розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи

на рішення Господарського суду м.Києва від 25.12.2008

у справі № 7/116 (суддя Якименко М.М.)

за позовом Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи

до Головне управління МНС України в Одеській області

ДП "Управління капітального будівництва"

Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Атлантбуд-Всесвіт"

про визнання недійсним договору № 21-4/2-2 від 12.06.2007р.

Рішенням Господарського суду м. Києва у справі № 7/116 від 25.12.2008р. у позові Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи (надалі – Позивач ) до Головного управління МНС України в Одеській області (надалі – Відповідач 1), Державного підприємства "Управління капітального будівництва" (надалі – Відповідач 2) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Атлантбуд- Всесвіт" (надалі – Відповідач 3) про визнання договору №21-4/2-2 від 12.06.2007, було відмовлено повністю.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Позивач подав на нього апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 25.12.2008р. по справі № 7/116 та прийняти нове рішення, яким визнати договір №21-4/2-2 від 12.06.2007 недійсним.

В обґрунтування своїх вимог заявник посилається на те, що судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення було неповно з"ясовано обставини, які мають значення для справи, самі висновки суду, викладені в його рішенні, не відповідають обставинам справи та зроблені з порушенням норм матеріального права, що є підставами для скасування судового рішення.

Зокрема, скаржник зазначає, що судом першої інстанції не було враховано той факт, що відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 2 Закону України "Про інвестиційну діяльність" інвестиційна діяльність здійснюється на основі державного інвестування, здійснюваного органами влади і управління України за рахунок коштів бюджетів, позабюджетних фондів і позичкових коштів, а також державними підприємствами і установами за рахунок власних і позичкових коштів, а не за рахунок права користування земельною ділянкою та права на забудову. Оскільки земельна ділянка, що знаходиться за адресою: м. Іллічівськ, вул. К.Маркса 6-6 є державною власністю і надана для здійснення некомерційної господарської діяльності ГУ МНС в Одеській області, укладати такий правочин ГУ МНС у Одеській області не мало повноважень.

Відповідач 3 у відзиві на апеляційну скаргу просив залишити рішення господарського суду міста Києва від 25.12.2008р. – без змін, а апеляційну скаргу Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи - без задоволення.

Представник Відповідача 1, незважаючи на те, що про час та місце судового засідання повідомлявся належним чином, в судове засідання, так і не з"явився, не повідомивши суд про причини своєї неявки. У зв"язку з тим, що в справі достатньо матеріалів, апеляційна інстанція вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу без участі вказаного представника.

Розглянувши апеляційну скаргу, матеріали справи та заслухавши представників Позивача, Відповідача 2 та Відповідача 3, судова колегія встановила наступне:

12.06.2007 між Головним управлінням МНС України в Одеській області (Замовник 2), Державним підприємством "Управління капітального будівництва" (Замовник 1) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Атлантбуд - Всесвіт" (Інвестор – Генпідрядник) укладено Договір № 21 - 4/2-2 (далі - Договір) про будівництво житлового будинку за адресою: м. Іллічівськ, вул. К. Маркса, 6-б.

Відповідно до умов договору сторони зобов’язані об’єднати свої зусилля і вклади і спільно діяти з метою будівництва об’єкту.

Згідно п. 1.4 вартість робіт за Договором орієнтовно становить 36500 000,00 грн. Фінансування будівництва Об’єкту здійснюється Інвестором – Генпідрядником у повному обсязі у формі капітальних вкладень (п. 1.4).

Внесок Замовника 1 – незавершене будівництво Об’єкта балансовою вартістю станом на момент підписання угоди 2995000,00 грн. (п. 1.9).

Відповідно до п. 2.1 за виконання обов’язків, визначених Договором, та відповідно до статті 7 закону України "Про інвестиційну діяльність" Замовник – 1 та Інвестор – Генпідрядник отримають у власність такі частки завершеного будівництвом Об’єкту:

Замовник 1 отримує у власність 16 % житла від загальної житлової площі,

Інвестор – Генпідрядник отримує у власність 84 % житла від загальної житлової площі звершеного будівництвом об’єкту, всі вбудовані адміністративні приміщення (всі об’єкти інфраструктури).

19.07.2007 було підписано Додаткову угоду № 1 до Договору.

Позивач в обґрунтування своїх позовних вимог про визнання договору недійсним, зазначав що відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України "Про інвестиційну діяльність" об'єктами інвестиційної діяльності не можуть бути об'єкти житлового будівництва, фінансування спорудження яких здійснюється з використанням недержавних коштів, залучених від фізичних та юридичних осіб, у тому числі управління. Інвестування та фінансування будівництва таких об'єктів може здійснюватися виключно через фонди фінансування будівництва, фонди операцій з нерухомістю, інститути спільного інвестування, недержавні пенсійні фонди, які створені та діють відповідно до законодавства, а також через випуск безпроцентних (цільових) облігацій, за якими базовим товаром виступає одиниця такої нерухомості, отже, жодна із сторін договорів не відноситься до вищезазначених суб'єктів.

Суд при прийняті оспорюваного рішення прийшов до висновку, що оспорюваний правочин, погоджено (схваленно) уповноваженим представником МНС України - заступником Міністра України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи та скріплено гербовою печаткою. Таким чином, Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи як орган управління схвалив вчинення правочину, як засновник та орган уповноважений на здійснення організаційно-правової та контролюючої функції по відношенню до відповідача 1 та до відповідача 2.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанці дійшов висновку, що оспорюваний Договір містить всі істотні умови з яких сторони (відповідачі) досягли згоди.

Відповідно до п. 10.1 Договору сторони підтвердили, що вони досягли згоди по всіх істотних умовах Договору і жодна з сторін не буде посилатися в майбутньому на недосягнення згоди по істотних умовах Договору як на підставу вважати його неукладеним або недійсним.

За предметом Договору, згідно п. 1 Договору, сторони (відповідачі), керуючись власним вільним волевиявленням у виборі один одного як контрагентів за Договором і визначені умов Договору відповідно до ст.ст. 3, 6, 203, 637 Цивільного кодексу України зобов'язалися об'єднати свої зусилля та вклади і спільно діяти з метою будівництва житлового будинку.

Зважаючи на те, що Позивач не є стороною Договору, а також те, що Позивачем не доведено в позовній заяві яким чином порушено його права та/або права держави як заінтересованої особи, якими нормативними документами передбачені такі права, на підставі вище викладеного суд першої інстанції дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає.

Cудова колегія не погоджується з даним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно абз. 2 ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України (надалі – ГК України (436-15) ), майнові зобов"язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст. 173 ГК України господарським визнається зобов"язання, що виникає між суб"єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб"єкт (зобов"язана сторона, у тому числі боржник) зобов"язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб"єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб"єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов"язаної сторони виконання її обов"язку.

Згідно змісту ст.ст. 11, 14 та 509 ЦК України договір, зокрема, є підставою виникнення цивільних прав і обов"язків (зобов"язань), які мають виконуватися у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Крім того, згідно змісту ст.ст. 525, 526 та 530 ЦК України, зобов"язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов"язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до п. 1 ст. 638 ЦК України передбачено, що договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди з усіх істотних умов.

Судова колегія встановила, що договір від 12.06.2007р. № 21-4/8-2 є договором змішаної форми, а саме: включає в себе елементи як інвестиційного договору так і договору підряду.

Згідно п.п. 1 і 2 ст. 317 Господарського кодексу України будівництво об"єктів виробничого та іншого призначення, підготовка будівельних ділянок, роботи з обладнання будівель, роботи з завершення будівництва, прикладні та експериментальні дослідження і розробки тощо, які виконуються суб"єктами господарювання для інших суб"єктів або на їх замовлення, здійснюються на умовах підряду.

Статтею 837 ЦК України встановлено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов"язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов"язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Відповідно до п. 5 ст. 318 ГК України договір підряду на капітальне будівництво повинен передбачати: найменування сторін; місце і дату укладення; предмет договору (найменування об’єкта, обсяги і види робіт, передбачених проектом); строки початку і завершення будівництва, виконання робіт; права і обов’язки сторін; вартість і порядок фінансування будівництва об’єкта (робіт); порядок матеріально-технічного, проектного та іншого забезпечення будівництва; режим контролю якості робіт і матеріалів замовником; порядок прийняття об’єкта (робіт); порядок розрахунків за виконані роботи, умови про дефекти і гарантійні строки; страхування ризиків, фінансові гарантії; відповідальність сторін (відшкодування збитків); урегулювання спорів, підстави та умови зміни і розірвання договору.

Судова колегія зазначає, що оспорюваний Договір не містить наступні істотні умови договору, як:

- не визначений термін виконання договору,

- відсутня проектно – кошторисна документація,

- відсутні графіки виконання робіт,

- відсутні найменування робіт,

- відсутня калькуляція виконаних робіт,

Відповідно до ч. 2 п. 1 ст. 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Таким чином, відсутність вищевказаних умов договору є підставою для визнання його неукладеним.

Таким чином, судова колегія констатує, що договір № 21-4/2-2 від 12.06.2007 слід вважати неукладеним, а отже, останній не може бути недійсним, як цього просив Позивач в позовній заяві та апеляційній скарзі.

З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд вважає, що висновки суду першої інстанції ґрунтуються на недоведених обставинах, що мали значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими і не відповідають в повній мірі обставинам справи, а також були зроблені з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, яке призвело до прийняття неправильного рішення (ч. 1 п.п. 2, 3 та 4 ст. 104 ГПК України), що є підставою для скасування такого рішення.

За таких обставин апеляційна скарга Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи підлягає задоволенню частково, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду – скасуванню з прийняттям нового рішення, яким у позові відмовляється у зв’язку з тим, що договір № 21-4/2-2 від 12.06.2007 є неукладеним.