Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.01.2009 у справі № 14/272 позов Приватного підприємства "Молокозавод – ОЛКОМ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Каскад-Продакшн" ЛТД задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Каскад-Продакшн" ЛТД на користь Приватного підприємства "Молокозавод – ОЛКОМ" 989 625,00 грн. основного боргу, 57 755,16 грн. пені, 35 626,50 грн. інфляційних витрат, 7 219,40 грн. 3% річних, 10 902,26 грн. державного мита, 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Рішення Господарського суду міста Києва від 23.01.2009 у справі № 14/272 мотивовано тим, що позивачем доведено, а відповідачем не спростовано обставин щодо заборгованості за Договором купівлі-продажу № 418 від 14.10.2008 у розмірі 989 625,00 грн., а тому позовні вимоги про стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 989 625,00 грн. підлягають задоволенню. Оскільки відповідачем було допущено прострочення виконання грошового зобов'язання за Договором, з нього на підставі статті 232 Господарського кодексу України та пункту 9.1. Договору купівлі-продажу № 418 від 14.10.2008 стягнуто 57 755,16 грн. пені. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України стягнуто 7 219,40 грн. 3% річних та згідно розрахунку суду 35 626,50 грн. інфляційних витрат.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить змінити вищезазначене рішення в частині стягнення пені, інфляційних витрат та 3% річних, що складає 100 912,80 грн., шляхом їх зменшення.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції при прийнятті рішення в частині стягнення інфляційних втрат у сумі 35 938,24 грн., пені у сумі 57 755,16 грн. та 7 219,40 грн. 3% річних порушив норми матеріального та процесуального права, а саме при вирішенні спору не взяв до уваги пояснення відповідача щодо складного фінансового становища у державі, яке негативно відображається на господарсько-фінансовій діяльності суб’єктів господарювання; не застосував норми статті 233 Господарського кодексу України та пункт 3 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України та безпідставно не зменшив розмір штрафних санкцій.

У відзиві на апеляційну скаргу Приватне підприємство "Молокозавод-Олком" заперечує проти її доводів, вважає її такою, що не підлягають задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 23.01.2009 у справі № 14/272 просить залишити без змін.

Розглянувши в судовому засіданні апеляційну скаргу, відзив на неї, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, заслухавши пояснення представників сторін, судова колегія встановила наступне:

14.10.2008 між Приватним підприємством "Молокозавод-Олком" (позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Каскад-Продакшн" ЛТД (відповідач у справі) був укладений договір купівлі-продажу № 418 (надалі Договір), відповідно до умов якого позивач зобов'язався поставити та передати у власність відповідача товар, а останній прийняти товар та оплатити його на умовах договору.

На виконання умов Договору позивач поставив відповідачу 25 375 кг казеїну технічного на загальну суму 989 625,00 грн., що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями видаткових накладних № РНн0060796 від 15.10.2008, № РНн0060799 від 15.10.2008, № РНн0060794 від 15.10.2008 та довіреностей серії ЯОК № 229308 від 15.10.2008, серії ЯОК № 229580 від 15.10.2008.

Відповідно до пункту 6.1. Договору кінцевий розрахунок за поставлену продукцію приводиться протягом 10 календарних днів після отримання товару.

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За змістом статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до статті 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

У порушення умов Договору, відповідач не виконав свої зобов’язання щодо оплати за поставлений товар.

15.11.2008 позивачем на адресу відповідача було надіслано претензію № 103 від 13.11.2008 про сплату 989 625,00 грн., відповіді на яку не отримано.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як вбачається з матеріалів справи, станом на дату прийняття рішення Господарським судом міста Києва у справі № 14/272, відповідачем не було здійснено жодної оплати за отриманий згідно Договору товар.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 989 625,00 грн. заборгованості за поставлений позивачем згідно договору купівлі-продажу № 418 від 14.10.2008 товар є обґрунтованими, підтверджується наданими доказами, а тому підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до пункту 9.1. Договору за прострочку оплати за поставлений товар Покупець виплачує Продавцю пеню у розмірі 0,5% від суми заборгованості за кожен день прострочки платежу, але не більш подвійної облікової ставки НБУ.

Відповідно до статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що дії відповідача щодо несвоєчасної сплати грошових коштів за поставлений товар, є порушенням грошових зобов'язань, тому вимога позивача щодо стягнення з відповідача 57 755,16 грн. пені підлягає задоволенню у повному обсязі, вимога позивача щодо стягнення з відповідача 35 626,50 грн. інфляційних витрат підлягає задоволенню за перерахунком суду, 7 219,40 грн. 3% річних підлягає задоволенню у повному обсязі.

Заперечення скаржника про те, що судом першої інстанції при вирішенні спору не взято до уваги пояснення відповідача щодо складного фінансового становища у державі, яке негативно відображається на господарсько-фінансовій діяльності суб’єктів господарювання, не застосовано норм статті 233 Господарського кодексу України та пункту 3 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України, та не зменшено розміру штрафних санкцій, колегією суддів до уваги не приймається з наступних підстав.

Згідно статті 233 Господарського процесуального кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

У розумінні статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

У відповідності до пункту 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарських суд, приймаючи рішення, має право зменшити у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов’язання.

Як зазначено у роз’ясненнях Вищого арбітражного суду України від 29.04.1994 № 02-5/293 (v_293800-94) "Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов’язань" господарський суд, вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов’язання, повинен об’єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов’язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Виходячи з цього, суди мають право при прийнятті рішення про стягнення штрафних санкцій зменшувати його розмір з урахуванням усіх конкретних обставин справи.

Колегія суддів не вбачає, що загальні посилання відповідача у апеляційній скарзі на складне фінансове становище у державі, є винятковим випадком, на підставі якого господарських суд мав би право зменшити розмір неустойки (штрафу, пені), також колегія суддів бере до уваги ступінь виконання зобов’язання боржником, а саме те, що станом на дату прийняття рішення судом першої інстанції відповідач свої зобов’язання щодо сплати за поставлений згідно договору купівлі-продажу № 418 від 14.10.2008 товар не виконав в повному обсязі. У матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б надали суду право застосувати положення статті 233 Господарського кодексу України та пункту 3 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, сторонами самостійно був визначений спосіб забезпечення виконання зобов’язань у вигляді пені у розмірі 0,5% від суми заборгованості за кожен день прострочки платежу, але не більш подвійної облікової ставки НБУ (пункт 9.1. Договору).

Боржник відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та З % річних з простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором або законом, отже за своєю правовою природою відповідальність за прострочення грошового зобов’язання у вигляді 3% річних та інфляції не є неустойкою, тому пункт 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України не передбачає зменшення розміру інфляційних витрат та 3% річних.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає рішення суду по даній справі обґрунтованим та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається. Апеляційна скарга відповідача - Товариства з обмеженою відповідальність "Каскад-Продакшн" ЛТД є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд –

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Каскад-Продакшн" ЛТД на рішення Господарського суду міста Києва від 23.01.2009 у справі № 14/272 залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 23.01.2009 у справі № 14/272 залишити без змін.