Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.01.2009 року у справі № 2/426 в позові Комунального підприємства "Міський інформаційний центр" (далі-позивач) до Відкритого акціонерного товариства "Комерційний банк "Експобанк" (далі-відповідач) про стягнення 621,98 грн. відмовлено повністю.

Не погоджуючись з рішенням суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2009 року та прийняти нове, яким стягнути з відповідача на користь позивача плату за фактичне користування місцем, що знаходиться у комунальній власності за адресою: м. Харків, вул. Нехаєнка, за період з 01.01.2007 року по 15.01.2008 року у розмірі 621, 98 грн. Вважає, що судом першої інстанції порушено норм матеріального права та неповністю з’ясовано обставини, що мають значення для справи.

В обґрунтування зазначає, що оскільки Договір припинив свою дію 30.06.2007 року, а спеціальну конструкцію - щит стаціонарний, за адресою: м. Харків, вул. Нехаєнка відповідач продовжував розміщувати без договору до 13.05.2008 року, то останній фактично користувався місцем в період з 01.07.2007 року по 12.05.2008 року, у зв'язку з чим повинен сплатити за фактичне користування даним місцем в розмірі 621, 98 грн.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.03.2009 року вказану апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 08.04.2009 року.

В судове засідання 08.04.2009 року з’явився представники відповідача. Позивач в судове засідання не з’явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином.

У відзиві на апеляційну скаргу, наданому в судовому засіданні 18.03.2009 року, відповідач просить залишити рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2009 року без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення повноважного представника відповідача, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав:

Судом першої інстанції встановлено, що 16.04.2007 року між позивачем та відповідачем було укладено договір № 2398 про надання в користування місць, які перебувають у комунальній власності, для розташування спеціальних конструкцій (надалі - Договір).

Відповідно до умов Договору та Акту прийому-передачі від 16.04.2007 року, позивач надав в експлуатацію відповідачу місце, що перебуває у комунальній власності, для розташування спеціальної конструкції - щита стаціонарного (1,20x1,80x1) за адресою: м. Харків, вул. Нехаєнка.

Відповідач встановив спеціальну конструкцію, що підтверджується Актом встановлення спеціальних конструкцій від 12.10.2006 року.

Відповідно до умов Договору, цей договір припиняє свою дію, зокрема, по закінченню строку дії договору, тобто 30.06.2007 року. Згідно з п. 2.2 Договору, договір може бути пролонгований на тих самих умовах тільки за письмовою угодою сторін.

Докази пролонгації договору за письмовою угодою сторін ані позивачем, ані відповідачем надані не були.

Таким чином, Договір припинив свою дію з 30.06.2007 року.

Докази узгодження між сторонами розміру та строків плати за користування місцем, за період з 01.07.2007 року по 12.05.2008 року сторонами суду першої інстанції також не надано.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги є необґрунтованими виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було надано розрахунок плати за фактичне використання місця у період з 01.07.2007 року по 12.05.2008 року, який, на думку колегії суддв, є необгрунтованим, оскільки Порядок визначення розміру оплати за користування місцями, які перебувають у комунальній власності та надаються розповсюджувачам зовнішньої реклами для розміщення спеціальних конструкцій (Додаток №1 до рішення виконавчого комітету Харківської міської ради №1060 від 06.12.2006р.), яким керувався Позивач при здійсненні розрахунку, встановлює як розраховується плата за користування місцями, які перебувають у комунальній власності, для розміщення спеціальних конструкцій при укладення відповідної угоди, а не регламентує права та обов'язки користувачів щодо умов здійснення такої оплати.

Таким чином, наявність такого Порядку за відсутності договору не може бути підставою для стягнення плати.

Крім того, п. 8 даного Порядку встановлено про необхідність зазначення місячного розміру плати у договорі про надання в користування місць, які перебувають у комунальній власності, для розташування спеціальних конструкцій, що укладається із розповсюджувачем зовнішньої реклами.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Судом першої інстанції встановлено, що обов'язок відповідача сплачувати за фактичне користування місцем для розміщення спеціальних конструкцій (щит стаціонарний (1,20x1,80x1), за адресою: м. Харків, вул. Нехаєнка), не випливає із договору або актів цивільного законодавства. Доказів направлення відповідачу встановленої ст. 530 ЦК України обов'язкової письмової вимоги щодо виконання зобов'язання, якщо строк його виконання не випливає із договору або акту цивільного законодавства (вимоги про сплату за фактичне використання місцем для розташування спеціальної конструкції) позивачем на вимогу суду першої інстанції надані не були.

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування тих обставин, на які посилається сторона як на підставу своїх вимог та заперечень, покладається на сторону.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги є не обґрунтованими та не підлягають задоволенню, оскільки позивачем не було надано належних доказів на підтвердження своїх вимог.

Отже, апеляційний суд приходить до висновку, що доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів вважає, що господарський суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні в матеріалах справи докази, дав їм належну оцінку, прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, а тому, рішення необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

З огляду на викладене вище та керуючись ст. ст. 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

1.Рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2009 року у справі № 2/426 залишити без змін, а апеляційну скаргу Комунального підприємства "Міський інформаційний центр" - без задоволення.