розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Дочірня компанія "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"

на рішення Господарського суду м.Києва від 01.12.2008

у справі № 42/417-41/124 (суддя

за позовом Дочірня компанія "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"

до Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

третя особа позивача

третя особа відповідача ЗАТ "Укргаз-Енерго"

про стягнення 71181,38 грн.

Дочірня компанія "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогазукраїни" звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" про стягнення 71.181,38 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач в порушення встановлених Договором на постачання природного газу № 115-759 від 28.12.2005 умов не поставив позивачу за період з червня по липень 2006 року природний газ, внаслідок чого останній був вимушений закупити необхідний обсяг газу у іншого постачальника, а отже поніс витрати на придбання газу за більшою ціною у розмірі 71.181,38 грн.

З цих підстав позивач просив задовольнити позов, стягнути з відповідача на свою користь 71.181,38 грн. збитків.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 27.11.2007 у справі № 42/417 позов задоволено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.02.2008 у справі № 42/417 рішення суду першої інстанції скасовано, в позові відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 26.05.2008 рішення Господарського суду м. Києва від 27.11.2007 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.02.2008 у справі № 42/417 скасовано, справу передано на новий розгляд.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.06.2008 справу призначено до розгляду та присвоєно їй номер 42/417-41/124.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.12.2008 у справі № 42/417-41/124 (далі – Рішення суду) в позові відмовлено повністю.

Не погоджуючись з даним рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати Рішення суду та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з’ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права.

Скаржник стверджує, що висновок суду першої інстанції про те, що відповідачем було вжито всіх можливих заходів для закупівлі природного газу для належного виконання зобов'язань перед позивачем за договором № 115-759 є помилковим, оскільки:

- відповідач жодним чином не повідомляв Позивача про неможливість виконанню умов договору № 115-759 від 28.12.2005 в частині поставки природного газу в червні-липні 2006 року як до початку місяців поставки, так і в подальших місяцях;

- листи, направлені на адресу відповідача з метою оформлення та підписання актів

приймання-передачі природного газу для власних потреб позивача в червні - липні 2006 року залишились без відповіді та без відповідного реагування з боку відповідача;

- відповідач до прийняття протокольного рішення № 67 від 05.06.2007 не пропонував позивачу жодного шляху вирішення проблеми щодо покриття дефіциту природного газу в червні липні 2006 року;

- до 05.06.2007 відповідач не надавав пропозицій щодо придбання необхідних обсягів природного газу у іншого постачальника, у якого наявні ресурси газу імпортованого походження;

- не уклавши договорів на закупівлю природного газу у ЗАТ "УКРГАЗ-ЕНЕРГО", відповідач не забезпечив тим самим виконання договірних зобов'язань перед позивачем за

договором № 115-759 від 28.12.2005;

- відповідач звернувся з позовом до власника імпортованого природного газу - ЗАТ

"УКРГАЗ-ЕНЕРГО" про зобов'язання укласти договори купівлі - продажу природного газу з

ресурсів червня - липня 2006 року лише в грудні 2006 року, в той час як мав це зробити до

червня-липня 2006 року;

- відповідач не вніс змін до Наказу № 762 від 30.12.2005, яким НАК "Нафтогаз України" було визначено єдиним постачальником для позивача, в тому числі, щодо забезпечення позивача природним газом для його власних потреб, і, тим самим, не надав можливість позивачу самостійно здійснити пошук постачальника та закупівлю необхідних обсягів імпортованого природного газу з метою покриття дефіциту газу в червні - липні 2006 року.

Таким чином скаржник вважає, що висновок місцевого суду щодо відсутності вини відповідача в непоставці позивачу в червні-липні 2006 року природного газу для забезпечення власних потреб позивача є безпідставним та необґрунтованим.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.03.2009 прийнято до розгляду апеляційну скаргу Дочірньої компанії "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" і порушено апеляційне провадження у справі № 42/417-41/124, розгляд апеляційної скарги призначено на 07.04.2009.

Розпорядженням Заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 06.04.2009 Новікова М.М. у зв’язку з виробничою необхідністю та з метою забезпечення дотримання вимог законодавства в частині додержання процесуальних строків передано для здійснення апеляційного провадження у даній справі колегії у складі головуючого судді Євсікова О.О., суддів Іваненко Я.Л., Скрипки І.М.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 06.04.2009 прийнято до розгляду апеляційну скаргу Дочірньої компанії "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" колегією суддів у наступному складі: головуючий суддя – Євсіков О.О. (доповідач), судді: Іваненко Я.Л., Скрипка І.М., розгляд апеляційної скарги призначено на 07.04.2009.

Представник скаржника у судовому засіданні 07.04.2009 підтримав вимоги апеляційної скарги та просив скасувати Рішення суду та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Представник відповідача у судовому засіданні 07.04.2009 заперечував проти доводів скаржника, просив суд відмовити в її задоволенні та залишити без змін оскаржуване Рішення суду як таке, що прийняте з повним та всебічним з’ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Розглянувши доводи апеляційних скарг, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.

Як підтверджено матеріалами справи, 28.12.2005 між Дочірньою компанією "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогазукраїни" (покупець) та Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" (постачальник) було укладено Договір на постачання природного газу № 115-759 (далі - Договір), згідно з умовами якого (п.1.1) сторони погодили, що відповідач зобов’язується передати у власність позивача протягом 2006 року імпортований природний газ (далі - газ) для забезпечення власних потреб позивача, а позивач зобов’язується приймати та оплачувати газ на умовах цього договору.

Згідно з підпунктами 2.1, 2.2 Договору відповідач здійснює поставку газу позивачу протягом 2006 року в обсязі 17,800 млн. м3, у тому числі в першому кварталі – 8,900 млн. м3, в другому кварталі – 2,100 млн. м3, у третьому кварталі – 1,200 млн. м3, у четвертому кварталі – 5,600 млн. м3, розподіл квартальних обсягів природного газу здійснюється рівномірно по місяцях кварталів, виходячи із середньомісячного квартального обсягу.

Наказами відповідача № 322 від 31.05.2006 р., № 365 від 23.06.2006 р. ціна природного газу за спірним Договором з 01.06.2006 р. була встановлена у розмірі 670,75 грн. за 1000 м3 газу. Постановою Кабінету Міністрів України № 1729 від 27.12.2001 "Про забезпечення споживачів природним газом" (1729-2001-п) з метою надійного забезпечення галузей національної економіки та населення природним газом, підвищення відповідальності за своєчасне проведення розрахунків затверджено Порядок забезпечення споживачів природнім газом.

Станом на 01.01.2006 р. вказаним Порядком забезпечення споживачів природнім газом, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1729 від 27.12.2001 р. (1729-2001-п) , було передбачено, що забезпечення технологічних та інших виробничих потреб Дочірньої компанії "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", підприємств з газопостачання та газифікації і відкритого акціонерного товариства "Київгаз" задовольняється з ресурсів газу Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", отриманих як рентна плата за транзитне транспортування російського природного газу через територію України.

Кабінетом Міністрів України 02.03.2006 р. було внесено зміни до Порядку забезпечення споживачів природнім газу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1729 від 27.12.2001 р. (1729-2001-п) , яким було передбачено, що для забезпечення технологічних та інших виробничих потреб Дочірньої компанії "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", суб’єктів господарювання, що мають ліцензію на провадження господарської діяльності з розподілу природного і нафтового газу, потреба в природному газі задовольняється з ресурсів імпортованого природного газу.

Місцевим судом вірно встановлено, що відповідач в супереч умов Договору не передав позивачу у червні та липні 2006 р. відповідно 202709 м3 та 160758 м3 природного газу за встановленою ціною.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач неодноразово протягом другої половини 2006 р. звертався з листами до відповідача з вимогою виконати умови Договору та підписати акти приймання-передачі природного газу за червень-липень 2006 р., які були залишені без будь-якого реагування з боку відповідача.

Натомість, рішенням правління НАК "Нафтогаз України" від 05.06.2007 р., оформленим пунктом 2.2 протоколу № 67 засідання правління НАК "Нафтогаз України" від 05.06.2007 р., дочірню компанію "Газ України", дочірню компанію "Укртрансгаз" та Дочірнє підприємство "Газ-тепло" було зобов’язано для покриття дефіциту природного газу, який виник у червні-липні 2006 року в обсягах 831,7 млн. м3, 927,35 млн. м3 та 55,14 млн. м3 відповідно, закупити на ринку України зазначені обсяги природного газу імпортованого походження у постачальника, який має необхідний ресурс природного газу, за цінами, що склались на дату укладання договору на виконання цього рішення.

ДК "Укртрансгаз" НАК "Нафтогаз України" 18.06.2007 р. з метою покриття дефіциту газу був вимушений закупити відповідні обсяги газу в іншого продавця Закритого акціонерного товариства "Укргаз-Енерго" за ціною 866,592 грн. за 1000 м3 на підставі Договору на постачання природного газу № 117ТР-220.

На виконання умов вказаного Договору ДК "Укртрансгаз" НАК "Нафтогаз України" за актами приймання-передачі природного газу отримала 363 467 м3 природного газу, загальною вартістю 314.977,59 грн. (разом з цільовою надбавкою та ПДВ).

Вказані обставини підтверджуються поясненнями позивача, наявними у матеріалах справи копіями вищезгаданого Договору на постачання природного газу та актом приймання-передачі природного газу від 19.06.2007 р.

З матеріалів справи вбачається, що внаслідок неналежного виконання відповідачем обов’язку щодо передачі природного газу за спірним Договором позивач поніс витрати на придбання газу за більшою ціною у розмірі 71.181,38 грн. ( 314977,59 – 243796,21). Зазначену суму позивач визначає як завдані збитки, котрі і просить стягнути на свою користь на підставі ст. 623 ЦК України та ст.ст. 224, 225 Господарського кодексу України.

Відповідно до положень ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов’язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб’єкта права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також неодержані нею доходи, якби управлена сторона одержала б у разі належного виконання зобов’язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Статтею 623 ЦК України передбачено, що боржник, який порушив зобов’язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов’язань, доказується кредитором.

У відповідності з нормами п. 4 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, у вигляді відшкодування збитків та моральної шкоди.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення:

1) протиправної поведінки;

3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками;

За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Оскільки предметом спору у даній справі є стягнення збитків, заподіяних невиконанням відповідачем взятих на себе зобов’язань за умовами договору, то предметом доказування у даній справі є встановлення всіх обставин, які вказують на наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення.

Згідно зі ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Отже, виходячи з вказаних положень закону, вина особи полягає у невжитті нею об’єктивно існуючих заходів, що залежать від неї і спрямовані на недопущення порушення зобов’язання.

Відповідно до договору від 28.12.2005 р. № 115-759 на постачання природного газу НАК "Нафтогаз України" зобов'язувалась передати у власність ДК "Укртрансгаз" природний газ, закуплений за зовнішньоекономічними контрактами, для забезпечення виробничо-технологічних витрат, а ДК "Укртрансгаз" зобов'язувався прийняти та оплатити природний газ на умовах цього договору.

НАК "Нафтогаз України" не є газовидобувним підприємством, у зв'язку з чим не має та не мала у червні та липні 2006 року обсягів природного газу, видобутих самостійно для продажу.

Крім того, відповідно до ст. 4 Закону України "Про державний бюджет на 2006 рік" було передбачено, що реалізація природного газу в України здійснюється у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 р. № 1729 "Про забезпечення споживачів природним газом" (1729-2001-п) (із змінами та доповненнями) в редакції, що діяла у червні-липні 2006 року, та в редакції, що діє на даний час, передбачено, що потреба населення в природному газі задовольняється з ресурсів газу власного видобутку; потреба промислових споживачів та інших суб'єктів господарської діяльності задовольняється з ресурсів газу:

- Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", отриманих за зовнішньоекономічними контрактами та договорами купівлі-продажу;

- суб'єктів господарювання, що видобувають газ за договорами про спільну діяльність та отримують його відповідно до угод про розподіл продукції;

- інших постачальників газу, які закуповують газ за зовнішньоекономічними контрактами;

- отриманого з Харківського газоконденсатного родовища за зовнішньоекономічними контрактами (угодами).

Враховуючи, що відповідно до пп. 1 п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 р. № 1729 "Про забезпечення споживачів природним газом" (1729-2001-п) природний газ власного видобутку може бути використаний виключно для забезпечення потреби населення у природному газі, то формування ресурсів природного газу НАК "Нафтогаз України" для задоволення потреби у природному газі промислових підприємств можливе лише за рахунок імпортованого природного газу.

Умовами договору на постачання природного газу від 28.12.2005 р. № 115-759, укладеного між НАК "Нафтогаз України" та ДК "Укртрансгаз", було передбачено, що НАК "Нафтогаз України" зобов'язувався передати у власність ДК "Укртрансгаз" в 2006 році природний газ, закуплений за зовнішньоекономічними контрактами, тобто імпортований природний газ для забезпечення виробничо-технологічних витрат ДК "Укртрансгаз".

Відповідно до п. 3 Угоди про врегулювання відносин в газовій сфері від 04.01.2006 р., контракту купівлі-продажу природного газу в 2006-2010 роках, укладеного між РосУкрЕнерго АГ та ЗАТ "Укргаз-Енерго", а також актів технічного приймання газу за червень та липень 2006 року, укладених між РосУкрЕнерго АГ, НАК "Нафтогаз України" та Дочірньою компанією "Укртрансгаз" НАК "Нафтогаз України", єдиним постачальником та реалізатором імпортованого природного газу на внутрішньому ринку України є ЗАТ "Укргаз-Енерго".

Крім того відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 24.01.2006 р. № 27-р "Питання забезпечення вітчизняних споживачів природним газом" (27-2006-р) , п. 2 Договору про створення ЗАТ "Укргаз-Енерго" від 01.02.2006 р. та п. 5.1 статуту ЗАТ "Укргаз-Енерго" основною метою діяльності останнього є безперебійне постачання імпортного природного газу в обсягах, необхідних для забезпечення щорічного балансу природного газу України.

Таким чином в силу наведених вище норм законодавства та обставин для виконання умов договору від 28.12.2005 р. № 115-759 про постачання імпортованого природного газу для ДК "Укртрансгаз" компанія повинна була закупити у червні та липні 2006 року природний газ у ЗАТ "Укргаз-Енерго".

НАК "Нафтогаз України" 30 травня 2006 року надіслала на адресу ЗАТ "Укргаз-Енерго" лист №6/1-730-3956 з доданими до нього проектами договорів на закупівлю у червні та липні 2006 року природного газу.

Пропозиція НАК "Нафтогаз України" про укладення зазначених договорів не була прийнята ЗАТ "Укргаз-Енерго", а договори - не підписано.

В подальшому листом від 28.07.2006 р. №6/1-999-5433 НАК "Нафтогаз України" вдруге надіслала на адресу ЗАТ "Укргаз-Енерго" проекти підписаних зі сторони НАК "Нафтогаз України" договорів купівлі-продажу природного газу.

Згідно з проектами зазначених договорів НАК "Нафтогаз України" планувала закупити у ЗАТ "Укргаз-Енерго", а останнє зобов'язувалося продати Компанії природний газ з ресурсів червня - липня 2006 року у обсягах, за ціною та на умовах, вказаних у проектах договорів.

Серед проектів договорів, які додавалися до цього листа, були і проекти двосторонніх (між НАК "Нафтогаз України" та ЗАТ "Укргаз-Енерго") договорів купівлі - продажу природного газу у обсязі 724.000.000 (сімсот двадцять чотири мільйона) м3 з ресурсів червня 2006 року та у обсязі 725.000.000 (сімсот двадцять п'ять мільйонів) м3 з ресурсів липня 2006 року, який був імпортований ЗАТ "Укргаз-Енерго" за зовнішньоекономічним контрактом.

Зазначений обсяг природного газу НАК "Нафтогаз України" мала намір придбати у ЗАТ "Укргаз-Енерго" відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 р. №1729 "Про забезпечення споживачів природним газом" (1729-2001-п) з наступними змінами та доповненнями виключно з метою його продажу ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України", ДП "Газ-Тепло" НАК "Нафтогаз України" для подальшого постачання підприємствам комунальної теплоенергетики, бюджетним установам і організаціям, а також для продажу ДК "Укртрансгаз" НАК "Нафтогаз України" з метою забезпечення її власних виробничо-технологічних потреб.

У зв'язку з не укладенням ЗАТ "Укргаз-Енерго" в добровільному порядку з НАК "Нафтогаз України" зазначених вище договорів, Компанія звернулась до ЗАТ "Укргаз-Енерго" з позовами про зобов'язання укласти договори купівлі - продажу природного газу у обсязі 724.000.000 кубічних метрів з ресурсів червня 2006 року та купівлі - продажу природного газу у обсязі 725.000.000 м3 з ресурсів липня 2006 року та про зобов'язання підписати відповідні акти приймання-передачі природного газу.

Рішеннями Господарського суду м. Києва від 09.02.2007 у справах № 7/766 та №7/768 позови НАК "Нафтогаз України" до ЗАТ "Укргаз-Енерго" були задоволено.

Однак постановами Київського апеляційного господарського суду від 31.05.2007 р. рішення Господарського суду м. Києва від 09.02.2007 р. у справах № 7/766 та № 7/768 скасовані, у позовах НАК "Нафтогаз України" до ЗАТ "Укргаз-Енерго" відмовлено повністю.

Постанови Київського апеляційного господарського суду від 31.05.2007 р. у справах № 7/766 та № 7/768 мотивовані тим, що спірні договори між НАК "Нафтогаз України" та ЗАТ "Укргаз-Енерго" не засновані на державному замовленні, у чинному законодавстві України відсутні посилання на обов'язковість для ЗАТ "Укргаз-Енерго" укладення з НАК "Нафтогаз України" договору купівлі-продажу природного газу. А отже ЗАТ "Укргаз-Енерго" в силу ст. 6, 627 Цивільного кодексу України є вільним укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору. Зазначені постанови, відповідно до положення ч. 4 статті 85 ГПК України, набрали законної сили.

НАК "Нафтогаз України" оскаржила постанови Київського апеляційного господарського суду від 31.05.2007 р. у справах № 7/766 та № 7/768 в касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Однак Вищим господарським судом України та Верховним судом України касаційні скарги НАК "Нафтогаз України" були залишені без задоволення.

Таким чином суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що НАК "Нафтогаз України" вжила всіх можливих залежних від себе заходів для закупівлі природного газу для належного виконання своїх зобов'язань перед ДК "Укртрансгаз" за договором від 28.12.2005 р. № 115-759, а отже у НАК "Нафтогаз України" відсутні вина в порушенні зобов'язання, що виключає відповідальність НАК "Нафтогаз України" перед ДК "Укртрансгаз" за нанесені збитки.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, ДК "Укртрансгаз" обґрунтовує свої збитки тим, що НАК "Нафтогаз України" в порушення умов договору не передав необхідний йому обсяг газу, внаслідок чого, у позивача у червні-липні 2006 року виник дефіцит природного газу у обсязі відповідно 202.709 м3 та 160.758 м3.

Як доказ заподіяння та розміру збитків ДК "Укртрансгаз" надав до матеріалів справи договір на постачання природного газу № 117ТР-220 від 18.06.2007 р., укладений із ЗАТ "Укргаз-Енерго", за яким позивач придбав газ за ціною 866,5920 грн. за 1000 м3.

Різницю у вартості газу по вказаному вище договору і договору від 28.12.2005 р. №115-759, укладеному з НАК "Нафтогаз України", позивач визначає як свої збитки.

Однак, договір № 117ТР-220 від 18.06.2007, який був укладений майже через рік після порушення з боку НАК "Нафтогаз України" своїх зобов'язань за договором від 28.12.2005 р. № 115-759, не може бути розцінений як належний доказ збитків, оскільки він є укладеним позивачем поза межами терміну дії договору від 28.12.2005 р. № 115-759 та із значним запізненням з моменту порушення з боку НАК "Нафтогаз України" своїх зобов'язань.

Також позивачем не надано до матеріалів справи доказів неможливості укладення у 2006 році договору купівлі-продажу природного газу для покриття дефіциту, який виник у червні-липні 2006 року.

Відповідно до статті 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані ним збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Обов'язковими умовами покладення відповідальності на винну сторону є наявність збитків, протиправність дій цієї особи, причинного зв'язку між діями особи та збитками, які складають об'єктивну сторону правопорушення, та вини особи, внаслідок дій якої спричинено збитки.

Підставою для відшкодування понесених збитків є спричинення їх внаслідок неналежного виконання зобов'язання за договором, тобто наявності прямого причинно-наслідкового зв'язку між неправомірними діями однієї сторони та зменшенням майнових прав іншої.

Згідно з статтею 104 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є, зокрема, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи.

Згідно з ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується а всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно зі ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Доводи, викладені позивачем в апеляційній скарзі, спростовуються доказами, наявними в матеріалах справи.

Всі інші доводи та заперечення сторін, надані на їх підтвердження докази колегією суддів до уваги не беруться на підставі ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, оскільки не мають значення для справи з урахуванням заявлених позовних вимог та визначених законодавством підстав для їх задоволення.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судом першої інстанції підставно покладено судові витрати на позивача.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва у справі № 42/417-41/124 від 01.12.2008 прийнято з повним та всебічним з’ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв’язку з чим апеляційна скарга позивача, з викладених у ній підстав, задоволенню не підлягає.

Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати, понесені позивачем при поданні апеляційної скарги зі сплати державного мита, не відшкодовуються та покладаються на позивача (апелянта).

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 33, 49, 75, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, –

1. Апеляційну скаргу Дочірньої компанії "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва у справі № 42/417-41/124 від 01.12.2008 - без змін.

2. Матеріали справи № 42/417-41/124 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до касаційної інстанції у встановленому законом порядку.