за умови, що чинним законодавством на цей час не буде передбачено інше.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені в сумі 4 763,87 грн. підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, апеляційний господарський суд також погоджується з тим, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 801,85 грн. та інфляційних втрат в сумі 4 038,71 грн. підлягають задоволенню.

Доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на наступне.

В апеляційній скарзі відповідача зазначає, що у останнього відсутні повідомлення по окремим страховим випадкам, проте таке твердження спростовується матеріалами справи, оскільки в останніх містяться копії поштових повідомлень.

Також судом не приймається твердження відповідача щодо порушення позивачем строку повідомлення відповідача про страховий випадок, оскільки скаржником не було надану суду на підтвердження зазначеного належних доказів.

Згідно ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування тих обставин, на які посилається сторона як на підставу своїх вимог та заперечень, покладається на сторону.

Враховуючи те, що наявні у справі матеріали свідчать про обґрунтованість вимог позивача, позов визнається обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню в повному обсязі.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі, оскільки підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами.

Отже, апеляційний суд приходить до висновку, що доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів вважає, що господарський суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні в матеріалах справи докази, дав їм належну оцінку, прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, а тому, рішення необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

З огляду на викладене вище та керуючись ст. ст. 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

1.Рішення Господарського суду міста Києва від 12.02.2009 року у справі № 25/492 залишити без змін, а апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства "Страхова компанія "Основа" - без задоволення.