розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ДК "Укргазвидобування" НАК "Нафтогаз України" в особі філії Газопромислового управління "Полтавагазвидобування"

на рішення Господарського суду м.Києва від 10.02.2009

у справі № 4/25 (суддя Борисенко І.І.)

за позовом Державна екологічна інспекція в Полтавській області

до ДК "Укргазвидобування" НАК "Нафтогаз України" в особі філії Газопромислового управління "Полтавагазвидобування"

про стягнення 1908,90 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.02.2009 року у справі № 4/25 позов Державної екологічної інспекції в Полтавській області (далі по тексту – позивач) до Дочірньої компанії "Укргазвидобування" в особі філії "Газопромислового управління "Полтавагазвидобування" (далі по тексту – відповідач) про стягнення 1 908,90 грн. задоволено.

Стягнуто з Дочірньої компанії "Укргазвидобування" в особі філії "Газопромислового управління "Полтавагазвидобування" до Державного бюджету України 240,79 грн., бюджету Сенчанської сільської ради Лохвицького району 190,89 грн., бюджету Полтавської обласної ради 477,22 грн. по коду бюджетної класифікації доходів 24062100, символу 331 (грошові стягнення за шкоду заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності).

Стягнуто з відповідача в дохід Державного бюджету України 102 грн. державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно – технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (вх. № 02-4.1/1363 від 12.03.2009 року), в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог позивача відмовити.

Скарга мотивована неправильним застосуванням місцевим господарським судом норм матеріального права, недоведеністю та неповним з’ясуванням обставин, що мають значення для справи.

В обґрунтування своїх вимог відповідач зазначає, судом першої інстанції не було взято до уваги те, що конденсатопровід від установки комплексної підготовки газу (далі по тексту – УКПГ) "Скоробагатьки" до установки комплексної підготовки газу "Яблунівка" не є об’єктом підвищеної небезпеки.

Крім того, суд першої інстанції без належних на те повноважень та підстав, самостійно визначив хімічний склад газового конденсату та належність його до нафтопродуктів, що стало результатом прийняття необґрунтованого та хибного висновку.

Вважає, що місцевим господарським судом не було враховано ту обставину, що відповідача не є підприємством магістрального транспорту, даний конденсатопровід не є магістральним трубопроводом, оскільки є промисловим (немагістральним).

За твердженням відповідача, вилив газового конденсату з трубопроводу під час його транспортування від УКПГ Скоробагатьки до УКПГ Яблунівка відбувся внаслідок пошкодження трубопроводу невідомими особами, тобто земельна ділянка була забруднена не внаслідок видобування або переробки газу та нафти, та не внаслідок порушення відповідачем технологічних процесів видобування або переробки.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити рішення Господарського суду міста Києва від 10.02.2009 року у справі № 4/25 без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Позивач зазначає, що суд першої інстанції обґрунтовано встановив, що діяльність відповідача становить підвищену екологічну небезпеку, а не підвищену небезпеку взагалі, як це стверджує відповідач. Висновок місцевого господарського суду по даному питанню повністю відповідає положенням Переліку видів діяльності та об’єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 27.07.1995 року № 554 (554-95-п) .

Відповідно до ч. 3 ст. 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" особи, що володіють джерелами підвищеної екологічної небезпеки, зобов’язані компенсувати заподіяну шкоду громадянам та юридичним особам, якщо не доведуть, що шкода виникла внаслідок стихійних природних явищ чи навмисних дій потерпілих, тобто незалежно від вини.

Позивач зазначає, що місцевий господарський суд не визначав хімічний склад газового конденсату, а вказав на те, як визначено нафтопродукти у додатку 9 до Методики, згідно якої зроблено розрахунок розміру шкоди. При цьому, в матеріалах справи є Протокол № 3 вимірювань показників складу та властивостей ґрунтів від 01.07.2008 року, складений відділом аналітичного контролю, відповідним чином акредитованим на право виконання таких вимірювань. Згідно вказаного протоколу в усіх відібраних пробах забрудненого ґрунту встановлено наявність саме нафтопродуктів.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.03.2009 року у справі № 4/25 вказану апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 07.04.2009 року об 14 год. 10 хв.

В судовому засіданні 07.04.2009 року представники сторін підтримали свої вимоги, викладені в апеляційній скарзі та у відзиві на апеляційну скаргу.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення повноважних представників сторін, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав:

Судом першої інстанції встановлено, що Державною екологічною інспекцією в Полтавській області при здійсненні перевірки дотримання природоохоронного законодавства 21.05.2008р. було виявлено, що поблизу автошляху Сенча-Лучка на землях Сенчанської сільської ради Лохвицького району, на конденсатопроводі УКПГ Скоробагатьки – УКПГ Яблунівка сталося аварійне витікання конденсату, в результатів якого забруднено 900 кв.м. сільськогосподарських угідь /рілля/.

Внаслідок вищевказаних порушень, державі заподіяно шкоду у розмірі 1 908,90 грн., яку підраховано згідно з Методикою визначення розмірів шкоди, зумовленої забрудненням і засміченням земельних ресурсів через порушення природоохоронного законодавства, затвердженої наказом Міністерства природи України від 27.10.1997 № 171 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 05.05.1998 за № 285/2725 (z0285-98) з наступними змінами.

Діяльність пов’язана з добуванням і переробкою нафти та газу, становить підвищену екологічну небезпеку, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 27.07.1995р. № 554 (554-95-п) .

Відповідно до ст. 1187 Цивільного кодексу України, ст.. 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" (1264-12) , особи, а в даному випадку Дочірня компанія "Укргазвидобування", в особі структурного підрозділу "Газопромислового управління "Полтавагазвидобування", діяльність яких пов’язана з підвищеною небезпекою для оточення, зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, якщо вони не доведуть, що шкода виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого, тобто незалежно від наявності вини.

На підставі викладеного, суд першої інстанції позовні вимоги Державної екологічної інспекції в Полтавській області задовольнив.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 4 та ч. 5 ст. 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" підприємства, установи, організації та громадяни зобов’язані відшкодовувати шкоду заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України. Застосування заходів дисциплінарної, адміністративної або кримінальної відповідальності не звільняє винних від компенсації шкоди, заподіяної забрудненням навколишнього природного середовища та погіршенням якості природних ресурсів.

Згідно з п. 41 ст. 7 та ч. 1 п. 5 ст. 52 Закону України "Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 28.12.2007 №107-УІ, кошти за збитки заподіяні державі порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності розподіляються у співвідношенні 65 відстотків до Державного бюджету України; 10 відсотків до місцевих (сільських, селищних, міських) бюджетів; 25 відсотків до обласних бюджетів...

Статтею 5 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" передбачено, що державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і невикористовувані в народному господарстві в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ).

Так, відповідно до Положення про Державну екологічну інспекцію в областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого Наказом Міністерства природи України від 19.12.2006 №548 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.02.2007р. за №120/13387 (z0120-07) (далі Положення про інспекцію) Державна екологічна інспекція в Полтавській області з межах своїх повноважень забезпечує реалізацію державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення та охорони природних ресурсів, поводження з відходами (крім поводження з радіоактивними відходами), екологічної безпеки на відповідній території.

Згідно ч. 3 ст. 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" особи, що володіють джерелами підвищеної екологічної небезпеки, зобов’язані компенсувати заподіяну шкоду громадянам та юридичним особам, якщо не доведуть, що шкода виникла внаслідок стихійних природних явищ чи навмисних дій потерпілих, тобто незалежно від вини.

А тому, колегія суддів вважає, що місцевим господарським судом вірно не прийнято до уваги посилання відповідача на ту обставину, що забруднення сталося внаслідок зловмисного пошкодження конденсатопроводу, а тому за відсутності вини самого підприємства є підстави для звільнення останнього від обов’язку відшкодувати шкоду заподіяну для довкілля.

При цьому, твердження Відповідача про невірне застосування інспекцією, при здійсненні розрахунку заподіяної шкоди, коефіцієнту 4,0 відносно до конденсату, а також наведені ним доводи, що така речовина як газовий конденсат взагалі не може відноситись до нафтоподуктів - не відповідає дійсності.

Як встановлено місцевим господарським судом, газовий конденсат за своїм хімічним складом являє собою "неполярні вуглеводні", а у додатку 9 до Методики, згідно якої зроблено розрахунок розміру шкоди і на яку також посилається сам Відповідач, у графі 3 "Забруднююча речовина" чітко вказується значення вказаного показника як "нафтопродукти (неполярні вуглеводні)".

Діяльність відповідача, що являється джерелом підвищеної екологічної небезпеки слід кваліфікувати не лише за пунктом 5 Переліку Постанови Кабінету Міністрів України від 27.07.1995р. № 554 (554-95-п) , але і за пунктом 4 вказаної Постанови "Видобування нафти, нафтохімія і нафтопереробка (включаючи всі види продуктопроводів)".

Колегія суддів констатує, що судом першої інстанції обґрунтовано було встановлено, що діяльність відповідача становить підвищену екологічну небезпеку, а не підвищену небезпеку взагалі, як це стверджує відповідач. Висновок місцевого господарського суду по даному питанню повністю відповідає положенням Переліку видів діяльності та об’єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 27.07.1995 року № 554 (554-95-п) .

Крім того, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що місцевим господарським судом було правомірно не прийнято до уваги твердження відповідача про те, що оскільки його конденсатопровід не є магістральним і це, на думку відповідача, є підставою звільнення його від відповідальності, так як наведена вище норма Постанови Кабінету Міністрів України № 554 (554-95-п) відносить всі види продуктопроводів до діяльності та об'єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що відповідачем не спростовано належними засобами доказування обставин на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог, а тому позовні вимоги позивача є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Отже, апеляційний суд приходить до висновку, що доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, а тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів вважає, що господарський суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні в матеріалах справи докази, дав їм належну оцінку, прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, а тому, рішення необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

З огляду на викладене вище та керуючись ст. ст. 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

1.Рішення Господарського суду міста Києва від 10.02.2009 року у справі № 4/25 залишити без змін, а апеляційну скаргу Дочірньої компанії "Укргазвидобування" в особі філії "Газопромислового управління "Полтавагазвидобування" – без задоволення.