розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача за первісним позовом (вхідний № 315С/3-9) на рішення господарського суду Сумської області від 08 грудня 2008 року по справі № 9/548-08

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче об'єднання "Червоний металіст", м. Конотоп Сумської області

до Відкритого акціонерного товариства "Білопільський машинобудівний завод", м. Білопілля Сумської області

про стягнення 22830,72 грн.

та за зустрічним позовом Відкритого акціонерного товариства "Білопільський машинобудівний завод", м. Білопілля Сумської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче об'єднання "Червоний металіст", м. Конотоп Сумської області

про стягнення 19686,54 грн.

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче об'єднання "Червоний металіст", у вересні 2008 року звернувся до господарського суду Сумської області з позовом, в якому просив стягнути з відповідача 22830,72 грн. заборгованості.

Відповідач, Відкрите акціонерне товариство "Білопільський машинобудівний завод", у листопаді 2008 р. подав зустрічну позовну заяву, в якій просив стягнути з позивача за первісним позовом 18260 грн. боргу за поставлену продукцію, 1124,14 грн. інфляційних, 322,4 грн. річних.

Рішенням господарського суду Сумської області від 08 грудня 2008 року по справі № 9/548-08 (суддя Лущик М.С.) первісний позов задоволено частково. Стягнуто з ВАТ "Білопільський машинобудівний завод"на користь ТОВ "Науково-виробниче об'єднання "Червоний металіст"16737,08 грн. основного боргу, 167,37 грн. держмита та 86,5 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині первісного позову відмовлено. Зустрічний позов задоволено повністю. Стягнуто з ТОВ "Науково-виробниче об'єднання "Червоний металіст"на користь ВАТ "Білопільський машинобудівний завод"18260 грн. боргу, 1124,14 грн. інфляційного збільшення суми боргу, 322,4 грн. –3% від простроченої суми, 196,86 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. З ВАТ "Білопільський машинобудівний завод"в доход державного бюджету стягнуто 6 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Позивач за первісним позовом з вказаним рішенням не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Сумської області від 08 грудня 2008 року по даній справі скасувати повністю та прийняти нове рішення, яким стягнути з ВАТ "Білопільський машинобудівний завод"29991,06 грн., а також витрати, пов'язані з розглядом даної справи. Вимоги апеляційної скарги позивач обґрунтовує тим, що при прийнятті оскаржуваного рішення судом першої інстанції порушені норми матеріального та процесуального права, висновки, викладені в оскаржуваному рішенні не відповідають обставинам справи. Так, як стверджує позивач, судом було проігноровано його заяву про збільшення позовних вимог та додані до неї докази, не дана оцінка всім письмовим доказам, в тому числі і щодо неналежної якості поставленого відповідачем товару (продукції).

Відповідач за первісним позовом проти вимог апеляційної скарги заперечує, вважає апеляційну скаргу позивача безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції таким, що прийняте без порушень норм матеріального та процесуального права, у зв’язку з чим просить його залишити без змін. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач посилається на те, що факт поставки ним на адресу позивача продукції неналежної якості не підтверджується належними доказами, під час розгляду справи у суді першої інстанції позивачем за первісним позовом не заявлялися вимоги про поставку товару неналежної якості. Відповідач стверджує, що поставка на його адресу відповідної кількості труб та виготовлення з них певної кількості товару також підтверджується і позивачем, а тому апеляційна скарга є безпідставною.

Представник ВАТ "Білопільський машинобудівний завод"в судове засідання не прибув, хоча про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги був повідомлений належним чином, про що свідчить підпис його уповноваженого представника на обкладинці справи.

У судовому засіданні 08.04.2009р. оголошувалася перерва до 17:00 год., під час якої представником ТОВ "Науково-виробниче об'єднання "Червоний металіст"були викладені письмово додаткові пояснення по справі, в яких, зокрема, зазначено, що під час проведення бухгалтерських розрахунків фактична сума заборгованості більша, ніж заявлена у позовній заяві та виникла не на підставі договору купівлі-продажу від 23.01.2008р., а на підставі договору про надання послуг від 01.02.2008 р. №8.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи відповідача, заслухавши у судових засіданнях пояснення уповноважених представників сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне:

звертаючись до господарського суду Сумської області з позовною вимогою про стягнення з відповідача заборгованості, позивач посилався на те, що між ним та відповідачем існували договірні стосунки на підставі укладених договорів: купівлі-продажу від 23.01.2008 р. та надання послуг від 01.02.2008 р., за якими, за даними позивача, рахується заборгованість у розмірі 22830,72 грн.

До позовної заяви позивачем додані накладні, які, на його думку, підтверджують факт отримання позивачем продукції від відповідача на загальну суму 215355,36 грн. за №№: 11 від 23.01.08 р., 20 від 20.02.08 р., 21 від 12.02.08 р., 22 від 15.02.08 р., 23 від 20.02.08 р., 41 від 13.03.08 р., 175 від 30.11.07 р., 181 від 07.12.07 р., 186 від 13.12.07 р., 194 від 20.12.07 р. При цьому, як вбачається з їх змісту, відповідні накладні не містять посилання на номер та дату договору, за якими здійснювалася поставка товару, а частина цих накладних (175, 181,186, 194) складена взагалі до укладання між сторонами договорів купівлі-продажу та надання послуг.

Також, позивачем надано видаткові накладні, які, на його думку, підтверджують факт отримання відповідачем продукції від позивача на загальну суму 233078,99 грн. за №№: 71 від 11.12.07 р., 68 від 30.11.07 р., 145 від 22.11.07 р., 54 від 14.11.07 р., 51 від 06.11.07 р.,39 від 12.10.07 р., 2 від 24.01.08 р., 10 від 20.02.08 р., 4 від 06.02.08 р.

При цьому, в накладних №№ 71,68, 145, 54, 51, 39 міститься посилання на договір № 21 від 12.10.07 р., який не є предметом даного позову, накладна № 2 від 24.01.08 р. на суму поставки 33569,64 грн. взагалі не містить посилання на договір, в межах якого здійснена передача продукції. Лише накладні №№ 4 та 10 на загальну суму 54472,5 підтверджують факт передачі товару в межах договору № 8 від 01.02.08 р.

Доказів поставки товару в межах договору купівлі-продажу № 7 від 23.01.08 р. (про що позивач стверджує у позовній заяві) ним до матеріалів справи не надано.

Подаючи зустрічну позовну заяву, позивач за зустрічним позовом посилався на неналежне виконання відповідачем за зустрічним позовом (позивачем за первісним) умов договору № 8 від 01.02.2008 р. про надання послуг в частині оплати вартості виготовленої продукції.

При цьому, до зустрічної позовної заяви додані накладні які підтверджують факт отримання позивачем за зустрічним позовом (відповідачем за первісним) продукції від відповідача (позивача за первісним позовом) товару на загальну суму 54472,5 грн. за №№: 10 від 20.02.08 р., 4 від 06.02.08 р. та накладні, які підтверджують факт передачі позивачем за зустрічним позовом відповідачу за зустрічним позовом (позивачу за первісним) продукції на загальну суму 22277,76 грн. за №№: 22 від 15.02.08 р., 23 від 20.02.08 р., 41 від 13.03.08 р. При цьому, відповідні накладні не містять посилання на номер та дату договору, за якими здійснювалася поставка товару.

Частково задовольняючи позовні вимоги по первісному позову, місцевий господарський суд посилався на їх доведеність лише в частині 16737,08 грн. та визнання відповідачем суми боргу по договору про надання послуг лише в цій частині. Задовольняючи позовні вимоги по зустрічному позову повністю, місцевий господарський суд посилався на їх обґрунтованість та відповідність положенням чинного законодавства. При цьому, судом було враховано здійснену часткову оплату в межах договору від 01.02.2008 р. на суму 4017,76 грн.

Разом з тим, колегія суддів не може погодитися з такими твердженнями суду першої інстанції, оскільки місцевим господарським судом не дана оцінка усім наявним у матеріалах справи доказам та не обґрунтовано висновки суду щодо задоволення позовних вимог і часткової відмови у задоволенні позовних вимог за первісним позовом.

У відповідності до ст. 84 ГПК України, судове рішення повинно містити, зокрема, обставини справи, встановлені господарським судом, причини виникнення спору, докази, на підставі яких прийнято рішення, доводи, за якими господарський суд відхилив докази сторін, законодавство, яким господарський суд керувався, приймаючи рішення.

Згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. за № 11 "Про судове рішення" (v0011700-76) , рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а при їх відсутності –на підставі закону, що регулює подібні відносини, виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

З огляду на вищезазначене, колегія суддів вважає, що місцевим господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення порушені норми матеріального та процесуального права, таке рішення прийняте при неповному дослідженні та неповній оцінці усіх фактичних обставин справи, через що воно підлягає скасуванню на підставі п. п. 1, 4 ч. 1 ст. 104 ГПК України.

У відповідності до ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обгрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду у суді першої інстанції.

З урахуванням приписів вищенаведеної статті та фактичних обставин справи, судом апеляційної інстанції встановлено, що предметом позовних вимог по первісному позову є стягнення заборгованості, яка виникла на підставі договору купівлі-продажу № 7 від 23.01.2008 р. та договору № 8 про надання послуг від 01.02.2008 р. Предметом вимог по зустрічному позову є стягнення заборгованості по договору про надання послуг № 8 від 01.02.2008 р.

Матеріали справи свідчать, що 23.01.2008 р. між сторонами по договору укладено договір купівлі-продажу № 7, відповідно до якого ТОВ НВО "Червоний металіст"продає, а ВАТ "Білопільський машинобудівний завод"купує товар, у кількості, асортименті та за цінами у відповідності до погодженої сторонами специфікацією, що є невід'ємною частиною цього договору (п.1.1). Поставка товару за договором здійснюється на умовах самовивозу, протягом 15 робочих днів з моменту отримання коштів на розрахунковий рахунок продавця (п.3.1, 3.2 договору).

Специфікацією № 1 до договору (додаток № 1) сторонами встановлено поставку товару (труба 50х50х3) на загальну суму 33569,64 грн., тобто, ту суму, що зазначена у позовній заяві. Інших специфікацій до договору не надано.

Разом з тим, дослідженням матеріалів справи встановлено, що позивачем за первісним позовом не надано жодного належного та допустимого доказу, який би підтверджував факт поставки ним на адресу відповідача за первісним позовом товару в межах договору купівлі-продажу № 7 від 23.01.2008 р.

Наявна у матеріалах справи накладна № 2 від 24.01.2008 р. (арк.справи 31), як зазначено вище, не містить посилання на номер та дату договору, в межах якої здійснена поставка, що позбавляє позивача підстав стверджувати, що така поставка здійснена саме у межах договору купівлі-продажу № 7 від 23.01.2008 р.

З урахуванням вищенаведеного, а також того, що умови договору № 7 містять положення щодо поставки товару після отримання за нього оплати, колегія суддів дійшла висновку, що відповідна поставка здійснена позивачем по іншим взаємовідносинам, за якими строк оплати не встановлений, а вимога про оплату в порядку ст. 530 ЦК України позивачем не заявлена.

Відповідні висновки колегією суддів зроблені виходячи з положень ст. 509 ЦК України, згідно з якою зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, тобто із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, зокрема, з договорів та інших правочинів.

Згідно з положеннями ст.ст. 202, 205, 207 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків, зокрема, дво- або багатостороннім правочином (договором) є погоджена дія двох або більше сторін. Правочин може вчинятись усно або в письмовій формі; сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони; якщо він підписаний сторонами.

Згідно з положенням ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до вимог ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що вимоги позивача в цій частині позову є необґрунтованими, оскільки позивачем не доведено факту поставки товару на суму 33569,64 грн. саме у межах спірного договору купівлі-продажу № 7 та до матеріалів справи не додані докази пред‘явлення у встановленому порядку вимоги про оплату, а у наданій до матеріалів справи накладній № 2 на поставку товару строк оплати не встановлений.

Згідно зі статтею 1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб‘єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Статтею 2 ГПК України передбачено, що господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств, організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Тобто, для звернення до суду з позовною заявою необхідно, щоб право особи було порушеним на момент такого звернення.

Системний аналіз вищезазначених статей свідчить про те, що у даному випадку право позивача буде порушеним лише після того, як він пред‘явить відповідачу вимогу про оплату поставленого товару та така вимога не буде задоволена у семиденний строк від дня її пред‘явлення. І тільки після закінчення зазначеного строку позивач має право на звернення до суду з позовною заявою про стягнення заборгованості.

Що ж стосується вимог первісного позову по стягненню грошових коштів у межах договору № 8 від 01.02.2008 р. про надання послуг:

відповідно до умов даного договору, відповідач за первісним позовом зобов‘язується виготовити із матеріалу позивача за первісним позовом раму 2 к Д 227 та раму 2 к Д 227/1, а останній зобов‘язується прийняти деталі та сплатити вартість їх виготовлення.

Умовами договору сторони визначили чисту вагу виготовлених деталей (п. 1.1), норму витрат, вартість матеріалу (п. 2.1) та вартість робіт по виготовленню (п.3.1). Сторонами також узгоджено порядок приймання-передачі робіт та строки і умови поставки (п. 4).

Таким чином, колегією суддів встановлено, що за відповідним договором до зобов‘язань відповідача за первісним позовом (ВАТ "Білопільський машинобудівний завод") віднесено виготовлення з матеріалу замовника певної продукції та передача її замовнику в порядку і на умовах, визначених договором.

Як вбачається із позовної заяви та апеляційної скарги, предметом позовних вимог позивача за первісним позовом є стягнення з відповідача за первісним позовом грошових коштів у межах спірного договору стосовно частини непереданої продукції.

Відповідні вимоги позивача є безпідставними, та такими, що не узгоджуються ані з умовами договору, ані з положеннями чинного законодавства, оскільки у позивача за первісним позовом відсутнє право на стягнення грошових коштів за частково не переданий йому товар, а враховуючи, що строк дії договору не скінчився (п. 5.1) позивач не позбавлений права на звернення до суду з позовом про зобов‘язання відповідача передати йому товар у межах спірного договору. І лише у випадку невиконання відповідних вимог за умови доведення неможливості такого виконання, позивач буде мати право на подання позову про стягнення грошових коштів.

Що ж стосується інших накладних (про які зазначено вище та які складено до дати підписання спірних договорів), колегія суддів зазначає, що такі накладні не відносяться до предмету даних позовних вимог, оскільки містять посилання на інші договори, які не є предметом позовних вимог, відповідні договори не залучені до матеріалів справи. Крім того, до матеріалів справи позивачем не додано доказів направлення на адресу відповідача вимоги в порядку ст. 530 ЦК України, що свідчить про необґрунтованість позовних вимог.

Одночасно колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що позивачем за первісним позовом до матеріалів справи не надано обґрунтованого розрахунку позовних вимог, з якого б вбачалося, які суми поставки здійснені у межах того чи іншого договору, які суми оплати та в який час здійснювались, що є порушенням вимог ст. 54 ГПК України та призвело до певних труднощів у в оцінці наданих доказів.

Що ж стосується вимог зустрічного позову про стягнення 18260 грн. боргу за виконані роботи по договору № 8 згідно з накладними № 22, № 23 та № 41, колегія суддів зазначає, що такі вимоги також задоволенню не підлягають, оскільки позивачем за зустрічним позовом не доведено тих обставин, що поставка відповідної продукції здійснена ним саме у межах спірного договору. Як зазначалося вище, такі накладні не містять посилання на номер та дату договору, а враховуючи наявність між сторонами інших договірних стосунків та положень ст. ст. 509, 202, 205, 526, 530 ЦК України, ст.ст. 1, 2 ГПК України, колегія суддів вважає, що позивачем за зустрічним позовом не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт передачі товару саме в межах спірного договору та факт порушення відповідачем за зустрічним позовом прав позивача.

При цьому колегія суддів зазначає, що у відповідності до ст. 43 ГПК України, визнання однією із сторін фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги і заперечення, для господарського суду не є обов‘язковим. З урахуванням положень названої статті, апеляційним господарським судом оцінені докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об‘єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Що ж стосується посилання позивача в апеляційній скарзі на виготовлення відповідачем неякісної продукції в межах договору № 8 від 01.02.2008 р. та надання додаткових доказів: копії заяви до суду про збільшення позовних вимог, копій рекламаційних актів про неякісну продукцію, колегія суддів зазначає, що у відповідності до ст. 101 ГПК України, в апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду у суді першої інстанції. Додаткові докази приймаються апеляційним господарським судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Як свідчать матеріали справи, заява про збільшення позовних вимог позивачем за первісним позовом на адресу суду направлена 12.12.2008 р. (арк.справи 125), тоді як рішення суду по даній справі прийнято 08.12.2008 р. Крім того, під час розгляду справи у суді першої інстанції (проведено 4 судових засідання) позивач жодного разу не посилався на поставку неякісної продукції та не надавав відповідних доказів на підтвердження такого факту. Більше того, до позовної заяви ним були надані накладні, що є предметом зустрічного позову, однак, і в позовній заяві не зазначено про отримання від відповідача неякісної продукції.

Таким чином, з урахуванням положень ст. 101 ГПК України, колегією суддів не приймаються додаткові докази, які не були предметом дослідження у суді першої інстанції.

Одночасно колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що враховуючи відмову у задоволенні вимог як первісного, так і зустрічного позову, відповідні докази не мають значення для справи.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги і наявністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийняте при неповному з‘ясуванні обставин справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права.